Роль самовиховання в процесі становлення і розвитку особистості

Домінанта - тимчасово  пануючий вогнище порушення в  центральній нервовій системі, що надає  психічних процесів і поведінки людини певну спрямованість і активність у даній сфері.

Домінантний вогнище  може являти собою функціональне  освіту в структурі особистості, що забезпечує стійку спрямованість  уваги, виконання цілеспрямованої  і системної діяльності, відповідної  цього утворення. Домінанта здатна стягувати зовнішні подразники, підкріплюючи активність психіки в даній сфері та гальмують роботу інших сфер.

Домінанта представляє  як би мотивацію, орієнтацію, установку, пануючу потреба особистості  в реалізації тієї чи іншої спрямованості, будучи потужним активатором діяльності. За словами А.А. Ухтомського, домінанта - це "центр, навколо якого групуються вся діяльність, поведінка, творчість людини".

Домінанти можуть бути надзвичайно  різні і за конкретними умовами  виникнення, і за остаточними векторами. Досягнення, які вони приносять, теж можуть бути надзвичайно різні по своїй цінності і по багатству результатів. Це може бути творче натхнення, але може бути і нав'язлива ідея, забобон поведінки.

Для того, щоб процеси  самовдосконалення стали домінуючими в психічному розвитку, необхідна організація трьох груп умов:

1. Усвідомлення особою  цілей, завдань і можливостей  свого розвитку і саморозвитку.

Участь особистості  в самостійної і творчої діяльності, певний досвід успіху і тренінг досягнень.

Адекватні стиль і  методи зовнішніх впливів: умов навчання і виховання та устрою життєдіяльності.

Створення в учнів  домінантною установки-мотивації  на самовиховання, формування в школі  культу самовдосконалення допоможе вирішити багато сьогоднішні проблеми освіти, зокрема, такі важливі, як мотивація навчання без зовнішнього примусу самовиховання.

Технологія самовиховання  особистості: мета і завдання

У самому загальному виді сучасна школа орієнтується на наступні виховні моделі:

а) модель утвореного, інтелектуально розвиненого випускника, підготовленого до освоєння професійного етапу навчання;

б) модель фізично здорової людини;

в) модель морально вихованої  людини і громадянина;

г) модель успішної (продуктивною, творчої особистості);

д) модель пристосування особистості, здатної пристосуватися до готівкових соціальних умов і володіє заповзятливістю, конкурентоспроможністю.

Зрілий рівень самовдосконалення  характеризують:

1. натхненність, ідейна спрямованість, зв'язок мотивів (цілей) роботи над собою з духовним ядром особистості;
2. стійкість цілей і завдань самовдосконалення, перетворення їх в домінанту життєдіяльності;
3. володіння, оснащеність сукупністю умінь самовдосконалення;
4. усвідомлене поведінку, спрямоване на поліпшення себе, своєї особистості;
5. високий рівень самостійності особистості, готовність до включення в будь-яку діяльність;
6. творчий характер діяльності людини;
7. результативність, ефективність самоформування особистості [8, с. 166].

До такого рівня самовиховання  дитина повинен підійти в результаті застосування певної педагогічної технології, націленої, зорієнтованої на самовиховання.

Під педагогічної технологією  розуміється системна сукупність та порядок функціонування всіх особистісних, інструментальних і методологічних засобів, застосовуваних для досягнення політичних цілей.

Головною метою технології самовиховання особистості учня є створення умов для переходу виховання в самовиховання, введення особистості дитини в режим саморозвитку, підтримку і стимулювання цього  режиму на кожному віковому етапі формування віри в себе і постачання інструментарієм самовиховання.

На сьогоднішньому етапі  в реальній обстановці класно-навчальній системи головна мета технології самовиховання особистості дробиться  на деяке число підцілей і завдань.

Дерево цілей і завдань технології самовиховання включає:

в області виховання:

- перетворення процесу шкільного виховання в самовиховання;

- здійснення особистісного підходу в навчально - виховному процесі;

- розвиток моральної, вольова і естетичної сфер особистості;

- формування віри дитини в себе;

- формування вмінь самовиховання і самовдосконалення;

- забезпечення дитині умов для максимального самовираження, самоствердження, самореалізації;

- створення виховної середовища, стимулюючої в учнів потреби у самовдосконаленні.

в області навчання:

- формування стійкої мотивації до навчання як до життєво важливого процесу;

- формування загальнонавчальних знань, умінь, навичок;

- формування творчих якостей особистості, розвиток креативного мислення, підтримку і розвиток творчості учнів у різних його проявах.

