Світовий досвід оподаткування доходів фізичних осіб і його використання в Україні

За оцінками експертів, на сьогоднішній день тіньовий сектор економіки України становить близько 50% ВВП, у якому, поряд з генерацією тіньових доходів, акумульовано, за оцінками з різних джерел, від 10 до 20 млрд. дол. тіньових заощаджень.

Досить вагомий запас доходів населення України криється у надходженнях з-за кордону. За оцінками фахівців, сьогодні за кордоном працюють близько 2,5-3 млн. українців, кожен з яких щомісяця заощаджує 300-400 дол. Сумарно це становить до 1,2 млрд. дол. заощаджень, які лише частково потрапляють в Україну і в дуже обмежених обсягах – до офіційного сектора економіки у вигляді заощаджень. За оцінками Світового банку за 1996-2007 рр. лише офіційний обсяг грошових переказів до України сягав 7,1 млрд. дол. Згідно офіційної статистики, сумарні заощадження населення України зросли з 5% у 1985 р. до 8,14% у 2008 р. З переходом до ринкової економіки у населення виникає нова стаття доходів – «доходи від власності», які становлять 3,6% у загальній структурі доходів населення. [29]

Що стосується структури затрат населення України за статтею «податки та соціальні платежі», то за 1985-1995 рр. частка затрат громадян у формі податків і соціальних платежів становила певну константу – 11-12%. Згодом сформувалася тенденція до зменшення частки цієї статті затрат до середнього рівня 7%. [12, с.278]

Це може слугувати підставою для такого висновку: на сьогоднішній день фіскальне навантаження не є критично вагомим фактором, який перешкоджає зростанню реальних доходів населення. Тим часом слід зазначити, що диспропорції існують у сфері не тільки формування доходів населення та їх використання, але й їх розподілу та оподаткування. Одне з основних призначень оподаткування доходів є їх перерозподіл реалізація регулятивної функції оподаткування. Інакше кажучи, вищий ступінь нерівності доходів вимагає більшої прогресивності оподаткування, а нижчий відповідно меншої.

 

1.2. Причини поширення  податку на доходи фізичних осіб і його роль у формуванні доходів держави

Поширення податку на доходи фізичних осіб в більшості країн світу стало можливим передусім внаслідок зростання індивідуальних доходів та зосередження різних їх видів (як результат одночасного володіння промисловими підприємствами, цінними паперами, нерухомістю і т. д.) в одних руках, що робило більш доцільним сукупне обкладання доходів. Зокрема, більш пізнє запровадження прибуткового податку в Росії вчені пояснювали низьким рівнем доходів у країні. За умов, коли переважна більшість населення є незаможною, а сукупні доходи заможних є недостатніми, - писали відомі російські вчені П. Гензель і А. Соколов, - навіть майже повна конфіскація доходів усіх громадян, які мають більше 1 тис. руб. на рік на кожну особу, не забезпечить більше однієї чверті загального податкового бюджету Росії. Лише за досить високого рівня економічного розвитку, який зумовлює відповідні доходи, а також зі зростанням числа великих доходів виникають умови для запровадження прибуткового оподаткування. Пояснюючи останнє П. Гензель писав, що реальне оподаткування доводиться зберігати і в тих країнах, де народний дохід розпорошений серед маси дрібних власників і немає значного ядра крупних власників. Правильне функціонування прибуткового податку передбачає запровадження більшого чи меншого неоподатковуваного мінімуму. За таких умов під цей мінімум може підпасти багато дрібних власників; за реального оподаткування вони всі будуть деякою мірою залучені і сплатять чималу суму. [29, с 165]

Іншою важливою умовою поширення податку на доходи фізичних осіб стало підвищення рівня податкової культури, яке лише частково пов’язане з рівнем загальної культури населення. На думку дослідників, до сплати податків як до виконання громадського обов’язку почали ставитися з середини ХIХ ст. завдяки, з одного боку, кращому усвідомленню кожним індивідом своєї залежності від інших індивідів  і суспільства в цілому, отже, важливості задоволення суспільних потреб, і, з другого – завдяки змінам  у структурі державних видатків у напрямку зростання частки соціальних видатків, особливо на освіту і охорону здоров’я. Все це поступово дозволило відмовитися від старої прусської системи оцінки доходу особливими урядовими комісіями і перейти до більш дешевої деклараційної системи. При цьому загальне розповсюдження податкові декларації  отримали в 20-х рр. ХХ ст. після проведення податкових реформ у країнах Європи і США.

У цей період відбуваються суттєві зрушення й у системі стягнення податків: створюються спеціальні податкові служби, запроваджується інститут податкових інспекторів, які є їх центральними фігурами, а також інститут уповноважених, через який до організації податкового процесу і контролю залучаються найбільш авторитетні та компетентні представники платників.

