• а) спосіб включення робочої сили в процес праці;
• б) спосіб координації праці;
• в) спосіб оцінки праці.

      З урахуванням цих критеріїв до первинного ринку праці відносять  такі категорії працівників:

• підприємці та менеджери;
• працівники нових гостродефіцитних професій, пов’язаних з обслуговуванням ринку;
• інженерно-технічні працівники високої кваліфікації, на працю яких є попит;
• працівники органів управління;
• основний персонал підприємств кооперативів, малих підприємств, новостворених структур, які посіли на ринку достатньо міцні позиції. Ці працівники відрізняються гарантованою (пов’язаною із стабільним розвитком підприємств) зайнятістю, високооплачуваною роботою, високою готовністю працювати в умовах ринку.

      До  вторинного ринку праці в Україні  слід віднести:

• по-перше, всіх зайнятих, рівень праці яких не відповідає потребам підприємства, тобто приховано безробітних. Їх становище нестійке, при перших кардинальних змінах у техніко-організаційній структурі виробництва ця категорія може поповнити відкрите безробіття;
• по-друге, особи, зайняті неповний робочий день (жінки з малими дітьми, молоді люди, пенсіонери);
• по-третє, сезонні робітник, тимчасово зайняті за трудовими договорами;
• по-четверте, робітники низької кваліфікації, чия конкурентоспроможність у ринкових умовах вкрай низька, а можливі дії для її підвищення обмежені. Для усього сегмента властиві нестійкість економічного становища, низькі доходи, неготовність до роботи в ринкових умовах.

      Специфікою  українського вторинного ринку є  те, що до нього потрапляють люди, які в свій час одержали високу кваліфікацію та освіту.

      Усередині як первинного, так і вторинного ринків, між окремими групами існують  відмінності. Це свідчить про те, що всередині ринків є більш вузькі сегменти. Конкуренція розгортається  всередині сегментів, між сегментна конкуренція відсутня.

      Ринок праці поділяється на внутрішній та зовнішній. Ці поняття фіксують стан ринку праці щодо конкретного  підприємства.

      Основний  кадровий склад персоналу утворює  його внутрішній ринок. Працівники, що залучаються із зовнішніх джерел, утворюють зовнішній. Більш ефективний внутрішній ринок, оскільки він передбачає збереження стабільного колективу, фактор ефективної роботи, традицій, стилю, звичаїв. Тому підприємство намагається не допустити проникнення на внутрішній ринок працівників ззовні.

      Сегментація ринку на внутрішній і зовнішній  дещо нагадує первинний і вторинний  ринки, проте перший належить до підприємства, другий охоплює всіх зайнятих у національній економіці.

      В масштабі регіону прийняте розмежування повного (загального), фіксованого й внутрішньо фірмового ринків праці, що тісно взаємопов’язані.

      Повний  ринок охоплює сферу обігу  робочої сили: тих, хто має попит  на робочу силу, працездатне населення, яке реально шукає роботу у  державних і недержавних секторах економіки й потребує профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки.

      Фіксований  ринок – офіційна частина повного  ринку, де рух робочої сили здійснюється через службу зайнятості.

      Фіксований  ринок праці охоплює незайняте  населення, що зареєстровано у службі зайнятості за місцем проживання, вільні вакансії на підприємствах, в організаціях і установах, а також місця в системі формальної освіти. На цьому ринку безробітних працевлаштовують за допомогою центрів зайнятості, що можуть організувати перепідготовку кадрів у центрах освіти і на різноманітних курсах. Кожний обласний центр України в системі служби зайнятості має центри профорієнтації й профосвіти.

      Внутрішній  ринок фірми (підприємства) – локальний  ринок праці, що охоплює систему  відносин між роботодавцями і найманими робітниками безпосередньо на підприємствах, установах, організаціях з працевлаштування, розстановки кадрів, організації і охорони праці, тривалості робочого часу та оплати, регулювання відносин під час скорочення штатів, вивільнення, закриття підприємства.

