Моральне виховання дошкільників засобом українського фольклору

 

 

 

Список використаної літератури

1. Поніманська  Т. І. Дошкільна педагогіка: навчальний посіб. для студентів ВНЗ./ Т.І. Поніманська — К.: Академвидав, 2006. — 456 с.

2. Лановик  М.Б., Лановик З.Б. – Українська  усна народна творчість: [навчальний посібник] /М.Б. Лановик - К.: Знання – Прес, 2006. 591с.

3. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Міністерство освіти і науки України, Акад. пед. наук України; наук. Ред. та упоряд. О.Л. Кононко. – К. : Світич, 2008. – 480с.

4. Бех И.Д.  Психологические основы нравственного  развития личности: [Автореф] / И.Д.Бех – К., 1992. – 43 с.

5. Білоусова  В.О. Теорія і методика гуманізації  відносин старшокласників у позаурочній  діяльності загальноосвітньої школи:  [Монографія] / В.О.Білоусова - К.: ІЗМН, 1997. – 192 с.

6. Український  фольклор: Хрестоматія / Упоряд. : О.Ю.Бріцина,  Г.В.Довженко, Н. С. Шумада –  К. :Освіта, 1997.

7. Ушинський  К. Д. Вибрані педагогічні твори.  – К. : Рад. школа, 1983.

8. Кіліченко Л. М., Лещенко П. Я., Проценко І. М. Українська дитяча література. – К. : Вища школа, 1979.

9. Вишневський  О. Концепція демократизації українського  виховання // Концептуальні засади  демократизації та реформування  освіти в Україні. Педагогічні концепції. / О.Вишневський – К.: Школяр, 1997. – С. 78-122.

10. Мовні ігри та вправи зі словом / Упоряд. В.Л. Сухар. – Х.: Ранок – НТ, 2007. – 176с. – (Програма розвитку).

11. Коментар  до Базового компонента дошкільної  освіти в Україні / Наук. ред.  О. Л. Кононко. — К., 2003. —  14 с.

12. Бездетко Т.М. Про моральне виховання / Т.М. Бездетко // Начальная школа . - №7. – 1990.

13.Богуш А.М. Формування  оцінно – етичних суджень у  дітей старшого дошкільного віку. / А.М. Богуш, О.С. Монке. –  Одеса : ПНЦ АПН України, 2002. –  239 с.

14. Сухомлинський В.О. Вибрані  твори в 5-ти т. / В.О. Сухомлинський.  – К. : «Радянська школа», 1976. –  Т.4. – 640 с.

15. Ольжич О. Українське  довкілля // Незнаному воякові / О.Ольжич. – К., 1994. – С.133-135.

16. Макарчук С.А. Етнографія України [навчальний посібник] / С.А.Макарчук - Львів: «Світ», 2004.

17. Кузь В.Г. Українська  козацька педагогіка і духовність / В.Г.Кузь, Ю.Д.Руденко, О.Т.Губко.  – Умань, 1995. – 115с.

18. Зовнішнє середовище та психічний розвиток дитини / Під ред. Р.В. Тонкова-Ямпільської, Є. Шмідт-Кольмер, Е. Хабінаковой. - М., 1984.  
19. Вікова та педагогічна психологія / За ред. А.В. Петровського. - М., 1973.

20. Кондратенко Р.В. – Педагогічна практика студентів спеціальності «дошкільна освіта»./ Р.В. Кондратенко. - м. Кривий Ріг, 2011.

21. «Бібліотечка вихователя  дитячого садка» / за ред. О.  Й. Ковалевська, вид. «Київська  правда», м.Київ, - 2008.

22. О.О. Лопатіна, Н.В. Скрєбцова «50 уроків про чесноти» для занять з дітьми дошкільного й молодшого шкільного віку. / О.О. Лопатіна - Харків, видавнича група «Основа», 2009.

23. Демонстраційний матеріал  «Моя країна – Україна» для  дошкільних закладів, початкової  та середньої школи. / за ред.  О.В. Ушакова, видавництво «Ранок»  Харків, 2007.

24. Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників [навчальний посібник] / Т. І. Поніманська — К.: Вища шк., 1993. — 111 с.

