Облікова політика підприємства в частині обліку розрахунків з працівни-ками з оплати праці в сільськогосподарському підприємстві

     До  інших заохочувальних і компенсаційних виплат відносяться: винагороди за підсумками роботи за рік; винагорода за вислугу років, стаж роботи, не передбачені законодавством, і понад розмірів, встановлених чинним законодавством; винагороди за відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції; оплата простоїв не з вини працівника; суми, виплачені працівникам, що приймали участь у страйках; надбавки і доплати, не передбачені законодавством і понад розмірів, встановлених чинним законодавством; премії, що виплачуються у встановленому порядку по спеціальним системам преміювання; одноразові заохочення; оплата додатково наданих по рішенням трудового колективу відпусток, у тому числі жінкам, що виховують дітей; засоби, спрямовані на викуп майна підприємства членами трудового колективу за рахунок засобів підприємства з моменту їхньої персоніфікації; суми прибутку, спрямованих на придбання акцій; оплата навчання в навчальних закладах дітей працівників підприємства; вартість путівок на лікування і відпочинок або суми компенсацій, виданих замість путівок; екскурсії і подорожі; засоби, що направляються на викуп майна підприємства членами трудового колективу за рахунок засобів підприємства з моменту їхньої персоніфікації; витрати в розмірах страхових внесків підприємства, якщо договір страхування передбачає виплату обумовленої суми застрахованої фізичній особі по закінченні терміну страхового договору, незалежно від виникнення страхового випадку. 

     1.2. Нормативне забезпечення обліку  розрахунків з працівниками з  оплати праці 

     Трудові відносини в Україні регулюються  численними законодавчими та нормативними актами. Основним законодавчим актом є Конституція України, на якій базується все законодавство, у тому числі і законодавство про працю. Облік розрахунків з оплати праці є досить складною ділянкою бухгалтерського обліку, яка вимагає досить ретельного організаційного забезпечення.

     Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають  у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також  з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР. Перелік виплат працівникам, що включаються до конкретних видів заробітної плати наведений в Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженій наказом Держкомстату України від 13.01.2004 р. №5.

     Питання розрахунків з оплати праці регулюються  досить широким колом нормативних  документів, основні з яких наведені в табл. 1.1. 

     Таблиця 1.1

Характеристика діючої нормативно-правової бази з обліку і аудиту заробітної плати

     Вказаною  нормативною базою, яка регулює  розрахунки та їх відображення у обліку та звітності має бути забезпечено  кожне робоче місце бухгалтера, відповідального за певну ділянку обліку розрахунків. Нормативна база на робочому місці може бути представлена як у документальному, так і в електронному вигляді. Наявність такої бази у документальному вигляді є обов’язковою, що полегшує роботу працівників бухгалтерії по розрахункам з оплати праці.

     Аспекти організаційної роботи з систематизації інформації щодо поняття економічної  системи з обліку, аналізу, аудиту розрахунків з оплати праці розкривається  в працях провідних науковців (табл. 1.2). 
 
 

     Таблиця 1.2

       Огляд спеціальної літератури  з питань обліку, аналізу та  аудиту розрахунків з оплати  праці

     За  результатами дослідження нормативної бази встановлено, що публікації вітчизняних авторів обґрунтовано та повно розкривають сутність методики проведення організації обліку, аналізу розрахунків з оплати праці та ефективності її використання.

     Вивчивши  та проаналізувавши нормативне регулювання  та використання фонду оплати праці на підприємстві, можна зробити наступні висновки:

     - економічні, правові та організаційні  засади оплати праці працівників,  які перебувають у трудових  відносинах, на підставі трудового  договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці визначені Законом України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР. Закон спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати;

     - питання заробітної плати регулюються  досить широким колом нормативних  документів, якими має бути забезпечено  кожне робоче місце бухгалтера, відповідального за певну ділянку  обліку розрахунків. Нормативна база на робочому місці може бути представлена як у документальному, так і в електронному вигляді. Наявність такої бази у документальному вигляді є обов’язковою, що полегшує роботу працівників бухгалтерії по розрахункам з оплати праці;

     - порядок нарахування та виплати заробітної плати на підприємствах всіх форм власності передбачається колективним договором. Заробіток працівників залежить від складності та умов виконання роботи, якості її виконання працівником, результатів господарської діяльності підприємства та обраних власниками принципів матеріального заохочення.