Усе це й зумовило поступове закріплення податку на доходи фізичних осіб у податкових системах багатьох країн та його перетворення на основне джерело доходів державного бюджету. Так, у другій половині 20-х рр. ХХ ст. частка зазначеного податку в загальній сумі податкових надходжень становила 62,6% у Франції, 56,4% у США, 45,3% у Великобританії, 39% у Німеччині.[33, с 187]

Місце та роль податку у податковій системі, як правило, пов’язують з його перевагами. Останні вбачаються в такому:

- податок на доходи фізичних осіб дозволяє обкладати платника відповідно до його платоспроможності;

- більшою мірою відповідає ідеалу соціальної справедливості внаслідок запровадження неоподатковуваного мінімуму і прогресивної шкали оподаткування, що застосовується в багатьох країнах;

- дозволяє обкладати доходи, що отримуються з різних джерел;

- є однією з найбільш  досконалих форм оподаткування, оскільки охоплює чистий дохід суспільства – те основне джерело, з якого повинні сплачуватися податки;

- забезпечує взаємозв’язок  між податками і суспільними  благами, що отримує індивід від  держави, попит на які (згідно  з економетричними оцінками західних вчених), як і сума податкових платежів, залежить від величини індивідуального доходу. [22]

Необхідність податку на доходи фізичних осіб обумовлена:

1. Його фіскальним значенням. Це підтверджується тим, що частка прибуткового податку з доходів громадян у доходах зведеного бюджету з року в рік зростала.

2. Попередня система мала недоліки при оподаткуванні доходів фізичних осіб (доходи регламентувалися, були обмежені за видатками, надавала можливість ухилятися від сплати податку, прямо не порушуючи закон, ввійшла у протиріччя з новими умовами господарювання і неефективно регулювала доходи громадян).

3. Податок на доходи  фізичних осіб виконує таку  роль:

- регулює грошові кошти(доходи) населення;

- стимулює використання  робочої сили.

В умовах ринку відбувається розвиток різних форм власності, що потребує перебудови системи оподаткування на демократичних засадах і, насамперед, забезпечення рівності всіх платників податків незалежно від того, з якою формою власності пов’язана їхня діяльність, врахування всіх доходів, що отримує фізична особа з різних джерел.

Якщо метою державної політики є збільшення доходів від оподаткування, то розмір податкового навантаження збільшується. Якщо ж держава  ставить за мету підвищення темпів економічного розвитку та покращення життя громадян, то оптимальна величина податкового навантаження повинна суттєво знизитися. Досягнення тієї чи іншої мети можливе лише при повному врахуванні всіх факторів, які впливають на величину надходжень від оподаткування доходів фізичних осіб.

В сучасних умовах податок на доходи фізичних осіб є одним з найвагоміших джерел доходів бюджету. Серед європейських країн найбільше фіскальне значення має в таких країнах, як Данія, Фінляндія, Швеція, забезпечуючи 30-50% загальної суми податкових надходжень. У ряді європейських країн його фіскальна роль зменшилася, поступившись ролі платежів до соціальних фондів. В податковій системі України, податок на доходи фізичних осіб займає одне з визначних місць. З нього формується значна частина дохідної бази Державного бюджету України.

 

РОЗДІЛ 2

АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ДІЮЧОЇ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ГРОМАДЯН В УКРАЇНІ

 

2.1. Основні елементи  сучасної системи оподаткування доходів фізичних осіб

В основі вивчення механізму оподаткування доходів фізичних осіб повинно лежати повне і точне розуміння податкової термінології і понять, які розкривають суть податку на доходи фізичних осіб. Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст даного поняття. До основних елементів податку на доходи фізичних осіб належать платники ПДФО, об’єкт оподаткування, база оподаткування, ставка податку, порядок обчислення податку, строк та порядок сплати податку, строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.

Платниками ПДФО є:

1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

3. податковий агент.

 Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.[3]

 У разі смерті платника  податку або оголошення його  судом померлим чи визнання  безвісно відсутнім або втрати  ним статусу резидента (за відсутності  податкових зобов’язань як нерезидента  згідно з Податковим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

 Якщо фізична особа - платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів. [3]

Об’єктом оподаткування резидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

2. доходи з джерела  їх походження в Україні, які  остаточно оподатковуються під  час їх нарахування (виплати, надання);

3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

 Об’єктом оподаткування  нерезидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела  його походження в Україні;

2. доходи з джерела  їх походження в Україні, які  остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). [3]

 Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

 Загальний оподатковуваний  дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Податковим Кодексом.

 Загальний місячний  оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. [3]

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 Податкового Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 Податкового Кодексу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

1. Доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

2. Суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

3. Доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав, зокрема інтелектуальної (промислової) власності, та прирівняні до них права, доходи у вигляді сум авторської винагороди, іншої плати за надання права на користування або розпорядження іншим особам нематеріальним активом (творами науки, мистецтва, літератури або іншими нематеріальними активами), об’єкти права інтелектуальної промислової власності та прирівняні до них права (далі - роялті), у тому числі отримані спадкоємцями власника такого нематеріального активу.

4. Частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172-173 Податкового Кодексу.

5. Дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду (строкове володіння та/або користування), визначений у порядку, встановленому пунктом 170.1 статті 170 Податкового Кодексу.

6. Оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із Податковим  Кодексом. [3]

7. Сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності згідно з розділом II цього Кодексу, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів і погашення податкового боргу, а також дохід, що становить позитивну різницю між сумою коштів, одержаною платником податку від фінансової установи після реалізації заставленого майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв’язку з невиконанням платником податку своїх зобов’язань за договором кредиту (позики), та сумою фактично сплачених платником податку зобов’язань за таким договором кредиту (позики), і сумою, що утримана фінансовою установою в рахунок компенсації своїх витрат/втрат (включаючи залишок непогашеної платником податку суми фінансового кредиту) згідно з таким договором. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації.