Механизмы государственного регулирования угольной промышленностью

• квоти і ліцензії;
• інвестиції;
• регулювання цін.

Об’єктами управління є державні підприємства, орендні підприємства, відокремлені підрозділи [3].

Рис.3.1 .  Механізм державного управління  вугільної  галузі 
 

     Відсутність системного підходу до реалізації державної  політики у вугільній галузі є  однією з визначальних причин її незадовільного стану.  Намагання вирішити питання, пов’язані із зменшенням обсягів вуглевидобутку, збитковістю державних вугільних підприємств, низьким технологічним рівнем виробництва, нестачею інвестиційних коштів, без розв’язання первинних проблем, до яких належать відсутність ефективного власника, невідповідність динаміки цін на вугільну продукцію та продукцію, що використовується у вугільному виробництві, а також відсутність необхідного обсягу інвестицій, до цього часу унеможливлювало реформування галузі. Але щоб виправити ситуацію держава вважає необхідною розробку національної програми реформування вугільної галузі. На рис. 3.2 наведено принципову схему процесу розробки та реалізації національної програми реформування вугільної галузі [5]. 

     Рис. 3.2 Механізм державного управління розробкою національних програм щодо реформування вугільної галузі 

     З метою сприяння  реалізації програми необхідно насамперед виділити у  державному бюджеті  окрему статтю «Фінансування державних програм» зі створенням у Мінвуглепромі Координаційної ради, до якої входили б представники учасників програми та заступники голови облдержадміністрації відповідного регіону.

     Кошти держбюджету, які виділяються для капітальних вкладень на розвиток діючих вугледобувних підприємств, необхідно надавати на конкурсній основі з умовою їх часткового повернення. Критеріями відбору інвестиційних проектів для бюджетного фінансування мають стати строки їх виконання і строки повернення бюджетних коштів, визначені із запланованої ефективності їх використання. Бюджетні витрати варто часткового відшкодовувати після реалізації проектів в обов'язковому порядку незалежно від фактично досягнутих результатів:

     рентабельними підприємствами − шляхом систематичних  відрахувань (у спеціальний фонд) заздалегідь встановленої частки доходу від продажу вугільної продукції протягом заздалегідь встановленого певного строку;

     збитковими − шляхом зниження поточних дотацій на заздалегідь передбачену величину або ліквідації дотацій.

     Такий порядок державного фінансування може створити дієву конкуренцію за одержання бюджетних коштів, стимулюватиме їх ефективне використання, сприятиме розширенню інвестиційного потенціалу галузі. Необхідним є комплексний вплив системи державного управління як з боку утворення сприятливих економічних, правових та міжнародних умов для залучення недержавних фінансових і реальних інвестицій, так і як джерела державної підтримки за рахунок бюджетних та спеціальних програм.

     В Україні принципи реалізації державної політики щодо реформування та розвитку вугільної промисловості визначені в таких документах, як Програма "Українське вугілля", затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2001 р. Метою Концепції є забезпечення прискореного розвитку вугільної промисловості та досягнення показників роботи, передбачених  Енергетичною стратегією України на період до 2030 року, шляхом ринкового реформування підприємств і системного усунення кризових чинників [9].

     Узгоджений  концептуальний підхід покладено в  основу коригування програм і  планів реалізації державної політики у вугільній  галузі, а саме:

     - Енергетичної стратегії України на період до 2030 року;

     - Програми "Українське вугілля";

     - Державної програми приватизації об’єктів державної власності;

     - плану законотворчої та нормотворчої роботи Мінвуглепрому;

     - програми енерго- та ресурсозбереження на підприємствах вугільної промисловості;

     - плану розподілу та використання коштів державної підтримки вугледобувних підприємств.

     Основні шляхи та способи розв’язання проблеми, які предбачає Концепція:

     1. Удосконалення законодавчої бази. Передбачається розроблення законодавчих актів, спрямованих на створення умов для адаптації підприємств галузі до ринкового середовища та сприяння її розвитку. У першу чергу розробляються акти, спрямовані на підвищення престижності шахтарської праці, відновлення та зростання людського потенціалу галузі, розв’язання інших проблем, що сприятиме забезпеченню належного рівня техніки безпеки та охорони праці на вугільних шахтах, підвищенню рівня оплати праці шахтарів, соціальному захисту працівників галузі та членів їх сімей. Пріоритетом є створення законодавчої бази для прискорення процесів приватизації у вугільній галузі з урахуванням її особливостей. У відповідних законопроектах повинні бути враховані специфіка розвитку та структурного реформування вугільної промисловості, порядок приватизації підприємств галузі, механізм залучення недержавних інвестицій, визначення соціально орієнтованих зобов’язань стратегічних інвесторів, забезпечення надійного, безпечного для працівників та навколишнього середовища, функціонування приватизованих шахт тощо.

