Особливості фізичного розвитку та рухові порушення у дітей із ТВМ

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Національний  педагогічний університет імені  М.П. Драгоманова

Інститут  корекційної педагогіки та психології 
 
 
 
 

Курсова робота

Особливості фізичного розвитку та рухові порушення  у дітей із ТВМ 
 
 
 
 
 

                                     Студентки 4 курсу 4л2 групи

                                     Денної форми навчання

                                     Спеціальність «Логопедія

                                     та практична психологія» 

                                     Пелешенко Ольги  Сергіївни 
 
 
 
 

Київ  – 2011

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………….....3

Розділ  І. Фізичний розвиток дитини дошкільного  віку………………………..5

1.1.Мозкові механізми рухової діяльності……………………………………...5

1.2 Закономірності  розвитку рухової сфери дітей  дошкільного віку…………9

Розділ  ІІ Особливості рухової сфери  дитини дошкільного віку із ТВМ …….15

2.1 Взаємозв’язок  розвитку рухового і мовленнєвого  аналізатора …………..15

2.2 Прояви  рухових порушень дітей дошкільного  віку із ТВМ………………17

Висновки…………………………………………………………………………..26

Список  використаних джерел……………………………………………………28 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Рух є вродженою потребою, від ступеня  задоволення якої залежить здоров’я, фізична та розумова працездатність людини. Дослідження таких вчених, як П.К. Анохіна, В.М. Бехтерева, О.В. Запорожця, О.Р. Лурії,            І.М. Сєченов, О.О. Ухтомського та інших доводять виключну роль рухового аналізатора у розвитку мислення і мовлення. Розвиток рухового аналізатора є головною складовою повноцінного фізичного розвитку дитини.

     Однією  із форм рухової діяльності є довільні рухи, які формуються у людини за участі мовлення. Про роль слова  у здійсненні довільних рухів  написано у роботах  Л.С. Виготського, О.М. Леонтьева, С.Л Рубінштейна. Розвиток мовно-рухового аналізатора пов'язаний з організацією центральних механізмів моторних функцій організму в цілому. Багато авторів вказують на те, що формування довільних рухів відбувається під безпосереднім впливом регулюючої функції мовлення, зокрема О.В. Запорожець, О.Р. Лурія,                   І.П. Павлов. [5, 8, 13]

     У процесі фізичного розвитку відбувається формування здатності дитини керувати своїм моторним апаратом. Довільна регуляція рухів базується на тонкому аналізі кінестетичних відчуттів, наявності різноманітних рухових уявлень, навичок та вмінь. Оволодіваючи різноманітними руховими діями, дитина вчиться виокремлювати отримані нею відчуття, порівнювати їх між собою та на їх основі створювати уявлення і поняття про оточуючий світ, що пов'язано з її розумовою та мовленнєвою діяльністю.

       У випадках дизонтогенезу хід розвитку рухової сфери та формування психічних функцій порушується. У багатьох дітей із вадами мовлення спостерігаються психофізичні розлади, відхилення у моторній сфері та сенсорній. Між руховим компонентом мовленнєвої функції і руховою системою організму в цілому існує тісний функціональний зв'язок. Розвиток рухової сфери у дошкільному віці здійснює позитивний  вплив на формування мовлення. Спостерігається взаємозв’язок розвитку мовно-рухової  сфери  із розвитком загальної моторики дитини. Таким чином, зв'язок загальної моторики та мовлення дозволяє розвивати необхідні рухові якості органів артикуляційного апарату шляхом розвитку аналогічних якостей загальної моторики.

       Дослідженню фізичного розвитку та стану рухових функцій у дітей із тяжкими вадами  мовлення присвячені роботи Л.І. Белякової , О.Є. Громової, В.П. Дудьєва, О.М. Мастюкової, Н.О. Ричкової,  О.В. Правдіної,                   Н.М. Трауготт, А.М. Савицького та інших. Моторна недостатність спостерігається при різних вадах мовлення  і має свою  специфіку проявів.

