Шпаргалка по "Высшая педагогика"

Відповідно до Закону України «Про освіту» система  освіти в сучасній

Україні складається  з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня

освіта; позашкільна  освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта;

післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено

й відповідні освітні  рівні: початкова освіта; базова загальна середня

освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта;

базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних

рівнів віднесено  такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст,

бакалавр; спеціаліст, магістр. 

16. Метод навчання 

Метод навчання — взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.

   У вузькому  значенні метод навчання є  способом керівництва пізнавальною  діяльністю учнів, що має виконувати три функції: навчаючу, виховну і розвиваючу. Він є складним педагогічним явищем, в якому поєднані гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний аспекти. Складовою методу навчання є прийом навчання. Методи навчання .є-оДним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів.

 У процесі  навчання зв'язок методу з іншими  компонентами взаємозворотний: метод  є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи. Метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. 

17. Методичні вимоги  до лекції 

Вимоги  до проведення лекції:

• створення психологічно-комфортної атмосфери взаємодії зі студентами,

атмосфери співробітництва  та спільного міркування;

• дотримання лектором педагогічного такту, вияв уважного, позитивного

ставлення до студентів;

• науковість та інформативність викладання, застосування сучасних наукових

підходів;

• доказовість, аргументованість викладу основних положень;

• логічність, послідовність, системність висвітлення змісту навчальної інформації;

• доступність, ясність, чіткість пояснення, інтерпретації наукових положень;

• включення у зміст актуальних соціальних, моральних проблем, інформації,

значущої для  професійної діяльності, особистісного  розвитку студентів;

• активізації мислення студентів, опора на їхній життєвий досвід;

• емоційність викладу навчального матеріалу;

• застосування аудіовізуальних засобів, дидактичних матеріалів. 

18.Сучасні  технології навчання. 

 Сучасна освіта повинна вирішувати подвійне завдання:

  забезпечити  загальний розвиток, який спрямований  на формування інтелектуальних,  естетичних, духовно-творчих, моральних, психофізичних якостей людини;

  сприяти  професійному розвитку, який передбачає  наявність загальних здібностей  для вирішення спеціальних завдань. 

 Сучасна освітня  технологія у вищому навчальному  закладі - це науково-обґрунтована і унормована за метою підготовки спеціалістів, змістом освіти, місцем та терміном навчання система форм, методів, засобів і процедур, що використовуються для організації та здійснення спільної навчальної діяльності тих, хто навчає, та тих, хто навчається.

 Сучасні освітні  технології сприяють підвищенню ефективності діяльності вищих навчальних закладів за умов:

• їх науковості (включно з психологічною обґрунтованістю самих освітніх технологій);
• дотримання принципу безпосередньої взаємодії, делегування повноважень лінійного керівника (викладача) функціональному (студенту), посилення вимог до навчальних матеріалів, розширення психологічного поля динамічних процесів в оволодінні інформацією;
• володіння викладачами активними методами навчання, позитивною мотивацією до підвищення професіоналізму студентів у процесі активного навчання.

 

19. Контроль та облік знань, умінь та навичок у студентів.

   Принципи  організації контролю й оцінки знань  студентів визначаються метою навча-льно-виховного  процесу у ВНЗ, а також об'єктивними закономірностями педагогічного процесу в них:

• принцип індивідуального характеру перевірки й оцінки знань студентів передбачає індивідуальну роботу викладача з кожним студентом, врахування його індивідуальних особливостей;
• принцип систематичності і системності перевірки й оцінки знань впливає на здійснення контролю протягом усього періоду навчання студента у ВНЗ;
• принцип тематичності стосується усіх ланок перевірки і передбачає оцінку навчальної діяльності студентів за семестр чи на­вчальний рік, і з кожної теми;
• принцип диференційованої оцінки успішності навчання студентів передбачає здійснення оцінки успішності на основі різнорівневого підходу;
• принцип єдності вимог викладачів до студентів передбачає урахування кафедрами і викладачами діючих загальнодержавних. стандартів;
• принцип об'єктивності - це систематичний аналіз результатів міжсесійного контролю і показників успішності за єдиними критеріями з метою своєчасного здійснення заходів для поліпшення організації і змісту навчально-виховного процесу, підвищення ефективності і якості аудиторних і самостійних занять студентів з метою запобігання (зменшення) відсуву;
• принцип гласності передбачає доведення результатів контролю до відома студентів.

 

20. Науково – дослідницька  діяльність студентів  магістратури.  

   Науково-дослідна робота студентів – один з найважливіших  засобів підвищення якості підготовки спеціалістів у вищій школі. Це комплекс заходів наукового, методичного, організаційного  характеру, що забезпечує навчання всіх студентів навичкам наукових досліджень у відповідності до обраної спеціальності в рамках навчального процесу і поза ним.

   Магістерська  робота – це самостійна випускна науково-дослідницька робота, яка виконує кваліфікаційну функцію, тобто готується з метою  публічного захисту і отримання академічного ступеня магістра. Основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. 

21. Соціально-історичні характеристики розвитку вищої освіти в Україні. 

   Історія освіти в Україні тісно пов'язана  з історією українського народу. У розвитку української культури і освіти особливу роль відіграли братства, відомі як організації релігійного характеру. Першим вищим навчальним закладом в Україні вважають Острозьку академію. Другим вищим навчальним закладом була Києво-Могилянсь-ка академія (1615-1817). У ХУІІ-ХУШ століттях розвиток вищої школи в Україні гальмувався, головним чином, двома чинниками, а саме: розвиток вищої школи в тій частині, що входила до складу Росії, відбувалось в жорстких умовах абсолютної русифікації, а в регіонах, що входили до складу Польщі, Австро-Угорщини та Румунії, здійснювалися відповідно полонізація, онімечення та румунізація населення.

   Визначальну роль у розвитку освіти на західноукраїнських землях відіграв Львівський університет, хоча цей навчальний заклад був заснований (1661р.) з метою посилення полонізації українського населення.

   До 60-х  років XIX століття українці і поляки виступали спільно проти онімечення університету. З кінця 60-х років розпочалася тривала боротьба за його українське національне обличчя. Визначну роль у розвитку української науки відіграло наукове товариство ім. Т.Шевченка. Вища педагогічна національна школа в своєму розвитку пройшла наступні етапи: 1804-1917рр. - становлення педагогічної освіти; 1917-1920рр. - активні пошуки змісту, форм і методів будівництва нової вищої педагогічної освіти за різних форм державної влади; 1921-1934рр, - формування ти Інтенсивна підготовка національних педагогічних кадрів; 1935-1985рр. утвердження єдиної всесоюзної системи вищої педагогічної освіти. Уніфікація її змісту, форм та методів; наступний етап - розбудова нової національної вищої школи на демократичних засадах. 1917-1920рр. вважаються періодом створення системи вищої педагогічної освіти України. У 1920-1921рр. для забезпечення вчителями всіх типів шкіл, вищих жіночих курсів, вчительських інститутів і семінарій створено нову форму вищого навчального закладу - інститут народної освіти (ІНО). Наступним етапом розвитку освіти в Україні стало впровадження нових організаційних форм і методів підготовки вчительських кадрів (1921-1928 рр.). У 1921-22 н.р. у 15 793 навчальних закладах України працювали 489 346 учителів, з яких лише 4 035 (9%) мали вищу незакінчену освіту. Основним типом середнього навчального закладу на Україні стала єдина трудова школа.

   Для становлення  і розвитку вищої педагогічної школи  велике значення мала друга Всеукраїнська  конференція з педагогічної освіти (22-28 липня 1923 р.), третя Всеукраїнська педагогічна конференція з педагогічної освіти (27 жовтня 1924р). На конференціях піднімалися питання про поліпшення якісного складу вчительства, перегляд мережі педагогічних навчальних закладів.

   20-ті  роки були часом бурхливого  розвитку української культури, «періодом національного ренесансу». В цей час сформовані найважливіші компоненти підготовки національних учительських кадрів.

   починаючи з 1935-36 н.р., у системі вищої педагогічної освіти України встановлюються два типи навчальних закладів: педагогічні та вчительські інститути. Наступним періодом став 1941-1945рр. - підготовка вчительських кадрів у роки Великої Вітчизняної війни. 1941-1945 роки були часом набуття досвіду, що дав змогу досягти успіхів у розвитку й удосконаленні вищої педагогічної освіти у повоєнний час. Отже, поступальний розвиток системи вищої педагогічної освіти, що розпочався в довоєнний час, тривав і в повоєнні роки. З 1982-83 н.р. вперше в країні здійснювалась підготовка старших піонервожатих за спеціальністю «Педагогіка і методика виховної роботи». Після проголошення незалежності України розпочався пошук шляхів розбудови національної освіти, перехід до неперервної професійної освіти. Стає очевидним, що низький професійний і загальнокультурний рівень значної частини населення, особливо молоді, не тільки впливає на конкурентоспроможність країни на світовому ринку, але й на рівень соціальної стабільності. 

22. Вища освіта за кордоном ( США, Великобританія, Франція, Німеччина,Японія,Китай,Південна Корея) 

      ВИЩА  ОСВІТА В США

   Вчені та теоретики ніяк не можуть визначити, що являє собою в США вища освіта. Це струнка система, подібна до системи  середньої освіти. Вища освіта включає в себе цілий ряд елементів, поєднаних досить вільним і умовним зв'язком. Ці елементи весь час міняються, змінюють мету і назву, не говорячи про кількість та географічне положення. Зараз в США біля 3000 вищих навчальних закладів усіх типів (університети, технологічні інститути, чотирирічні та дворічні коледжі), в яких навчається біля 9 млн. студентів і щорічно приймають близько 2 млн. першокурсників. Ці цифри говорять про масштаби розвитку вищої освіти у США. Із усіх країн заходу США має найбільший відсоток студентів щодо всього населення, далі йдуть Японія, Канада, Австралія, Нова Зеландія. Це означає, що у віковій групі населення від 18 до 20 років більш ніж 40% — студенти. Характерною особливістю вищої школи США є переважна більшість приватних вузів, які складають більш 2/3 від їх загальної кількості, хоча 70% студентів навчаються у державних вузах. Це пояснюється тим, що серед приватних вузів є невеликі, з числом студентів до 100 осіб, в той час як у деяких державних вузах навчається декілька десятків тисяч студентів.