      Внутрішній  ринок фірм  - невід’ємна частина цивілізованих ринкових відносин. Він успішно функціонує у всіх розвинутих країнах, де створився як відповідна реакція на великих рух кадрів і став наслідком усвідомлення ролі та важливості організації ефективного використання людського капіталу для досягнення успіху підприємств і компаній.

      В сучасних умовах господарювання, коли економічна система не спроможна  вирішити ряд економічних і соціальних проблем, створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного та профспілкового втручання. Механізм функціонування ринку праці складається з суб’єктів, об’єктів, цілей, інструментів та засобів впливу.

      До  суб’єктів ринку праці належать домогосподарства (сім’ї), які визначають пропозицію робочої сили та фірми, що формують попит на нії. Вони тісно взаємодіють між собою, задовольняючи конкретні інтереси.

      Представниками  домогосподарств на ринку праці  є наймані працівники, а представниками фірм – роботодавці в особі  керівників підприємств і організацій.

      До  суб’єктів ринку праці відносять: носіїв, виконавців та виразників господарсько-трудових інтересів.

      Носії господарсько-трудових інтересів –  це соціальні групи, які відрізняються  один від одного за майновим станом, доходами, професіями, галузевими та регіональними інтересами. Зокрема це власники засобів виробництва (роботодавці) та власники робочої сили (наймані працівники). Кожна з цих груп має свої інтереси, обумовлені їх соціально-економічним станом, тощо.

      Виразниками господарсько-трудових інтересів виступають об’єднання носіїв господарсько-трудових інтересів (спілки, асоціації). Серед них найбільш відомими є профспілки, спілки роботодавців – фермерів, різних торговців, банківських установ і т. ін.

      Найбільшими виразниками господарсько-трудових інтересів є профспілки та спілки роботодавців. Вони взаємодіють ринку праці, прагнучи максимально вплинути на державні структури та один на одного. Вони мають свої друковані видання, значні фінансові кошти, центри підготовки кадрів і зв’язків з громадськістю. Виразники господарсько-трудових інтересів використовують такі засоби впливу на органи державного регулювання як консультації, поради, рекомендації, меморандуми тощо.

      Виконавцями господарсько-трудових інтересів є  органи трьох гілок влади, побудовані за ієрархічним принципом, зокрема це: Міністерство праці; обласні, районні, міські служби зайнятості; відділи та управління з праці та соціальних питань при виконавчих комітетах. Ці органи державної влади покликані запроваджувати у життя програму державної економічної політики.

      Останнім  часом помітна тенденція злиття суб’єктів державної та приватної  економічної політики і поява  в результаті цього нових регулюючих органів. Наприклад, створюється орган  з представників спілок підприємців, профспілок і виконавчої влади для регулювання тарифних угод між підприємцями та трудящими. Він служить для узгодження інтересів головних суб’єктів праці – роботодавців та найманих працівників.

      1.3.Попит та його структура

        Попит на ринку праці - платоспроможність суспільства щодо задоволення потреби в робочій силі. За своїм економічним змістом попит характеризує обсяг і структуру загальної потреби на робочу силу, яка забезпечена робочими місцями, фондом оплати праці й життєвих благ. Він активно впливає на відтворювальні зв'язки економічної системи, формуючи властиву для неї організацію зайнятості на ринку праці.

      Попит на ринку праці визначається обсягом  і структурою виробництва, рівнем продуктивності праці, ціною робочої сили, кон'юнктурою ринків капіталів, товарів, послуг та правовими нормами.

      Попит на робочу силу визначається кількістю  та якістю робочих місць, які існують  в економіці та функціонують або  потребують заповнення. При цьому  розрізняють ефективний попит, який визначається кількістю економічно доцільних робочих місць, і сукупний попит, що включає також зайняті працівниками , але неефективні місця.

