Розвиток менеджменту як науки

 

             ВСТУП

 

У нас час  важко назвати більш важливу  і багатогранну сферу діяльності,

чим управління або менеджмент, від якого в  значній мірі залежить і ефективність виробництва, і якість обслуговування населення.

У зарубіжних країнах  накопичений значний досвід управління в області

промисловості, торгівлі, кооперації, сільського господарства і т.п. внаслідок безпосередньої участі людей в управлінській діяльності. Він збагачується за рахунок знань основ науки управління, світових досягнень в практичній організації економічних і соціальних процесів.

В Україні поки ще не досягнуті значні успіхи в  теоретичному і практичному освоєнні менеджменту.

Менеджмент, як наукова система організації  виробництва є однією з найважливіших умов ефективної і прибуткової діяльності підприємств. Він дістав загальне визнання в усьому світі. Тому сучасна теорія і практика менеджменту набуває особливого значення. Перехід економіки України на ринкові відносини вимагає вивчення основних функцій, форм і методів управління на рівні основної ланки – підприємства. Практичне використання такого досвіду – одне з першочергових завдань. Широкий вихід вітчизняних підприємств на світові ринки обумовлює необхідність глибокого вивчення теорії і практики менеджменту. [9]

Реорганізовуються старі структури управління і влади, при цьому використовуються західні моделі управління. Однак механічне перенесення концепції управління з однієї соціокультурної середи в іншу, сліпе копіювання досвіду тієї або іншої держави практично неможливе і веде до важких економічних і соціальних наслідків. Менеджмент зумовлений такими базисними чинниками, як тип власності, форма державного устрою, міра розвитку ринкових відносин. Тому розвиток сучасного менеджменту в умовах переходу України до ринкової економіки в значній мірі залежить від цих чинників.[4]

Упровадження  ринкових відносин у практику господарювання вимагає принципової зміни методів управління на всіх рівнях управлінської  ієрархії. Це висуває необхідність вивчення нових підходів і форм управління, зокрема , менеджменту як особливого типу управління.

Менеджмент  як наукова дисципліна пройшов довгий і суперечливий шлях розвитку, і розглядати його, безсумнівно, потрібно з урахуванням історичного досвіду, тих цілей і задач, що ставилися на різних етапах його розвитку. Необхідно підготувати менеджерів до сприйняття сучасних проблем менеджменту крізь історичну призму, що дозволяє зрозуміти логіку розвитку цих проблем.

Обрана мною тема дуже цікава та актуальна, тому що знання і використання сучасних технологій в управлінні значно підвищує ефективність діяльності підприємств. В умовах розбудови України дедалі більшого значення набувають проблеми менеджменту. Назріла об’єктивна необхідність створити управлінський механізм, який використовував би новий стиль роботи, за допомогою якого можливо високоефективно досягати поставлених цілей в умовах ринкових відносин, що визначає актуальність досліджуваної проблеми. Тож осмислення управлінських проблем, що виникають у процесі будівництва такого механізму, являється одним з найважливіших завдань науки управління. На різних етапах розвитку управлінської науки суттєвий вклад в неї внесли такі відомі українські вчені, як О. Терлсцький, М. Павлик, М. Драгоманов, М. Зібер, С. Подолинський, М. Туган-Барановський, І. Вернадський, М. Вольський, Г. Цехановецький, К. Воблій, Т. Войнаровський, В. Бандера, І. Коропецький та ін.

Сьогодні в  Україні створення системи і  зміна методів менеджменту пов’язані  з безперервним науковим пошуком  оптимального розв’язання складних економічних та соціально-політичних проблем, радикального оновлення всіх ланок управління.

Метою курсової роботи є  ознайомлення і вивчення поняття менеджменту, його сутності і методів управління, еволюцією менеджменту та науковими школами, а також з сучасними концепціями менеджменту.

Об’єктом дослідження  є менеджмент як наука, предметом дослідження є розвиток та етапи становлення менеджменту в Україні та світі.

Основними завданнями, які  випливають з мети роботи, є:

• ознайомитися з етапами зародження і розвиток менеджменту як науки
• розглянути історичні аспекти розвитку менеджменту в Україні;
• здійснити аналіз сучасного стану менеджменту в Україні та перспективи його розвитку.

Теоретичною та методологічною основою даного курсового дослідження стало вивчення й творче переосмислення основних досягнень вітчизняної і зарубіжної науки в галузі менеджменту.

