Упорядкування факторів внутрішнього середовища

 

Згідно  з підходом американського соціолога  Джеймса Томпсона, можна виділити:

 

• Багатоланкові технології (наприклад, складання автомобіля).
• Посередницькі технології (наприклад, банківська справа) - це посередницька технологія, яка пов'язує вкчадників і тих, хто бере займи в банку.

 

Інтенсивні  технології характеризуються застосуванням  спеціальних прийомів, навичок або  послуг (наприклад, монтаж кінофільму).

 

В Україні  виділяють індивідуальні, дрібносерійні, серійні, великосерійні, масові та масовопоточні  технології.

 

Люди - найважливіший  ситуаційний фактор організації. Його роль визначається здібностями, обдарованістю, потребами, знаннями, поведінкою, ставленням до праці, позицією, розумінням цінностей, оточенням, наявністю якостей лідера.

 

Внутрішні змінні, взаємопов'язані між собою, утворюють системну модель.

 
  Внутрішнє середовище організації представлено функціональними сферами, які є загальними для всіх типів організації.

 

Кадрова функція — це забезпечення виробничої та інших сфер людськими ресурсами (найм, підготовка та перепідготовка). Виконання всіх управлінських дій, які пов'язані з соціальною сферою: оплата, добробут і умови найму.

Фінанси та бухгалтерський облік — це грошові  аспекти бізнесу, в т. ч. управління засобами (витрати, зміна грошової маси). Бухгалтерський облік — збір, обробка  та аналіз фінансових даних.

 
  Забезпечення ресурсами - здійснення та удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення організації матеріалами, напівфабрикатами, машинами та енергетичними ресурсами.

 

Виробнича функція - забезпечення функціонування виробничого процесу в залежності від мети виробничої функції. Прийняття  рішень у сфері технологій, організації, календарного планування, виробництва, а також контролю якості (всі ці багаточисельні завдання входять в  оперативно-виробниче управління).

 

Функція розвитку продукту та процесу виробництва  — це організація проведення досліджень і розвитку процесів, розробка високих  технологій, комп'ютеризація (удосконалення  організації процесів). Вивчення довготермінової динаміки розвитку продукту, якосновного фактора конкуренції на ринку, здійснення інноваційної політики фірми.

 

Функція розвитку матеріально-технічного забезпечення виробництва — це розвиток інструментального  господарства, ремонтних служб та служб технічного оснащення з  метою забезпечення раціональних термінів фізичного та морального зносу технічних  систем.

 

Маркетинг — це особливий вид діяльності з прогнозування, здійснення, виявлення  та задоволення бажань споживача. Виконання  цих функцій для однієї організації  називають мікромаркетингом, у цілому для суспільства — макромаркетингом. При вивченні поведінки покупців варто враховувати їх соціальні, психологічні, культурні, освітянські, вікові та інші фактори. Вони визначають необхідність створення продукту, проблему пошуку інформації про нього, оцінку альтернатив, приймають рішення  про покупку продукту та оцінюють його якість при експлуатації.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Методи дослідження внутрішнього середовища організації.

Використовуючи системний підхід до аналізу внутрішнього середовища, доцільно трактувати його як виробничий потенціал, сутність якого ширша, наприклад  за «технічне ядро організації» Томпсона.

Сутність виробничого потенціалу. Потенціал — це наявні засоби, запаси та джерела, що можуть бути використані  для досягнення певної мети, розв’язання  певного завдання, а також можливості окремої особи, суспільства та держави  в певній галузі.

Потенціал (від латинського potentia — можливість, потужність) — корисна властивість, що виявляється тоді, коли об’єкт, потенціал якого є предметом досліджень (держава, галузь, підприємство, особа тощо), здійснює певну діяльність, спрямовану на досягнення встановлених цілей.

Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємопов’язаних елементів, які виконують різні  функції у процесі забезпечення випуску продукції та досягнення інших цілей розвитку підприємства. А тому можна стверджувати, що йому притаманні всі риси, властиві будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв’язок, взаємодія  елементів виробничого потенціалу; самовідтворюваність; інноваційна  сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови  та особливості формування й використання; фізичне та моральне старіння.

Оцінка виробничого потенціалу. Для визначення розміру виробничого  потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи.

Сформовано три основних підходи  до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (або обліково-звітний), структурний (функціональний) та цільовий (проблемно-орієнтований).

1. Ресурсний підхід, зорієнтований  на визначення виробничого потенціалу  як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як  суму фізичних і вартісних  оцінок окремих його складових.

Оцінюючи виробничий потенціал, треба  враховувати: матеріально-технічні ресурси  з окремим дослідженням знарядь  і засобів праці; трудові ресурси, енергетичні та інформаційні ресурси, фінансові (грошові) ресурси. Останні є найбільш взаємозамінними з усіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку та цільову спрямованість на створення доданої та споживної вартості. Кожен з окремих видів ресурсів має свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» відносно всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати та формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів.

2. Структурний підхід, зорієнтований  на визначення раціональної структури  виробничого потенціалу підприємства, визначає його величину виходячи  з прогресивних норм і нормативних  співвідношень, заданих найбільш  досконалими технологіями, організацією  виробництва загалом і окремих  підсистем підприємства, що використовуються  в галузі.

Аналіз та оцінка структурних характеристик  виробничого потенціалу пов’язані  з певними труднощами, оскільки всі  його елементи функціонують одночасно, в сукупності та взаємодії. Це призводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючих елементів потенціалу можна віднести технологію та організацію.

Проблеми структурного характеру  виробничого потенціалу полягають  у тому, що відповідність одних  елементів іншим стримує розвиток і вдосконалення потенціалу загалом. Так, застарілі верстати та обладнання українських підприємств заморожують  відсталі технології, які є енерго-, матеріало- та трудомісткими, а це, в  свою чергу, не дає змоги виготовляти  конкурентоспроможну продукцію. Оптимізація  структури потенціалу може здійснюватися  з урахуванням різних рівнів деталізації  підсистем та їхніх елементів, проте  треба мати на увазі, що досягнута  структура завжди є компромісом  між ідеальним уявленням про  потреби та можливості залучення  ресурсів, формуванням різних ланок, де їх використовують тим або іншим  чином. Зі структурним підходом пов’язана  ще одна характеристика потенціалу —  його потужність, що є кількісною оцінкою  його виробничої можливості. Потужність має визначатись відносно окремих  підсистем і потенціалу загалом, і вказує місце конкретного підрозділу, елемента в усьому потенціалі. А  тому окремі автори структурний підхід до оцінки потенціалу називають «функціональним  потенціалом».

Створення ефективної структури виробничого  потенціалу зумовлює економію всіх видів  ресурсів (сировини, матеріалів, енергії, фінансів, витрат живої та матеріалізованої праці), оскільки завдяки досягненню синергії між ними — елементами потенціалу — можна з меншою їх кількістю задовольнити більшу кількість  потреб, виробивши більшу кількість  продукції. Це можливо лише за умови підвищення якісного складу всього виробничого потенціалу та окремих його складових.

Виробничі потенціали зі структурної  точки зору різняться розмірами  та ступенем відособлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються. Для  визначення структурних характеристик  потенціалу досліджують:

• масштаб потенціалу та його просторове розміщення;
• характер діяльності, що її здатен виконувати виробничий потенціал — об’єкт дослідження;
• ступінь замкненості.

Структурні характеристики виробничого  потенціалу дають змогу оцінити  усталеність, динамічність і рухомість  системи.

Цілісні характеристики виробничого  потенціалу як системи визначають стратегію  його поведінки та задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти  цілей лише тоді, коли на досягнення певних цілей спрямований кожний із його елементів, оскільки виготовлення продукції певної кількості й  рівня конкурентоспроможності потребує участі всіх підсистем та елементів  виробничого потенціалу. Відсутність  або невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого  процесу, а також додаткових витрат часу і коштів на його створення  або заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу.

