Податок на доходи фізичних осіб

Вступ

Актуальність  дослідження. Стимулювання розвитку підприємництва – основне завдання прибутку в економіці з ринковими відносинами. Тільки завдяки одержанню прибутку розвиватиметься підприємство. У сукупності це свідчить про те, що відбувається економічне зростання і в державі. Економіка не може бути стаціонарною (А. Сміт ще в XVII столітті називав таку "станом застою"), тому що замість прогресу може бути тільки один інший, протилежний напрям – занепад. Щоб цього не сталося, варто дати можливість підприємствам забезпечувати себе фінансовими ресурсами і одержувати достатні прибутки з метою досягнення високих фінансово-економічних результатів на всіх рівнях економіки в країні.

Найважливішими прямими  податками в податковій системі  України є податок на прибуток підприємств і податок на доходи фізичних осіб.

Удосконалення оподаткування  прибутку підприємств має здійснюватися  насамперед за допомогою зниження базової  ставки цього податку, а також  диференціації його ставок залежно від виду діяльності і обсягу прибутку.

Прибуток – це кінцевий фінансовий результат від здійсненої підприємством підприємницької  діяльності, який є приростом усього фінансового потенціалу суб'єкта господарювання. Прибуток, зокрема, є видом фінансових ресурсів підприємства. Тому наукове обґрунтування розподілу прибутку підприємств на державному рівні важливе й об'єктивно необхідне. Оподаткування прибутку юридичних осіб є вагомою частиною наповнення бюджетів України, а тому дослідження цієї проблеми є особливо актуальним в наш час, коли існуюча податкова система не спроможна повністю задовольнити потреби економіки.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступає проблема оподаткування доходів юридичних осіб в Україні, та шляхи її вирішення.

Предмет дослідження. Предметом дослідження даної курсової роботи є оподаткування прибутку юридичних осіб.

Мета дослідження. Мета дослідження полягає в теоретичному та емпіричному розгляді ефективного функціонування системи оподаткування прибутку юридичних осіб.

Мета роботи передбачає виконання  таких завдань:

1. Розкрити теоретичні аспекти оподаткування прибутку юридичних осіб.
2. Дати аналіз оподаткування прибутку юридичних осіб в Україні.
3. Запропонувати можливості удосконалення оподаткування прибутку юридичних осіб

Робота складається із вступу, трьох розділів та висновку і додатків.

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування  ДОХОДІВ діяльності юридичних осіб

1.1 Розвиток законодавства, що регулює систему оподаткування фізичних осіб в Україні.

Податок – це одне з основних понять фінансової науки; одночасно  економічне, господарське і політичне  явище реального життя. Російській економіст М.М. Алексеєнко у 19 ст. писав: «З одного боку, податок – це один з елементів розподілу, одна зі складових  частин ціни, з аналізу якої власне і почалася економічна наука. З іншого боку, встановлення, розподіл, стягування і споживання податків становить  одну із функцій держави».

У розвитку форм та методів  стягнення податків можна виділити три великих періоди. На початковому  етапі розвитку від древнього  світу до початку середніх віків  держава не мала фінансового апарату  для визначення та збору податків. Вона визначала лише загальну суму коштів, що бажає отримати, а стягнення  податків доручалося місту чи громаді. На думку автора, початок розвитку системи оподаткування на території  України почалося за часів Древньої Русі. Основним джерелом доходу князів того часу була данина – це, по суті, не регулярний, а надалі все більш  систематичний прямий податок. На другому  етапі (XVI — початок XIX вв.) в країні виникає системи державних установ, у тому числі й фінансових, і  держава бере частину функцій  на себе: встановлює квоту оподаткування, спостерігає за процесом стягнення  податків, визначає цей процес більш  менш широкими рамками. З 16 століття до державної казни починають стікатися  податки з публічних бань, шинків, за виготовлення горілки, меду, пива. Цікавий  факт, під час правління Петра I був накладений податок на вуса та бороди, якщо особа не хотіла голитися, з неї знімався досить великий  штраф. Від даного податку звільнялися  тільки жителі Сибіру. Після смерті Петра I вся фінансова система  країни почала занепадати. І, нарешті, третій, сучасний, етап – держава бере в свої руки всі функції управління і стягнення податків. Регіональні органи влади, місцеві громади грають роль помічників держави, маючи ту чи іншу ступінь самостійності. Під час знаходження України у складі СРСР власної податкової системи у неї не було. Податкова система почала формуватися відразу ж після проголошення незалежності держави у 1991 році. Хоча Закон УРСР (на той час) «Про систему оподаткування» було ухвалено ще 25 червня 1991 р., все ж до проголошення Акту про незалежність і кілька місяців по тому при оподаткування використовувалися нормативні акти колишнього СРСР.