Структура роботи складається  зі вступу, у якому обґрунтовується  актуальність теми курсового дослідження, вказуються мета й завдання, трьох розділів, у яких здійснено вирішення основних завдань курсової роботи.

В першому розділі розкриваються сутність та зміст менеджменту, його основні задачі, цілі, школи та принципи менеджменту.

В другому розділі  розкриваються етапи зародження і розвитку наукових досліджень з проблем менеджменту в Україні.

Третій розділ ознайомлює з особливостями сучасного  етапу розвитку науки менеджменту.

Завершують роботу узагальнюючі висновки за результатами дослідження  та список використаних джерел.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І. ЗАРОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК МЕНЕДЖМЕНТУ ЯК НАУКИ

1.1. Сутність, предмет і методи менеджменту як науки.

Менеджмент (англ. management ˗ управління, завідування, організація) це управління виробництвом або комерцією; сукупність принципів, методів, коштів і форм управління, що розробляються і що застосовуються з метою підвищення ефективності виробництва і збільшення прибутку.

Сучасний менеджмент включає дві невід'ємні частини: 
теорію керівництва; практичні способи ефективного управління або мистецтво управління.

Поняття «менеджмент» міцно увійшло в наше повсякденне життя і стало звичним для ділового українського життя. Однак необхідно враховувати, що мова йде про нову філософію, де діють інші системи цінностей і пріоритетів.  
У зв'язку з цим потрібно детальне зупинитися на значенні терміну «менеджмент». [17]

Українське слово «управління» і англійське слово «менеджмент» вважаються синонімами, однак насправді їх істинний зміст вельми розрізнюється. Вживаючи термін «менеджмент», ми слідуємо сталій в міжнародній практиці традиції, згідно з якою під ним мається на увазі цілком певне коло явищ і процесів. Насправді термін «управління» не є задовільним заступником терміну «менеджмент» тому, що в останньому випадку мова йде лише про одну з форм управління, а саме про управління соціально - економічними процесами за допомогою і в рамках підприємницької структури, акціонерної компанії. Причому адекватною економічною основою менеджменту є ринковий тип господарювання, здійснюваний на базі індустріальної організації виробництва або комерції.  
Таким чином, термін «менеджмент» вживається застосовно до управління господарською діяльністю, тоді як у інших цілей використовуються інші терміни. [15]

У наших умовах потрібно вживати терміни «організація», «управління» і «адміністрування». Проте, державні, громадські і інші організації також повинні використати принципи і методи менеджменту, якщо хочуть досягнути своїх цілей при мінімумі витрат.

З урахуванням викладеного в роботі термін «управління» надалі буде вживатися, з певною мірою умовності, в тому ж значенні, що і термін «менеджмент».

Для того щоб визначити  поняття менеджменту, важливо уточнити деякі вхідні в нього положення, передусім цільовий зміст.

У ринкових умовах використання досягнень менеджменту є одним  із найвпливовіших чинників забезпечення ефективної побудови організації, зниження трудомісткості управлінських робіт, оптимізування чисельності апарату управління, посилення управлінського впливу, зосередження зусиль працівників на досягненні поставлених цілей. Діяльність керівників нової формації (менеджерів) сприяє утвердженню підприємства на ринку, його успіху в конкурентній боротьбі, втіленню нових ідей та результативних стратегій. Менеджер, який володіє широкими економічними знаннями, основами інформаційних і комп’ютерних технологій, технікою ділового спілкування, є особливо важливим ресурсом підприємства. Побудоване на засадах сучасного менеджменту управління організацією є передумовою досягнення нею високих економічних, технологічних, соціальних та інших результатів, необхідної динаміки позитивних змін. Тому вивчення суті, закономірностей менеджменту є обов’язковою складовою підготовки фахівців економічних спеціальностей у світі.[8] 
Предметом вивчення менеджменту як науки є:

1) теоретичні засади  управлінської діяльності (закони, закономірності, принципи, категорії, механізми, моделі тощо);

2) практика управління  організаціями (підприємствами, корпораціями, господарськими товариствами тощо);

3) проектування систем  менеджменту (формування взаємопов’язаних  і взаємодіючих управлінських  важелів, які забезпечують управлінський  вплив керуючої системи організації на керовану).[8]

