Взаимодействие семьи и школы в эстэтическом воспитании подростка

е) факти, події  суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне  багатство, моральна чистота й фізична  досконалість повинні бути предметом  обговорення з підлітками;

ж) оформлення побуту (залучення старшокласників до створення естетичної обстановки в школі, класі, квартирі). [5, 63-64]

Одним з головних шляхів естетичного виховання в  школі є навчальна робота. У  багатьох школах створено малі академії народних мистецтв (МАНМ), університети народознавства тощо. [5, 61-63]

Естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині.

Завданням естетичного  виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а  й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки. [6, 67] 
 
 

1.2. Структура естетичної культури підлітків.

На нашу думку, естетичне світосприйняття є  компонентом цілісного світосприйняття, найвищим рівнем чуттєвого сприйняття, усвідомленням людиною краси  навколишнього середовища.

Структура естетичного  світосприйняття підлітків складається  з емоційно-естетичного (естетичні  потреби, емоційно-естетичні переживання); когнітивного (естетичні уявлення, погляди, переконання); аксіологічного (естетичне оцінювання об’єктів та явищ навколишнього середовища) та праксіологічного, або творчо-діяльнісного компонентів (творчо-естетична активність особистості). [7, 112]

Емоційно-естетичний компонент є провідним при  визначенні структури естетичного  світосприйняття підлітків, тому що саме в естетичній емоції процес естетичного  світосприйняття знаходить свою особливу, цілісну форму вираження. Когнітивний компонент естетичного  світосприйняття виявляється в  здатності особистості до виділення  естетично-виразних об’єктів навколишнього  середовища, їх чуттєвому пізнанні та усвідомленні.

Аксіологічний компонент естетичного світосприйняття  підлітків передбачає оцінку властивостей і якостей, що є суттєвими для  естетичної значущості об’єктів та явищ навколишнього середовища, обумовлює  висловлення естетичного судження. Розвиток емоційно-естетичного, когнітивного та аксіологічного компонентів естетичного  світосприйняття стимулює творчо-естетичну  діяльність особистості.

Процес формування естетичного світосприйняття підлітків  можна визначити в цілому як необхідну  передумову для духовного зростання  й творчої діяльності. Естетичне  світосприйняття підлітків –  це процес та результат цілісного  чуттєво-емоційного осягнення, особистісного  усвідомлення та оцінювання об’єктивно-суб’єктних естетичних якостей навколишнього  середовища, що обумовлює прагнення  особистості до творчо-естетичної діяльності. [7, 114]

Основними критеріями вихованості естетичної культури старшокласників  визначено: емоційний (є показником розвинутості чуттєвої сфери), інтелектуальний (відтворює міру розвитку інтелекту особистості та існування системи мистецтвознавчих і культурологічних знань), мотиваційно-діяльнісний (відтворює характер художньо-естетичних переваг і є показником естетичної поведінки), комунікативний (характеризує рівень розвитку вміння контактувати з іншими людьми в процесі міжособистісного і колективного спілкування, мовленнєва культура). [8, 173-175]

На підставі даних психолого-педагогічної науки  були вичленені рівні вихованості естетичної культури старшокласників: відносно високий, вище середнього, середній, нижче середнього, відносно низький. Ці рівні відтворюють наявність і міру прояву показників критеріїв естетичної вихованості особистості. Відносно високий рівень вказує на повноту й наявність майже всіх критеріальних показників; вище середнього – достатня міра прояву більшої половини показників, середній рівень – недостатній прояв половини показників, рівень нижче середнього – слабкий прояв і наявність меншої половини показників, відносно низький – дуже слабкий прояв чи майже повна відсутність критеріальних показників. [8, 174-175] 
 
 
 
 
 

1.3.Урахування  вікових та індивідуальних  особливостей підлітків  у естетичному  вихованні.

У підлітковому віці провідними видами діяльності є  міжособистісне спілкування з дорослими  і ровесниками, суспільно корисна  праця і навчання, що позитивно  позначається на розвитку психіки та особистості загалом. Міжособистісне спілкування підлітка. Реалізується воно у спілкуванні з дорослими  та спілкуванні з ровесниками, їх роль у формуванні особистості неоднакова. Якщо у спілкуванні з дорослими  підліток засвоює суспільно значущі  критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності  і способи дій, то спілкування  з ровесниками є своєрідним випробуванням  себе у сфері особистісної, зокрема  специфічної моральної, проблематики. Для підлітка характерна зміна ставлення  до дорослих. Він починає критичніше оцінювати їх слова і вчинки, аналізувати  поведінку, стосунки, соціальну позицію. Однак вимоги підлітка до дорослого  є дещо суперечливими. Він прагне самостійності, протестує проти  опіки, контролю, недовіри, відчуваючи водночас тривогу і ляк за необхідності долати проблеми, сподівається на допомогу і підтримку дорослого, але не завжди відверто зізнається в цьому. [10, 156-157]