      Ринок праці ставить підвищені вимоги до якості робочої сили, рівня освіти, володіння технікою, до знань та вмінь робітника. Ринок праці  охоплює всі категорії працездатного населення, яке готове працювати за наймом або в режимі само зайнятості, підприємництва. Він є механізмом розподілу трудових ресурсів за галузями народного господарства з урахуванням професійної підготовки та кваліфікації працівників. Водночас ринок є складовою системи відносин, що формуються в суспільстві з питань купівлі-продажу робочої сили. Суб'єктами, які входять до ринкових відносин, є роботодавці, наймані працівники, безробітні, різні посередники.

      Ринок праці не регулює безпосередньо  процесу купівлі-продажу, а створює умови для задоволення попиту і пропозиції на робочу силу.

            Оскільки бідність в Україні досягла значних розмірів і глибин і лише відродження на ринку праці не зможе вилікувати бідність, не можна відкладати запровадження реформи системи соціального захисту до часів, коли поліпшиться економічний клімат.

        Участь населення в тіньовому секторі економіки (який не представлено в офіційній статистиці) швидко зростає, але збільшення прибутків тіньового сектора не впливає на зниження реальної заробітної плати в офіційній економіці.

        Звичайно, підвищення попиту на робочу силу є необхідним, оскільки це дуже важливий фактор для зменшення рівня бідності в Україні. Проте це не панацея. Навіть якщо попит на робочу силу значно зросте і сприятиме підвищенню заробітної плати, багато сімей в Україні все ж не зможуть подоли свою бідність, оскільки вони або на беруть повноцінної участі в ринку праці, або перебувають надто далеко за межею бідності. Навіть дуже велике збільшення попиту на робочу силу не відкидає потреби реформування системи соціального захисту України.

      1.4. Пропозиція робочої сили та її характеристика

            Ринок робочої сили є найскладнішим з усіх видів ринків за структурою, специфікою ціноутворення, зв'язками з іншими ринками. Поряд із загальними для всіх ринків рисами він має свої особливості, притаманні лише йому. Пропозиція робочої сили, на відміну від інших товарів, не може бути значно скорочена або зберігатися до кращих часів, коли підніметься ціна. Заробітна пата найманого працівника включає не тільки ціну його праці, а й витрати на утримання сім'ї. Товар "робоча сила" - неоднорідний. На його реалізацію впливає сукупність соціально-економічних, екологічних, демографічних, організаційно-технологічних факторів. Умови зайнятості, оплати праці визначається не тільки одним суб'єктом ринку, а також державою і профспілками.

      Пропозиція  на ринку праці - це контингент працездатного  населення, яке пропонує свою робочу силу в обмін на життєві цінності. На пропозицію на ринку праці впливає  демографічна ситуація, характер і зміст праці, інтенсивність вивільнення робочої сили, ефективність функціонування системи підготовки і перепідготовки працівників, система оплати праці. Співвідношення попиту й пропозиції на товар (робочу силу) визначає кон'юнктуру ринку Якщо попит і пропозиція врівноважуються, потреби суспільства в робочій силі задовольняються максимально.

      Ринок праці регулюється попитом і  пропозицією, але існують різні  підходи до цього, він створюється  на основі добровільного й вільного вибору людини своєї діяльності.

      На  ринку праці відбувається працевлаштування населення й забезпечення виробничої і невиробничої сфери робочою  силою. Ринку праці властиві всі  характерні риси товарного обігу:

• на ринку виступає два незалежних власника (роботодавці і власники робочої сили)
• здійснюється акт товарного грошового обміну, трудові відносини оформляються у вигляді договірної ціни (заробітної плати)
• він регулюється попитом і пропозицією

      Так, незайняте населення не завжди шукає  роботу через державну службу зайнятості. Нерідко люди шукають роботу самостійно, через знайомих, за допомогою комерційних агентств по працевлаштуванню з орієнтацією на заявлені підприємствами робочі місця. У сучасних умовах ефективність самостійного пошуку виявляється дещо вищою, ніж через державну службу зайнятості.