Врахування особливостей підліткового віку в роботі класного керівника

    Програма  виховання повинна враховувати  не тільки стан підлітка в колективі  класу, але й те, яка група для  нього є референтною. Важливим також  є знання неофіційного лідера (ватажка) мікрогрупи (в класі, поза школою), в  яку входить підліток. Необхідно  знати, яка спрямованість групи: соціально позитивна, соціально  негативна чи невизначена, чи співпадають  цілі неофіційних лідерів з цілями офіційних організаторів (старости, заступника), так як в одній і  тій же особі не завжди співпадають  неофіційний лідер та організатор. Якщо є різноголосся між цілями організаторів  та неофіційних лідерів мікрогруп  класу, то учнівський колектив не буде тісним. Також слід враховувати, що постійне призначення та вибір офіційних  організаторів на довший час можуть сприяти формуванню негативних рис  характеру (надмірність і т.д.)

    Дуже  важливим моментом є виявлення неофіційного лідера з антисоціальною спрямованістю. В таких випадках він приховує своє лідерство і зовнішню роль лідера відіграє підставне лице. Отже, необхідно  виявити прихованого лідера-дезорганізатора  і підірвати його вплив на членів групи. Тут потрібно протиставити його тим цінностям, які осуджуються  в даній групі, а не тим, які  прийняті (куріння, вживання спиртних напоїв і т.д.). Треба знати інтереси, традиції групи, щоб використовувати  соціально-психологічні закономірності (механізми співчуття, співпереживання  і т.д.) в досягненні навчально-виховних цілей.

    Найбільш  поширеними помилками спілкування  з підлітками є повчальний, принижуючий  тон, нав’язування своїх рішень, що вступає в протиріччя з їхніми високими самооцінками. Все це нерідко  призводить до виникнення психологічних  бар’єрів.

    Особлива  обережність і продуманість в  спілкуванні потребується з учнями, які переживають якість внутрішньоособисті конфлікти і відчувають об’єктивні та суб’єктивні труднощі. В таких  випадках необхідно допомогти їм знайти психологічний вихід із складеної  ситуації. Якщо ситуація виявиться  нерозв’язною, то потрібно допомогти  учневі змінити до неї відношення. Тому відмови чи невиконання завдань  вчителя не повинні завжди розцінюватися  як небажання виконувати їх; непокора може бути викликана іншими причинами.

    Мистецтву спілкування необхідно постійно вчитися, виробляти індивідуальний стиль. З цією метою може бути використаний соціально-психологічний тренінг, який включає метод групової дискусії (метод групового обговорення  психолого-педагогічних ситуацій чи ненапрямлених  дискусій) та ігрові методи (учасники виступають активними виконавцями соціальних ролей).

    Найбільші складності в спілкуванні вчителя  відчувають з педагогічно запущеними підлітками. Розглянемо деякі питання  корекції особистості цих підлітків, а також неповнолітніх правопорушників, які знаходяться в спеціальних  школах.

    Основним  психологічним питанням виправлення  та перевиховання неповнолітніх  правопорушників є створення  психологічно заснованої системи впливу на особистість з метою зміни  її напрямленості, викорінення антисуспільних установок, поганих звичок, з метою  придбання нових знань, навичок, звичок, мобілізації резервів в перспективному плані реальної життєдіяльності. Цю систему ціленаправленого психологічного впливу умовно ми поділяємо на три  типи: підготовчий, реконструктивний та підтримуючий (реконструктивний).

    На  першому, підготовчому етапі, який може охоплювати період від кількох днів до місяця, проводиться вивчення особистості методом узагальнення незалежних характеристик, а також біографічним та експериментально-психологічним методами; визначаються стадії педагогічної запущеності; вияснюється біологічний “грунт”, особливості мікросередовища, в якому формувалась особистість, реальні міжособистісні відносини, референтні групи. Визначаються рівні складених відносин у конкретного вихованця і механізми відхиленої поведінки: за типом компенсації чи гіперкомпенсації слабких функціональних систем особистості, опозиції, прояви емансипації, суперництва, устремління до лідерства і т.д.; уточнюється, який відбиток знайшли в поведінці підлітка групові інтереси, традиції, впевненість і яку роль він відіграє в малій неформальній групі.

