Моральне виховання дошкільників засобом українського фольклору

Моральне виховання визначається за допомогою певних засобів, серед  яких необхідно вказати: художні  засоби; природу; власну діяльність дітей; спілкування; навколишнє оточення.

1. Група художніх засобів: художня література, образотворче мистецтво, музика, кіно та ін. Ця група засобів дуже важлива у вирішенні завдань морального виховання, оскільки сприяє емоційному забарвленню пізнаваних моральних явищ. Художні засоби найбільш ефективні при формуванні у дітей моральних уявлень і виховання почуттів.  
2. Засобом морального виховання дошкільників є природа. Вона здатна викликати у дітей гуманні почуття, бажання піклуватися про тих, хто слабший, хто потребує допомоги, захищати їх, сприяє формуванню у дитини впевненості в собі. Вплив природи на моральну сферу особистості дітей багатогранно і при відповідній педагогічної організації стає значущим засобом виховання почуттів і поведінки дитини.  
3. Засобом морального виховання дошкільників є власна діяльність дітей: гра, праця, вчення, художня діяльність. Кожен вид діяльності має свою специфіку, виконуючи функцію засобу виховання. Але цей засіб - діяльність як така - необхідно, перш за все, при вихованні практики моральної поведінки.  
Особливе місце в цій групі засобів відводиться спілкуванню. Воно, як засіб морального виховання, найкраще виконує завдання коригування уявлень про мораль і виховання почуттів і відносин [18].  
4. Засобом морального виховання може бути вся та атмосфера, в якій живе дитина, атмосфера може бути просякнута доброзичливістю, любов'ю, гуманністю або, навпаки, жорстокістю, аморальністю.  
Навколишнє дитини обстановка стає засобом виховання почуттів, уявлень, поведінки, тобто вона активізує весь механізм морального виховання і впливає на формування певних моральних якостей.  
Вибір засобів виховання залежить від провідної задачі, віку вихованців, рівня їх загального й інтелектуального розвитку, етапу розвитку моральних якостей (тільки починаємо формувати моральне якість, або закріплюємо, або вже перевиховуємо).

Методи виховання - це шляхи, способи досягнення заданої мети виховання.  
У педагогіці існує кілька підходів до класифікації методів виховання (Ю. К. Бабанський, Б. Т. Лихачов, І. П. Підласий - в загальній педагогіі; В. Г. Нечаєва, В. І. Логінова - в дошкільній педагогіці) [19].  
Для класифікації методів дослідники визначають якусь одну підставу, наприклад, активізацію механізму морального виховання.  
Пропонована класифікація об'єднує всі методи в три групи:  
- Методи формування моральної поведінки: вправи, доручення, вимога, виховують ситуації;  
- Методи формування моральної свідомості: пояснення, умовляння, навіювання, прохання, етична бесіда, приклад;  
- Методи стимулювання: заохочення, змагання, схвалення, нагородження, суб'єктивно-прагматичний.  
Принципи відбору методів морального виховання:  
- Відповідність методу меті та завданням виховання;  
- Гуманний характер методу;  
- Реальність методу;  
- Підготовленість умов і засобів для використання методу;  
- Вибірковість відбору методу;  
- Тактовність застосування методу;  
- Планування можливого результату впливу методу; [19].

1.2. Фольклор як засіб виховання моральності дітей старшого дошкільного віку.

На даному етапі життя  суспільства існує багато визначень  фольклору. Фольклор ( від англ. Folklore – народна мудрість, знання)є – важливою складовою частиною культури народу. «Фольклор – одна з най триваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народу, тісно зв’язана з народним побутом ( як окремою системою), з літературою (яка, зрештою, витворилась з фольклору і зберігає з ним тісний зв’язок на всіх етапах свого розвитку) та ін.» До цього часу в науці не існує чіткості чи одностайності щодо того, які сфери народного знання окреслюють цим поняттям. Це пов’язано з тим, що у більшості західноєвропейських наук під поняттям «фольклор» розуміють не тільки усне словесне мистецтво народу, а духовну творчість у поєднанні з матеріальною, з урахуванням елементів побуту, знарядь праці, особливостей побудови житла тощо.[2]

