Отчет по практике в финансовом отделе

 

     Метод економічного аналізу – це науково  обґрунтована система теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних  прийомів дослідження, що дозволяють приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання.

     До  категорії фінансового аналізу  належать фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток, дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов’язання, активи, грошовий потік тощо. Принципи фінансового аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики.

     Метод фінансово-економічного аналізу має  певні специфічні особливості. До них  належать:

• використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;

• вивчення причин зміни показників;

• визначення та вимірювання взаємозв’язків та взаємозалежностей між ними з допомогою спеціальних прийомів.

     Метод аналізу реалізується через сукупність прийомів дослідження. Найважливішим елементом методики економічного аналізу є технічні прийоми та способи його здійснення, які можна назвати інструментарієм аналізу. Вони використовуються на різних етапах дослідження, зокрема, для:

• первинної обробки зібраної інформації;

• вивчення стану та закономірностей розвитку об’єктів, що досліджуються;

• визначення впливу факторів на результати виробничо-фінансової діяльності підприємства;

• виявлення резервів зростання ефективності виробництва;

• узагальнення результатів аналізу комплексної оцінки діяльності підприємств;
• обґрунтування управлінських рішень, заходів, спрямованих на підвищення ефективності господарювання.

     Усі прийоми, що застосовуються у фінансово-економічному аналізі можна об’єднати у  дві групи: формалізовані способи  економічного аналізу (опис аналітичних процедур на основі точних залежностей) і неформалізовані (опис аналітичних процедур на логічному рівні).

     До  формалізованих прийомів аналізу належать:

• класичні методи аналізу господарської діяльності та фінансового аналізу – ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, балансовий, відсоткових чисел, диференціальний, логарифмічний, інтегральний, простих та складних відсотків, дисконтування;
• традиційні методи економічної статистики – середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки показників динаміці;
• методи математичної статистики вивчення зв’язків – кореляційний, регресійний, дискримінантний, дисперсійний, факторний тощо;

• економетричні методи – матричні, теорії міжгалузевого балансу;

• методи економічної кібернетики і оптимального програмування – системного аналізу, лінійного, нелінійного, динамічного програмування тощо;
• методи дослідження операцій і теорій прийняття рішень – теорії графів, ігор, масового обслуговування, сітьового планування і управління.

     До  неформалізованих прийомів аналізу  відносять:

• експертні оцінки;
• імітаційне моделювання (сценарії, ділові ігри);
• порівняння;
• система показників;
• аналітичні таблиці.

     За  ознакою предмета методи та прийоми  фінансового аналізу поділяють  на: вертикальний, горизонтальний та трендовий аналіз.

     Вертикальний  аналіз полягає у визначенні у  відсотках структури досліджуваного об’єкта (структури активів, пасивів, прибутку від звичайної діяльності, операційних витрати тощо). За допомогою  вертикального аналізу можуть порівнюватися відносні показники за підприємствами, що суттєво різняться за абсолютними показниками обсягів виробництва і залучених фінансових ресурсів. Вертикальний аналіз зменшує вплив на вартісні показники інфляційного фактора.

     Горизонтальний  аналіз дозволяє виявити відхилення статей звітності порівняно з іншим періодом, тобто його мета дослідити зміни показників у часі з розрахунками абсолютних і відносних відхилень (темпів).

     Горизонтальний  та вертикальний аналізи доповнюють один одного. На практиці одночасно використовують прийоми вертикального і горизонтального аналізів. За їх допомогою відстежуються зміни в динаміці й структурі балансу чи звіту про фінансові результати.

     Трендовий аналіз – це порівняння кожної позиції  звітності з рядом попередніх періодів і визначення тренду. 

      1.3 Методика аналізу  ефективності фінансово-господарської діяльності

 

     Суспільство для забезпечення нормального, комфортного  рівня своєї життєдіяльності  здійснює безліч видів праці. З цією метою люди створюють певні організації, трудові колективи, які спільно реалізують свою мету і діють на засаді певних правил і процедур. Організації з підприємницьким характером називають підприємствами.

     Підприємство  – це організаційно відокремлена та економічно самостійна основна ланка  виробничої сфери народного господарства, що виготовляє продукцію (виконує роботу або надає платні послуги).

     Закон України «Про підприємства в Україні» визначає види й організаційні форми  підприємств, правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, організаційний механізм здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

     Закон спрямований на забезпечення самостійності  підприємств, визначає їх права і  відповідальність у здійсненні господарської  діяльності, регулює відносини підприємств з іншими підприємствами та організаціями, органами державного керування.

     Підприємство  – самостійний статутний суб'єкт, що володіє правами юридичної  особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою  одержання відповідного прибутку (доходу).

     Підприємство  здійснює будь-які види господарської  діяльності, якщо вони не заборонені законодавством України і відповідають цілям, передбаченим статутом підприємства.

     На  всіх підприємствах узагальнюючим  показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).

     Порядок використання прибутку (доходу) визначає власник підприємства або уповноважений  їм орган відповідно до статуту підприємства і чинного законодавства.

     Ефективність  – це відносна величина, що характеризує результативність будь-яких затрат. Ефективність технічних нововведень є відношенням ефекту від здійснення заходів до затрат на них.

     Ефект – це результат будь-якого заходу, який найчастіше виражається певною грошовою сумою (чиста продукція  або прибуток підприємства, галузі, національний дохід).

     Ефект від впровадження технічних новинок  може бути позитивним (економія витрат) i негативним (збитки). Існує поняття відвернених збитків, тобто таких, яких вдалося уникнути в результаті використання досягнень НТП (забруднення навколишнього середовища).

     Фінансовий  аналіз діяльності підприємства –  комплексне вивчення фінансового стану  підприємства з метою оцінки досягнутих фінансових результатів, що проводяться  за допомогою методів статистичного, економічного і фінансового аналізу за даними трьох потоків інформації: нормативної, планової та фактичної, відображеної в бухгалтерській (фінансовій) звітності підприємства.

     Фінансовий  стан підприємства визначається сукупністю показників, що відображають наявність, розміщення і використання ресурсів підприємства, його реальні й потенційні фінансові можливості. Він безпосередньо впливає на ефективність підприємницької діяльності господарюючих суб’єктів. У свою чергу фінансовий стан суб’єктів господарювання прямо залежить від результатів їх підприємницької діяльності. Якщо господарська діяльність забезпечує прибуток, то утворюються додаткові джерела коштів, які в кінцевому результаті сприяють зміцненню фінансового становища підприємства. Брак або неправильне формування і використання активів може виявитися головною причиною несвоєчасності оплати заборгованості постачальників за одержані сировину й матеріали, неповного та неритмічного забезпечення підприємницької діяльності необхідними ресурсами, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством своїх зобов’язань перед власниками, державою та найманими працівниками. Забезпеченість підприємства активами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі можливості для подальшого поліпшення кількісних і якісних показників господарювання.

     Фінансовий  стан підприємства може бути задовільний  або незадовільний.

     Задовільний фінансовий стан – це стійка ліквідність, платоспроможність та фінансова  стійкість підприємства, його забезпеченість власниками оборотними засобами та ефективне використання ресурсів підприємства.

     Незадовільний фінансовий стан – характеризується неефективним розміщенням ресурсів та неефективним використанням їх, незадовільною платоспроможністю  підприємства, наявністю простроченої заборгованості перед бюджетом, з заробітної плати, недостатньою фінансовою стійкістю у зв’язку з несприятливими тенденціями розвитку виробництва та збуту продукції підприємства.

     Кінцевим  позитивним результатом господарської  діяльності підприємства є прибуток. Прибуток визначається як перевищення доходів підприємства над його витратами.

     

    Рис. 1.1 Функції прибутку

    Основними функціями прибутку є такі:

• слугує мірилом, що дає змогу оцінити результати господарської діяльності підприємства;
• є джерелом винагороди засновникам (власникам) підприємства. За показником прибутку визначається частка доходів засновників (власників) підприємства та розміри очікуваних дивідендів (для акціонерних товариств);
• в умовах ринкових відносин прибуток є основним джерелом фінансування розвитку підприємства та вдосконалення його матеріально-технічної бази, забезпечення всіх форм інвестування;
• прибуток виступає критерієм доцільності під час схвалення господарських рішень на підприємстві. Оскільки більшість рішень підприємства пов’язана з витрачанням ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових), вони мають розглядатись з урахуванням величини прибутку, який підприємство отримає у результаті їхньої реалізації;
• прибуток є основним фінансовим важелем при формуванні надходжень до бюджету країни. Регулюючи розміри прибутку, що залишаються у розпорядженні підприємств, держава стимулює ділову активність суб’єктів господарювання.

       Прибуток підприємства визначається з урахування фінансових результатів як операційної, так і іншої його діяльності.

     Порядок визначення фінансового результату від звичайної діяльності підприємства подано на рис. 11.2. Він складається  з двох етапів: на першому обчисляється прибуток (збитки) від операційної  діяльності, на другому – фінансові  результати з урахуванням фінансової та інвестиційної діяльності.

     Визначення  фінансового результату від операційної  діяльності підприємства передбачає здійснення таких кроків:

1. Обчислення чистого доходу (виручку) від реалізації продукції, (товарів, робіт, послуг);
2. Визначення валового прибутку;
3. Обчислення прибутків (збитків) від операційної діяльності. [2]