Роль самовиховання в процесі становлення і розвитку особистості

«Роль самовиховання  в процесі становлення і розвитку особистості»

 

 

ЗМІСТ
	стор.
ВСТУП	3
Сутність поняття самовиховання, його мета.	4
Мотиваційна сфера самовиховання у становленні особистості.	7
Структура процесу самовиховання.	13
Основні методи самовиховання. Їх вплив на розвиток особистості.	17
Організація процесу самовиховання.	22
ВИСНОВКИ	27
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ	28

 

 

 

ВСТУП

 

 

1. Сутність поняття самовиховання, його мета.

 

З народження дитина поступово  залучається до складного процесу соціологізації — оволодіння певною сумою соціального досвіду, усвідомлення себе як особистості. Під впливом різноманітних потреб у неї виникає прагнення до самовдосконалення, яке торкається і соціально-психологічного механізму самовиховання.

Самовиховання — систематична і цілеспрямована діяльність особистості, орієнтована на формування і вдосконалення її позитивних якостей та подолання негативних.

Виховання і самовиховання - дві сторони єдиного процесу  формування особистості.

Під самовихованням розуміється свідома, цілеспрямована і самостійна діяльність, що виникає в результаті активної взаємодії особистості з середовищем, що впливає на розвиток і вдосконалення особистості. Дослідження, проведені радянськими психологами та педагогами, переконливо довели, що особа є активною силою не тільки в перетворенні навколишнього світу, але й у власному її формування (А. А. Арет, А. Р. Ковальов, А. І. Кочетов, Л. І. Рувінський та ін.) [3, с. 124].

В процесі самовиховання  учень виступає в якості суб'єкта виховного процесу. Самовиховання знаходиться в безпосередній залежності від змісту життя школярів, їхніх інтересів, відносин, характерних для того або іншого віку. Дослідженнями встановлено, що потреба в самовихованні виникає у школярів вже в молодшому віці і може бути успішно використана в педагогічній роботі. Експериментально доведено, що форми самовдосконалення з урахуванням вікового та індивідуального розвитку школярів досить різноманітні і виражаються у вигляді пристосування, наслідування, орієнтації на дорослих, друзів і колектив однолітків.

Потреба в самовихованні  є вищою формою розвитку особистості. Ця потреба не виникає одночасно  у всіх учнів одного і того ж  віку, особливо якщо особа не підготовлена до сприйняття пропонованих вимог Інтенсивне прояв потреби в самовихованні відбувається в підлітковому віці.

Цілеспрямованість, усвідомленість і стійкість самовиховання залежать насамперед від ідеалів, громадської  спрямованості діяльності школяра, від вольових якостей особистості, від тієї значущості, що школяр надає середовищі однолітків. Важливою передумовою для виникнення і розвитку процесу самовиховання є формування самосвідомості учнів. Поява у старшокласників вміння аналізувати і реально оцінювати свої якості та вчинки є одним з істотних моментів самовиховання. Кожен школяр, особливо в старшому віці, в змозі досягти високого рівня морального самовдосконалення, але для цього необхідно так побудувати педагогічний процес, щоб вся система вихователь них заходів сприяла накопичення позитивного досвіду відносин і відповідних їм способів поведінки. Саме виховання школярів, особливо в ранньому юнацькому віці, має всебічний характер.

Провідним компонентом  змісту самовиховання є формування вольових та моральних якостей. Існує  тісний зв'язок між організацією самовиховання і самооцінкою відповідних якостей. Показниками цієї залежності виступають: сила громадської думки, дієвість критики і самокритики, сприятливий мікроклімат у колективі допомогу вчителя у виборі прийомів і засобів самовиховання.

По відношенню до самовиховання школярів колектив виконує дві основні функції: створює загальні передумови для самостійного і сталого процесу самовиховання і організовує цей процес. Перша функція виражається в тому, що колектив формує в учнів позитивне ставлення до соціально цінних видів діяльності, розвиває прагнення та бажання активно брати участь у колективній діяльності, стимулює самостійність, громадський обов'язок, ініціативність і т. д. Друга функція виражається в безпосередній організації самовиховання: у формуванні самосвідомості учнів, у стимулюванні позитивної мотивації для роботи над собою, в наданні допомоги при плануванні та оцінки результатів своїх зусиль [3, с. 125].

