Сутність та зміст прямих і непрямих податків

Одним з видів непрямих податків є надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які виступають у формі різного роду митних відрахувань. Цей тип платежів, застосовується як у звичайних непрямих податках (акцизах на ввезені продукти і податок на додану вартість, що нараховується на імпортовані продукти), так і в затісно примикають до них мито, які давно і зазвичай використовувалися державою як джерело додаткових доходів, так і як інструмент регулювання внутрішнього ринку, захисту державних товаровиробників.

При стягненні непрямих податків з'являються правовідносини, в яких беруть участь три суб'єкти: суб'єкт податку, носій податку і податковий орган.

Суб'єкт податку - це виробник або торговець продукту, який за законом виступає в якості юридичного платника податку, тобто вносить до бюджету суму податку від реалізованого товару чи наданих послуг. Його можна кваліфікувати як збирача податків.

Носій податку - це фізична або юридична особа, кінцевий споживач продукту, в ціні якого міститься непрямий податок. Купуючи продукти, споживач практично стає платником податку. Таким чином податок перекладається з суб'єкта на носія податку.

Перекладання податків - це слідство введення непрямого оподаткування, включення податків у ціни реалізованих продуктів (послуг, що надаються), внаслідок чого тягар податку несуть не суб'єкти податку, а споживачі продуктів.

Формально непрямі податки стягуються за пропорційним ставками (тарифами). Кожен фактичний платник податків сплачує при покупці продукту однакову суму податку, незалежно від одержуваного доходу. Але з власної сутності непрямі податки регресивний, тому що чим вищий дохід, тим менше питома вага цих податків у доході споживача і, навпаки, чим нижче дохід, тим більша питома вага даних податків. Виходячи з цього, непрямі податки є найбільш соціально несправедливими.

Непрямі податки, також як прямі податки, мають свої переваги і недоліки. Відзначимо деякі з них.

Серед переваг непрямих податків можна виділити наступні:

1. Організаційні - для непрямих податків характерна простота сплати і регулярність надходження до бюджету. Утримання і контроль надходження непрямих податків не просить розширення-податкового апарату.

2. Бюджетні - оскільки непрямі податки збільшують доходи країни за рахунок зростання населення або його добробуту, то вони більш вигідні для держав, прогресуючих в економічному відношенні.

3. Поліцейські - податки впливають на сукупне споживання методом подорожчання того або іншого продукту. При цьому особливо важливо стримуюча дія країни на споживання товарів, шкідливих для здоров'я нації та моральності ».

4. Політичні - прямі податки, з позиції обивателя, сплачуються державі даром, непрямий ж податок завуальований в ціні продукту і якщо платник і розуміє, що вартість збільшена податком, то все одно він одержує натомість потрібний продукт,

5. Економічні - для кінцевого споживача непрямі податки зручні тим, що визначаються розміром споживання, зручністю сплати в часі, близькістю до місця внесення, відсутністю примусового характеру, відсутністю втрати часу для внеску, не вимагають скупчення певних сум, не з'єднані з екзекуціоннимі заходами.

До недоліків непрямих податків можна віднести такі:

1. Обтяження для багатосімейних - практично оплата податку здійснюється главою сім'ї, а формується усіма членами сім'ї. Прямі податки обкладають середню податкоспроможності, непрямі ж здійснюють принцип самооподаткування, оскільки за допомогою непрямих податків платник сам регулює індивідуальну податкоспроможності.

2. Політичні - оскільки право стягування непрямих податків практично ніколи не заперечується. Об'єктом політичної боротьби, як правило, виступає прибутковий податок або податок на прибуток.

3. Соціально-економічні - непрямі податки падають на окремі особи непропорційно їх капіталу або доходу, надзвичайно обтяжуючи низькооплачувані верстви населення.

