Сутність та значення соціального розвитку колективу

  Керівники у  процесі  діяльності  дотримуються   визначених   принципів.

Принципи – це початок, основа, це те, що є в підвалинах  визначеної  теорії науки.

  Принцип керівництва  - це орієнтири, що застосовуються  в  усіх  ситуаціях. Освоєння  навичок правильного використання  цих принципів  допомагає   стати хорошим керівником. До таких  висновків  вчені  прийшли  методами  спроб  і помилок. Говорячи “це лише теорія”, або “в житті зовсім не так”, розуміють, що недосконалі не принципи, а те, як їх застосовують.

Керівник повинен володіти такими діловими і особистісними якостями,  які допоможуть йому успішно вирішувати проблеми будь-якої складності.

Коротко нагадаємо найважливіші, базові вимоги і якості, які необхідні керівнику будь-якого рангу. Політична зрілість -  риса,  яка вимагає наявності таких якостей як усвідомлення своєї політичної позиції, високої соціальної активності, компетентності в питаннях політики держави здатність розпізнавати в суспільних явищах і конкретній роботі,  політичний смисл;  здатність передбачати політичні наслідки рішень, які приймаються ним; принциповість до будь-яких антигромадських вчинків людей. Акцент при цьому робиться на практичну реалізацію керівником політичних знань та установок в процесі своєї управлінської діяльності.

Державний підхід -  керівник завжди і у всьому повинен узгоджувати свої інтереси та інтереси колективу з завданнями суспільства.  Цей підхід передбачає глибоке знання важливих економічних і соціальних завдань в розвитку держави, розуміння ролі та місця свого колективу у вирішенні цих завдань.

Відмітимо, що уміння мислити  і діяти з позицій державних  інтересів не виникає саме по собі.  Його необхідно виховувати в людях,  систематично аналізуючи і показуючи залежність особистого матеріального і духовного становища кожного окремого працівника від економічних і соціальних досягнень і можливостей суспільства.

Діловитість.  Ця якість характеризує керівника з точки зору працездатності та вміння раціонально здійснювати діяльність.  Вона передбачає високий рівень професійних навиків та умінь,  а також бажання керуватися при виконанні обов'язків перш за все інтересами справи і поставленими завданнями.  Діловитість грунтується на відповідальному ставленні особистості до виконуваних обов'язків.  Діловитість -  це раціонально організована активність. Дуже важливою стороною діловитості керівника є його уміння формулювати і визначати завдання для себе і підлеглих. Це основний момент ділового підходу.

Наступний важливий елемент  діловитості - визначення всіх необхідних дій, їх послідовності, які можуть сприяти досягненню наміченої мети. Часто молоді керівники беруться за вирішення проблем,  не зваживши своїх можливостей.  Це далеко не діловий підхід.  Діловитість -  це уміння заздалегідь і аргументовано виробити програму необхідних дій для досягнення конкретної мети. Не варто забувати того, що у цього процесу є друга сторона: необхідно з такою ж визначеністю намітити і зафіксувати те, чого робити не варто.

Необхідним елементом  ділової поведінки керівника  є уміння оцінювати результати діяльності на будь-якому етапі. Відмітимо, що уміння мислити і діяти з позицій державних інтересів не виникає саме по собі. Його необхідно виховувати в людях,  систематично аналізуючи і показуючи залежність особистого матеріального і духовного становища кожного окремого працівника від економічних і соціальних досягнень і можливостей суспільства. 

Компетентність -  одна з  важливих вимог,  яка пред'являється  до керівника.  Рівень компетентності визначається його особистими якостями, кваліфікацією  (знання,  досвід),  які дозволяють йому брати участь в прийнятті управлінських рішень. 

Важливою якістю керівника  є його етичні установки. Службова етика - один із прикладних аспектів етичної науки,  її змістом є моральні стосунки між людьми в процесі праці та реалізації управлінських рішень.  Керівник повинен бути справедливим в оцінці здібностей і поведінки своїх колег, рівним в спілкуванні з ними,  принциповим у вирішенні проблем і т.д.