Індивідуальний розвиток учнів під впливом самовиховання  благотворно діє на колектив. Різноманітність  інтересів школярів, широта їх кругозору, високий рівень загальної культури створюють умови для виявлення різнобічних нахилів і можливостей членів колективу, що у свою чергу збагачує колективні відносини, впливає на розвиток і вдосконалення колективу в цілому.

Найбільш поширеними прийомами самовиховання школярів є само обов’язки, самозвіти, самоаналіз, самоконтроль і самооцінка.

Ці прийоми широко використовуються при проведенні громадської  атестації старшокласників, складанні  ними комплексних планів. Діалектика керівництва процесом самовиховання полягає в перекладі зовнішніх педагогічних вимог вимоги, пропоновані школярами до самих себе.

Мета самовиховання  виходить з мотивів, які спонукали  до роботи над собою і бажань, прагнень людини. Без мети не може бути розпочато жодна справа, у тому числі і самовиховання. Але треба мати, звичайно, досить здорового глузду, щоб ставити собі завдання під силу. Інакше, нездійсненні та нереальні надії можуть призвести до зворотного ефекту, до невпевненість у своїх силах.

Кожен з нас може скласти список особливостей, які слід було б підсилити, і список особливостей, які слід було б послабити або викорінити. Усунення недоліків як і вироблення бажаних якостей характеру і здібностей може бути метою самовиховання.

Молодь сьогодні опинилася в кризовій ситуації. Разом з катастрофою системи суспільного ладу і моральних ідеалів, впали багато традиційні норми і способи поведінки. Йдуть у минуле, що здавалися вічними, критерії життя.

Відбувається різкий переоцінка цінностей. Молоді доводиться швидко адаптуватися до мінливих умов життя. Змінюються моральні ідеали і цінності. Всі ці фактори роблять значний, не завжди позитивний вплив на особистість учня. З цього, якщо переконати учнів у необхідності самовиховання і допомогти їм у його організації, то процес формування особистості буде протікати більш ефективно.

Таким чином, самовиховання - найбільш інтенсивний розвиток сил  і здібностей особистості, тому його успішний перебіг вимагає від  неї відповідного рівня готовності. Така готовність потребує високого рівня самосвідомості, здатності до саморегуляції і потреби в розвитку. Самовиховання містить три компоненти: активне осмислення себе та оточуючого світу, зорієнтована діяльність і пов'язана з нею здатність до саморегуляції поведінки залежно від обставин, потреба у розвитку. Усі зазначені компоненти належать до внутрішніх передумов самовиховання. Усвідомлена потреба в розвитку створює підставу для потреби у самовихованні.

 

 

 

2. Мотиваційна сфера самовиховання у становленні особистості.

 

Самовиховання є невід'ємна і найважливіша частина процесу саморозвитку.

Взаємодія вихователя з  дитиною, його педагогічна організація, зовнішня частина педагогічного  процесу являють собою власне виховний вплив.

Друга, внутрішня частина  процесу - це вже психічна діяльність дитини як суб'єкта саморозвитку, самовиховання; вона здійснюється на внутрішньо особистісному рівні і являє собою сприйняття, певну переробку і привласнення особою зовнішніх впливів і перетворення їх у свої якості; інтерпретацію цих впливів, їх оцінку, рішення про їх збереження, перетворенні в свої якості та застосування їх здійснює сама особа. "Всяке виховання є в кінцевому рахунку самовиховання" (Л.С.Виготський).

Педагогічна завдання полягає  в тому, щоб допомогти особистості  здійснити самовиховання: усвідомити, що відбуваються в його психіці процеси, навчити дитину свідомо керувати ними, викликати їх мотивацію, ставити цілі свого вдосконалення.

Самовиховання, самовдосконалення - це процес усвідомленого, керованого самою особою розвитку, в якому  в суб'єктивних інтересах самої особи цілеспрямовано формуються і розвиваються її якості та здібності.

Потреби самовдосконалення

Загальновизнано, що основою, визначальною інтенсивність і напрямок розвитку особистості, є її потреби. У їх складі особливо виділяються вищі людські потреби - соціальні та духовні, які представляють собою джерела саморуху людини, потреби поліпшення виховання і вдосконалення особою самої себе [8, с. 59].

