Облікова політика підприємства в частині обліку розрахунків з працівни-ками з оплати праці в сільськогосподарському підприємстві

     Забезпечення  господарства робочою силою і  рівень її використання в господарстві наведено в таблиці 1.6.

     Таблиця 1.6

     Забезпеченість  ТОВ « АФ МИР » трудовими  ресурсами та ефективність їх використання

 

     Аналізуючи  дані таблиці 1.6, робимо такі висновки, що за період 2007-2009 рр. кількість робітників зменшилась на 16 чоловіки(85,04%), це призвело до скорочення витрат праці на 7,61(95,82%), а також збільшилась кількість відпрацьованих одним робітником люд.-год на 27 (112,67%). Вартість валової продукції в порівняльних цінах зросла на 7630,14 тис. грн., при цьому середньорічний, середньодобовий та середньогодинний виробіток одного робітника збільшилися відповідно на 88,71 тис. грн. (420,95%), 355,03 грн.(373,6%), 44,38 грн.(373,61%) . При цьому коефіцієнт використання річного фонду робочого часу зменшився на 0,61 (тобто на 28,23%). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ 3 Облікова політика щодо обліку розрахунків  з працівниками з  оплати праці 

    3.1 Положення (стандарти) бухгалтерського  обліку як методична основа  облікової політики 

     Обов’язок самостійного формування підприємством облікової політики для цілей складання фінансової звітності закріплено законодавчо в п. 5 ст. 8 Закону про бухоблік. При цьому згідно зі ст. 1 згаданого Закону та п. 3 П(С)БО 1 облікова політика є сукупністю принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Дещо інакше трактує це поняття МСБО (IAS) 8 — міжнародний стандарт, що розкриває сутність облікової політики, установлює правила її вибору, застосування та зміни. Так, його параграф 5 визначає облікові політики як конкретні принципи, основи, домовленості, правила і практику, застосовані суб’єктом господарювання при складанні та поданні фінансових звітів.

     Нескладно помітити, що в МСБО (IAS) 8 ідеться  про облікову політику у множині. Це пов’язане з тим, що за міжнародними правилами облікова політика, установлена щодо конкретного об’єкта обліку, вважається окремою обліковою політикою. А от виходячи з національного визначення терміна, сукупність таких облікових політик саме і складає єдину облікову політику підприємства.

     Із  наведених вище визначень облікової  політики видно, що МСБО (IAS) 8, роблячи  акцент на достовірності фінансової звітності, допускає, що за відсутності  приписаних чинними МСФО принципів  та вимог як облікову політику можна розцінювати домовленості, національні правила та облікову практику. А зважаючи на те, що вітчизняна система бухгалтерського обліку ґрунтується на міжнародних стандартах, українському бухгалтеру в ході розробки облікової політики свого підприємства теж допустимо керуватися не тільки принципами складання фінансової звітності та вимогами, жорстко прописаними в чинних бухоблікових стандартах та інших нормативних актах, а й (за їх відсутності) своїми професійними думками, орієнтуючись на схожі операції, галузеву практику, що склалася, а також використовуючи спеціалізовану (професійну) літературу з обліку. Головне при цьому, щоб була сформована така облікова політика, при використанні якої фінансова звітність містила б доречну, порівнянну та зрозумілу інформацію, необхідну користувачам для прийняття рішень, що достовірно відображає фінансовий стан, фінансові результати діяльності та рух грошових коштів суб’єкта господарювання.

     Міжнародні  стандарти фінансової звітності, що включають власне МСФО (IFRS), міжнародні стандарти бухгалтерського обліку (IAS), інтерпретації, розроблені Комітетом з інтерпретації міжнародної фінансової звітності (IFRIC) або колишнім Постійним комітетом з інтерпретації (SIC).

     Заради  справедливості слід зауважити, що Мінфін із цього приводу має іншу точку зору. Так, у листі № 27793 та п. 1 розділу II Положення № 1213 приписано визначати облікову політику виключно на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності. А як саме слід діяти підприємствам при виробленні власної облікової політики в нерегламентованих зазначеними документами ситуаціях (тобто за відсутності прямо застосовних правил), Мінфін умовчує.

     Питання встановлення облікової політики на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або органу, уповноваженого управляти державним майном та корпоративними правами держави.

     Прийнята  підприємством облікова політика оформляється відповідним організаційно-розпорядчим  документом — наказом або розпорядженням. При цьому текст облікової політики може бути викладено як у самому наказі (розпорядженні), так і бути додатком до нього.

     Зверніть  увагу: при затвердженні облікової  політики немає необхідності вказувати, на який звітний рік вона приймається, оскільки облікова політика повинна застосовуватися послідовно з року в рік, а отже, розробляється підприємством не на якийсь певний строк, а на тривалий період його діяльності. До речі, Мінфін у листі № 27793 також зазначає про можливість прийняття розпорядчого документа про облікову політику як базисного «на час діяльності підприємства, до якого за необхідності вносяться зміни з визначеного часу».

     Складові  облікової політики

     Згідно  з п. 23 П(С)БО 1 підприємство зобов’язане  висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

     — принципів оцінки статей звітності;

     — методів обліку щодо окремих статей звітності.

     Інакше  кажучи, основна інформація, яку  повинна містити облікова політика, — це опис принципів оцінки статей звітності підприємства та вибір одного із запропонованих П(С)БО методів обліку, яких слід неухильно дотримуватися, щоб скласти достовірну фінансову звітність.

     Офіційну  позицію Мінфіну щодо вимог, які  висуваються до облікової політики підприємства з установлення методів  оцінки, обліку та процедур, наведено в листі № 27793. Відповідно до положень цього листа розпорядчий документ, що регламентує вибір облікової політики підприємства, повинен визначити застосування:

     — методів оцінки вибуття запасів;

     — періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

     — порядку обліку (ідентифіковано або  загалом) та розподілу транспортно-заготівельних  витрат;

     — методів амортизації необоротних  активів;

     — вартісних ознак предметів, що входять  до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

     — періодичності (періоду) зарахування  сум дооцінки необоротних активів  до складу нерозподіленого прибутку;

     — методу обчислення резерву сумнівних  боргів;

     — переліку створюваних забезпечень  майбутніх витрат та платежів;

     — порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

     — сегментів, пріоритетного виду сегменту, принципів ціноутворення у внутрішньогосподарських  розрахунках;

     — переліку і складу змінних та постійних  загальновиробничих витрат, бази їх розподілу;

     — переліку та складу статей калькуляції виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

     — порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

     — дати визнання придбаних у результаті систематичних операцій фінансових активів;

     — бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

     — порога суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

     — переоцінки необоротних активів;

     — періодичності відображення відстрочених податкових активів та відстрочених податкових зобов’язань.

     Поряд із цим у листі № 27793 пропонується до розпорядчого документа, що встановлює облікову політику підприємства, уключати також питання:

     — застосування окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

     — відкриття рахунків класу 8 «Витрати за елементами» та/або рахунків класу 9 «Витрати діяльності» Плану рахунків;

     — складання окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства. 

     3.2 Формування облікової політики  в частині обліку розрахунків  з працівниками з оплати праці 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    3.3 Документування операцій з обліку  розрахунків з працівниками з  оплати праці  

     Для забезпечення організації обліку оплати праці та відповідності вимогам Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” потрібно

     використовувати інформацію наведену в первинних  документах, на рахунках бухгалтерського обліку, в регістрах обліку та фінансовій звітності.

     Документальнеоформлення операцій щодо розрахунків із заробітної плати між працівниками й роботодавцем супроводжується великою кількістю облікових документів типових та нетипових форм, на кожний з яких затверджується графік документообігу керівництвом підприємства.

     Основним  документом, який визначає порядок  організації оплати праці на підприємстві, розміри основної та додаткової заробітної плати, порядок преміювання працівників, є Положення про оплату праці на підприємстві.

     Даний документ повинен містити інформацію про:

     – загальні принципи організації оплати праці на підприємстві, системи і  форми оплати праці, які застосовуються до різних категорій працівників;

     – штатний розклад працівників  підприємства;

     – побудову основної (тарифної) оплати праці  з інструкціями за посадами і професіями тарифних ставок та окладів або порядку розрахунку, в залежності від показників роботи працівника і підприємства в цілому;

     – обумовлені доплати, надбавки і компенсації  із зазначенням їх розмірів;

     – інші преміальні системи, що використовуються на підприємстві та шкалу преміювання.

     Відповідно  до П(С)БО 26 “Виплати працівникам” розрахунки з оплати праці включають:

     1) поточні виплати, до яких відносять:

     – заробітну плату згідно окладів  і тарифів;

     – інші нарахування з оплати праці (щорічну, додаткову та інші види відпусток; оплату за час виконання працівниками державних та громадських обов’язків у робочий час; порядок нарахування заробітної плати за час перебування у відрядженні тощо;

     – виплати за невідпрацьований час (оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності робітника за рахунок коштів підприємства, виплати у зв’язку з витратами, пов’язаними з народженням або похованням тощо;