Шпаргалка по "Высшая педагогика"

1. Предмет, задачі, основні категорії педагогіки вищої школи.

 

   Педагогіка вищої школи — це наука про закономірності навчання і виховання студентів, а також їх наукову і професійну підготовку як спеціалістів відповідно до вимог держави. Предмет науки завжди конкретизується в її меті і завданнях.

   Метою цієї науки є дослідження закономірностей розвитку, виховання і навчання студентів і розробка на цій основі шляхів удосконалення процесу підготовки кваліфікованого спеціаліста.

   Завдання педагогіки вищої школи:

• аналіз соціально-історичних характеристик системи вищої освіти;
• аналіз змісту, форм і методів навчання, розвитку і виховання студентів у вищому навчальному закладі;
• аналіз методів контролю і оцінки успішності студентів на основі системного підходу;
• розробка нових технологій навчання і виховання у вищому навчальному закладі;
• розкриття педагогічних закономірностей формування студентів як майбутніх фахівців.

  Методологічні категорії: педагогічна теорія, педагогічна концепція, педагогічна ідея, педагогічна закономірність, педагогічний принцип.

 Педагогічна теорія- система науково-педагогічних знань, яка описує і пояснює елементи реальної педагогічної діяльності у  вищому навчальному накладі. Складовими елементами педагогічної теорії є педагогічні  ідеї, педагогічні поняття, педагогічні концепції, педагогічні закономірності і педагогічні принципи. Теорія узагальнює їх в окремих явищах. На основі теорії будується методика навчально-виховної роботи у вищому навчальному закладі.

 Педагогічна концепція - система критичних поглядів на реальну вузівську дійсність і відповідного пошуку та пропозиції нових конструктивних ідей. Педагогічна концепція завжди повинна підкріплюватись дослідженнями та емпіричними даними. Так, концепція гуманізації і гуманітаризації спирається на соціологічні дослідження серед студентів та емпіричні міркування й пропозиції викладачів.

 Педагогічна ідея - це новий напрям думки, твердження або розгорнута модель, що відображає ті чи інші стосунки або зв'язки у  вузівській дійсності. Набуваючи самостійного характеру, ідеї можуть поєднуватись у концепції, частково слугуючи поповненням теорії. Наприклад, ідея посилення самостійності у навчальній праці студентів, об'єднуючись, з іншими законами вузівської дійсності з урахуванням самостійності студентів, набула концептуального характеру.

 Педагогічна закономірність об'єктивно повторювана  послідовність явищ. Це універсальна категорія усіх галузей педагогіки. Закономірності поділяють на біологічні, психологічні, соціальні й безпосередньо  педагогічні.

 До основних закономірностей можна віднести й такі:

- чим педагогічно доцільнішії побудований навчально-виховний процес у вищому навчальному закладі, тим сильнішимє його вплив на особистість майбутнього спеціаліста;

- чим повніше враховуються мотиви, внутрішні прагнення студентів, тим ефективнішим є навчально-виховний процес;

- чим повніше впливає навчально-виховний процес на всі сфери (вербальної, сенсорної та ін.) особистості студента, тим швидше відбувається його розвиток і виховання.

 Ці фундаментальні закономірності, що різнобічно ілюструють взаємозалежність процесів, є ядром педагогіки вищої школи. Вони слугують виявленню і закріпленню принципів. Принципи - це система вимог і положень педагогіки, дотримання яких забезпечує продуктивність навчально-виховного процесу.

 До основних принципів належать:

• Гуманізація виховання - пріоритет завдань самореалізації особистості студента, створення умов для вияву обдарованості і талантів, формування гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої.
• Науковий, світський характер навчання.
• Єдність національного і загальнолюдського — формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; володіння українською мовою, використання усіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, що населяють Україну, оволодіння надбанням світової культури. Демократизація виховання - розвиток різноманітних форм співробітництва, встановлення довіри між викладачем і студентом, взаємоповага, розуміння запитів та інтересів студентів.
• Пріоритет розумової і моральної спрямованості змісту навчання і виховання.
• Поєднання активності, самодіяльності і творчої ініціативи студентів з вимогливим керівництвом викладача.
• Урахування індивідуальних, вікових особливостей студентів у навчально-виховному процесі.

    II. Процесуальні категорії (загалом не відрізняються від тлумачення їх у загальній педагогіці): виховання навчання, освіта, розвиток, формування особистості; навчально-виховний процес; навчальним і виховний процес.

    Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в кількох значеннях:

    у широкому соціальному, як передача соціально-історичного  досвіду;

    у широкому педагогічному, як організація  виховання у навчально-виховних закладах;

    у вузькому педагогічному, як цілеспрямована систематична взаємодія педагога і вихованців;

    у гранично вузькому, коли педагог-викладач розв'язує конкретну індивідуальну  проблему виховання або перевиховання  студента.

    Самовиховання цілеспрямована, систематична діяльність щодо власного самовдосконалення.

    Перевиховання індивідуальна цілеспрямована робота над усуненням недоліків у  студентів. Здебільшого перевиховання  тісно пов'язане з відносно новою  галуззю педагогіки - соціальною педагогікою.

