Мова  підлітків інколи робиться повільною, уповільнюються й відповідні реакції  на мову дорослих, звернену до них. Не одержавши  відповіді на своє запитання, звернене до підлітка чи чекаючи його дуже довго, дорослі часто сердяться і  починають докоряти підліткові: “Ти  що – глухий?”

    Відповіді підлітків на запитання вчителя  стають більш сухими, однозначними, спрощеними, утворюється враження, що підліток втратив половину свого  словникового запасу. Все це створює  враження недостатнього знання предмета, невпевненості в своїх знаннях, і в відповідності з таким враженням педагоги оцінюють відповіді підлітків.

    В цей же час спостерігається підвищена  втомлюваність підлітків. Втома  звичайно розвивається в дві фази: на першій виникає неспокійність, на другій фазі з’являється сонливість чи, навпаки, сильна збудженість.

    Зі  всіма цими особливостями стану  організму школярів зв’язані і особливості  їх успішності у 5-6 класах. Як підкреслює Ю. К. Бабанський: “з одного боку, тут  знаходиться процес безперервного  наростання можливостей школярів в  області навчально-пізнавальної діяльності, удосконалюється пам’ять, увага, якісно перетворюється характер мислення, розвиваються критичні риси характеру, зростає самостійність  та активність школярів, розширюється коло їх устремлінь, інтересів і  т. д.” (Бабанський Ю. К. Оптимизация  процесса обучения. М., Просвещение, 1977 г.).

    На  другому етапі статевого розвитку (7-8 класи) відбувається стабілізація взаємозв’язків між центральною нервовою системою, ендокринними центрами та статевими залозами. Це проявляється у зростаючому рівні в крові статевих гормонів і більш спокійним станом центр. нерв. с-ми. В цей час відбувається не тільки інтенсивне збільшення розмірів і особливо маси тіла, розвиток статевих органів і різноманітних ознак статевого дозрівання, але відбуваються також значні зміни в загальному стані школяра. 

    В підлітковому віці відмічається чіткий напрям свідомості на самого себе. Усвідомлення себе особистістю відбувається у  підлітків в першу чергу в  процесі спілкування із ровесниками. В зв’язку з цим ряд психологів рахують спілкування в підлітковому віці одним із провідних типів  діяльності. Самопізнання себе, виділення  і зіставлення свого “Я” з  другими створюють умови для  самовдосконалення. Підліток, оцінюючи здібності, успіхи, зовнішню привабливість, моральне обличчя, свою соціальну роль в колективі, свої недоліки, емоційно переживає все це і прагне завоювати  повагу та довіру навколишніх. На основі відносин між рівнем вимог та реальними  успіхами у нього формується відповідно висока чи низька самоповага. Вона в меншій мірі залежить і від підлітка навколишніми. У підлітків звичайно відмічається підвищена самооцінка та рівень вимог, що при невдачі в навчальній, спортивній та інших видах діяльності часто призводить до афективних реакцій. Тому вчитель зобов’язаний вчасно регулювати адекватність самооцінки підлітка без шкоди для формування його особистості.

    Негативну роль може зіграти й переоцінка себе підлітком, так як сприяє формуванню зазнайства, надмірності, самовдоволення, прагнення протиставляти себе колективу. Рівень самосвідомості у підлітка коливається  в широкому діапазоні і залежить від багатьох факторів (мікросоціальне середовище, вік, рівень розвитку інтелекту  і т.д.). Рівень самосвідомості у підлітків, як правило, не досягає вищих форм, коли людина усвідомлює себе членом суспільства  в цілому і свідомо підкоряє свою спрямованість його цілям. Вищі форми  самосвідомості формуються пізніше.

    Прагнення – недостатньо усвідомлені потреби  – розглядаються в психології не як вроджені фактори поведінки, а  як етап у формуванні мотиву. Позиви (харчові, статеві і т. д.) можуть згасати  чи усвідомлюватись і трансформуватися в бажання, а бажання, при активності волі, - в прагнення як мотив діяльності.

    Прагнення може проявлятися в намірі, мрії, ідеалі. Тому важлива знати, який ідеал  формується у підлітка, до якого  зразка він прагне – до зразка моральної  вихованості чи до образу ведучого пристосуванця. Ідеал у підлітка викликає бажання трудитись, наблизитись  до нього, але може виражатись в пасивно-спостережливому  відношенні до зразка. У формуванні ідеалу підлітка багато можуть зробити  вчителі, що може передбачити подальший  шлях підлітка.

    Виховання в широкому плані можна розглядати як формування потреб. Форми прояву потреб можуть бути представлені в  мотивах інтересів, ідеалу, світосприйняття, переконаності та ін. Як відомо, потреби  в людини можуть бути спадковими, у  вигляді органічних позивів: голод, спрага, статеві позиви, позиви до активності і т. д.; матеріальними, духовними та суспільними. Від того, які потреби будуть переважати в життєдіяльності підлітка, будуть залежати і особливості формування особистості. Тому виховання потреб у підлітка вимагає невпинного піклування дорослих.