Від давнини до сучасності український фольклор пройшов багатовіковий  шлях розвитку. Залежно від історичної долі народу в різні епохи, суспільних і політичних процесів, культурних впливів, зв’язків із фольклором інших  народів народжувалися нові твори, зазнавали змін, збагачувалися новими темами, сюжетами, мотивами, образами або  ставали пережитками і забувалися попередні набутки усної народної словесності. Однак у народній пам’яті  зберігалися й оберігалися найцінніші надбання фольклору, все те, що було зв’язане з життям, обрядовими і  звичаєвими традиціями. Вони передавалися від покоління до покоління, були важливим фактором єдності народу та показником етнічної особливості, самобутності. У різних місцевостях етнічної території  України не однаковою мірою поширювалися і збереглися ті чи інші види фольклору.

Проте, незважаючи на певні  регіональні особливості фольклорної  традиції, на багатовікове політичне  розчленування України іноземними загарбниками, усна словесність українського народу здавен розвивалися на спільній загальнонаціональній основі. Народне  поетичне слово по-своєму реагує на все, що діється в житті, дає оцінку подіям, явищам і способам – нерідко відмінну від їх офіційного трактування. Це спостерігаємо і тепер, коли могутніми імпульсами національно – державного відродження українського народу інтенсифікувалося і фольклорне життя. Воно виражене і в посиленому поверненні до діючого репертуару, оживленні, оновленні, оновленні багатьох творів традиційного фольклору, зокрема обрядового і пов’язаного з національно – визвольною боротьбою українського народу, в утворенні нових пісень, оповідань, анекдотів, інших видів усної народної словесності. [16.]

У сучасній українській фольклористиці знаходимо трактування цього  терміну у вужчому розумінні: «Фольклор – це художнє відображення дійсності у словесно – музично  – хореографічних і драматичних  формах колективної народної творчості, нерозривно пов’язані з життям і  побутом. У ній відбито світоглядні, етичні й естетичні погляди народу»[2]. Усебічне і дійсно вірне уявлення про традиційну народну культуру можна набути, глибоко ознайомившись  з широким колом фольклорних  явищ, які протягом століть становили  саму суть і єство культурного  життя українського народу.  Ознайомлення з фольклором у традиційному середовищі навіть ще півстоліття тому відбувалося  природним шляхом безпосереднього  спілкування поколінь, нині воно дедалі частіше здійснюється за допомогою  друкованого слова. Лише «застигла» форма книжки може водночас продемонструвати широкий спектр фольклорних явищ, надбаних народом протягом тривалого  історичного шляху.

«Та пісня колискова,

Казки, прислів’я, хоровод,

Жива народна мова.

А ти прислухайся лишень,

Як файно – тисячі пісень

І Божий дар розмови.»

Б. Пілат.

Український фольклор супроводжує  дитину з перших років її життя, є  невичерпним джерелом розвитку мовлення дітей, збагачення словника новими словами, образними виразами, виховання морально – етичних навичок. Він відображає життя народу, його історію, мову, мудрість. Як свідчать спостереження, діти, виховані на фольклорі, як правило, більш чуттєві  до художньо – образного слова, до рідної мови. Народна мудрість, традиційні обряди – от скарбниця моральної  вихованості дітей.

Годі й перелічити усі  різновиди художньої творчості, яку ми по праву вважаємо високохудожнім скарбом культури й мистецтва  нашого народу.[21]

 

Виховання фольклором –  це прилучення дитини до світу людських духовних цінностей. У творах фольклору  пропагуються ті риси людини, які народ  схвалював, і засуджуються ті, які  зневажалися народним уявленням  як негідні. Прислів’я, приказки, пісні, казки, загадки – все це скарби виховного досвіду народу, в яких влучно, змістовно і цікаво втілено  моральні категорії добра і зла, правди і кривди, совісті й безчестя. Виховувати моральність дитини повинні насамперед батьки, а таким чином фольклор найкраща для них форма навчання. Мати ніби просто читає казку, наголошуючи на те, що добре,а що погано, тим самим виховуючи моральні почуття власної дитини. У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову та музичний слух дітей. Ще в глибоку давнину прислів’я та приказки відігравали важливу виховну роль. У них акумулювалася мудрість народу, його багатовіковий досвід, думи та сподівання.