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

«Дівчина і ромашка»  , В. Сухомлинський.

Сонячним ранком маленька Дівчинка вийшла погратися на зеленій  галявині. Раптом вона почула: хтось  плаче… Прислухалася. Плач долинав  з – під каменя, який лежав  у кінці галявини. Нахилилась дівчинка до каменя й питає:

• Хто там, під каменем, плаче?
• Це я, Ромашка, - почувся тихий, слабкий голос. Звільни мене, Дівчинко, гнітить мене камінь.

Відкинула дівчинка камінь і побачила ніжну стеблинку Ромашки.

• Спасибі тобі, Дівчинко, - сказала Ромашка, зітхнувши на повні груди. – Ти звільнила мене з – під кам’яного гніту.
• Як же ти потрапила сюди, під камінь?
• Підманув мене камінь, - розповіла Ромашка. – Була я маленькою насінинкою. Восени шукала теплого куточка. Камінь дав мені притулок, обіцяв оберігати мене від холоду та спеки. А коли я захотіла побачити сонечко, він ледве не задавив мене. Я хочу бути твоєю, Дівчинко.
• Гаразд, будь моєю, - погодилася Дівчинка.

Подружилися Дівчинка та Ромашка. Щоранку Дівчинка приходила до Ромашки, і вони разом зустрічали сонечко.

• Як добре мені бути твоєю, дівчинко, - часто говорила Ромашка.
• А коли б ти виросла у лісі або при дорозі? Якби ти була нічиєю?
• Я б померла від горя, - тихо сказала Ромашка. – Але я знаю, що нічиїх квітів не буває. Вони завжди чиїсь. Ось той Маковий Дзвіночок товаришує із Сонечком. А ось та маленька квіточка Незабудка – подруга весняного вітру. Ні, квітка не могла б жити нічиєю.

 

 

Додаток Б

«Дарма жодна справа не пропадає» , А. Нейлова.

Зорав селянин свою смужку землі, заборонував її та засіяв. З  ранку до пізнього вечора працював він на полі, щоби було чим восени прогодуватися.

Добрі були у селянина сходи, швидко піднялося жито та вигнало  колос. Але, як на біду, надто рано настала  спека, почав колос жовтіти і  не давав зерну рости. «Ой, - бідкається селянин, - пропав мій урожай, як же я  проживу тепер із дітками?». І  щодня у поле ходять, на небо поглядає – чи не пошле Бог дощику.

Якось стоїть селянин на своїй смужці та й журиться. Побачили його дві маленькі дощові крапельки, і говорить одна другій:

• Шкода мені цього господаря: стільки зусиль доклав, та без дощу пропаде його жито. Як би допомогти йому?
• Воно – то так, - відповіла інша крапелька, - та що ти вдієш? Поглянь, яка ти крихітна – тобі не скропити навіть найменшої травинки.
• Правда твоя, - погодилася перша, - а все ж, може, хоча б трішки втішу бідолаху.

І стрибнула з хмари  униз. Поглянула їй услід друга  крапелька та подумала:

• Не хочу від неї відставати, піду й собі слідом за нею.

І ось упали обидві крапельки  – одна селянину на чоло, інша на житній колос.

• Слава тобі, Господи, дощ збирається, - зрадів селянин, - не залишуся я тепер без хліба.

Тим часом зібралося багато – багато дощових краплинок і  нумо обговорювати, як зрадів селянин  їхнім подружкам.

• Піду і я порадую господаря, - відважилася, нарешті, одна з краплинок.
• І я! І я! І я! – почулося звідусіль, і краплинки дружно полинули на землю.

Ожило жито, стало добре  наливатися зерно, та зібрав селянин  зі своєї смужки багатий урожай.

Ось так, якщо б не пожаліла господаря маленька дощова краплинка, не зібрав би він зерна і насіння  зі своєї смужки, та довелося б йому з усією сім’єю голодувати.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток В

«Осіння казка» , А. Каралійчев.

• Принеси мені, синку, винограду, - попросила хвора Пташка – мама маленького солов’я. (Пташеня у цей час бадьоро стрибало по траві та купалося в росі.) – злітай, моє дитятко, знайди стиглу ягоду. Якщо я її з’їм, то швидко одужаю.
• Лечу, мамо. Ще роса не встигла зійти, як я повернуся. Лежи у гнізді та чекай мене.