в області психічного розвитку:

- пошук і розвиток індивідуальних здібностей дитини;

- формування позитивної Я-концепції особистості дитини;

- формування домінанти самовдосконалення особистості;

- формування вмінь управління собою, саморегуляції;

- складання програм самовдосконалення  по розділам і періодів розвитку.

В області соціалізації:

- формування високоморального ставлення особистості до себе (адекватна самооцінка, самоповага, гідність, честь, совість) і до світу (гуманістичний, демократична, діалектичне, екологічне мислення);

- формування соціальної активності;

- формування інтегративного якості самостійності особистості - підготовка дитини до соціальної автономізації;

- навчання поведінки в колективі: спілкуванню, відповідальності, дисциплінованості, самоврядуванню і саморегуляції;

- підготовку учнів до професійного і життєвого самовизначення, профорієнтацію.

Положення, що складають основу технології самовиховання особистості

Всі вищі духовні потреби людини - в пізнанні, в самоствердженні, у самовираженні, самовизначення, в самоактуалізації - є прагненнями до самовиховання, самовдосконалення, саморозвитку. Використання цих потреб для мотивації навчання відкриває величезні резерви підвищення якості шкільної освіти.

Домінанта на самовиховання і самовдосконалення - установка на усвідомлене і цілеспрямоване поліпшення особистістю самої себе може бути сформована на основі потреб саморозвитку.

На внутрішні мотиви і процеси  самовиховання, самовдосконалення  і саморозвитку можна і потрібно впливати за допомогою організації зовнішньої частини педагогічного процесу, включаючи в нього спеціальні цілі, зміст, методи і засоби.

Змістовною і методичної основою  технології самовиховання особистості  є подальша гуманізація утворення; тільки на цій основі і можливо виховати особистість, яка прагне самовиховання, що вміє використовувати і цінувати духовні та матеріальні багатства суспільства і сприяє відновленню і збагачення його цінностей [8, с. 166].

Особливо важливу роль у вихованні та навчанні відводить позаурочної сфері життєдіяльності дитини як простору формування практичних умінь і навичок самовдосконалення, де теоретичні виховні впливу на особистість перевіряються в діяльності, яка виступає критерієм істини.

Спрямованість на соціалізацію. Провідний вектор розвитку особистості в технології самовиховання спрямований на підготовку до життя, на забезпечення випускників школи всім необхідним для їх подальшої самостійної життєдіяльності у відкритій соціальному середовищі. Це виражається: у вирішенні завдань соціальної адаптації та соціальної автономізації; формуванні життєвого і професійного самовизначення підлітка; допомоги і психолого-педагогічної підтримки важковиховуваних дітей.

Розвиваюче навчання і технологія самовиховання особистості

Концепція самовиховання і саморозвитку особистості учня є спадкоємицею концепції розвиваючого навчання, розробленої в працях К.С. Виготського, О.М. Леонтьєва, Д.Б. Ельконіна, Л.В. Занкова, В.В. Давидова та інших учених.

Приймаючи всі принципові позиції  розвиваючого навчання, технологія самовиховання спирається не тільки на пізнавальний інтерес; в середньому і старшому ланці школи вона робить ставку на потреби особистості в самовдосконалення, що призводить до наступної трактування цих позицій.

Мотивація - пізнавальна

Робиться ставка на активізацію, "розкручування" пізнавального  інтересу, пізнавальної потреби (вся  методика розвиваючого навчання являє  собою систему прийомів, що викликають і стимулюючих пізнавальну мотивацію  Основна мотивація - самовиховання, удосконалювання себе

Поряд з пізнавальними  мотивами в педагогічному процесі  широко використовуються, стимулюються, "розкручуються" внутрішні соціальні, моральні й естетичні мотиви самовдосконалення  особистості.

Діяльність дитини організується  не тільки як задоволення пізнавальної потреби, але і цілого ряду інших потреб саморозвитку особистості

Отже, вся життєдіяльність  людини являє собою сукупність, ланцюг змінюють один одного домінант; вони можуть бути більше або менше сильними, усвідомлюваними і неусвідомлюваними, ситуативними і довготривалими (порівняємо: ближні, середні і далекі перспективи Макаренко). Таким чином, домінанти є одним з найважливіших механізмів самовиховання. За А.А.Ухтомським, найважливішою для людини є домінанта постійного морального вдосконалення, творчості, пошуки істини. Він не тільки стверджував можливість і і необхідність створення і управління домінантами поведінки і психічного розвитку, але і дав конкретні рекомендації по вихованню і корекції домінантного поведінки.

 

 

 

3. Структура процесу  самовиховання.