В історичному  аспекті можна виділити певну  періодичність у розвитку податкової форми перерозподілу новоствореної  вартості, яка детермінувалася становленням державності. Кожна з таких форм проходила свій історичний ступінь  становлення та реформування.

Податок на прибуток пройшов довгий шлях свого  еволюційного розвитку та удосконалення  і в кінцевому результаті об’єднав декілька видів податку в один з метою ефективного оподаткування  прибутку та уникнення подвійного оподаткування. Тому розглянемо, які ж податки  передували податку на прибуток у  своєму еволюційному розвитку, та проаналізуємо  економічні основи їх функціонування.

З усього різноманіття існуючих на той час  податків, ми визначили такі, які  за своєю економічною суттю повністю відповідають сучасному податку  на прибуток підприємств (корпорацій): 1) промисловий податок; 2) податок на грошовий капітал; 3) система прибуткового податку (див. рис. 1).

Першим  прототипом нинішнього податку на прибуток виступає промисловий податок, який за своєю суттю є реальним податком. Об’єктом оподаткування виступає промисел, за винятком сільськогосподарського. Це податок на господарську діяльність у вигляді промислу, який мав на меті отримання прибутку. Суб’єктом  промислового податку виступала  особа, яка займалася будь-яким промислом.

Промисловий податок вперше з’явився у Англії в XVII ст. та був введений для ряду професій – аукціоністів, комісіонерів, міняйл та ін. Пізніше даний податок був замінений на загальноприбутковий податок [2].

Те, що промисловий податок був прототипом податку на прибуток, зазначав професор І. Янжул: „...под промыслом должно разуметь лишь такое занятие, которое производится с помощью капитала и которое делает доход, отчасти зависящий от затраченного капитала. В этом ограниченном смысле промысловый налог есть налог на предпринимательскую прибыль” [3, с. 287].

Штейн Л. поділяє промисловий податок на 3 види [3, с. 287]: 1) податок на підприємства, в яких домінує капітал, як фактор доходу (Uuternehmungssteuer); 2) власне промисловий податок, де капітал і праця є рівнозначними факторами (Gewerbesteuer) і 3) податок на прибуток від товарів, вироблених особистою працею без капіталу, або, іншими словами, на заробітну плату (personliche Erwerbsteuer).

Трансформація промислового податку в систему  оподаткування прибутку відбулася  через дві причини. По-перше, суб’єкт  промислового податку не завжди співпадав  з його носієм, оскільки тут відбувалося  перекладання податку безпосередньо  на споживача. Особа, яка веде промисел, поєднувала податок зі своїми торговими  операціями та перекладала податок  на споживача шляхом збільшення ціни товару. „Торговець, знаючи яку суму податку він сплатить, враховував її в собівартості продукції і, підвищуючи ціну, перекладав його на покупця. Зубний лікар, який сплачує промисловий  податок, приймав його до уваги та піднімав плату за лікування” [3, с. 204]. Отже, через дуже просте перекладання промислового податку на заміну йому приходить прибуткове оподаткування в формі податку на прибуток, яке прямо перекладати суму сплаченого податку на споживача не може, так як оподатковується кінцевий результат діяльності – прибуток.

По-друге, в 20-х рр. ХХ ст. промисловий податок поділяється на дві частини: патентний (встановлюється у вигляді твердих ставок для визначених розрядів) та додатковий податок, який залежить від різних факторів (капіталу, обороту, прибутку) [3, с. 206]. Саме таким поділом прибуткове оподаткування бере свої „начала” з промислового податку. Зовнішні ознаки промислового податку не забезпечували рівномірності обкладення, тому Західні країни розпочали переходити до нарахування промислового податку залежно від дохідності, трансформуючи його у прибутковий податок, який отримає назву податку на прибуток.

Сучасна система оподаткування прибутку підприємства (в більшості випадків) включає поряд з промисловим  податком і податок на грошовий капітал (наприклад, в Україні, який існує  в складі податку на прибуток). Приклади запровадження цього податку  прийшли з давнини. Грошові капітали оподатковувалися в загальному складі старо-германського майнового податку (Schoss) і французькому taille personnelle ще в XVI і XVII ст. Найбільшого свого розповсюдження даний податок набуває в другій половині XVIIІ і ХІХ ст. Основною причиною його розвитку був великий дефіцит бюджету та дефіцит фінансових ресурсів господарюючих суб’єктів, які покривали його шляхом випуску боргових цінних паперів (в основному облігацій). Також у даний період виникло багато акціонерних компаній, різноманітних банків, які конкуруючи з державою випустили масу „...новых ценностей, дающих доход” [3, с. 315]. За такими цінними паперами виплачувалися великі проценти, які держава вирішила оподатковувати.