3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення  відповідності наявного потенціалу  досягненню поставлених цілей,  визначає його величину як  рівень відповідності окремих  складових потенціалу необхідному,  дещо ідеальному уявленню про  склад, структуру та механізми  функціонування потенціалу для  виготовлення конкурентоспроможної  продукції, який знаходить відображення  в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») з широким  спектром локальних і системних  оцінок окремих елементів та  взаємозв’язків.

Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з точки зору його результативності, тобто ступеня  задоволення (порівняно з конкурентами) потреб клієнтів, які споживають вироблену  продукцію (надані послуги).

Тому важливим етапом стратегічного  аналізу є цільові оцінки виробничого  потенціалу підприємства. У цьому разі йдеться про аналіз та оцінку рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, які поставлені керівниками на перспективу. Така постановка проблеми докорінно відрізняється від поширеної оцінки нагромадження підприємством чи організацією ресурсів лише з кількісної точки зору. Цільова оцінка потенціалу — якісна оцінка, що дає змогу оцінити можливості досягнення певних результатів, створює умови для обґрунтованого підходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалу загалом на основі правильного розподілу дій та ресурсів по виконавцях і термінах для якісного та своєчасного отримання необхідних параметрів і набуття навичок, а отже, забезпечує досягнення поставлених цілей.

Виробничий потенціал — це система  взаємопов’язаних та до певних меж  взаємозамінних, у певний спосіб організованих  і спрямованих на досягнення поставлених  цілей ресурсів, які становлять, у свою чергу, окремі виробничі та управлінські підсистеми підприємства.

Важливе значення має не лише обсяг  цих складових, а й те, як використовуються окремі елементи потенціалу. Це в свою чергу залежить від рівня взаємодії, співвідношення частин виробничого  потенціалу, а також прийнятих  стратегій розвитку як окремих складових, що знаходять вираження в ресурсних, функціональних і продуктових стратегіях, так і підприємства загалом. Результати цільового аналізу всього потенціалу, а також окремих його елементів  є основою для:

• вибору стратегій та визначення термінів їхнього виконання;
• визначення напрямків та швидкості нагромадження, зміни структури потенціалу та окремих складових;
• формування конкурентоспроможності підприємства;
• прийняття рішень щодо організаційної реструктуризації й розвитку.

Виробничий потенціал, як і виробнича  потужність (тільки більш системно), являє собою кількісну оцінку його здатності до випуску продукції  певного обсягу, структури та якості, та, висловлюючись більш загально, одержувати необхідні результати.

У ринковій економіці можливості виготовляти  продукцію, яка має збут, — одна з головних характеристик процвітаючих підприємств. Однак попит змінюється і виникає потреба поновлювати  асортимент продукції, а отже, більшою  чи меншою мірою — потенціал. Кожне  підприємство зацікавлене з мінімальними витратами своєчасно реагувати  на зміни потреб споживачів. Тому на першому етапі цільовий аналіз виробничого  потенціалу здійснюється відносно змін, які необхідно внести у виробничий потенціал для виготовлення певних видів продукції.

Аналіз виробничого потенціалу можна виконувати за допомогою такої  форми.

Експертні оцінки складаються за такою  шкалою:

5 — повна відповідність;

4 — відповідність в основному;

3 — відповідність у великій  кількості елементів;

2 — незначна відповідність;

1 — відповідність у другорядних  елементах;

0 — невідповідність.

Одержані оцінки дають змогу  визначити рівень відповідності  виробничого потенціалу підприємства обраним стратегіям по окремих складових. Враховуючи значущість цих складових  для виробничого потенціалу, що визначається експертами у відповідних коефіцієнтах, можна розрахувати загальну цільову  оцінку виробничого потенціалу. Одержані значення дозволяють зорієнтуватись у  характері заходів, які треба  здійснити на підприємстві для забезпечення виконання стратегій.