    Другий  етап, реконструктивний, займає від кількох тижнів до кількох місяців. Він включає систему психолого-психологічного впливу, комплекс різноманітних прийомів та методів: бесіди, організація режиму, формування груп та колективів, використання заохочень та покарань, подача ціленаправленої інформації (приклади, листи та зустрічі з колишніми вихованцями, музика, книги і т.д.)

    стратегічним  завданням цього є перебудова невірної системи відносин особистості  правопорушника і формування суспільної спрямованості, яка відповідає принципам  педагогічних прийомів та методів строго індивідуалізована і заснована  на використанні в певний момент особистої  активності вихованця.

    Починається цей етап з пояснення вихованцю  особливостей його віку, взаємовідносин з навколишніми та психологічної  сутності його правопорушень. Спільний аналіз наслідує мету усвідомлення підлітком  своїх сильних та слабких сторін, причин аномальної поведінки, звичок, його провину перед суспільством. Це важливий етап, так як відсутність  усвідомлення своєї провини в  різних групах вихованців спецшколи  відмічається від 14 до 52% всіх випадків.

    Третій  етап – підтримуючий (реабілітуючий). Основним завданням на даному етапі є закріплення всього цінного, що було досягнуто на реконструктивному етапі і подальший розвиток позитивної соціально-трудової спрямованості особистості. Важливе місце відводиться попередженню рецидивів, негативних емоційних станів, невротичних симптомів, корекції негативних рис характеру, вироблення імунітету до поганих дій ззовні та прискоренню реадаптації до умов життя після виходу із спецшколи.

    Основним  прийомом самовиховання залишається  саморегуляція, а також письмовий  зв’язок з вихователем. Значну роль в реадаптації відіграє той колектив, в якому протікає діяльність вихованців. Цілеспрямована діяльність і колективні відносини створюють єдиний суб’єктивно-психологічний  та соціально-психологічний ефект, який успішно блокує рецидиви.

    Психологічні  складності на заключному етапі обумовлені рядом факторів: виходом вихованців з-під звичного контролю; поверненням  в колишнє негативне середовище; недовірою та підозрілістю навколишніх  до колишнього правопорушника і т.д. Ось чому так важливо заздалегідь  виробити у вихованця психологічні міри захисту, щоб реадаптація проходила  більш успішно і без зривів. 

    Проблема  етики спілкування  вчителя з учнями.

    Одна  з найважливіших гуманістичних  ідей педагогічної спадщини В. Сухомлинського – визнання безумовної цінності людської особистості, її індивідуальності, неповторності внутрішнього світу. Як справедливо зауважує педагог, не можна пізнати дитину, не люблячи, не поважаючи її гідності. Тільки та школа має майбутнє, яка поважає в дитині Людину. Не випадково в багатьох працях видатний педагог знов і знову повертався до розгляду завжди актуального питання педагогічної етики, етики спілкування вчителя з учнями.

    Розмірковуючи над складним питанням про те, що ж означає хороший вчитель, В. Сухомлинський писав: “Це насамперед людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати доброю людиною, вміє дружити з дітьми, бере близько до серця дитячі радощі і прикрощі, знає душу дитини, ніколи не забуває, що й сам був дитиною” (Сухомлинський В.О. Вибр. твори. У 5 Т. – К., 1977. – Т.4 – с.49). Іншою важливою відмінністю справжнього педагога, на думку видатного вчителя є розуміння і відчуття, що “без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо”.

    Василь  Олександрович вважав, що виховання  – це не викорінення недоліків, а  зміцнення в дитині всього найкращого. Виховання здійснюється у взаємостосунках, в основі яких мають бути не влада  і підкорення, а тільки повага і  любов. Вихователь і вихованець пов’язані  між собою: вихованець бажанням стати  кращим, а вихователь – бачити вихованця  кращим, ніж він є тепер. Створюючи  радість для інших, людна відчуває гордість за себе, що і є найважливішим  стимулом виховання. Щоб виховати гуманну  людину, ставитися до дітей вихователь має гуманно.

    Доброта педагога – почуття великої відповідальності за сьогодення і майбутнє дитини. Гуманізм Сухомлинський визначав як справедливість, як поєднання поваги з відповідальністю. Справжня доброта не принижує гідності, а стверджує прагнення бути добрим.