 

Самовиховання - свідома  діяльність, спрямована на більш повну  реалізацію людиною себе як особистості. Ґрунтуючись на активізації механізмів саморегуляції, припускає наявність  ясно усвідомлених цілей, ідеалів, особистісних смислів. Самовиховання - щодо пізніше придбання онтогенезу, пов'язане з певним рівнем самосвідомості, критичного мислення, здатність і готовність до самовизначення, самовираження, саморозкриття, самовдосконалення. Базується на адекватної самооцінці, критичний аналіз ним своїх індивідуальних особливостей і потенційних можливостей. Знаходиться в нерозривному зв'язку з вихованням, не тільки підкріплюючи, але і розвиваючи процес формування особистості. Необхідними компонентами є самоаналіз особистісного розвитку, самозвіт і самоконтроль. У прийоми входять самонаказ, сомо здобрення, самонавіювання.

Інтелектуальне самовиховання.

У пору студентства основний елемент  інтелектуального самовиховання - навчання. Результат тим більше важливий, ніж  старше людей, так як саме закладена  в пору навчання база буде використовуватися все життя. Звідси гостра необхідність в оцінці та переоцінки власних моральних принципів, підвищення рівня мислення. Тут, на мою думку, кращого союзника, ніж література, не знайти. За родом своєї спеціальності мені все більше доводиться стикатися зі спеціалізованою літературою технічного характеру. Це надає зайву абстрактність мислення, замінює живу усне мовлення професійній фразеологією. Саме недоліки усного мовлення будуть заважати спілкування з учнями, - технічна термінологія не допоможе, а образності у промові вже як не бувало. Тому я намагаюся якомога більше читати літературну класику [4, с. 157]. Відбувається значна зміна сприйняття навіть суто абстрактного матеріалу, адже, виявляється, можна пожвавити і сухі фізичні формули. Мета інтелектуального самовиховання вчителя - -не качати» свій інтелект як такої, а навчитися викласти свій знання так, щоб навчити, захопити, змусити відчути життя в своєму предметі. Основний інтелектуальною діяльністю вчителі школи є спілкування з учнями, тому акцент робиться саме на цьому. Можливу шкоду чисто технічної сторони навчання прийнятний хоча б тому, що знання, крім фундаментальних, дуже швидко застарівають. Фактично, вчителя кожний навчальний рік потрібно переучуватися (програма навчання інформатиці змінюється кожні 12 місяців, саме за цей час змінюється покоління комп'ютерів). Життя вчителя - це постійна гонитва за змінюється дійсністю і спроби пояснити її в рамках свого предмета.

Роблячи висновок, можна сказати, що вирішальним чинником є добре розвинена усне мовлення. Відразу за нею стоїть письмова мова, так як уміння пояснити - ніщо без уміння закріпити свої думки на папері. Після - глибокі професійні знання найрізноманітнішого характеру, що містять високий рівень загальної освіти і необхідний набір навичок самонавчання. Це дозволить пристосуватися до будь-яких змін навколишнього оточення і навчати тільки актуальних знань.

Етичне самовиховання.

Окремої і дуже важливою графою в  роботі вчителя стоїть питання етики. Працюючи з дітьми, вчитель, бути може, як ніхто інший, часто стикається з проблемами етики загалом і етичних відносин зокрема. Професійна етика, дитяча етика, життєва етика - ось далеко не повний перелік. Особливо ця проблема актуальна для молодого вчителя (стосунки з колегами і дітьми), адже йому заважає відсутність досвіду. Сильно полегшити його життя можуть стійкі моральні принципи і переконання. З іншого боку, вчитель постійно стикається з найрізноманітнішими, часто полярними відносинами людей до одного і того ж предмета. Гнучкість мислення і дипломатичність у відносинах тут просто необхідна. Отже, треба якомога більше уваги приділяти навичкам спілкування, вміння встановити і підтримувати контакт зі співрозмовником, залучити й утримувати його увагу. Американці іноді називають це «присутністю»: людини відразу виділяють з натовпу, він привертає увагу відчуттям сили, спокою, в його присутності навіть гаснуть сварки. Комплекс навичок, необхідний для цього, досить важко визначаємо, і, швидше за все, залежить від типу характеру, виховання, мислення. Уміння запобігти агресивні випади на адресу полягає передусім у вмінні викликати симпатію до себе. Це досить часто проявляється в учительській середовищі: до одного вчителя діти тягнуться, іншого не люблять. Неприязнь до вчителя переростає в неприязнь до предмета, а потім - в неуспішність за нього. З іншого боку, маніпулювання почуттями інших людей, щонайменше, неетично, а взагалі дуже сильно травмує психіку. Тому, насамперед вчитель виховує повагу до інших людей, до їх почуттів та емоцій у себе, а вже потім вимагає цього від інших.