Об’єктом вивчення менеджменту  є процес управління виробничо-господарською  діяльністю підприємств, корпорацій, господарських  товариств, об’єднань та інших організацій. Дослідження процесу менеджменту та виокремлення його етапів дають змогу послідовно ознайомитися з усіма управлінськими категоріями, виявити взаємозв’язки між ними, зрозуміти характер та особливості здійснення управлінського впливу. Це сприяє формуванню в майбутніх економістів і менеджерів управлінського мислення, керівних навичок, здатності до прийняття управлінських рішень.  
Суб’єктами вивчення менеджменту є працівники керуючої і керованої систем організації, їх професійний та кваліфікаційний рівень, ступінь виконання ними повноважень, обсяги відповідальності, а також взаємозв’язки в системі менеджменту.[11]

Управління - складний і  динамічний процес, керований і здійснюваний людьми для досягнення поставленої  мети. Після того, як встановлені  цілі управління, необхідно знайти найбільш ефективні шляхи та методи їх досягнення. Іншими словами, якщо при визначенні цілей потрібно відповісти на запитання "чого потрібно досягти?" то слідом за цим вимагається відповісти на запитання: "як найбільш раціонально досягти мети?" Таким чином, виникає необхідність застосування арсеналу засобів, тобто методів управління (менеджменту), які забезпечують досягнення цілей управління.[4]

Методом називається  захід або сукупність заходів  у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення  якого-небудь завдання.

Засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його, членів називають методами менеджменту.

Методи являють собою  важливий елемент процесу менеджменту. Наявність прогресивних методів  та їх вміле використання є передумовою  ефективності менеджменту і господарських процесів.

Методи менеджменту  покликані забезпечити високу ефективність діяльності колективів, їх злагоджену роботу, сприяти максимальній мобілізації  творчої активності кожного працівника, забезпечити своєчасну і дійову ліквідацію відхилень від накресленої програми. Цим вони відрізняються від усіх інших технічних чи технологічних методів, які використовуються у ході вирішення комплексних виробничо-господарських завдань.[2]

Особлива роль методів  менеджменту полягає у тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу управління, використання сучасної техніки і прогресивної технології організації праці та виробництва, забезпечити їх максимальну ефективність при досягненні поставленої мети. Таким чином, зміст поняття "методи менеджменту" витікає із суті і змісту управління і відноситься до числа основних категорій менеджменту.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їх окремих членів безпосередньо пов'язане  з мотивацією, тобто використанням  факторів, які визначають поведінку людини в колективі у процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: методи менеджменту повинні мати свою мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їх дії. Ця характеристика показує мотиви, які визначають поведінку людей і на які зорієнтована відповідна група методів.[15]

З метою з’ясування тенденцій  розвитку, законів і принципів  менеджменту застосовують різноманітні методи дослідження.

1. Діалектичний метод  вивчає явища в розвитку, а  саме — взаємозумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності.

2. Конкретно-історичний  метод передбачає вивчення досліджуваного  явища в розвитку з урахуванням  причин, умов і чинників, які зумовили  зміни, тенденції розвитку явища тощо.

3. Системний метод  постає як сукупність методологічних засобів, процедур, прийомів, спрямованих на дослідження складних об’єктів з урахуванням усіх наявних взаємозв’язків та динамічних характеристик.

4. Аналітичний метод  полягає у розчленуванні цілого  на частини і розгляданні їх  як цілого. Його використовують стосовно складних явищ та об’єктів.

5. Балансовий метод  використовують для вимірювання  впливу чинників на узагальнюючий  показник. У його основі — складання  балансів, які є аналітичною формою  порівняння планових і звітних  показників, надходжень і видатків, активів і пасивів. Цей метод дає змогу проаналізувати відповідність показників у вартісних і кількісних величинах, виявити відхилення та причини, які зумовили такий стан речей.

6. Методи моделювання  (вербальне, фізичне, аналогове, математичне) застосовують за неможливості через складність взаємозв’язків дослідити розвиток об’єкта під впливом різноманітних чинників. У таких ситуаціях ефективні імітаційні моделі, які мають бути адекватними та максимально наближеними до особливостей об’єкта і реалій його буття.

7. Експертні методи  використовують за умови, коли  неможливо кількісно визначити  певні параметри. До них належать  органолептичні методи (визначення  в кількісній формі результатів  суб’єктивного сприйняття спеціалістами  (експертами) ознак чи властивостей оцінюваного явища).