Справедливість - теж необхідна  якість хорошого керівника, звідси і  гласність у вирішенні будь-яких питань. Службова етика має в управлінні ряд функцій,  але особлива та,  що вона визначає авторитет,  репутацію керівника.  Крім того міцні етичні установки згуртовують працівників,  сприяють створенню здорового психологічного клімату,  високого рівня праці,  допомагають вирішувати соціальні проблеми розвитку колективу.

Керівник повинен уміти  реалізувати намічені програми навіть тоді,  коли умови не сприяють інтенсивній діяльності, уміти скерувати себе на певний рівень активності.

Практика свідчить, що успішно  працювати керівником може людина, у якої реалізовані знання становлять приблизно 50%  від загального обсягу, при умові, звичайно, вищої освіти. 

        8. Психологічні  риси  особистості керівника,  вимоги до нього як до лідера.

Для досягнення успіхів в  управлінні персоналом керівникові  потрібні відповідні здібності —  як вроджені, так і набуті. Обов'я-зковими  здібностями є такі.

—технічні — здатність  професійно, кваліфіковано виконувати свої обов'язки;

—аналітичні — здатність  ідентифікувати ключові фактори  ситуації, їхню взаємодію та визначати  ті, які заслуговують найбі-льшої  уваги;

—діагностичні — здатність  визначати проблеми організації  та причини їхнього виникнення; 

—концептуальні — здатність  усвідомлювати причинно-нас-лідкові  зв'язки, можливості координації діяльності для досягнення поставлених цілей  найефективнішими способами;

—комунікативні — здатність  сприймати й оцінювати людей, входити з ними в контакт, впливати на них та приваблювати до себе.

Існує багато класифікацій якостей, необхідних керівникові. Наведемо одну з них, яка враховує сім груп якостей:

-морально-етичні (особиста  відповідальність  за  доручену справу, чесність і добросовісність, уважне ставлення до людей, принциповість, уміння сприймати критику й бути самокритичним);

-дисципліна та ставлення  до. праці (працелюбність, дисциплінованість);

- рівень знань (освіта, компетентність, ерудиція);

-організаційні здібності  (діловитість, ініціативність, уміння  працювати з підлеглими, чітко  та ясно висловлювати думки,  ство-рювати команду, цілеспрямованість);

-забезпечення ефективної  системи управління (уміння своєчасно  приймати рішення, забезпечувати  контроль за їхнім виконан-ням;  уміння швидко орієнтуватися  в ситуації та запобігати виникненню  конфліктів);

- риси характер (урівноваженість,  наполегливість, комунікабельність,  порядність, скромність);

- інші якості (здоров'я,  стаж роботи, зовнішній імідж).

Керівник-лідер користується службовим і особистим авторитетом. Для цього він повинен володіти високорозвинутими діло-вими та особистісними  якостями, здібністю до спілкування  та встановлення контактів з персоналом.

    Характерні риси діяльно-сті ефективного керівника такі:

• формулювання принципів діяльності для своїх підлеглих для всієї організації;
• делегування значної частини відповідальності іншим;
• урахування вимог конкретної ситуації;
• надання підлеглим можливості для самовираження;
• заохочення підлеглих до постановки перед собою високих цілей;
• раціональне використання робочого часу;
• потяг до самовдосконалення;
• використання конструктивної критики щодо діяльності організації;
• розумний ризик і відповідальність.

Оскільки управління персоналом ґрунтується на взаємовідносинах (формальних і неформальних) керівника-лідера з  підлегли-ми, то особливо високі вимоги ставляться до його психологічних якостей. Такими якостями є:

- атракція — здатність приваблювати до себе людей завдяки формуванню в них у процесі спілкування позитивних емоцій;

-  чесність, порядність, правдивість, висока вимогливість до себе й підлеглих, відповідальність;

- справедливість, доброзичливість і повага в стосунках з підлеглими, здатність створювати в колективі сприятливу атмосферу;

- знання людської психології та індивідуально-особистісних властивостей підлеглих, методів ефективного впливу на них;

- емпатія (співпереживання) — уміння поставити себе на місце іншого, вникнути в його проблеми, потреби, інтереси, мотиви діяльності;

- толерантність — уміння в будь-яких умовах залишатися витриманим, терплячим, ввічливим щодо висловлювань думок ін-шими, розсудливим і не втрачати здатності приймати розумні рішення;-рішучість, наполегливість, здатність до вольових дій;

 - уміння мислити проблемно й перспективно, відрізняти реальні факти від суб'єктивних думок;

- високий рівень емоційно-вольової сфери, психологічна стійкість і врівноваженість;

  - уміння впливати на людей, переконувати їх і добиватися взаєморозуміння.

