Розвиток друкарства та підручникотворення у XVIII-XIX ст. в Україні

     На  сер. XVI ст. Острог був значним центром  науки. У цьому місті знаходили  притулок багато вільнолюбних і сміливих мислителів, які зазнали переслідувань у себе на батьківщині. Острозька школа стала організаційним центром діяльності наукового гуртка, який об’єднував талановитих вчених латинської, грецької, слов’янської мов, видатних математиків, астрономів, філософів. Тут діяли літературно-науковий гурток, а також друкарня І.Федорова (з 1577 р.). В Острозі Федоров надрукував понад 20 книг. Першим відомим на сьогодні друком, пов’язаним з Острогом, є друга його "Азбука" (1578 р.). Тут вийшла і знаменита перша "Біблія", написана церковнослов’янською мовою (1581 р.). Редактором "Біблії" став Герасим Смотрицький – перший ректор Острозької школи-академії.

     Острозьку школу називали "тримовним ліцеєм" або "слов’яно-греко-латинською академією". Іншими словами, її заснування було початком компромісу між представниками східнослов’янської просвітньої традиції та "латинської науки".

     К.Острозький першим практично реалізував ідею поєднання  цих течій: в його школі вивчали  не тільки слов’янську, а й грецьку, латинську, польську мови. У програму навчання Острозької школи також входили граматики цих мов та інші предмети "семи вільних мистецтв", головним чином – риторика, діалектика, астрономія. Школа брала під увагу також вивчення вищих студій, виходячи за рамки "семи вільних мистецтв", філософію і особливо богослов’я. Тут, очевидно, як і згодом у Києво-Могилянській академії, існувало 7 класів, хоч окремого класу богослов’я не було. Вчителями були як православні греки, так і протестанти.

     У школі був високий рівень викладання. Її називали академією навіть прихильники і провідники католицизму. За кордоном її також знали як академію. Щоб досягти цього, К.Острозький запросив до неї найвизначніших українських і закордонних вчених. Тут працювали першодрукар Іван Федоров, відомий український письменник Герасим Смотрицький, польський математик і філософ Ян Лятос, доктори латинських і еллінських наук Кирило і Никифор Лукаріс, Данило Наливайко (брат керівника селянсько-козацького повстання Северина Наливайка) і ін. Очевидно, що об’єднання такого широкого кола вчених, полемістів-літераторів було одним із приводів називати школу "академією". Цю назву вживав на сторінках своїх книг Г.Смотрицький.

     Вчилися тут як діти шляхти, так і діти селян. Вихованцями цієї школи були Мелетій Смотрицький – син Г. Смотрицького, талановитий педагог і просвітитель, письменник-полеміст, автор славнозвісної "Граматики слов’янської"; Петро Конашевич-Сагайдачний – відомий гетьман реєстрового козацтва; Іван Борецький – видатний представник української педагогічної думки і громадський діяч, перший ректор Київської братської школи та багато інших видатних людей того часу. За підрахунками протягом 60-річного існування закладу (1576-1636 рр.) його закінчили близько 500 осіб. Вихованці академії ставали вчителями, літераторами, друкарями, проповідниками.

     Однією  з вирішальних умов успішної діяльності острозького науково-освітнього центру був тісний зв'язок педагогічного  процесу Академії з дослідницькою  діяльністю науково-перекладацького  гуртка та роботою друкарні. Це особливо виразно простежується на другому етапі діяльності Академії з появою в Острозі нових учених і педагогів як українських, так і зарубіжних. Вочевидь, значною мірою це зумовлювалося загостренням ідеологічної боротьби напередодні й після проголошення Берестейської унії 1596 року.

     Серед острозьких друків особливий успіх мали «Буквар», “ради научения дитського”, виданий у 1578 році на основі львівського «Букваря» (1574 року); «Новий Завіт з Псалтирем» та окреме видання алфавітно-предметного покажчика до нього — «Книжка, собрание вещей нужнейших» (1580); «Хронологія» Андрія Римші, листівка церковнослов'янською, староєврейською та українською мовами у вигляді віршованого пояснення назв місяців року (1581).

     Середньовічна книжність не знала чіткої різниці  між навчальною і науковою літературою. Так звані букварі були насправді зведенням правил граматики старослов'янської (давньоруської), грецької і латинської мов, у яких із ХVI ст. яскраво починає проглядатися тенденція до вживання народної (української) мови. Інакше кажучи, буквар являв собою загальноосвітній нормативний збірник філологічного і релігійно-догматичного змісту. Педагогічну цінність букварів І.Федорова становить те, що в них, крім вивчення букв, подаються основи грамоти, орфографія, а також за матеріалами службових церковних книг тексти виховного змісту. Останні адресуються не тільки дітям, але й дорослим, батькам. Букварі Федорова були вершиною методично-педагогічних досягнень ХVI ст. у галузі вивчення письма. Деякі їхні складові елементи і сьогодні становлять основу сучасного букваря і читанки.

