Використання методу доступності в початковій школі

          Наочність – це спеціально організоване в ході навчальної діяльності використання вчителем реальних об’єктів дійсності чи їх зображень. Фізіологічна основа наочності розкрита І.І.Павловим у його працях про взаємодію першої і другої сигнальних систем як основи людського мислення. Правильне використання різних видів наочних посібників сприяє формуванню в учнів наукових понять, явищ, процесів, законів, закономірностей та ін.; розвитку пізнавальних інтересів, мобілізації їх активності та розвитку творчості. На уроці важливо забезпечити доцільне поєднання різних засобів наочності, що діють на аналізатори дитини і забезпечують якість сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.            К.Д. Ушинський стверджував, що наочне навчання – це не тільки сприйняття учнями конкретних предметів чи їх зображень, але й використання „готових образів” – зорових, слухових та інших уявлень. Необхідна також помірність поєднання на уроці слова вчителя та наочності.

          Способи реалізації принципу наочності навчання:

          - вибрати необхідні засоби наочності (ТЗН, таблиці, графіки, схеми, малюнки, транспаранти, комп’ютер) і раціонально використати їх на уроці з мстою оптимального розвитку слухових, зорових, тактильних та інших відчуттів учнів;

          - раціонально використовувати засоби наочності для концентрації уваги учнів на основному навчальному матеріалі;

         -  засобами наочності формувати і розвивати конкретне та образне мислення учнів у процесі навчання;

          - забезпечити раціональне поєднання в процесі навчання різних засобів наочності (натуральні об’єкти, образотворчі, схематичні, аудіовізуальні тощо),

          - забезпечити педагогічно доцільне поєднання слова вчителя і наочності [19, 86-87].

          Принцип проблемності навчання.

    Принцип проблемності навчання сприяє активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів, формуванню їх творчих здібностей. Проблемність навчання за своєю суттю є теорією розвиваючого навчання. Вона забезпечує «зближення» процесів навчання та наукового пізнання. Принцип проблемності навчання зумовлює необхідність постановки перед учнями пізнавальних проблем та завдань, створення проблемних ситуацій, які спонукають їх до пошуково-пізнавальної діяльності. У процесі пошуково-пізнавальної діяльності формуються самостійність учнів, зокрема уміння бачити поставлену перед ними проблему вникнути в їх суть, окреслити низку конкретних завдань, спрямованих на їх розв’язання, неординарних шляхів вирішення проблеми. Творчий процес мислення спонукає учнів до перетворюючої діяльності, в результаті якої з’являється новий суспільно-значущий продукт самостійного творчого мислення

          Способи реалізації принципу проблемності навчання:

          - аналіз програмного матеріалу з метою визначення тих тем, які доцільно реалізувати проблемним способом;

          - виділення тієї частини, блоку навчального матеріалу, на основі якого буде висунута проблема, поставлені проблемні питання;

          - створення проблемної ситуації в процесі вивчення нового матеріалу;

          - здійснення педагогічного керівництва процесом розв’язання поставленої проблеми, тобто управління пошуково-пізнавальною діяльністю учнів;

          - дотримання послідовності етапів проблемного навчання як творчого процесу (постановка проблемних завдань, сприйняття і усвідомлення проблеми учнями, власне вирішення проблеми з використанням неординарних способів);

          - вибір і реалізація раціональних методів і засобів, форм організації пошуково-пізнавальної діяльності учнів.

          Принципи самостійності і активності учнів у процесі навчання.

    Реалізація даного принципу навчання забезпечує умови для оптимального прояву учнями пізнавальної і творчої активності в процесі засвоєння знань, вироблення умінь та навичок застосування їх у практичній діяльності. Самостійність і активність учнів значною мірою формуються в процесі виконання ними самостійної навчальної роботи, головного метою якої с розвиток їх пізнавальних сил, здібностей, ініціативи і творчості Під активністю особистості слід розуміти, перш за все, творчу продуктивну діяльність, спрямовану на розв’язання проблемних завдань та яка проявляється у самостійному мисленні.

