Особливості фізичного розвитку та рухові порушення у дітей із ТВМ

     Дошкільний вік характеризується інтенсивним зростанням і розвитком організму, морфологічним та функціональним вдосконаленням його органів і систем, високою чутливістю дитячого організму до дій факторів навколишнього середовища.

     Розвиток  рухових можливостей людини, процес зміни морфологічних і функціональних ознак організму, основою якого є біологічні процеси, зумовлені спадковими генетичними факторами, умовами зовнішнього середовища і вихованням, визначають як фізичний розвиток.[10]

     Показниками фізичного розвитку є:

• антропометричні та біометричні дані: зріст, маса тіла, життєва ємкість легень, об’єм грудної клітки;
• розвиток основних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння);
• рівень розвитку фізичних якостей (швидкість, спритність, сила, витривалість, гнучкість);
• рівень показників формування постави (вигинів хребта, відстані між кутами лопаток).
• морфофункціональні показники окремих систем і органів людського організму (серцево-судина  система, нервова система, система травлення тощо).

     Дитина  росте і розвивається нерівномірно. Процеси розвитку і росту взаємопов'язані та неперервні, їх черговість і послідовність значною мірою визначають вікові особливості дітей. Знаючи показники протікання рухового розвитку дошкільника, можна попередити можливі відхилення у разі порушеного чи пошкодженого розвитку рухового аналізатора дитини. Розглянемо вікові особливості формування рухового розвитку. [17, 21]

     Поява дитини на світ передбачає зміну умов її існування до цього. Починається період новонародженості, (від 0-10 днів до 1-2 місяців), у цей час відбувається зміна функціонування всіх процесів організму: дихання, кровообігу, харчування. З'являючись на світ, дитина наділена лише елементарними механізмами для підтримання життя, у неї відсутні будь-які самостійні форми поведінки, їх вона набуває у процесі подальшого життя.  Новонароджений малюк володіє чималим запасом рухів, що мають захисне значення: активно захисні рухи (розширення і звуження зіниць, кліпання, зажмурювання, чхання, кашель, випльовування тощо), пасивно захисні реакції (насторожування, завмирання тощо), рефлекси чіпляння.

     Період  новонародженості змінюється періодом немовляти, (з 1-2 місяців до 1 року). Немовля починає набувати нових різноманітних рухових вмінь (тримати голову, повзати, сидіти, ходити), піднімаючись своєрідними «руховими сходинками».

     У першому місяці рухи рук і ніг поривисті, кінцівки завжди зігнуті, так як м'язи перебувають у стані фізіологічного згинаючого гіпертонусу. Дитина намагається піднімати голову і утримати підняту голову кілька секунд у положенні на животі. Рухи очей координовані, дитина фіксує погляд на яскравих предметах.

     На  другому місяців малюк добре тримає голову, в положенні на животі - припіднімає груди. Зникає тонічний рефлекс і рефлекс повзання. Дитина починає утримувати предмети всією рукою. [9, 12]

     У віці трьох місяців дитина вільно тримає голову, повертається на живіт і довго лежить на ньому, спираючись на передпліччя. Рухи рук стають більш вільними і доцільним. Дитина вловлює напрямок звуку - повертає на нього голову, впізнає голос матері, голосно сміється, тягне іграшки в рот. У відповідь на спілкування, до третього місяця з'являється «комплекс пожвавлення» - радіючи, дитина посміхається, багато рухає руками, випрямляє їх (зникає характерний для новонародженого фізіологічний гіпертонус м'язів).[8]

     На  четвертому місяці рухи у дитини стають більш диференційованими. Вона тягнеться до іграшки, гладить і утримує предмети. На 3-4 місяці, поряд із утворенням позитивних умовних рефлексів, формуються різні гальмівні умовні рефлекси, тобто розвиваються процеси внутрішнього гальмування. Згасають вже непотрібні безумовні рефлекси. Добре скоординований рефлекс крокування змінюється більш незграбним і хаотичним бриканням. Також у цьому віці дитина виявляє наявність у себе ніжок, ручок і пальців, може довго їх розглядати, маніпулює своїми ногами.