     Про методичну спрямованість букварів свідчить те, що вони мають теоретично-граматичне спрямування: поділ матеріалів на певні  частини-блоки, подаються алфавіт, граматичні положення, молитви для читання, звертання до дітей і батьків. Ці принципи впроваджуються у методиці побудови навчальних книжок протягом століть.

     У "Букварях" простежуються методичні  знахідки розвиваючого характеру. Так, наприклад, для розвитку моторної і  зорової пам'яті алфавіт подається  від "а" до "іжиці", далі букви  йдуть від "іжиці" до "а" у зворотному порядку.

     Є й інші розвиваючі моменти, пов'язані  з засвоєнням граматики. І.Федоров  використовував для навчання читанню  не тільки двобуквенні склади, але  й трибуквенні, що на той час було прогресивним явищем. Зокрема, наголоси у словах, застосовані в "Азбуці", і досі використовуються в українській і російських мовах.

     Помітна у цій навчальній книжці й адаптація  навчального матеріалу. Правила  для вивчення мали вибірковий характер: І.Федоров не прагнув детально викладати  всі 8 частин мови. Він виокремив найголовніші з них - тобто граматичні поняття, що необхідні для початкового навчання грамоті.

     Цікавими  видаються прийоми навчання дітей  цифрам, які пропонувалося вивчати  поетапно. Перехід від граматики  до читального матеріалу теж мав  методично продуманий підхід. Наприклад, на закріплення матеріалу подається акровірш, який дозволяє повторити азбуку.

     Підбір  матеріалу для читання (тексти зі Святого письма) спрямований на виховання  християнської доброчинності.

     В науці існує певна суперечка  щодо визначення жанру підручника І.Федорова. Цю книжку називають "першим друкованим східнослов'янським підручником" [12], "греко-руською хрестоматією" [там само], а також читанкою [13].

     Сам І.Федоров друге видання "Букваря" 1578 р. назвав азбукою ("Аз буки") для першого дитячого навчання.

     Враховуючи  навчальний характер букварів І.Федорова, ми відносимо їх до особливого жанрового  поєднання у підручнику азбуки і  читанки.

     Як  уже було зазначено, у школах підвищеного  типу для навчання використовувались  граматики. У сучасному розумінні граматика - шкільна й наукова - розділ мовознавства, який вивчає граматичну будову мови, тобто закономірності формотворення слів і структуру словосполучень та речень, абстрагуючись від їхнього матеріального або лексичного значення. Термін "граматика" вживається і як назва граматичної будови мови. Граматика складається    з   м о р ф о л о г і ї, що вивчає форми слів, та   с и н т а к с и с у, що вивчає правила поєднання слів у словосполучення і речення [ 14, 73].

     Зрозуміло, що при єдності принципових теоретичних основ у шкільній і науковій граматиках виявляються відмінності в підході до обсягу матеріалу й поясненні явищ, фактів і закономірностей мови.

     Однією  з перших вітчизняних граматик була книжка "львівських спудеїв" - "Адельфотес", що перекладається як "братство". Вона має ознаки підручника, який автори-студенти разом із керівником, вчителем-греком Арсенієм, еласонським архієпископом, назвали "Граматикою доброглаголивого еллинослов'янского язика". Видано цю пам'ятку української писемності було у львівській друкарні 1591 р. [15]. Вчений-дослідник української старовини В.Микитась назвав цю навчальну книжку "першим помітним підручником, який ознайомлював учнів як із закономірностями грецької і давньоукраїнської мов (орфографією, синтаксисом, етимологією), так і з просодією, тобто віршознавством, яке ставало обов'язковим у шкільній освіті" [16, 54].

     У цій граматиці даються правила  грецької мови і робляться спроби сформулювати правила слов'яноцерковної мови, яка мала сильний місцевий львівський колорит. За основу навчальної книжки львівським укладачам слугували грецькі граматики К.Ласкаріса, Ф. Мелантхона, латинська - М.Крузія. Граматика Лаврентія Зизанія ("Граматіка словенска", 1596 р.) - найвідоміший підручник ХVI-ХVII ст. зі старослов'янської мови. Дослідник історії освіти в Україні і Білорусії М.Ботвинник виокремив такі особливості методики побудови підручника Л.Зизанія:

     - матеріал книжки розташований  за дидактичним принципом наочності  з метою впливу на зорову  і моторну пам'ять учня: тут  багато граматичних таблиць, схем;

     - у підручнику реалізується дидактичний  принцип наступності, що веде  учня у навчанні від простого  до складного: матеріал викладається  в системі та послідовно, від  відомого до невідомого, змушує  думати над тим чи іншим  положенням, правилом, приходити до правильних висновків [17, 192].