          Відрізняють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів: перший рівень – повторювальні дії учнів за заданим зразком; другий рівень – репродуктивна діяльність, спрямована на відтворення інформації про різні властивості об’єкту вивчення; третій рівень – продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для розв’язання навчальних завдань; четвертий рівень – самостійна діяльність, спрямована на перенос знань при розв’язанні навчальних завдань в абсолютно нових ситуаціях. Відповідно до рівнів сформованості умінь і навичок самостійної роботи учнів виділяються чотири її типи: репродуктивна, реконструктивно-варіативна, евристична і творча.

          Самостійність і активність учнів є передумовою самоосвіти та самовдосконалення. Завдання вчителя полягає в тому, щоб з’ясувати причини пасивності і інертності учнів у процесі навчання. Здійснюючи керівництво самостійною роботою учнів, учитель формує їх інтереси і потреби до самоосвіти, озброює відповідними уміннями та навичками систематично, самостійно поповнювати свої знання,  спонукає інтерес учнів до певної галузі науки, техніки, культури, мистецтва, формує позитивне емоційне ставлення учнів до способів та засобів отримання знань і до процесу пізнання, розкриває роль і значення самоосвіти в житті людини, озброює способами самоосвітньої діяльності.

          Ефективність реалізації принципу самостійності і активності учнів залежить від вибору змісту, форм, методів і засобів навчання, що забезпечують активність сприйняття й усвідомлення учнями мети і завдань навчально-пізнавальної діяльності.

Способи реалізації принципу самостійності і активності учнів  у процесі навчання:

          - посилення соціально-педагогічної мотивації уміння та набуття освіти учнями;

          - раціональний вибір змісту, методів, засобів навчання та форм організації самостійної навчально-пізнавальної діяльності учнів;

          - максимальне включення учнів на уроці в різні види самостійної діяльності щодо оволодіння і застосування знань, умінь та навичок;

          - формування в учнів умінь та навичок бачити проблему, осмислити її суть, розробляти гіпотези та знаходити раціональні шляхи її розв’язання;

          - озброєння учнів навичками самостійного одержання інформації, обробки та її аналізу, використання в практичній діяльності;

          - формування в учнів стійкої потреби у самоосвіті та оволодінні способами її здійснення.

          Принцип систематичності і послідовності навчання.

Принцип систематичності  і послідовності навчання передбачає формування знань, умінь та навичок учнів таким чином, щоб нові знання спиралися на раніше засвоєні і в свою чергу стали фундаментом для засвоєння наступних. Систематичність навчання означає:

а) послідовно побудований на логіці науки і обумовлений віковими особливостями учнів виклад змісту навчального матеріалу;

б) планомірний порядок навчання, де кожний етап спільної діяльності вчителя та учнів базується на попередніх етапах і відкриває шлях до подальшого руху вперед.

Реалізація принципу систематичності  і послідовності навчання передбачає виявлення внутріпредметних і міжпредметних зв’язків, формування системних знань учнів про оточуючу дійсність. Він тісно пов’язаний з наступністю в навчанні, тобто з забезпеченням послідовності і неперервності, переходу від нижчого до вищого ступеня навчання і учіння. Систематичність і послідовність повинні бути перш за все закладені у змісті, відповідних методах і засобах навчання. Систематичність навчання залежить від систематичності викладання навчального матеріалу. Тільки чітка система викладання може забезпечити свідоме сприйняття навчального матеріалу на уроці, запам’ятовування і успішне засвоєння знань. Даний принцип передбачає викладання навчального матеріалу в системі, послідовність формування умінь та навичок учнів, нарощування трудності і складності знань та способів діяльності, що формуються в процесі навчання.

     Принципу систематичності і послідовності слід дотримуватися в процесі контролю і самоконтролю знань, умінь та навичок учнів, підготовки й виконання домашніх завдань.

         Способи реалізації принципу систематичності і послідовності навчання:

          - формування знань, умінь і навичок учнів у логічній послідовності (кожен елемент навчального матеріалу логічно позв’язується з іншими, наступне спирається на попереднє, є базою для засвоєння нового, забезпечує послідовність розвитку мислення, пізнавальних сил та потенційних можливостей учнів);

          - дотримання логічних зв’язків між формами і методами навчання, контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів та її результативності;

          - вироблення навичок раціонального планування навчальної діяльності (побудова логічно струнких планів відповідей, написання творів, виконання лабораторних робіт, прогнозування);

          - систематизація і узагальнення способів діяльності (формування в учнів прийомів порівняння, систематизації, узагальнення і абстрагування);

          - координування діяльності учнів відповідно до вимог та дій учителів різних навчальних предметів;

          - виявлення та реалізація міжпредметних і внутріпредметних зв’язків у процесі навчання;

          - реалізація вимог до засвоєння системних знань учнів про об’єкт вивчення;

          - здійснення систематичного і послідовного контролю навчальних досягнень учнів [11, 56-59].