     До  п’ятого місяця малюк лежачи на животі, спирається на долоні випрямлених рук, високо припіднімає голову і груди, при цьому повертається в різні боки. [22]

     У віці шести місяців дитина перевертається з живота на спину, сидить без підтримки, з'являються спроби повзати, хапання предметів однією рукою. Дитина може стояти при підтримці під пахви, розігнувши ноги в колінних і кульшових суглобах, а коли підтримується за груди, робить спроби переступати. Приблизно у цьому віці дозрівають функції постцентральних і премоторних ділянок мозку, на базі яких формуються окремі пози тіла і кінцівок, а також їх серії. [12]

     На  сьомому місяці дитина самостійно сидить, повзає, стає на коліна, піднімається на четвереньки. Дитина тягнеться на руки мамі, тобто рухи мають цілком спрямований емоційний відтінок. Починаючи з 7 місяців, формується наслідування. Рухи дитини стають більш цілеспрямованими - вона перекладає іграшку з руки в руку і т.д. [24]

     У віці восьми місяців дитина самостійно сидить, в будь-який час може самостійно змінити положення, робить спроби ходити, тримаючись за спинку ліжка. До рухових систем мозку підключаються лобні долі, які здійснюють регулюючий вплив на рухові акти які ускладнюються. У рухах дитини спостерігається певна довільність і володіння тілом.

     На  дев’ятому місяці дитина робить спроби стояти без опори, підтримуючи за бар'єр манежу або ліжка, переходить від однієї опори до іншої, сідає з вертикального положення. Виконує деякі елементарні рухи: дістає кубики з тумбочки, збирає дрібні предмети і т.д.

     У віці 10-11 місяців дитина при підтримці починає сходи на гірку у 3 сходинки і сходить з неї, повзає під предметами. На прикінці першого року життя, малюк самостійно ходить, але продовжує багато повзати. До кінця першого року дитина оволодіває основними руховими навичками, які у подальшому будуть вдосконалюватися. [1]

     Підсумовуючи  дані про пізнавальний та руховий  розвиток дітей першого року життя, Ж. Піаже виокремив такі стадії розвитку структур взаємодії немовляти з  предметами й оточуючими людьми: операційна консолідація (1—4 місяці), дитина своїми рухами намагається відновити попередні відчуття (наприклад, рух очей у бік привабливого об'єкта чи рух руки до рота), що засвідчує наявність у дитини первинного «наміру»; операційна координація (4—8 місяців). Зауваживши цікавий рух будь-чого, немовля майже миттєво схоплює його, відтворює, спостерігаючи з інтересом за реакцією дорослого; біфокальність (одночасна сфокусованість дитини на власній дії та реакціях дорослого) і координація (8—12 місяців). Виявляється вона в довільному повторенні одного й того самого руху з різними частинами об'єкта;  удосконалена координація (8—12 місяців). Немовля виявляє здатність здійснювати рухи з об'єктами у різних напрямках, імітувати рухи. [10]  

     Наявність цих операцій є свідченням пізнавального розвитку та вдосконалення рухової сфери дитини у період немовляти. [1]

     Із  початком раннього дитинства (1рік – 3 роки) розвиток рухової сфери дитини продовжується, цей період характеризується:

     Приблизно в 1,5 роки з’являються узгоджені (реципрокні) рухи рук при ходьбі. Удосконалюються функції сенсомоторної зони мозку. Дитина може стояти без опори декілька секунд, зробити напружено декілька кроків, витягнути руки вперед. Швидко розвивається координованість рухів, що свідчить про дозрівання підкіркових структур мозку і мозочку. З’являється дрібна моторика рук, дитина здатна опустити дрібний предмет у маленький отвір, що свідчить про удосконалення стріарної системи. Формуються асоціативні зв’язки між тімяно-премоторними і потиличними зонами кори головного мозку, внаслідок чого дитина може підніматися переставним кроком по сходах тримаючись за перила і руку дорослого. [12, 21]

     До  другого року життя дитина самостійно тримає чашку, взуває чоботи, тримає виделку, відкручує кришку із пляшечки, малює штрихи і «каракулі». У віці  від 2 до 3років спостерігається стрімкий розвиток екстрапірамідної і мозочкової рухової системи, які взаємодіють із пірамідною, забезпечуючи складні рухові координації. Так, дитина сама встає без опори, ходить задом наперед, намагається спіймати м’яч, будує піраміду із чотирьох елементів, переливає рідину із однієї посудини в іншу. У цьому віці можна вже спостерігати перевагу певної руки у виконанні рухових маніпуляцій, дитина вже може розривати папір зустрічними рухами руки, робить два розрізи ножицями, нанизує кілька намистин.

