Шляхи зниження трудомісткості та підвищення продуктивності праці

Уявімо тисячі різних підприємств, що виробляють певні блага, ккільки для розвиненого суспільства  характерний поділ праці, іізьмемо одне з цих підприємств — верстатобудівне, що належить до групи «А». Створені ним верстати мають задовольнити власні виробничі потреби, а також забезпечити потреби працівників, що ви-зобляють цей продукт. Зрозуміло, що самі верстати цього забезпечити не можуть, їх треба продати, отримати гроші, за які можна купити Іредмети споживання і засоби виробництва, що не виробляються на Іьому підприємстві. Отже, після виробництва настає стадія обміну.

Така ж ситуація і  з продуктами, що виробляються на підприємствах  групи «Б». І одяг, і взуття, і  продукти харчування мають бути реалізовані, щоб потім за отримані гроші придбати необхідні для Іормального життя людей, що працюють на підприємстві, різноманітні предмети споживання, а також засоби виробництва, які сприяли б продовженню виробничого процесу цього підприємства.

Як бачимо, після реалізації певного продукту працівники під-Іриємства отримують заробітну плату, а його власники — доход. Іаймані працівники отриману заробітну плату можуть використати ;а придбання предметів споживання, а також придбати певні цінні папери (акції, облігації). Це зумовлює необхідність стадії обміну після розподілу.

І лише після цього  настає завершальна стадія руху продукту — споживання, тобто продукти харчування з'їдають, взуття та одяг носять, телевізор  дивляться, книжки читають тощо. Це особисте споживання, яке забезпечує основу життя працівника та членів його сім'ї.

Рух засобів виробництва  завершується виробничим споживанням, яке є ланкою самого процесу виробництва. Це використання металу при виготовленні машин, зерна при випіканні хліба, згоряння палива на електростанціях  тощо.

У зв'язку з цим суспільству важливо забезпечити рух продукту, який би давав можливість досягти таких економічних цілей:

1) виробництво сприяє  зростанню обсягів продукту, виникненню  нових благ, послуг, а також поліпшенню  їхньої якості;

2) розподіл є стимулом  для працівників підприємств, які підвищували ефективність виробництва;

3) обмін сприяє розвитку  ринкових відносин і забезпечує  соціальну справедливість;

4) споживання відповідає  раціональним нормам і сприяє  всебічному розвитку людини.

 

 СТРУКТУРА СУСПІЛЬНОГО  ВИРОБНИЦТВА

 

Економічна система  суспільства формується на основі суспільного  виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є  фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного  виробництва включає матеріальне  і нематеріальне виробництво (рис. 4).

 

 

Рис.4. Структура суспільного  виробництва

Матеріальне виробництво  є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні  блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.

Нематеріальне виробництво  — це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні  послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт  та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить  сферу послуг. Остання охоплює  підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні  послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів — матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв'язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво  — це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури економіки не тільки глибоко взаємозалежні та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує досвід розвинених кра'ш, безумовне слідування переважному зростанню засобів  виробництва порівняно з виробництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найвищих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас набагато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі — електроенергетику, чорну металургію, паливну промисловість — припадає в середньому 20 відсотків промислового виробництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енергоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції у 1996 р. порівняно з 1990 р. зросла у 4 рази, паливної промисловості — у 2, чорної металургії — у 2 рази. При цьому частка продукції машинобудування зменшилася у 2 рази, легкої промисловості — у 5 разів і у 1996 р. становила всього 2,1 відсотка.

Зазначимо, що у повоєнний  період багатьом країнам довелося відновлювати зруйноване господарство і завершувати процес індустріалізації. Це змушувало більш швидкими темпами розвивати галузі важкої промисловості. В Японії, наприклад, за 1960-1973 pp. середньорічні темпи зростання промисловості становили 14 відсотків, а частка важкої промисловості зросла з 50,3 до 57,8 відсотка. Для цього етапу, як для колишнього СРСР, так і для Японії, характерним було швидке збільшення споживання сировини і палива, формування енерго- та матеріаломісткої структури виробництва.

Слід ураховувати ще одну обставину. Якщо Японія обходилася мінімальними витратами на оборону, то наша економіка була переобтяжена воєнним виробництвом. Його масштаби досягали 20-25 відсотків всієї економіки, що в 4—5 разів перевищувало аналогічний показник у США, Великій Британії, Франції, Німеччині. З загального обсягу продукції машинобудування понад 60 відсотків становили товари воєнного призначення, 75 відсотків усіх асигнувань в країні на науку йшло на воєнно-дослідницькі потреби. Третя частина усіх працівників добувних і обробних галузей народного господарства працювали безпосередньо в інтересах оборони країни. Все це спотворювало структуру економіки нашої країни. В результаті вона працювала сама на себе, а не на задоволення потреб людей.