У зв'язку з появою в дітей підліткового віку нових  психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються  конфліктами, негативними формами  поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов'язане, як правило, з  прагненням до самостійності, яке дорослі  не сприймають і не підтримують. Однак  прояви негативних форм поведінки і  конфліктність підлітків не є  неминучими. У підлітковому віці дитина більше часу проводить з друзями, наслідує їх. Дружба підлітків ґрунтується на спільних інтересах та вподобаннях. Важливе значення для підлітка має оцінка друзями його особистісних якостей, знань і вмінь, здібностей і можливостей. У товаришів він знаходить співчуття, адекватне сприйняття своїх радощів і негараздів, які дорослим часто здаються незначущими. [10, 156-158]

Групі підлітків-ровесників характерні непостійність, змінюваність стосунків та інтересів. Зміна симпатій, авторитетів, посилення і послаблення  впливу однолітків у групі є свідченням постійного внутрішнього осмислення і  переосмислення, переживання, приміряння вчинків і стосунків друзів до вимог моралі.

В підлітковому віці проявляються наслідки неправильного  сімейного виховання та виховання  в дитячому садку. Діти не вміють спілкуватися з однолітками, управляти собою  звідси випливають невдачі в навчальній та трудовій діяльності, капризність, грубість, нестриманість, впертість, інертність. Дуже важливо на даному етапі виявити  підлітків які відрізняються  складним характером. В підлітковому віці дітей які важко піддаються виховному впливу, спричинено не лише відставанням в психічному розвитку, але й недостатністю життєвого  досвіду. Підлітки копіюють дорослих —  звідси виникає грубість, нестриманість, дратівливість, негативне ставлення  до навчання, конфліктність у спілкуванні. Ефективність виховання залежить від  того на скільки задоволені для цього  умови: єдність педагогічного впливу; робота по згуртуванню учнівського  колективу; наявність діяльності в  котрій важкий підліток може самоствердитись  з позитивної сторони як в очах однолітків, дорослих так і у власних; згуртованість виховного впливу родини та вчителів. Знання рівня давіантності може визначити правильний напрям психолого-педагогічного впливу. Особливості психолого-педагогічного впливу полягає: вивченні вікових та індивідуальних особливостей підлітка; об'єктивність ставлення відносно кожного підлітка; динаміка вивчання особистості. Педагог повинен уміти бачити ведучі якості підлітка, вміти відрізняти їх від другорядних та випадкових. Вивчення підлітка переслідує вирішення трьох основних завдань: виявлення найбільш сприятливих для навчання та виховання його особливостей та можливостей; виявлення недоліків його особистості; оцінка ефективності засобів які використовуються для навчання та виховання. [11, 79-82] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ. РЕАЛІЗАЦІЯ ЗМІСТУ, ФОРМ І МЕТОДІВ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ У СПІЛЬНІЙ РОБОТІ СІМ'Ї ТА ШКОЛИ

2.1. Роль сім'ї в естетичному розвитку підлітка.

Сім'я є основним соціальним середовищем, у якому  формуються характерологічні особливості  особистості дитини. Якщо в сім'ї  складні психоемоційні стосунки, насамперед, страждає дитина. В підлітковий  період особливо важливим є вміння та бажання батьків налагодити добрі  внутрішньосімейні відносини.

Для підлітків  у дитячому віці найбільш важливою є потреба у відчутті особистої  безпеки, захищеності, поваги і доброго  до себе відношення з боку дорослих. Запорукою впевненості в собі виступають добрі стосунки в родині, насамперед, безпосередньо між батьками, а також між батьками та дітьми. Будь-яке порушення злагоди між  дорослими членами родини або  неадекватне ставлення батьків  до виховання своїх дітей є  для підлітків стресогенним чинником, що може спричинити психічний зрив.

Найбільш небезпечним  проявом порушення добрих міжособистісних  взаємовідносин у родині є використання її членами у своїх стосунках  будь-якого насильства. Насильство у сім'ї виступає суттєвим фактором ризику виникнення у дитини невротичних  розладів та неадекватної поведінки.

