Сутність та зміст прямих і непрямих податків

Акцизи та податок на додану вартість - це ще далеко не всі різновиди непрямих податків. Сюди ж відносяться мито та екологічний податок.

Мита являють собою непрямі податки на експортні, імпортні і транзитні товари. Виручені таким чином кошти надходять в якості доходів до державного бюджету. Стягують їх митні органи при ввезенні товару на митну територію або вивезення з неї - це невід'ємна умова самого ввезення або вивезення. Мита стягуються за певними ставками, які регламентуються митними тарифами.

Екологічний податок - це різновид податку, пов'язаного з охороною навколишнього середовища. Вони існують практично в усіх економічно розвинених країнах, і свого часу вводилися з ініціативи Європейського Союзу, який звернув увагу на необхідність охорони навколишнього середовища і ввів правило «забруднювач має платити». Згодом була заснована Організація економічного співробітництва та розвитку, завдяки діяльності якої зсув основного податкового тягаря в європейських країнах і почав відбуватися саме в бік екологічних податків. [7]

У правовідносинах, що виникають при реалізації непрямого оподаткування, традиційно виступають три сторони: суб'єкт непрямого податку, носій цього податку і власне податковий орган.

Суб'єктом податку називають виробника або продавця товару чи послуг. За законом він виступає в якості юридичного платника податку, тобто безпосередньо вносить до бюджету суму податку на реалізовані товари чи надані послуги. У якомусь сенсі, як вже говорилося вище, він виступає збирачем непрямих податків.

Носієм податку виявляється фізична або юридична особа, кінцевий споживач товару, який купує його за ціною, яка містить непрямий податок. Тобто суб'єкт податку перекладає всю непряму податкове навантаження на його носія.

Таким чином, складається явище, іменоване перекладанням податків. Воно виникає внаслідок того, що непрямі податки стають «долею» кінцевих споживачів товарів, а не їх продавців і виробників.

Офіційно непрямі податки стягуються за пропорційним ставками або тарифами. При цьому всі фактичні платники податків платять при покупці товару непрямий податок в однаковій сумі, незалежно від того, який дохід вони отримують. Але саму сутність непрямих податків прийнято вважати регресивною, оскільки тут працює закономірність: чим вищий дохід, тим менше питома вага цих податків у доході споживача і, навпаки, чим нижче дохід, тим більша питома вага даних податків. Звідси за непрямими податками закріпилася репутація найбільш несправедливих з точки зору соціального підходу.[8]

2. Роль прямих і непрямих податків у формуванні доходів бюджету  в Україні

Податкова система відіграє провідну роль у формуванні державних доходів, відчутно впливає на доходи юридичних та фізичних осіб.

Історичними передумовами виникнення в суспільстві податків були переважно, перехід від натурального господарства до грошового, зародження й формування інституту держави.

Сучасна форма податків є відносно новою, хоча основні елементи механізму оподаткування зародилися ще в давнину.

Перехід до ринкових відносин об'єктивно вимагає використання економічних методів управління публічним створенням, конфігурації системи формування дохідних надходжень у бюджет. Ця система стала будуватися на базі податкових платежів, а взаємини компаній і комерційних організацій з бюджетом переведені на правову базу, регульовану законом.

Доходна частина Державного бюджету України формується за рахунок податків і неподаткових надходжень. В даний час основними видами державних доходів є податки.

Податкова система України на сучасному етапі характеризується досить високим рівнем оподаткування. До об'єктивних причин такого становища можна віднести:

1. Реформування відносин власності. Так, існування державної власності і державних компаній викликало необхідність їх певної держ підтримки. В умовах скасування платежів з прибутку цих компаній з'явилася необхідність заміни їх відповідною системою податків, яка давала б можливість акумулювати достатні для такої підтримки кошти, у тому числі планово-збиткових компаній. Тому, високий рівень відрахувань з прибутку в минулому вимагав збереження рівня доходів країни з метою запобігання кризи державних грошей.

2. Неможливість повної і стрімкої комерціалізації галузей невиробничої сфери: охорони здоров'я, освіти, науки, культури та інших, які вимагають значних державних коштів.

3. Необхідність зростання державних витрат на соціальний захист населення внаслідок падіння рівня життя під впливом економічної кризи та інфляції.