Країни з розвиненою економікою у 70-ті роки під впливом  розвитку науки і техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали переходити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інтелектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР).

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці  виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортанням потужностей в енерго- та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких виробництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин (ЕОМ), літаків, промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв'язку, верстатів з числовим програмним управлінням (ЧПУ), високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з ЧПУ і продуктів тонкої кераміки, близько 3/4 світового випуску понадвеликгіх інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 від­сотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна перебудова матеріального виробництва стала важливою умовою зростання ефективності економіки, зниження матеріале- і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.

На жаль, економічний  розвиток в Україні йде всупереч потребам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношення матеріального і нематеріального виробництва.

Частка промисловості  та сільського господарства в Україні  в загальному обсязі товарів та послуг для кінцевого споживання (внутрішній валовий продукт — ВВП) становила  у 1993 р. 82 відсотки (47 припадало на промисловість і 35 — на сільське господарство).

Україна значно відстає  від провідних промислове розвинених країн за цими показниками. У них  у ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35-37 відсотків, а сільського господарства є меншою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери  послуг в Україні дуже мала. Вона становить всього 18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55-70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна  розвивається в межах індустріального, а не постіндустрі-ального суспільства, як США, Японія, Канада та країни Європейського Союзу.

Україна має дуже недосконалу  структуру зайнятості, для якої характерною  є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зайнятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарстві працює 20 відсотків. Частка Іайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного  виробництва в нашій країні стримує  розвиток тих сфер діяльності, які  пов'язані переважно з розвитком  працівника, його розумових і фізичних здібностей, професійних знань І практичних навичок, підвищенням освітнього і культурного рівня, ибезпеченням фізичного і морального здоров'я.

Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального виробництва  у розвитку суспільства постійно зростає. Воно є чинником удосконалення самої людини, поліпшення її життя.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Шляхи зниження  трудомісткості та підвищення  продуктивності праці

2.1. Поняття і сутність трудомісткості

 

 

Трудомісткість як один з показників продуктивності праці

Трудомісткість —  один з показників продуктивності праці, він являє собою суму затрат живої  праці на виробництво одиниці  продукції.

Трудомісткість одиниці  продукції визначається відношенням  затрат на виробництво до обсягу випущеної  продукції за певний період Технологічна трудомісткість (Тт) визначається затратами праці основних робітників — відрядників і погодинників. Вона розраховується за виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.

Трудомісткість обслуговування (Т0) являє собою затрати праці допоміжних робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною трудомісткістю виробів.

Виробнича трудомісткість (Тв) складається з трудомісткості технологічної і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:

Τ = Τ + Τ .

Трудомісткість управління (Ту) складається із затрат праці  керівників, спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо пов'язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої трудомісткості.

Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.

Нормативна трудомісткість розраховується на підставі діючих норм праці: норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності. Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці, необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання всієї виробничої програми.

Планова трудомісткість відрізняється від нормативної  на величину зниження працезатрат, запланованих у поточному періоді, за рахунок  реалізації організаційно-технічних  заходів.

Фактична трудомісткість визначається як сума здійснених затрат праці на випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.

Необхідно відзначити, що при визначенні трудомісткості на підставі розрахунку суспільних затрат праці суттєве  значення має редукція праці, яку  треба враховувати. Затрати живої  і минулої праці можуть бути приведені до співставленого виду в тому випадку, якщо вони приведені до простої праці: відносно складна праця означає тільки возведену в степінь або помножену просту працю, або меншу кількість складної праці, яка дорівнює більшій кількості простої. Оскільки виміряти і оцінити складність праці безпосередньо не вдається, рекомендується встановлювати редукцію на підставі заробітної плати, тарифних розрядів або тарифних ставок, рівня продуктивності праці за даними про затрати на підготовку кваліфікованої робочої сили.

Незважаючи на різноманітність  методологічних і методичних розробок щодо визначення повної трудомісткості в народному господарстві, вони поки що не отримали широкого застосування. У промисловості, наприклад, це пояснюється  широкою номенклатурою виробництва виробів, наявністю галузей, які випускають складну продукцію зі значною питомою вагою кооперованих поставок, що створює перешкоди при розрахунку повної трудомісткості.

Метод повної трудомісткості найбільш прийнятний в умовах великосерійного промислового виробництва з обмеженою номенклатурою продукції, в галузях видобувної, целюлозно-паперової промисловості, в металургії, електроенергетиці, сільському господарстві.