    В навчальній діяльності підлітка велику роль відіграє мотиваційний компонент. Мотиви навчання можуть бути пов’язані  із його результатами. В такому випадку, від учня вимагається немалі вольові  зусилля як при позитивній мотивації, так і при негативній. Щоб досягнути  мети, підліток змушений і в першому  і в другому випадках заставляти себе вчитися. Тому необхідно домогтися  того, щоб підлітки усвідомлювали  корисність знань, а успіхи у навчанні відповідно заохочувались.

    Мотиви  навчальної діяльності непостійні і  можуть змінюватись. Як і будь-яка  діяльність, навчальна діяльність полімотивована і тому в ній можуть переплітатися  загальні соціальні, пізнавальні, а  також вузько особисті мотиви. Отже, велику роль у формуванні мотиву відіграє оцінка навчальної діяльності вчителем. На жаль, це не завжди враховується в  педагогічному процесі. Слід відмітити, що бажання підлітка придбати знання може співпадати з негативними відношенням  до навчання за причиною відсутності  в нього позитивної мотивації, недостатності  вмінь, навичок, нерозвинутості вольових якостей. Це негативне відношення може бути пов’язаним з різноманітними дефектами викладання.

    Початкові признаки педагогічної запущеності  звичайно проявляються в різноманітних  змінах емоціональної сфери –  нестійкості емоцій, пониженому настрої, роздратованості, негативному відношенні до предмета, в якому підліток не має успіху, до вчителя - предметника  і т.д. Хронічна емоційна напруга  в подібних випадках звичайно знаходить  вихід в посиленому спілкуванні  із ровесниками поза школою. Поступово  змінюється характер підлітка, набувається  негативний досвід і особистість  може в цілому змінитися в негативному  напрямку.

    Характер  має велике значення як для самої  людини, так і для суспільства. Загальновідомо, які складності виникають  на підприємстві, в сім’ї (конфліктність, дезорганізація), коли збоку людина з “важким” характером. Звичайно, характер не є щось незмінне. Одні риси можуть бути більш стійкими, а інші більш  змінними, пластичними, гнучкими.

    Характер  в підлітковому віці проявляється досить різноманітно. У підлітка можуть бути виражені доброзичливість і жорстокість, вимогливість і поступливість, принциповість  та безпринципність, колективізм та індивідуалізм, відповідальність та безвідповідальність, скромність та самовпевненість і  т. д., по суті, всі признаки, які мають  місце і в дорослих.

    Своєрідність  характеру в підлітковому віці звичайно проявляється в його “загостренні”, акцентуації, яка обумовлена соціальними факторами – ускладненням взаємовідносин з навколишніми і біологічними зрушеннями – нейроендокринною перебудовою, яка лежить в основі статевого дозрівання. Недостатнє врахування особливостей характеру в пубертатному періоді сприяє виникненню напружених, конфліктних відносин в сім’ї та школі. Є такі типи акцентуації характеру, виявлені А. Є. Личком:

1. конформний тип;
2. гіпертимний тип;
3. емоційно-лабільний тип;
4. істеричний тип;
5. “нестійкий тип”;
6. торпідний (малорухливий) тип.

    Приблизна схема вивчення особистості  підлітка

    Після загальних даних про підлітка виявляються короткі біографічні відомості, в якій сім’ї він народився і як проходив психічний та фізичний розвиток в дошкільному періоді. Виявляються особливості виховання вдома (строгість, захищеність), в дитсадку, інтернаті, дитячому будинку, особливості поведінки в колі ровесників, характер спогадів про дошкільний період. Виясняється, в якому віці пішов до школи і як давалося навчання, які предмети викликали зацікавленість, з яких предметів не встигав та по якій причині, як і були захоплення, як будувались відносини із ровесниками, батьками, вчителями, чи виконував громадські доручення. Оцінюються характерологічні особливості: відношення до себе, до інших людей (колективіст, егоїст, альтруїст і т. п.), до праці (працелюбний, лінивий та ін.), до шкільних та особистих речей; ініціативність, самокритичність, скромність, самостійність, самовпевненість, рішучість і т.д.; здібності та рівень їх розвитку; звички, в тому числі й шкідливі; перенесені фізичні та психічні травми та інші пошкодження.

    Біографічні дані повинні звертатися в тісному  зв’язку з тими соціально-побутовими умовами, в яких проходило реальне  життя підлітка, з врахуванням  складу, віку, занять членів сім’ї, матеріального  стару та житлово-побутових умов.

    Оцінюється  характер і матеріально-культурний рівень батьків, взаємовідносини в  сім’ї і особливо відношення до дітей, взаємовідносини сім’ї та школи.

    Після ознайомлення із минулим життям підлітка та особливістю його мікро соціального  середовища визначаються психічні властивості  та якості, за якими можна скласти  уявлення про особистість в цілому. При виявленні складу направленості  особистості слід визначити домінуючий вид потреб; вияснити, в яких предметах  та речах він відчуває нестаток; наскільки органічні, матеріальні  потреби  сприяють психічному і фізичному  розвитку, формуванню особистості, чи вони вдовольняються нерозумно; визначити  прояв пізнавальних та естетичних потреб та форми їх вдоволення, потреби  в колективній спільній праці  та реальні прояви їх. Оцінюється спрямованість  інтересів і схильностей, їх стійкість, глибина, ідеал, до якого прагне підліток.