Перші дві передумови могли пояснити високий рівень оподаткування на початок 90-х років. Надалі вони зобов'язані були зумовити його зменшення внаслідок як падіння частки державної власності, так і незмінного скорочення витрат на розвиток соціально-культурної сфери.

Єдиної об'єктивної при-чиною, яка певною мірою може пояснити зростання загального рівня оподаткування, є третя.

Високий рівень оподаткування міг бути викликаний також посиленням державного регулювання економіки, зокрема проведенням інвестиційної, структурної політики з метою виведення з кризового стану економіки України, що мало місце в розвинених країнах на окремих етапах їх розвитку. Але така політика в нашій державі проводиться недостатніми темпами.

Тому можна сказати, що головні передумови, які зумовлюють високий рівень оподаткування в Україні, лежать в області суб'єктивного фактора.

Основними серед них є:

1. Затримка з ринковими перетвореннями в Україну, яка стала перешкодою на шляху скорочення видатків державного бюджету, а також, зменшення рівня оподаткування.

2. Помилки у проведенні податкової політики, які породили значущі масштаби ухилення від оподаткування. Неможливість акумулювати за цих умов достатні доходи в державний бюджет привела до посилення податкового преса на тих, хто ще сплачує податки.

3. Збільшення дефіциту державного бюджету, яке відбувалося через непродуману політику державних витрат і супроводжувалося пошуком шляхів зростання державних доходів, а єдиним методом такого зростання значилося підвищення загального рівня оподаткування.[9]

Однією з причин нестабільності економіки України є недосконалість податкового законодавства. Високі податки є гальмом ринкових перетворень в країні, оскільки значна частина доходів підприємств поглинається під тиском “податкового пресу”. Це в свою чергу призводить до появи фактів ухилення від сплати податків суб’єктами господарювання або значного заниження оподатковуваних доходів.

      Однією з складових податкової системи України є прямі податки, які відіграють важливу роль у формуванні дохідної частини  бюджету. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів оподаткування, такий принцип оподаткування більшістю економістів вважається найсправедливішим.

        Але на жаль структура податкової системи України підтверджує ту закономірність, згідно з якою в умовах низького рівня податкової культури, недосконалості фіскального законодавства і роботи податкових служб прослідковується поступове зменшення долі прямих податків. В Україні чинником, що підсилює цю закономірність є падіння реальних доходів.

Застосування податків, а зокрема прямих є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів із комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємовідносини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, із банками, а також із вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи приплив іноземних інвестицій, формується прибуток підприємства. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників і їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування. Прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, легше контролювати надходження, з їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. Багато хто вважає, що вони справедливіші, залежать від величини доходу платників податку, в той час, коли непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

Вцілому, якщо аналізувати, то дохідні частини Зведеного державного бюджету України формуються за рахунок податків і неподаткових надходжень. Сьогодні головними видами державних доходів є податки. Доходи Зведеного бюджету України зростають – якщо у 2008 році їх сума склала 219,9 млрд. грн., то у 2009 році вона зросла на 78 млрд. грн., проте  у 2010 році спостерігалось деяке сповільнення росту, тобто зменшення в 2010 році на 3,15% в порівнянні з 2009 роком. Більша частина доходів (понад 73%) сформована за рахунок саме податкових надходжень. Зростання доходів зумовлене переважно за рахунок зростання податкових платежів.

Якщо проаналізувати податкові надходження в 2008-2010 роках в розрізі тільки прямих податків, то слід зазначити, що cпостерігається досить помітне збільшення їх частки. Так в 2009 році на 35,84 %, і в 2010 на 17,09% в порівнянні з 2008. Аналогічна ситуація спостерігається, якщо аналізувати прямі податки в розрізі їх складових: збільшення податку з доходів фізичних осіб на 32,07% в 2009 році та на 28,04% в 2010 році в порівнянні з 2008., збільшення збору за спеціальне використання ресурсів в 2009 році на 55,39% та на 89,56% в 2010 році.

Інша динаміка проявляється при аналізі податку на прибуток підприємств та інших податкових надходжень. Збільшення частки податку на прибуток в 2009 році на 39,83%, що на 13,66 млрд. грн. більше, не підтвердилось збільшенням в 2010 році, а навпаки зменшилась на 44,41% в порівнянні з 2009 роком.