Батьки мають  різноманітні почуття до дитини, різні  поведінкові стереотипи, які вони використовують у спілкуванні з  дітьми, особливості сприйняття і  розуміння характеру та особистості  своєї дитини, її вчинків.

Хоча більшість  батьків вважають себе зацікавленими  в справах та діяльності своїх  дітей, проте методи їх виховання  не завжди приносять користь дитині. Частина батьків, надто опікуючись дітьми, намагаються задовольнити всі  їхні потреби. Таким чином сприяють вихованню несамостійної, безвільної, нецілеспрямованої особистості. Інші батьки вимагають від дитини беззастережної слухняності, особливо стосовно дівчат. Вищевказане сприяє виникненню агресивності, бунтарства у одних дітей або невпевненості, безініціативності в інших.

Наші дослідження  показали, що більшості батьків подобається  дитина такою, якою вона є. Батьки поважають  індивідуальність своєї дитини, симпатизують їй, прагнуть проводити більше часу разом з дитиною, схвалюють її інтереси та плани. [9, 261-264]

Деякі батьки сприймають свою дитину критично, як таку, що має  багато недоліків, непристосованою  до зовнішнього світу, безталанною. Цій групі батьків здається, що дитина не буде мати успіху в житті  через низькі здібності, невеликий  розум, погані нахили. Найчастіше ці батьки відчувають по відношенню до дитини злість, роздратування, образу, вони не довіряють  дитині та, головне, не поважають її.  Певні сумніви щодо своєї дитини як особистості, її здібностей, а також  сумніви стосовно свого способу  її виховання має третина батьків - 29,6 %. [9, 261-263]

Більшість батьків  є зацікавленою в справах і  планах своєї дитини, намагається  у всьому допомогти та співчувати їй. Ці батьки належно оцінюють інтелектуальні та творчі здібності дитини, пишаються  нею. Вони заохочують ініціативу й самостійність  дитини, намагаються бути з підлітком  на рівних. Батьки довіряють своїй  дитині, намагаються прийняти її точку  зору або спокійно і аргументовано  розтлумачити свою точку зору в  суперечливих питаннях. У кожній двадцятій  сім'ї батьки не мають зацікавленості у справах і планах своєї дитини, вважають, що їх підлітки ведуть "своє життя", яке батьками не сприймається.

Половина батьків  прагнуть до близьких стосунків із своєю дитиною, вони відчувають себе з нею одним цілим, прагнуть, по можливості,  задовольнити всі потреби дитини, захистити її від труднощів і неприємностей життя; відчувають тривогу за дитину, яка і в підлітковому віці здається їм маленькою і беззахисною. Тривога батьків підвищується, коли дитина починає, в зв'язку з життєвими обставинами, відходити від них, оскільки з власної волі ці батьки ніколи не надають дитині самостійності. [10, 206-208]

Не прагнуть до близьких взаємовідносин із дитиною 7,0 % батьків. Частина батьків розуміє, що дитина має залишатися "маленькою" і бути під патронатом мами та батька, але в той же час вона також  має право і на певну самостійність. [12, 8-11]

Форма і напрямок контролю за поведінкою дитини у батьківських відносинах чітко має прояви авторитаризму. Переважна більшість батьків  бажають від дитини беззастережної слухняності та дисципліни. Вони намагаються  нав'язати дитині у всьому свою волю, не в змозі прийняти її точку зору. В цих сім'ях за прояви чіткої самостійності  дитину суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальними досягненнями дитини та вимагають від неї соціального  успіху. Це ті батьки, що добре знають дитину, її індивідуальні здібності, звички, думки, почуття. Менша частина  батьків лише час від часу вимагають  від дитини беззастережної слухняності  та дисципліни. Значно менша частка (6,4 % батьків) не підкоряють своїй волі дитину, не мають ніякого авторитаризму  щодо неї та не мають впливу на її вчинки. [10, 201-203]

Повна авторитарність батьків  відносно дитини викликає певну тривогу. Відомо, що авторитарність батьків породжує конфлікти та ворожість  дитини підліткового віку. Найбільш активні, сильні духом підлітки чинять батькам  опір та бунтують, стають надмірно агресивними. Серед таких підлітків є такі, що можуть піти з дому. Боязкі, невпевнені в собі підлітки привчаються у  всьому коритися батькам, не роблячи  спроб вирішувати що-небудь самостійно, повністю втрачають ініціативність. У разі такого виховання у дітей  формується лише механізм зовнішнього  контролю, заснований на почутті провини або страху перед покаранням, і, тільки-но загроза покарання ззовні зникає, поведінка підлітка може стати потенційно антигромадською.