     В Україні напрацьований багатий  досвід впровадження прогресивних форм і систем організації та оплати праці. Проте в більшості господарств  цей досвід безпідставно втратили, внаслідок чого використовуються не ефективні форми мотивації праці.

     Як  соціальна-економічна категорія, заробітна  плата служить основним засобом  задоволення особистих потреб працюючих, економічним важелем, що стимулює розвиток виробництва, ріст продуктивності праці, скорочення витрат на виробництво, є засобом перерозподілу кадрів.

     Раніше, коли заробітна плата жорстоко регулювалася державою, у підприємствах вона підтримувалась на середньому народногосподарському  рівні засобами державної допомоги. Тепер, коли підприємству доводиться розраховувати тільки на власні ресурси, стала гостро відчуватися першопричина, яка зумовлює відставанням з оплатою праці – низька її продуктивність.

     Процес  праці в обов’язковому порядку  пов'язаний з використанням матеріальних та трудових ресурсів. При цьому, трудові ресурси є найважливішим фактором виробництва, бо саме від них, у більшій мірі, залежать темпи і перспективи науково-технічного прогресу та суспільства в цілому.

     Під трудовими ресурсами на мікро  рівні треба розуміти не лише як абсолютну чисельність працюючих, але й рівень їх освітньої й професійної підготовки та відношення до своїх посадових обов’язків. Отже, сучасна оцінка стану трудових ресурсів теж повинна поєднувати їх абсолютну та якісну характеристики, що складає основу цілісної ефективної системи управління трудовими ресурсами на рівні окремого суб’єкта господарювання та на державному рівні.

     При цьому виділяють два основних способи вартісного відображення трудових ресурсів: виходячи із заробітної плати  працюючих або виходячи з усіх витрат на їх загальну та спеціальну освіту, враховуючи витрати на післядипломну освіту та перепідготовку. Перший спосіб простий, але має достатнє обґрунтування на сучасному рівні. Він виявляється в отриманні оплати праці, яка враховує і кількісні, і якісні ознаки праці.

     Теоретичний розгляд питань про розрахунки з  оплати праці має актуальне значення, оскільки оплата праці є досить важливою ланкою системи соціально-трудових відносин і найскладнішою у вирішенні  соціально-економічною проблемою. З  одного боку вона є основним джерелом грошових доходів найманих працівників, основою матеріального добробуту членів їхніх сімей, з іншого – суттєвою часткою витрат виробництва і ефективним засобом мотивації працівників до досягнення головної мети діяльності підприємства.

     Аспекти організації оплати праці й усіх розрахунків, пов’язаних з нею є основою соціально-трудових відносин найманих працівників, роботодавців і держави, що впливають на ефективність управління трудовими ресурсами.

     Опрацювання наукової літератури та діючих законодавчо-нормативних документів довело, що питання визначення термінів «оплата праці» і «заробітна плата», а отже вияву сутностей і сфер застосування цих економічних та обліково-аналітичних категорій є дискусійним.

     В сучасній науковій літературі не існує  одностайного трактування понять «оплата праці» та «заробітна плата», що прослідковується й у діючому законодавстві України. У нормах ст. 1 Закону України «Про оплату праці», КЗпПУ йдеться про ідентичність понять «оплата праці» та «заробітна плата». Вони означають винагороду, обчислену, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Та опрацювання положень Податкового кодексу України, Інструкції зі статистики заробітної плати і наукової літератури дало змогу зробити висновок, що поняття, а отже і обліково-аналітична категорія «оплата праці» ширше за своїм значенням, ніж «заробітна плата».