Причиною таких змін є: різке зменшення відрахувань податку на прибуток приватним сектором економіки – на 15,0 млрд. грн.., або більш як у двічі, скорочення сплату податком підприємства з іноземним капіталом (на 1,0 млрд. грн..), а також банки  та страхові компанії (на 1,2 млрд. грн.).

Отже, однією з складових податкової системи України є прямі податки, які пройшли довгий і складний шлях формування і розвитку.[10]

Слід зазначити те, що прямі податки як і будь-які інші мають як свої переваги так і недоліки. Основними перевагами прямих податків є те, що вони сприяють такому розподілу податкового тягаря, при якому більше платять ті члени суспільства, в яких вищі доходи, тоді, як непрямі податки однакові для всіх і тому означають підвищену долю втрат доходу для тих, у кого він менший.

Також прямі податки зручніші, їх простіше вирахувати, за їх допомогою можна регулювати підприємницьку активність. З точки зору проблем бюджетного дефіциту – прямі податки являються одним з найбільш стабільніших і надійних видів бюджетних доходів, тому підвищення їх питомої ваги стабілізує дохідну частину бюджету.

Основним недоліком прямих податків є їх високі ставки, що негативно впливають на будь-яке підприємство. Високі ставки податків прямо перешкоджають зусиллям підприємств щодо розвитку виробництва і підвищення його рентабельності, після сплати податків у підприємства не залишається коштів на оновлення та модернізацію основних засобів. А це все призводить до банкрутства платників податків, або значно більшою мірою, їх відхід до тіньової економіки.

Якщо ж розглядати структуру прямих податків в Україні, то можна побачити, що на сьогоднішній день вона характеризує переважання податку на прибуток , тоді як у розвинутих країнах світу це навпаки.

Це явище можна розглядати з двох сторін. Якщо більш висока питома вага податку на прибуток підприємств у порівнянні з особистим прибуткових податком, то ступінь переважання податку на прибуток над прибуткових податком з громадян є неприроднім, зумовленим надмірним податковим тягарем, який покладений на підприємства країни.                                       Виходячи з цього можна сказати, що діюча на сьогоднішній день податкова система – підриває національну економіку і фінансовий стан більшості господарюючих суб’єктів.

Зміна співвідношення між прямими і непрямими податками на користь перших стала також наслідком зростання орієнтованості західних суспільств на соціальний компроміс, що спричинило підпорядкування податкових систем принципу соціальної справедливості. Реалізація цього принципу потребує встановлення оптимальної структури податкової системи, отже, і оптимального співвідношення між прямими і непрямими податками. Адже прямі податки ставлять рівень оподаткування в пряму залежність від рівня доходів, вважаються справедливішими, ніж непрямі, оскільки останні не тільки не залежать від розміру доходів, а й мають регресивний характер. Розвиток прямого оподаткування з високими прогресивними ставками, властивими податковим системам західних країн у 50-60х роках, дав змогу перекласти основний тягар податків на заможні верстви населення і використати акумульовані державою фінансові ресурси для реалізації соціальних програм, державних замовлень капіталовкладень.

Податкова система України поєднала в собі принципи двох податкових систем, найбільш характерних для світової практики - європейської й американської. Якщо в американській системі переважає прямий прибутковий принцип оподатковування (оподаткування в момент отримання доходів), в європейській – непряме обкладення обороту у формі податку на додану вартість(оподаткування в момент споживчого витрачання раніше отриманих доходів). Жорсткість української податкової системи визначена еклектичним поєднанням обох зазначених систем з базовою метою - ліквідації дефіцитності бюджету.

     З точки зору впливу на економічний розвиток прямі податки традиційно пов’язують із стимулами і антистимулами для трудової та підприємницької діяльності, непрямі – з їх впливом на ціни. Очевидно, що непрямі податки здійснюють тим більший вплив на загальний рівень цін, чим більший обсяг вироблених в країні товарів вони охоплюють, чим вищє їх ставки. Дослідження економістів свідчать про те, що введення непрямих податків або збільшення їх ставокможе привести до підвищення загальногорівня цін в країні, навіть при незмінності всіх основних економічних факторах. Як свідчить зарубіжний досвід, їх намагаються вводити тільки в період економічної стабільності.[11]