     Братські  школи користувалися граматикою Лаврентія Зизанія не одне століття. На її засадах виросли граматики  М.Смотрицького (1619 р.). Її знали в  Польщі, Болгарії, Чехії, Сербії та в  багатьох інших країнах.

     Слід  додати, що граматика Л.Зизанія мала вплив і на освіту в Росії. Але, за твердженнями російського й українського письменника ХІХ ст. Д.Мордовця (Мордовцева), вона мала обмежене користування як складова частина російських "Азбуковників", тобто застосовувалася у спрощеному адаптованому вигляді [18, 67]. У той же час в українських навчальних закладах вона використовувалась повністю. 

     І, нарешті, найголовніше видання того часу – «Біблія» (1581) – основоположна  книга християнського світу, відповідь на нагальну потребу в умовах гострої ідеологічної боротьби мати таку книгу саме в кириличному варіанті. Це був великий поступ, особливо якщо врахувати, що католицьке видання «Біблії» було здійснене на 20 років раніше, а видання кальвіністів – на 8 років раніше. «Острозька біблія» й закурений порохом мушкет, – як влучно висловився Є. Маланюк, – це могло би бути гербом тієї вікопомної доби на переломі XVI —XVII століть” [6, с. 60].

     Острозька академія згуртувала навколо себе справді  визначні наукові сили, внаслідок чого вона змогла «дати освіту значній кількості молоді й підготувати чимало видатних діячів».

     Зі  створенням Острозької академії, формуванням  науково-освітнього центру, головним чином  у зв'язку з підготовкою до видання  Біблії, заснуванням в Острозі літературно-наукового гуртка почалося відродження української культури наприкінці XVI — в першій половині XVII століть. Приходиться лише дивуватися, як у таких важких умовах, коли йшли безперервні війни, коли територію України, її душу шматували держави-сусіди, нашим співвітчизникам, зокрема Костянтину Острозькому, вдалося зробити те, що він зробив. Розвиваючи культуру, шкільництво, обороняючи православну віру, вони тим самим зберегли наш народ як націю. Бо духовність – це на той час єдине, що живило народ, гарантувало його майбутність.   

     Виникненню Києво-Могилянської  Академії передував культурно-національний рух, що в умовах посиленого наступу на соціальні і духовні інтереси українців, який чинився правлячим колами Речі Посполитої, швидко набрав характерних особливостей.Свідомі громадяни, світські й духовні, інтелігенція і козацтво об'єдналися до справи захисту духовних та національних інтересів України.Найголовнішим завданням вони вважали виховання громадян, гідних своєї історії і відповідальних за майбутнє вітчизни.Поступово центром духовного життя стає Київ.Ось чому до Києва потягнулись культурно-освітні діячі за різних земель України, особливо з тих, де польсько-католицький гніт ставав нестерпним. 

     Серед них були письменники, поети, педагоги, перекладачі, вчені, богослови, книговидавці, гравери, художники.Це Захарія Копистеньский,письменник, автор історичного твору "Полинодія"(1622), Памва Беринда- лінгвіст, гравер, енциклопедист, автор "Лексикону славеноросського"(1627), удоєний в Києві титула "архитипографа церкви Руської", Тарасій Земка, письменник, знавець мов, редактор, Лаврентій Зизаній, автор підручників для шкіл, педагог, Кирило Дорофейович, Олександр Митура, Тарасій Вербицький, Андрій Ніколаєвич та ін.     

     Просвітники гуртувались навколо друкарні Києво-Печерського монастиря під покровом його архимандрита Єлисея Плетенецького. 

     Колегія якою опікувався Петро Могила, залишалася національною школою, угрунтованою на давніх культурних й освітніх традиціях.В  ній вивчались церковно-слов'янська й руська (книжна українська) мови, вітчизняна історія, студенти виховувались у глибокому православному благочесті.До Колегії приймали дітей всіх станів.     

     Але Петро Могила зумів перетворити  Колегію на заклад європейського  типу.Тут вивчався курс наук, властивий  для західно європейських університетів, впроваджувалися досягнення світової історії, літератури, поезії, філософії.Засобом до опанування вищих наук була латинська мова, вивчалися також грецька й польська мови.Професорів для викладання в Колегії Могила навчав у закордонних університетах.Незабаром Колегія вже сама готувала викладачів, державних діячів, високоосвічених богословів.