Соловейко розправив крильця  і полетів на виноградник дідуся Райдока. Там достигли жовті грона.

Дідусь Райдоко сидів  під персиковим деревом і плів із лози кошика. Іноді він протягував руку, зривав м’якого персика, з’їдав його та знову схилявся над роботою. За спиною у нього лежав порожній бідон з – під гасу. Час від  часу дідусь бив по ньому палицею. Так він відганяв птахів, щоб вони не клювали виноград.

Соловейко сів на гілку  над головою дідуся Райдока і  почав цвірінькати.

• Дідусю Райдоко, - промовив він, - дозвольте мені відщипнути одну ягідку для моєї хворої мами, вона лежить у гнізді та чекає. Дозволяєте?

Але старий не відповів, бо не знав пташиної мови.  Прохання соловейка  вдалося йому піснею.

• О, як гарно співає пташка! – мовив старий, зсунув шапку на полицю, потягся і зірвав ще одного персика.

Пташеня злякалося, піднялося  вгору. Відлетіло у найвіддаленіший  куток виноградника та всілося на лозу. Величезні грона прозорих бурштинових  ягід звисали з гілок. Він спустився  на землю і почав розшукувати  поміж корінням, чи не завалялася часом  десь одна виноградина.

Під осінньою лозою лежала – таки одна ягідка. Тільки – но пташеня потягнулося за нею, як почувся  якийсь неймовірний гуркіт – це дідусь Радойко вдарив палицею у  порожній бідон. Соловейко з переляку відскочив і полетів до гнізда. Він усівся біля хворої мами та розповів їй про свою невдачу.

• Не варто засмучуватися, - зітхнула мама ніжно погладила синочка крилом по головці. – Не переймайся, моє пташенятко, наступного разу принесеш. Коли дідусь Райдоко збере виноград, там нічого буде охороняти. Ти злітаєш туди, оглянеш кущі та знайдеш не помічену дідусем ягідку, що закотилася у кущі. Нічого, мій синку, - заспокоювала солов’їха пташеня, а очі її були наповнені сліз.

Засмучений соловейко  полетів до лісу, всівся на гілку  ліщини та тяжко зітхнув. Прикро, що він не зміг допомогти мамі! Йому хотілось розповісти комусь своє горе. І він заспівав, так жалібно, що розплакався білий камінь, який лежав  неподалік. Великі кам’яні сльози закапали на пісок і мало не віддавили ногу мурашці, що саме пробігав мимо. Мурашка  відскочив убік та здивовано поглянув на камінь.

• Чому т плачеш? – запитав він.
• Соловейко мене розчулив. До того жалібно співає! Не можу стримати сліз.

Мурашка великими круглими очима подивися на пташеня і гукнув:

• Агов, співак! Розкажи, чим ти розчулив камінь? Соловейко спустився, усівся перед мурахою та все – все розповів.
• Ти й справді так непокоїшся через одну ягоду? Чи не маєш іншого приводу для смутку?
• Ні, - відповів соловейко.
• Тоді лети до колодязя, що обріс мохом. Він стоїть біля виноградника дідуся Райдока. Там на стежинці знайдеш не одну, а навіть дві ягоди. Щодня після обіду дідусь Райдоко ходить набирати воду. Вчора він ніс велике стигле гроно винограду, щоб охолодити його у криничній воді. Коли він повертався, дві найспіліші ягоди впали на землю. Я довго не міг відірвати від них погляду, все думав: «Ото б мені прикотити таку ягідку до мурашника!» Та де там! Я вже і так її штовхав, і сяк – усе даремно. Ягода важка, а у мене сил замало. Не зміг я її навіть з місця зрушити, скільки не намагався. Ти злітай туди, одну ягоду з’їси, а іншу віднеси своїй мамі.

Соловейко поспішив до колодязя, де дійсно знайшов на стежинці дві  великі солодкі ягоди. Зрадів, замахав  крильцями, схопив одну, полетів до мурашника і поклав її біля самісінького входу. Потім злітав за іншою ягодою та відніс її хворій мамі.