     У трьохрічному віці формуються нові рухові автоматизми, що свідчить про достатню зрілість рухової сфери в цілому. Дитина може стояти на одній нозі декілька секунд, піднятися самостійно по сходам, під керівництвом дорослого одягтися, застібнути блискавку, ґудзики. Захват олівця змінюється на захват кінчиками пальців, малює горизонтальні  і вертикальні лінії, замкнене коло наслідуючи рухи дорослого. [17]

     Починаючи із молодшого дошкільного віку і продовжуючись у середньому (3 – 5 років), дитина утримує олівець зрілим захватом (між великим і вказівним пальцем з опорою на великий), розфарбовує прості форми, складає будинки із кубиків, вдягається без допомоги, зашнуровує черевики. Відтворює пози пальців рук за показом дорослого, рухи губ, язика, щік, брів, послідовні рухи руки. У п’ять років координує одночасну зміну положення правої і лівої руки. Розвиток тонких, точних рухів пальців руки і диференційованого захвату залежно від характеру і величини предмету свідчить не лише про розвиток функцій руки, а й про удосконалення аналітико-синтетичної діяльності.

     У старшому дошкільному віці (5-7 років) загальні  і дрібні рухи дитини достатньо сформовані і скоординовані, але ще недосконалі, їх розвиток продовжуватиметься і у подальшому. [15, 16]

     Повне оформлення моторного динамічного  стереотипу до рівня розвитку який притаманний дорослому, завершується після статевого дозрівання. Рухова сфера удосконалюється у процесі  цілеспрямованого, багаторазового виконання рухових дій, набуває свідомого характеру і підпорядковується волі людини.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  ІІ. Особливості рухової сфери дитини дошкільного віку із ТВМ  
 

     2.1. Взаємозв’язок розвитку рухового і мовленнєвого аналізатора

     Мовлення  відноситься до вищих рівнів організації рухів. У корі великих півкуль мозку руховий і мовленнєвий центр знаходяться поруч, розвиток мовлення і рухів йде паралельно. В.М. Бехтєрєв писав, що рухи руки тісно пов’язані із мовленням і сприяють його розвитку. В.А. Гіляровський відзначив, що «запізній розвиток мовлення, своєю чергою, в більшості випадків є частковим проявом загального недорозвинення моторики».   О.В. Запорожець стверджував, що формування довільних рухів у людини відбувається за участю мовлення. [8]

     Мовлення  – це результат узгодженої діяльності різних ділянок кори головного мозку, кожна ланка якого робить свій специфічний внесок у характер мовленнєвої діяльності.

     Чітку і координовану роботу мовленнєвого апарату здійснюють м’язи язика, губ, м’якого піднебіння, щік, а також мімічна і жувальна мускулатура, тобто органи артикуляції. Інервують ці органи V, VII, IX, XII пари черепно-мозкових нервів, які отримують імпульси від мовленнєвих відділів кори головного мозку: V пара – черепно-мозкових нервів – трійчастий нерв. Рухові волокна цього нерва здійснюють рухи жувальної мускулатури, інервують нижню щелепу; VII   пара – лицьовий нерв. Інервує мімічну мускулатуру м’язів губ, щік, шиї; IX пара – язикоглотковий нерв. Здійснює іннервацію м’якого піднебіння, кореня язика, частково голосових зв'язок; XII пара –під’язиковий нерв, який інервує м’язи язика, забезпечуючи його тонкі найбільш диференційовані рухи. [3]

     Злагоджена  робота центрального і периферичного відділів мовленнєвого апарату забезпечують стабільну, довготривалу і правильну мовленнєву діяльність.

     Умовою  відтворення необхідної артикуляційної пози з метою правильної артикуляції звуків потребує виконання складного комплексу рухів. Вимова звуків мовлення – це складний руховий процес, яким дитина оволодіває із перших років життя, виконуючи різноманітні артикуляційні і мімічні рухи язиком, губами, нижньою щелепою, що супроводжується дифузними звуками (гулінням, лепетом). Точність, сила і диференційованість цих рухів розвивається у дитини поступово. При вимові різних звуків мовлення органи артикуляційного апарату займають певне положення і швидко змінюють його, відтворюючи серію послідовних рухів для чіткого промовляння слів, фраз, що можливо за умови достатнього розвитку рухливості, координованості і диференційованості органів мовленнєвого апарату. [9]