4. Підприємницькі - непрямі податки в умовах розвинених ринкових відносин обмежують розмір прибутку підприємництва, оскільки в умовах конкуренції не постійно може бути підвищення ціни на величину непрямих податків, особливо у варіантах підвищення ставок цих податків.[4]

Історичний розвиток системи оподаткування призвело до поступового стирання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками. Універсальні форми непрямих податків - акцизи, при перенесенні їх стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва мають багато ознак прямого оподаткування, перш за все, вірно позначений об'єкт оподаткування - розмір обороту або додана ціна. При цьому об'єкти оподаткування частково збігаються: рівна форма - податок на прибуток і непряма форма - податок на додану вартість, • частина якої становить та ж прибуток. З точки зору платника це фактично одноманітні податки. Лише податок на додану вартість конкретно включається в ціну, а податок на прибуток враховується при встановленні ціни лише опосередковано - через рівень рентабельності (прибутковості) продуктів, робіт і послуг. У той же час податок на додану вартість обмежує норму прибутку компаній. Це свідчить про те, що відмінності між прямими і непрямими податками в сучасних умовах не зовсім істотні. Також прямими і непрямими податками в рівній мірі оподатковуються доходи споживачів - носіїв податків, тому що в одному випадку непрямі податки виступають у вигляді надбавки до ціни, а в іншому - прямі податки включаються в ціну продуктів на стадії виробництва.

Податки як основне джерело утворення державних фінансів відомі з незапам'ятних часів. Зі зміною ролі і значення податків в економічній системі суспільства відбувалася еволюція в поглядах і на саму природу податку. У XVIIIст. переважала думка про те, що податок - це ціна за надані державою послуги своїм громадянам. У XIX ст. податок вважався пожертвою індивідуума в інтересах держави. В ХХст. основною була точка зору про те, що податок - це примусовий внесок (збір), що стягується державою, який йде на покриття загальнодержавних потреб на основі виданого закону.

Як відомо, в класифікації податків розрізняють прямі і непрямі податки. Приділяючи увагу прямим податкам, треба зазначити, що вони встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об’єкта оподаткування.

Поділяються прямі податки на дві підгрупи: особисті і реальні. Різниця полягає саме у відношенні об’єкта оподаткування і самого платника. При особистих прямих податках первинним явищем виступає платник, а об’єкт оподаткування - вторинним. При реальних прямих податках - навпаки.

Найбільш поширеними являються особисті види прямих податків, головними з яких виступають прибутковий податок з громадян та податок на прибуток.

Розглядаючи ретельніше прибутковий податок треба відмітити, що в залежності від форми доходу, індивідуальної чи узагальненої, прибутковий податок поділяється на види: податок з фізичних осіб і юридичних осіб. Таке «подвійне» встановлення цього податку дає можливість оподатковувати весь створений валовий доход, а також здійснювати регулювання співвідношення між ними. Податок з фізичних осіб стягується з особистих доходів громадян: заробітної плати та інших доходів. Податок з юридичних осіб стягується із загального доходу підприємства, у формі якого виступає прибуток.[5]

Прибутковий податок має свої переваги і недоліки. Головна його позитивна риса, це те, що він становить рівень оподаткування у пряму залежність від джерела сплати податків - доходу. А також при реалізації принципу справедливості велике значення має підхід до встановлення шкали ставок - пропорційних, прогресивних чи регресивних. Отже, справедливість прибуткового оподаткування реалізується через шкалу ставок. Але є й недоліки цього виду оподаткування. По-перше, існують труднощі, пов’язані із обліком об’єкта оподаткування. Мова йде про приховування доходів і ухилення від сплати податків. По-друге, необхідно належним чином вирішити, що саме відноситься до доходів і як ці доходи обчислюються.

Вирішення цих проблем - головна мета діяльності спеціалістів у сфері прибуткового оподаткування. Велику роль відіграє прибутковий податок у фінансовому регулюванні економіки. Це здійснюється шляхом диференціації ставок і пільгове оподаткування. Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому податку, пов’язаному з використанням доходів юридичних і фізичних осіб. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси суб’єктів розподільних відносин у суспільстві. Таким чином, незважаючи на всі труднощі, пов’язані із стягненням прибуткового податку, він використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні.

Майновий податок - другий вид прямого оподаткування, який повинен перебувати у тісному взаємозв’язку із прибутковим оподаткуванням, і ось чому: джерелом сплати цього податку є особисті доходи громадян. Саме перелік майна, що оподатковується в Україні, встановлюється чинним законодавством. Таким майном виступають транспортні засоби і механізми.

На відміну від прибуткового податку приховування об’єкта оподаткування при майновому майже неможливе (об’єктами є будівлі, транспортні засоби інше). Недоліком майнового оподаткування є обмежена регулююча функція.

Найбільш поширеними видами реальних податків є земельний і податок на промисел.