          Таким чином, доцільною є така класифікація принципів навчання: принцип науковості і доступності навчання, проблемності, наочності, активності і свідомості учнів у процесі навчання, систематичності і послідовності, зв’язку теорії з практикою, навчання з життям, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; єдності освітньої, розвивальної і виховної функцій навчання. 

 

2. Сутнісні характеристики принципу доступності

викладання  

          Принцип доступності навчання передбачає вибір та реалізацію змісту і методів навчання з урахуванням вікових і індивідуальних особливостей учнів. Його реалізація зумовлює необхідність вибору вчителем навчального матеріалу, оптимального за обсягом, складністю і трудністю з урахуванням здібностей, інтересів та нахилів учнів. Доступність навчання ніякою мірою не означає зниження його наукового рівня.

          Цей принцип покликаний забезпечити оптимальність поєднання науковості і посильної трудності змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сфера доступності навчання може розширюватися чи звужуватися залежно від рівня навчальної підготовленості учнів. У забезпеченні доступності навчання важливу роль відіграє чіткість та логічність викладу навчального матеріалу, ясність думки, правильність і емоційність мови, використання цікавих фактів, прикладів, ілюстративного матеріалу, розкриття зв’язку теоретичних знань з практичною діяльністю. Доступність навчання не допускає його спрощення, зниження темпу і ритму навчальної діяльності учнів.

          Способи реалізації принципу доступності навчання:

          - підготувати навчальний матеріал, доступний для сприйняття і засвоєння учнями з урахуванням їх вікових та індивідуальних особливостей:

          - забезпечити доступність форм, методів, засобів навчання, що використовуються на уроці;

          - підібрати (розробити) і реалізувати диференційований навчальний матеріал з метою усунення прогалин у знаннях учнів і способах діяльності з метою переведення їх на більш високі рівні засвоєння: із зони ближнього розвитку в зону актуального розвитку;

          - озброювати учнів раціональними способами діяльності і наукової організації навчальної праці;

          - забезпечити відповідність загального темпу просування учнів у навчанні та індивідуальної швидкості просування в навчанні окремих учнів;

          - підібрати доступний та оптимальний зміст і обсяг домашнього завдання;

          - визначити і використати комплекс інших принципів навчання, що сприяють успішній реалізації доступності засвоєння учнями навчального матеріалу [18, 45].

          Таким чином, принцип покликаний забезпечити оптимальність поєднання науковості і посильної трудності змісту, методів і засобів навчання, форм організації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Сфера доступності навчання може розширюватися чи звужуватися залежно від рівня навчальної підготовленості учнів. У забезпеченні доступності навчання важливу роль відіграє чіткість та логічність викладу навчального матеріалу, ясність думки, правильність і емоційність мови, використання цікавих фактів, прикладів, ілюстративного матеріалу, розкриття зв’язку теоретичних знань з практичною діяльністю.

 

1.3. Роль та місце вчителя у реалізації принципу доступності

на уроках української мови

 

          Для реалізації вчителем принципу доступності навчання необхідно:

          1) Виділяти основне, істотне в емпіричному компоненті змісту (властивості, ознаки, функції тощо.)

          2) Добирати достатню кількість фактів, прикладів для формування ядра знань – теорій, ідей законів та ін.

          3) Обсяг знань і темп навчання обирати з урахуванням реальних вікових та індивідуальних здібностей учнів. Враховувати відмінності у швидкості сприйняття, темпі роботи, домінуючих видах діяльності, інтересах, життєвому досвіді, особливостях розвитку учнів.

          4) Здійснювати диференційовану допомогу. Використовувати різні способи диференціації учнів у групах, які створюються за видами діяльності, типами завдань, методам розв'язків, особистісними відмінностями дітей.