Податок на грошовий капітал поділявся на три складові: 1) капітал, розміщений у банку у вигляді депозиту; 2) капітал, вкладений у процентні державні цінні папери, цінні папери акціонерних компаній, товариств; 3) капітал, який розміщується у вигляді позики під векселя, розписки, заставу з метою отримання прибутку (процента).

Введення 15 січня 1885 р. Правил обкладення торгових і промислових підприємств додатковим збором (процентним і розкладним), щоправда в сильно урізаному виді законопроекту Н.Х. Бунте, означало реальне визнання суспільством існування питання про необхідність поступового впровадження прибуткового оподаткування господарської діяльності та загальної прибуткової шкали оподаткування в структуру економічного життя Росії, з метою встановлення справедливого „співвідношення норми платежів до норми платіжних сил”.

З 01.01.1899 р. в Україні введено так званий „новий промисловий податок”, який був розділений на дві частини – основний (плата за промислові свідоцтва) та додатковий, який справляється з: 1) акціонерних та інших підприємств, які публікують свої звіти, та в свою чергу поділявся на податок з капіталу і процентного збору з прибутку; 2) інших підприємств [3, с. 307–308].

Дореволюційна Україні характеризується багатим  історичним досвідом в оподаткуванні  прибутку, особливо в період військових дій. Майже за рік до Лютневої революції 13 травня 1916 року Рада Міністрів Росії затвердила Положення „Про встановлення тимчасового податку на приріст прибутків торгово-промислових підприємств і винагороди особистих промислових занять та про підвищення розмірів відрахувань на погашення вартості деякого майна при обчисленні прибутків, що підлягають обкладенню процентним збором”. Він стягувався в таких розмірах [14]:

1) з підприємств, не зобов’язаних публічно звітувати про результати своєї діяльності, осіб вищої адміністрації акціонерних підприємств, індивідуальних підприємців з суми приросту прибутку або винагороди до 1000 крб. – 30 %, до 15 тисяч – 41 %, понад 100 тисяч – 60 %;

2) з підприємств, зобов’язаних публічно звітувати про результати своєї фінансово-господарської діяльності при відношенні прибутку до основного капіталу у розмірі 6 % – ставка податку 40 % суми приросту прибутку, 9,5 % прибутку до вартості основного капіталу – 50 % суми приросту прибутку.

Граничний розмір оподаткування прибутку підприємств  сягав 90%.

Отже, бурхливий розвиток товарного виробництва, фінансових послуг і навіть постійне ведення війн зумовило об’єднання охарактеризованих вище податків та виділення в окрему галузь системи  оподаткування прибутку підприємств, що в свою чергу дає повне право  визнати, що на початку ХХ ст. з’явилася нова форма оподаткування прибутку – прибуткове оподаткування корпорацій.

На  основі проведеного дослідження  можна стверджувати, що оподаткування  прибутку юридичних осіб є порівняно  новою формою оподаткування, яка  набула найбільшого поширення після  першої світової війни. Основна причина  його введення – великі дефіцити бюджетів внаслідок ведення воєнних дій. Корпораційний податок почав  поєднувати в собі первинні форми  оподаткування прибутку – це промисловий  податок і податок на грошові  капітали. Таке поєднання досить позитивно  позначилося на розвиткові бізнесу, особливо великого.

Останнім великим кроком у оподаткуванні доходів юридичних  осіб стало прийняття нового Податкового  кодексу України  від 02.12.2010 р. N 2755-VI. Зі змінами та доповненнями. Згідно цього законодавчого акта податок на доходи фізичних осіб притерпів таких змін (Додаток1)

Отже, ми бачимо, що податкове  законодавство України постійно розвивається, реагує на реалії життя. Приймаються нові нормативні акти, повинні ще більш детально регулювати всі виникаючі у цій сфері  правовідносини, затвердився і доробляється проект Податкового кодексу, основного нормативно-правового акту, що регулює оподаткування. Планується, що він регламентуватиме зокрема, правовий статус платників податків і податкових органів, взаємостосунки між ними, порядок і умови притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства, опротестування дій податкових органів ті їхніх посадових осіб, тощо.