Земельний податок - це найдревніший вид податку. В податковій політиці зараз цей податок відіграє велику роль. Реалізація двох функцій податків - фіскальної і регулюючої - існують в повному обсязі в цьому податку. При стягненні земельного податку не існує можливості сховати об’єкт оподаткування. А також перевагою цього виду податку є те, що кожен, хто має земельну ділянку, платить пропорційно до її розміру і родючості ґрунту, тобто це наявний принцип соціальної справедливості.

Податок на промисел стягується в Україні у вигляді плати за патент на право торгівлі фізичними особами.

Отже, прямі податки, хоча і поступаються непрямим за своєю питомою вагою у формуванні доходів бюджету, мають суттєве значення у податковій системі України.

Прямі податки - податки, які стягуються безпосередньо з доходів або майна платника податків (пряма форма оподаткування).

Непрямі податки - податки, які включаються у ціну товарів, робіт, послуг. Остаточним платником непрямих податків є споживач товару (роботи, послуги).

Сучасне уявлення про поділ податків на прямі і непрямі склалося в результаті багатовікового розвитку. Розглянемо історичну еволюцію уявлень про критерії розподілу податків на прямі і непрямі. Ці критерії включають:

1) критерій перелагаемості;

2) критерій способу оподаткування та справляння;

3) критерій платоспроможності. 

Розподіл податків на прямі і непрямі на підставі прибутково-видаткового принципу, встановленого на початку ХХ ст., не втратило свого значення і в кінці століття.

Однак, крім поділу податків на прямі і непрямі в літературі з теорії оподаткування зустрічається й інша класифікація. Так, на думку доктора економічних наук, професора Б.Х. Алієва, за способом справляння всі податки класифікуються на три групи:

1) прямі податки;

2) непрямі податки;

3) мита і збори.

Під прямими податками розуміються податки на доходи і майно, під непрямими - податки на товари та послуги.[6]

Слід зазначити також, що в літературі з теорії оподаткування прямі податки в свою чергу поділяються на реальні та особисті. Поділ податків на реальні та особисті грунтується на тому, що дохід може оцінюватися безпосередньо або опосередковано. Так, організації сплачують податок з суми прибутку, підрахованої на основі отриманої виручки та понесених витрат, фізичні особи сплачують податок з доходів, розрахованих з урахуванням надходжень, майнового стану, витрат та ін Групу прямих податків, обкладаються дійсно отриманий дохід (прибуток), називають особистими податками.

Дохід може визначатися і опосередковано, через оцінку зовнішніх проявів благополуччя особи: виду і якості житла, розміру та місця розташування земельної ділянки та ін У цьому випадку оподатковується не фактичний, а передбачуваний середній дохід особи, що отримується в даних економічних умовах від того чи іншого предмета оподаткування (власності, грошового капіталу та ін.) Цю групу прямих податків називають реальними. Реальними податками обкладається, перш за все, майно, звідси і їхня назва [англ. real - майно].

Таким чином, групу прямих реальних податків утворюють земельний, транспортний податки, податок на видобуток корисних копалин, водний податок. До групи прямих особистих податків включають податок на доходи фізичних осіб, податок на прибуток організацій.

Непрямі податки не залежать від доходу або майна платника. Їх, швидше, можна назвати податками на споживання, оскільки вони є найчастіше надбавку до вартості будь-якого товару чи послуги. Купуючи даний товар або послугу, споживач автоматично стає платником непрямого податку. По суті, складальником непрямих податків виступає виробник товарів або постачальник послуг.

Так як непрямі податки реалізуються безпосередньо в цінах, то основний тягар непрямого оподаткування падає на ті верстви населення, які відрізняються високим рівнем споживання і, отже, відповідним рівнем доходів. Мабуть, найпершим непрямим податком в історії оподаткування колись виявилися акцизи. І колись, і в даний час акцизами оподатковується вартість товарів, що мають які-небудь специфічні особливості - наприклад, тютюну, алкоголю, бензину, легкових автомобілів. Також в цю категорію потрапляють товари, рівень споживання яких безпосередньо залежить від можливої ​​зміни цін. У більшості країн акцизами, крім згаданих тютюну, алкоголю, бензину та легкових авто, обкладаються коштовності і ряд предметів розкоші. Еволюція непрямого оподаткування призвела до того, що з'явився якийсь універсальний акциз - податок з обороту, який в одних країнах став називатися податком з продажів, а в інших - податком на додану вартість. У західноєвропейських державах надходження від податку на додану вартість є чи не основними джерелами поповнення бюджету.