Фольклор здавна широко використовується як засіб морального виховання. Учені  наголошують на тому, що фольклор є  засобом виховання духовності і  моральності дитини, упродовж дошкільного  віку доречно використовувати у  спілкуванні з дітьми прислів’я, приказки, примовки, афоризми [17: 92]. За словами О.Ольжича (Олег Кандиба), дошкільне  виховання повинно бути національним, а його змістом ы виховним матеріалом має стати українська народна  культура, оскільки саме вона забезпечує дитині «тривалий і потужний зв’язок  з національною стихією» [15: 132]. Народ великий художник і педагог, надавав вихованню підростаючого покоління першорядної ваги. Його поетична творчість була неписаним підручником із педагогіки. Але у тому вигляді, в якому вона побутувала серед дорослих, поетична творчість не завжди виявлялась доступною дітям і необхідно було здійснювати відбір із урахуванням вікових особливостей.

Сучасні вчені, так само як і класики вітчизняної педагогіки одним із провідних засобів духовного  і морального виховання дітей  дошкільного віку вважають український  фольклор. Усну народну творчість здавна широко використовували в народній педагогіці як засіб формування в дітей моральних норм і оцінок з позицій добра, справедливості, розуміння ними вчинків та поведінки дорослих, збагачення лексичного запасу дітей і розвитку їхніх творчих здібностей. На думку А. М. Богуш, "діти, виховані на фольклорі, здебільшого є чутливішими до художньо-образного слова... розвиток дитини поза фольклором тільки в межах побутового спілкування... гальмує розвиток духовного начала, містить небезпеку закріплення підсвідомої орієнтації вже змалку переважно на задоволення утилітарних потреб" [13 : 6]. Народна мудрість стала одним із найважливіших джерел педагогічної творчості В. О. Сухомлинського, педагогіка якого орієнтована на виховання в дітей і молоді відданості Батьківщині, любові та поваги до батьків, рідних, поваги до старших, до людей праці, старанності в роботі тощо. У своїх працях, а також у процесі практичної навчально-виховної роботи В. О. Сухомлинський використовував перлини народної творчості – казки, прислів'я, легенди, бувальщини, прикмети, гумористичні етюди та мініатюри [14: 40].  Казка – улюблений жанр дітей. Але чи всі знають, що прийшла вона до дітей із світу дорослих, як і пісні-ігри, прислів’я та приказки, загадки? Дітей приваблює фантастика казок, напруженість їх сюжету, афористичність прислів’їв, метафоричність загадки, таємничість легенди, абсурдність небилиці, яка зароджує в них розуміння реального стану речей, ігровий характер скоромовки.

Духовне багатство  особистості, на думку В. О. Сухомлинського, – це насамперед частина духовного багатства нації. Учений рішучим образом вимагав дбайливого ставлення до духовних скарбів народу, найважливішими з яких він уважав традиції виховання дітей і молоді. Він розповідав дітям казки, разом з ними співав народні пісні, організовував проведення народних свят. В. О. Сухомлинський настільки захоплювався народними прислів’ями, називаючи їх "педагогічними мініатюрами", що за їх зразками створював свої афоризми. Він уважав ефективними народні форми збереження й розповсюдження педагогічної мудрості [14: 13]. Подібно до того, як має свою специфіку дитяча література, має її й фольклор для дітей. Його своєрідність виявляється у яскраво вираженому виховному спрямуванні, відповідності тем, образів, ідей віковим особливостям дітей, поєднанні словесного матеріалу з елементами гри, використанні звуконаслідування.

Складовими частинами  народної творчості для дітей  є:  
- твори, які перейшли із загального фольклорного доробку (деякі обрядові пісні, казки, загадки, прислів’я).  
- поезія створена дорослими спеціально для дитячого вжитку (колискові пісні, пестушки, утішки, прислів’я приказки, легенди, казки, скоромовки, небилиці).  
- численні фольклорні зразки, складені власне дітьми (ігрові пісні, лічилки, дражнили, скоромовки).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ ІІ.