    ПІ. Суттєві категорії: мета, завдання і зміст виховання, професіограма спеціаліста (вчителя), діяльність (викладача і студента), диференційований та індивідуальний підходи, прогнозування наслідків педагогічного впливу, планування навчальної роботи, форми і методи й засоби виховання і навчання, педагогічні технології навчання і виховання, управління навчально-виховним процесом, самостійна робота студентів, науково-дослідна діяльність студентів, гуманізація і гуманітаризація вищого навчального закладу.

    Ці  категорії, як і процесуальні, мало чим відрізняються від загальнопедагогічних, хіба що застосуванням їх до певного об'єкту — вищого навчального закладу, студентства, професорсько-викладацького складу. 

2. Завдання, права та обов'язки вищого навчального закладу. Структура вищого навчального закладу. 

Завдання, права та обов'язки вищого закладу освіти:

• провадження освітньої діяльності, яка включає навчальну, виховну, наукову, культурну, методичну діяльність;
• забезпечення умов для оволодіння системою знань про людину, природу і суспільство; формування соціально зрілої, творчої особистості; виховання морально, психічно і фізично здорового покоління громадян; формування громадянської позиції, патріотизму, власної гідності, готовності до трудової діяльності, відповідальності за свою долю, долю суспільства, держави і людства; забезпечення високих етичних норм, атмосфери доброзичливості і взаємоповаги у стосунках між працівниками, викладачами та студентами;
• забезпечення набуття студентами знань. у певній галузі, підготовка їх до професійної діяльності;
• забезпечення виконання умов державного контракту та інших угод на підготовку фахівців з вищою освітою;
• проведення наукових досліджень або творчої, мистецької діяльності як основи підготовки майбутніх фахівців та науково-технічного і культурного розвитку держави;
• підготовка молоді до самостійної наукової, викладацької або мистецької діяльності;
• інформування абітурієнтів і студентів про ситуацію, що склалася на ринку зайнятості;
• перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів; просвітницька діяльність.

Структурні  підрозділи вищого навчального закладу

   Структурними  підрозділами вищого навчального закладу  третього і четвертого рівнів акредитації  є кафедри, факультети, інститути, філії, бібліотека тощо.

   Кафедра — базовий структурний підрозділ вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить навчально-виховну і методичну діяльність з однієї або кількох споріднених спеціальностей, спеціалізацій чи навчальних дисциплін і здійснює наукову, науково-дослідну та науково-технічну діяльність за певним напрямом. Кафедра створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж п'ять науково-педагогічних працівників, для яких кафедра є основним місцем роботи, і не менше ніж три з яких мають науковий ступінь або вчене звання.

   Керівництво кафедрою здійснює завідувач кафедри, який обирається на цю посаду за конкурсом  Вченою радою вищого навчального  закладу строком на п'ять років (для національного вищого навчального  закладу — строком на сім років). Із завідувачем кафедрою укладається контракт.

   Факультет — основний організаційний і навчально-науковий структурний підрозділ вищого навчального закладу третього та четвертого рівнів акредитації, що об'єднує відповідні кафедри і лабораторії. Факультет створюється рішенням Вченої ради вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше ніж три кафедри і на ньому навчається не менше ніж 200 студентів денної (очної) форми навчання.

   Структурними  підрозділами вищого навчального закладу  першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

   Відділення — структурний підрозділ, що об'єднує навчальні групи з однієї або кількох спеціальностей, методичні, навчально-виробничі та інші підрозділи. Відділення створюється рішенням керівника вищого навчального закладу, якщо на ньому навчається не менше ніж 150 студентів.

   Предметна (циклова) комісія — структурний навчально-методичний підрозділ, що проводить виховну, навчальну та методичну роботу з однієї або кількох споріднених навчальних дисциплін. Предметна (циклова) комісія створюється рішенням керівника вищого навчального закладу за умови, якщо до її складу входить не менше ніж три педагогічних працівники.

   Філія — відокремлений структурний підрозділ, що створюється з метою забезпечення потреб у фахівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів до їх місця проживання.Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу. 

3. Система вищої освіти в Україні 

   Система вищої освіти в Україні визначена «Законом про Освіту» (ст.43), Законом «Про вищу освіту» і Положенням про державний вищий заклад освіти. В Україні діють такі вищі заклади освіти:

   університет (класичний університет) - багатопрофільний вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою з широкого спектру природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-професійними програмами всіх рівнів; проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження; є провідним науково-методичним центром; сприяє поширенню наукових знань і здійснює культурнопросвітницьку діяльність серед населення; має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ, високий рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення такої діяльності.

   Можуть  створюватися педагогічні, технічні, технологічні, економічні, сільськогосподарські та інші університети, які здійснюють багатопрофільну підготовку фахівців з вищою освітою у відповідній  галузі.

   академія - вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, с провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності, має високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

   інститут- вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів в певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, провадить наукову та науково-виробничу діяльність, має високий кадровий та матеріально-технічний потенціал;

   консерваторія (музична академія) — вищий заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами всіх рівнів у галузі культури і мистецтва—музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводять наукові дослідження, с провідним центром у сфері своєї діяльності, мас високий рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

   Навчання  в консерваторії передбачає всебічну теоретичну і практичну підготовку музикантів до професійної виконавської і педагогічної діяльності.

   коледж - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного (кількох) споріднених напрямів підготовки або спеціальностей, має необхідний кадровий потенціал, матеріально-технічну базу.