         9. Специфіка процесу управління персоналом в багатонаціональних організаціях.

Керувати персоналом - насамперед означає приймати роботу, виконану іншими, і впливати на перебіг її виконання. 

Ключові функції керівника:

1)Визначати завдання, тобто  “давати” працівникові роботу. 
          2)Нагляд - домагатися від працівника виконання роботи. 
          3)Забезпечення - створення умов, за яких працівник прагнутиме виконати роботу вчасно і добре.

 4)Консультування, коригування дій, звільнення.

Важливий вклад поведінкового  підходу в теорію лідерства полягає  в тому, що він допоміг провести аналіз і скласти класифікацію стилів керівництва, тобто, як керівник веде себе зі своїми підлеглими. Стиль керівництва  в контексті управління - це звична манера поведінки керівника по відношенню до підлеглих, щоб вплинути на них і спонукати їх до досягнення цілей організації. Ступінь, до якої управляючий делегує свої повноваження, типи влади, які він використовує, і його турбота, перш за все, про людські відносини або перш за все про виконання задачі - все відображає стиль керівництва, що характеризує даного лідера.

Мак-Грегор запропонував відому дихотомію менеджменту: теорію “Х”  і теорію “Y“. Теорія “Х” являє  собою традиційний погляд на управління і контроль, або передумови автократичного керівника по відношенню до робітників, згідно з яким:

1.Кожна звичайна людина  не бажає працювати і намагається  ухилятися від роботи, наскільки  це можливо.

2.Оскільки люди не схильні  до праці, доводиться їх примушувати,  керувати ними і погрожувати  їм покаранням, якщо вони не  докладають належних зусиль для  досягнення організаційних цілей.

3.Кожна людина нечестолюбна, понад усе прагне особистого  спокою, намагається уникнути відповідальності, бути підлеглою, щоб нею керували. 
На основі таких вихідних припущень, автократ як правило максимально централізує повноваження, структурує роботу підлеглих і майже не дає їм свободи у прийнятті рішень. Автократ здійснює психологічний натиск, використовує погрози.

       10. Сутність та значення соціального розвитку колективу.

Діяльність трудових колективів в умовах ринкової економіки, зростання темпів економічного потенціалу підприємств та їх об’ єднань збільшує можливості одночасного вирішення взаємопов’язаних завдань економічного і соціального розвитку.

Одним із актуальних напрямів у цій галузі комплексний підхід до планування економічного і соціального розвитку трудових колективів. Все більше уваги зараз приділяється соціальному працевлаштуванню.

Соціальний розвиток колективу  — це процес удосконалення форм, способів і умов життєдіяльності  працівників на основі змін у їх розвитку, соціальній сфері, оплаті праці.

Економічні і соціальні процеси залежать один від одного. У ході складання бізнес-планів і планів соціального розвитку визначаються економічні процеси і явища, які завжди мають соціальні наслідки, без урахування яких неможливо здійснювати ефективне управління.

Соціальні плани розвитку трудових колективів складаються з урахуванням показників бізнес-планів підприємств та їх об’єднань. Досвід цієї роботи показує, що переважна більшість з них обов’ язково включають:

1.   Загальні результати виробничо-економічної діяльності трудового колективу даного підприємства чи об’єднання.

2.   Удосконалення матеріально-технічної бази підприємств (об’єднання) в умовах ринкової трансформації.

3.   Розвиток соціальної і професійно-кваліфікаційної структури персоналу.

4.   Подальше удосконалення матеріального і морального стимулювання праці, зростання заробітної плати працівників.