2.1 Вивчення стану  моральної вихованості старших  дошкільників.

Зважаючи на таку глибину  проблеми моральності дітей, дало мені поштовх для розробки експериментальної  методики. Для вивчення стану моральної  вихованості старших дошкільників було проведено дві методики.

Наведу опис методик.

Методика «Дружба» .

Мета: визначити рівень схильності дитини до дружби з іншими дітьми; визначити  чи вміють вони виходити з тієї чи іншої  ситуації згідно з моральними нормами.

Інструкція: експеримент  проходить з кількома дітьми одразу.

Процедура виконання: запропонувати  дітям розглянути картинки і розфарбувати червоним квадратиком ті ситуації, де діти демонструють дружні стосунки, а чорним – квадратики біля картинок з зображенням не дружніх стосунків.

КАРТИНКИ:

1 – Хлопчик дарує дівчинці  квіти.

2 – Дитина втішає хлопчика, який плаче.

3 – Хлопчик посварився  з товаришем.

4 – Дівчинка забирає  іграшку у подруги.

5 – Дитина намагається  помиритися з другом.

6 – Хлопчик віддає  дівчинці свою іграшку.

Критерії оцінювання:

4 бали – високий рівень  схильності дитини до дружніх  стосунків з оточуючими дітьми. Дитина розуміє і пояснює необхідність  такої поведінки у зображених  ситуаціях, навіщо і чому так  потрібно чинити;

3 бали – середній рівень здатності дитини до підтримання або утворення дружніх стосунків. Дитина правильно змогла визначити на картинках дружні стосунки, але не пояснює їх;

2 бали – низький рівень здатності дитини до підтримання або утворення дружніх стосунків. Дитина потребує допомоги дорослого для визначення дружніх і не дружніх ситуацій;

2.  Методика «Закінчи історію» . 
Методика призначена для вивчення усвідомлення дітьми моральних норм.

4 бали – високий рівень  схильності дитини до дружніх  стосунків з оточуючими дітьми. Дитина розуміє і пояснює необхідність  такої поведінки у зображених  ситуаціях, навіщо і чому так  потрібно чинити;

3 бали – середній рівень здатності дитини до підтримання або утворення дружніх стосунків. Дитина правильно змогла визначити на картинках дружні стосунки, але не пояснює їх;

2 бали – низький рівень здатності дитини до підтримання або утворення дружніх стосунків. Дитина потребує допомоги дорослого для визначення дружніх і не дружніх ситуацій;

Інструкція. Я буду тобі розповідати історії, а ти їх закінчи.  
Приклади ситуацій : 
Історія I. Діти будували місто. Оля стояла і дивилася, як грають інші. До хлопців підійшла вихователька і сказала: «Ми зараз будемо вечеряти. Пора складати кубики в коробки. Попросіть Олю допомогти вам ». Тоді Оля відповіла ...  
Що відповіла Оля? Чому? Як вона вчинила? Чому?  
Історія 2. Каті на день народження мама подарувала красиву ляльку. Катя стала з нею грати. Тут підійшла до неї її молодша сестра Віра і сказала: «Я теж хочу пограти з цією лялькою». Тоді Катя відповіла ...  
Що відповіла Катя? Чому? Як надійшла Катя? Чому?  
Історія 3. Люба і Саша малювали. Люба малювала червоним олівцем, а Саша зеленим. Раптом олівець Люби зламався. «Саша, - сказала Люба, - можна мені домалювати картинку твоїм олівцем?» Сашко відповів ...  
Що відповів Саша? Чому? Як вчинив Саша? Чому?  
Історія 4. Петя і Вова грали разом і зламали дорогу красиву іграшку. Прийшов тато і запитав: «Хто зламав іграшку?» Тоді Петро відповів ...  
Що відповів Петя? Чому? Як вчинив Петя? Чому?  
Усі відповіді дитини, по можливості дослівно, фіксуються, а потім побально переносяться в протокол.