Пізнавальні потреби  мають своїми коріннями тваринний  орієнтовний інстинкт. Будь-яка діяльність починається з орієнтування. У людини природні орієнтовно-пізнавальні потенції виростають в складний соціокультурний комплекс цінностей, способів дій, потреби навчання, духовних шукань, самоосвіти. У віковому розвитку особистості (онтогенезі) вони проходять стадії цікавості, допитливості, спрямованого інтересу, схильності, усвідомленого пізнання та самопізнання, творчого пошуку.

Потреби в самоствердженні  походять від первинних потреб забезпечення конкурентного існування серед  інших представників тваринного світу. В людському суспільстві, особливо в дитячому, потреби в самоствердженні виражаються в прагненні мати в чому-то перевага перед оточуючими (бути сильніше, результативніше, розумніші, точнішими і т.п.). У духовно розвиненої особистості оцінка своєї значущості, самоствердження відбуваються на рівні самооцінки і самовизначення: прагнення бути краще, поважати самого себе, бути задоволеним собою, бути впевненим у собі, у своїх силах і можливостях. Нарешті, на вищому рівні потреби в самоствердженні переходять у прагнення до самовиховання, самовдосконалення.

Потреби у самовираженні є трансформацією насамперед статевої потреби. У духовній сфері вони породжують естетичні  потреби: прагнення до краси, гармонії, симетрії, порядку. Кожна людина прагне реалізувати їх у своїй діяльності, у своєму оточенні. Критерієм краси і гармонії є оцінка оточуючих, тому головною стороною потреб у самовираженні виступає прагнення подобатися іншим, отримувати їх високу оцінку.

Потреби в безпеці  виражаються у людини в прагненні бути захищеним, не відчувати страху, уникати тривоги, невдач, образ, потрясінь. Ці потреби задовольняються через відчуття емоційної близькості, любові, симпатії, антипатії, віри з боку оточуючих значущих людей і груп (батьків, друзів, педагогів та ін.).

Велике місце в складі потреб у безпеки займає потреба  в суспільстві собі подібних, в  приналежності до групи, у спілкуванні.

Прагнення до самозахисту  виражається також у саморегуляції  свого стану і поведінки.

Потреби в самовизначенні розвиваються на базі вже виявляються потреб в пізнанні, в самоствердженні, самовираженні, захищеності. Це вже чисто соціальна, духовна потреба, заснована на усвідомлення особою самої себе, своїх можливостей, здібностей; вона включає: вибір місць ролей, позицій у всіх сферах життєдіяльності; прогнозування свого майбутнього; зміна, формування себе в напрямку досягнення своїх домагань.

Потреби в самореалізації. Усвідомлення своїх здібностей до будь-якої діяльності викликає потреби реалізувати  свій особистий потенціал (запас  життєвої енергії), відчути себе творцем, господарем свого життя, її обставин. У процесі такої реалізації себе відбувається виявлення нових здібностей, випробування себе на межі можливостей.

Приватним проявом зазначених потреб виступає потреба активної діяльності, самоактуалізації як повного переживання життя, постійного вибору і все більшої реалізації своїх можливостей,

Механізм самоактуалізації потреб - пізнання; випробування і реалізація в життєдіяльності своїх особистісних можливостей грає роль головного  мотиваційного фактора безперервного самовдосконалення, творчої, творчої діяльності людини. Для здійснення самоактуалізації необхідно надання особистості відповідних умов: волі, простору для творчої діяльності, соціального комфорту [8, с. 166].

Таким чином, всі вищі духовні потреби людини: в пізнанні, в самоствердженні, у самовираженні, у безпеки, самовизначення, в самоактуалізації - є прагненнями до саморозвитку, спрямованими на творення, поліпшення особою самої себе (самовдосконалення).

Використання потреб саморозвитку для мотивації навчально-виховного процесу - найважливіше завдання технології самовиховання школяра.

Основною мотивацією в середньому і старшому ланці  шкільної освіти повинна стати не пізнавальна і не зовнішня соціальна, а внутрішня, морально-вольова, заснована на всьому спектрі потреб саморозвитку.

Домінантність в психічному розвитку

А.А. Ухтомський висунув і обґрунтував фундаментальний загально біологічний принцип домінанти, що лежить в основі спрямованої активності живих систем будь-яких рівнів організації. Застосування цього принципу до психічних процесів пояснює і доводить багато закономірності формування і розвитку людської особистості.