     Отже, важливість даної теми полягає у розкритті взаємозв’язку між мовленнєвим і моторним розвитком дитини,  висвітленням особливостей фізичного розвитку та рухових порушень у дітей дошкільного віку із тяжкими вадами мовлення.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ  І. Фізичний розвиток дитини дошкільного віку 
 

1.1. Мозкові механізми рухової діяльності

     Дані багатьох вчених, а саме М.І. Жинкіна, І.П. Павлова, М.М. Кольцової, показують, що першою домінуючою уродженою формою діяльності є рухова. Рух, за даними  М. М. Кольцової, розглядається як важливий фактор у розвитку узагальнюючої функції мозку. Досліджуючи мовленнєві функції,                            О.О. Ухтомський, дійшов висновку, що мовлення людини є складним процесом, результатом якого є робота багатьох просторово розмежованих систем мозку. Одним із головних утворень, яке забезпечує цілісну інтегративну діяльність мозку є руховий аналізатор.[3, 15]

       О.Р. Лурія у своїй концепції наголошує на тому, що довільні рухи людини забезпечуються найрізноманітнішими видами аферентації, і тому у коркову ланку рухового аналізатора слід включити майже всю кору великих півкуль. Таким чином, руховий аналізатор як спільність довільних рухів, які об’єднанні єдиною метою, належить до числа найбільш складних психічних функцій людини.

     У здійсненні різноманітних довільних рухів, дії, моторних актів задіяні наступні функціональні системами мозку:

1. Передні відділи кори великих півкуль (премоторна і префронтальна кора), за допомогою яких здійснюється програмування рухів, організація рухової діяльності у часі і контроль за виконанням поставленої програми.
2. Лобні відділи великих півкуль, пов’язані з організацією довільних рухів, рухових механізмів мовлення, регуляцією складних форм поведінки і процесів мислення. Передня центральна звивина є представником первинної рухової зони із чітко окресленими проекціями ділянок тіла. Обличчя «розміщене» у  нижній третині звивини, рука – у середній третині, верхню частину звивини займає проекція тулуба і тазу. Рухова зона ноги розміщена на медіальній поверхні. Тобто, проекція тіла людини у передній центральній звивині спроектована догори ногами і вниз головою. Передня центральна звивина разом із прилеглим задніми відділами лобних звивин є центром довільних рухів. У глибині кори центральної звивини бере свій початок руховий шлях – пірамідний, по якому передаються імпульси довільних рухів. У задніх відділах верхньої лобної звивини розміщена особлива зона, яка пов’язана із екстрапірамідною системою, яка також забезпечує довільні рухи і автоматичну регуляцію закріплених рухових актів. У задньому відділі нижньої лобної звивини знаходиться рухомовлєннєвий центр (центр Брока), який забезпечує перетворення нейронних кодів слів у послідовні артикуляції, також керує м’язами обличчя, язика, глотки, нижньої щелепи.
3. Пірамідна і екстрапірамідна система, коркові відділи яких утворюють єдину сенсомоторну зону кори головного мозку.  Пірамідний шлях бере свій початок у п’ятому шарі передньої центральної звивини із гігантських клітин Беца, відповідає за виконання переважно точних рухів та управління комплексними просторово-організованими рухами, у здійсненні яких приймає участь усе тіло, а також передає нервові імпульси від кори головного мозку до м’язів ніг, тулуба, рук, шиї, губ, язика, гортані.  Екстрапірамідна система забезпечує утримання позиції тіла, регуляцію фізіологічного тремору, координацію рухів, співдружність рухових актів, пластичність і тонус м’язів, міміку та пантоміміку.
4. Задньопотиличний і тім’яно-потиличний відділи кори великих півкуль забезпечують регуляцію рухів за допомогою зорової аферентації, а також відповідальні за просторову організацію рухів.
5. Скроневий відділ перш за все лівої півкулі, приймає участь у всіх мовленнєво озвучених рухових актах.

     Виходячи  із вище сказаного, можна зробити висновок, що довільні рухи – це аферентовані системи, які мають дуже складну будову і реалізується  за участі майже всієї кори великих півкуль. [13, 23]

     Вагомий внесок у дослідження фізіології рухів був зроблений                        М.О. Бернштейном, зокрема запропонована ним теоретико-емпірична концепція побудови рухів, що містить обґрунтування рівнів регуляції і сенсорної корекції руху. Його рівнева система організації регуляції рухів включає п’ять рівні:

1. Рівень А – рубро-спинальний рівень центральної нервової системи. Ця стадія забезпечує несвідому регуляцію тонусу м’язів тіла за допомогою пропріорецепції, статичну витривалість і координацію. Відносно м’язової периферії рівень А відповідає за формування та утримання пози тіла, тонічне підлаштувування пози до фізичної сили тяжіння та до можливого руху.
2. Рівень В – таламо-палідарний. Забезпечує корекцію, внутрішній уклад цілісного руху, співдружність його основних складових, виразність руху, пантоміміку та пластику. Тобто забезпечує афферентацію власного тіла. Спираючись на всю пропріорецепцію м’язів, шкіряну рецепцію, рівень В керує локомоціями всього тіла, підчиняючи собі тонічну регуляцію рівня А.  Рухи рівня В автоматизовані та несвідомі.
3. Рівень С – пірамідно-стріарний. Забезпечує узгодженість рухового акту із зовнішнім простором при провідній ролі зорової аферентації, рухи цілеспрямованого характеру, які мають початок і закінчення. Цей рівень розмежовується на два підрівні. Перший  підрівень С1 – стріарний, який відноситься до екстрапірамідної системи, нижній підрівень просторового поля. Він здійснює оцінку напряму руху і дозує силу за ходом виконання руху (перегортання сторінок, слідкує за рухами пальців, обведення фігури на папері). С2 — пірамідний, належить до групи кортикальних рівнів, верхній підрівень просторового поля, який представлений складною аферентаційною системою зорово-просторового поля. Забезпечує максимальну ціленаправлену керованість руху(вставлення нитки у голку).

     Рівень  С керує глибокими і поверхневими м’язами  спини, м’язами кінцівок, а також дистальними м’язами – тонкими рухами кисті та пальців, зявляється пальцевий, а не кистьовий, як було раніше, захват, вказівний жест.  
Для рухів рівня просторового поля, характерне переключення рухів з одного органу на інший. Рівень С – є етапом появи смислових сигналів – звукових чи жестових.

4. Рівень Д – тімяно-премоторний, кортикальний. Провідною аферентною системою є уявлення про предмет. Аферентація відштовхується від смислової сторони  дії з предметом. На цьому рівні фізіологічне поняття аферентації уже тісно переплітається з психологічним поняттям мотиву. Просторове поле набуває нових топологічно якісних характеристик (вгору, вниз, між, над, попереду, потім), починає усвідомлюватися права і ліва сторона тіла.
5. Рівень Е – кортикальний, «символічний». Це рівень символічної координації і  психологічної оцінки організації руху. Здійснює розуміння чужого  і свого мовлення, зміст вирішуваної задачі, письмове і усне вираження своїх думок. Діяльність цього рівня базується на образному мисленні. [5, 6]

     Тобто за  М.О. Бернштейном, довільні рухи - це цілий набір різних рухових актів, які регулюються різними рівнями (структурами) нервової системи і керовані аферентними імпульсами і різною «ведучою аферентацією». Рівні побудови руху визначаються сенсорними полями, або синтезами. Принцип сенсорних корекцій полягає у тому, що з периферії безперервно поступає потік сигналів, що дозволяє центральній нервовій системі при будь-якому відхиленні внести до ефекторного процесу адекватні зміни. Сенсорні корекції забезпечуються цілими синтезованими комплексами і ускладнюються від периферії до центру. [2, 4]

     У психофізіологічній структурі руху виділяють декілька послідовних етапів. Спочатку складається проект руху, потім відбувається процес вироблення і подальшої екфорії рухових фонів та виконання запланованого. Вирішальну роль у здійснені керованого руху відіграє та аферентація, яка визначає фізіологічну провідність периферичних синапсів, і та,  яка утримує мозковий центр у курсі поточного механічного і фізіологічного стану рухового апарату. [1, 5]

     Процес  вироблення динамічного стереотипу людини здійснюється різними за складністю рухами. У вдосконаленні рухового акту задіяна ціла ієрархія рівнів. У кожному руховому акті в поле свідомості потрапляє зміст лише провідного рівня, корекції фонових рівнів залишаються за порогом свідомості. М.О. Бернштейн також підкреслював, що моторика людини може бути прекрасним індикатором для вивчення процесів, що відбуваються в центральній нервовій системі та у вищих психічних функціях. [1, 23] 
 

     1.2. Закономірності розвитку рухової сфери дітей дошкільного віку