    Суть  виховання – вміння викликати  в дитини оцінку своїх вчинків, в  яких відображається ставлення до інших, до себе. На думку в. Сухомлинського, головне завдання вчителя – створити в класі атмосферу доброти й відвертості, товариськості, взаєморозуміння й взаємодопомоги, чуйності.

    Ідея  взаємодії в педагогічному колективі  втілилась у роздумах вченого  над змістом, формами та засобами організації діяльності вчителя  і його взаємин з дітьми.

    Видатний  педагог вважав педагогічно доцільним  такі основні вимоги до організації  взаємостосунків між вчителем та його учнями, як духовність, духовна  культура, взаємоповага доброзичливість, взаємна довіра.

    Доброзичливість – одна із складових взаємин вчителя  з дітьми, азбука педагогічної культури, підкреслював Сухомлинський. Це взаємне  бажання добра, розумна доброта. Доброзичливий вчитель ставиться  до учня, як до власної дитини, його серце завжди переповнене турботою про дитину. Адже учень – не просто номер у класному журналі, не абстрактний  об’єкт виховання, а неповторна особистість.

    Взаємоповага, за Сухомлинським, передбачає: об’єктивне ставлення вчителя до наслідків  у роботі учня (його досягнень або  упущень), урахування прав один стосовно одного, увагу до переконань і прагнень, чутливість, делікатність, об’єктивність  під час оцінювання якостей один одного і на цій основі – високу вимогливість.

    В. Сухомлинський запропонував вчителям теоретично обґрунтовані, апробовані на практиці методичні рекомендації щодо врахування індивідуальних і вікових особливостей школярів під час встановлення з ними емоційно-інтелектуальних взаємин, нетрадиційних взаємин через урок-мислення, урок-гру.

    Повсякденне спілкування вчителя з учнем, їхню співпрацю у навчально-виховній роботі він найперше ставив у залежність від ділових якостей вчителя, спрямованості його інтересів, оцінкових  орієнтацій, від його емоційного і  психічного стану. В багатьох своїх  працях В. Сухомлинський розробляв психологічно  обґрунтовані вимоги до комунікативних навичок і умінь шкільного вчителя, а саме: вміння оперативно і правильно оцінювати педагогічну ситуацію, проникати у внутрішній світ дітей і орієнтуватися у зовнішніх виявах їхнього психічного стану, ефективно використовувати слово як засіб переконання, вміло керувати своїми емоціями.

    Значний інтерес для сучасної педагогіки як у теоретичному, так і в практичному  плані викликає розроблена вченим у  працях “Засоби виховного впливу вчителя на учнів” та “Етюди про  виховання” психологічно обґрунтована класифікація засобів виховного  впливу. Ним були виділені дві групи  засобів впливу, якими користується педагог: засоби підтримки, захисту  та стимулювання внутрішніх духовних сил дитини і засоби підкорення.

    І сьогодні, коли головною метою нашого суспільства, яке перебудовується, стає людина, розвиток її творчості, актуальними  залишаються слова В. Сухомлинського про те, що виховання без покарань – це не тільки вузькошкільна справа, а й важлива проблема перебудови суспільства особливо таких його сфер, як людська свідомість, поведінка, взаємини.

    У своїй праці “Сто порад вчителеві” видатний педагог – гуманіст стверджував: “Учительська професія – це людинознавство, постійне проникнення у складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється. Прекрасна риса –  повсякчас відкривати в людині нове…” Ці проникливі слова – справжній  заповіт Василя Олександровича майбутнім педагогам на шляху розв’язання актуальних проблем виховання школярів. 

    Психодіагностичне вивчення учнів.

    Оптимальний розвиток особистості кожного школяра  потребує стратегічного цілеспрямованого підходу як в педагогічній, так  і психодіагностичній діяльності вчителя, спрямованої на вивчення індивідуальних особливостей дітей. Така робота передбачає поєднання діагностики особистості  учня і педагогічне керівництво  його подальшим психічним розвитком, що й забезпечує реалізацію педагогічної цілі. Психологічна діагностика –  один із компонентів підходу до вивчення підлітків, передумова якого – всебічне вивчення і оцінка особливостей розвитку школяра.