    Ширина  кругозору визначається в розумінні  сутності суспільних відносин в націй  країні та за кордоном., наскільки підліток використовує знання при поясненні  класових відносин, явищ природи, релігії  і т. д., на скільки усвідомлює себе членом суспільства і своєю поведінкою відповідає його нормам, який степінь активності та життєві позиції, ціле направленість; ставить мету в міру своїх сил чи ставить її вище (нижче) своїх можливостей.

    Під час бесіди слід звернути увагу на зовнішній вигляд, загальний фізичний розвиток, особливості одягу підлітка, оцінити, чи легко він вступає  в спілкування і в яких випадках ухиляється від відповідей на поставлене запитання, вияснити особливості мови, мислення, пам’яті та уваги.

    Послідовність збору інформації про підлітка і  чітка логічна структура логічного  матеріалу повинні дозволити  класному керівнику виявити “фонд  особистості” і на цій основі скласти  реальний план виховання. 

    В спілкуванні, як відомо, встановлюється психологічний контакт і відбувається обмін інформацією, а також відбуваються взаємопереживання, взаємовплив, взаємодія. В залежності від того, як вчитель  сприймає і розуміє підлітка (відповідно і підліток – вчителя) взагалі  і в даний момент – зокрема, і виникає певне відображення одне одного. Воно може бути переважно  інтуїтивним, конкретно – чуттєвим та абстрактно – логічним. Сприйняття і розуміння, орієнтовані на зовнішність, складаються в залежності від  емоційного враження, прихильності чи за асоціацією з зовнішніми ознаками знайомих людей чи літературних героїв. Слід відмітити, що зовнішні прояви образу, який сприймають, не завжди відповідають його внутрішньому психологічному складу. Складність сприйняття і особливо оцінки сприйнятого вчителем заключається ще й в тому, що процес спілкування  протікає, як правило, на очах в інших  учнів. Тому судження вчителя про  учня, його дії повинні бути обережними, тому що помилка стає видимою для  всіх і на основі одержаної інформації формується відношення і звертання  як до вчителя, так і до конкретного  учня. Навіть очевидний прояв зовнішніх  ознак поведінки учнів не повинен  трактуватися прямолінійно, без розуміння  психологічного вмісту, інакше можливі  великі помилки.

    Сприйняття  і розуміння один одного залежать від багатьох причин: віку, індивідуальних особливостей, досвіду, інтересів, характеру, професій, психічного стану в момент спілкування. Молодші підлітки перебільшують значення зовнішніх ознак і однозначно пов’язують їх з особливостями особистості, яку сприймають, тоді коли старші підлітки спроможні більш диференційовано і адекватно сприймати внутрішній світ навколишніх.

    Сприймання  і розуміння вчителем учнів також  можуть бути неповними. Одні вчителі  ускладнюють, другі спрощують всю  інформацію. Одні тримають в пам’яті  “всі дрібниці” про учня, інші –  тільки окремі особливості його особистості; одні педагоги володіють вираженою  емпатичністю (розумінням стану учня, тимчасовим емоційним порівнянням  з ним) і знаходять емоційний  відгук для учня, інші сприймають учнів  холодно і розсудливо.

    Вчитель повинен тонко відчувати відносини  в групі, вчасно попередити емоційну напруженість, переключити емоційний  заряд на розв’язання навчальних, трудових, суспільних завдань. Ось чому необхідно встановити довірливі  відносини з учнями і вміло  управляти своїм спілкуванням. Спілкування  з підлітком передбачає хороший  контакт з його сім’єю.

    Важливим  фактором управління підлітками являється  формування колективістських почуттів. Наскільки вдається виховати почуття  взаємної відповідальності, коли твій клас стає референтною групою, настільки  можна розраховувати на ефективність виховання кожного підлітка. слід відзначити, що колективістські відносини  можуть сформуватися тільки в тому випаду, коли інтереси та цілі діяльності кожного підлітка, який входить в  різні групи, не рахуючи шкільного  класу (гуртки спортивні, художньої  самодіяльності, технічної творчості  і т.д.), виходять з рамки цих  груп і зливаються з інтересами, цілями суспільства в цілому. Якщо ж інтереси і цілі замкнуться в  одній групі, то навіть при хорошій  результативності (навчальній, трудовій, спортивній та іншій діяльності) можливе  формування групового егоїзму, що може негативно відбитися на формуванні особистості.

    Спілкування повинно будуватися з врахуванням  того, який психологічний клімат в  групі і в яких відносинах підліток знаходиться з ровесниками, в  якій мірі він включений в колектив класу і задоволений навчальною діяльністю, яку роль відіграє в класі, яка його активність як організатора (чи дезорганізатора), чи він зовсім відчужений. Якщо знаходяться небажані міжособистісні відносини в класі, вчитель повинен виявити причину конфліктів і виправити положення.