     2. Удосконалення державного управління галуззю. Методи і форми державного управління вугільною промисловістю повинні змінюватися з урахуванням необхідності прискореного реформування відносин власності. Це потребує переходу до ринкових методів впливу держави на обсяги виробництва вугільної продукції, порядок її реалізації на внутрішньому ринку, експортно-імпортні операції та ціноутворення. Відповідні управлінські методи повинні враховувати такий механізм макроекономічної оптимізації, як додержання міжгалузевого балансу, що сприятиме розвиткові міжгалузевої кооперації підприємств базових галузей економіки. В паливно-енергетичному комплексі необхідно вдосконалити практику складення прогнозних балансів електроенергії та палива, а на рівні національної економіки — запровадити складення зведеного енергетичного балансу держави. У постприватизаційний період удосконалюються контрольно-наглядові функції держави, зокрема порядок здійснення контролю за виконанням інвесторами умов приватизації. Держава контролює додержання власниками вугледобувних підприємств суттєвих умов приватизації, погоджених обсягів участі у забезпеченні паливно-енергетичного балансу, раціонального відпрацювання запасів вугільних родовищ за прогресивними технологічними схемами, додержання екологічних норм та здійснення природоохоронних заходів. Держава здійснює нагляд за охороною праці шахтарів, створенням комфортних і безпечних умов праці, а також забезпеченням належних соціальних гарантій працівникам і членам їх сімей, у тому числі щодо надання житла.

     3. Реформування відносин власності. Заходи, що здійснюються у сфері відносин власності, спрямовуються на системну приватизацію підприємств галузі з метою залучення ефективного власника, отримання недержавних інвестицій і ліквідацію таких явищ, як безгосподарність, збитковість, низька продуктивність праці, високий рівень аварійності та травматизму шахтарів. Реформування відносин власності проводиться з урахуванням програми розвитку вугільної промисловості. Приватизація підприємств галузі проводиться відповідно до положень Законів України "Про приватизацію державного майна", "Про Державну програму приватизації" та інших нормативно-правових актів. Основним методом приватизації вугільних підприємств і продажу пакетів акцій є відкритий аукціонний продаж.

     4. Удосконалення виробництва вугільної продукції. У галузі виробництва вугільної продукції дії спрямовуються на підвищення продуктивності праці, навантаження на виробничі ланки вугледобувних підприємств із забезпеченням нешкідливих і гарантовано безпечних умов праці. Створюються умови для прогресивної зміни таких чинників виробництва, як людський потенціал, технологічна основа та стан гірничого господарства. Для відновлення людського потенціалу вугільної галузі запроваджується механізм забезпечення високопродуктивних і гарантовано безпечних умов праці шахтарів, підвищується ефективність відповідного державного нагляду, здійснюється дегазація вугільних пластів та комплексна механізація виробничих процесів, підвищується рівень оплати праці шахтарів до світового з поступовим переходом до погодинної оплати праці, підвищуються пенсії шахтарям, у тому числі за рахунок недержавних пенсійних фондів, забезпечується соціальний захист працівників галузі і членів їх сімей, установлюється відповідальність роботодавців та органів виконавчої влади за надання не в повному обсязі соціальних гарантій.

     Реалізація  Концепції дасть змогу:

     - внести протягом трьох місяців після схвалення Концепції необхідні зміни до документів з питань реалізації державної політики у розвитку вугільної галузі;

     - розробити проекти урядових рішень щодо вдосконалення державного управління галуззю та інших нормативно-правових актів, передбачених Концепцією;

     - упровадити продаж коксівного вугілля на біржових торгах та забезпечити виконання відповідних програм енерго- і ресурсозбереження;

     - здійснити підготовку приватизаційних угод і сформувати приватизаційні лоти;

     - провести відкриті аукціони з  продажу об’єктів державної власності  вугільної галузі;

     - здійснити заходи щодо забезпечення  диверсифікації джерел поставки  гірничошахтного обладнання;

     - створити та забезпечити функціонування  вдосконаленої системи контролю  якості вугілля;

     - забезпечити перехід до формування цін на енергетичне вугілля виходячи з його калорійності, технічних властивостей та з урахуванням цін на альтернативні види палива [17].

     Більшість вугледобувних підприємств виконують  містоутворюючі функції, і результати їх діяльності мають вирішальний  вплив на соціально-економічний  та екологічний стан багатьох міст і селищ в Україні. У діючих законодавчих актах регламентовано участь регіональних держадміністрацій та органів місцевого самоврядування в регулюванні господарської діяльності в межах відповідних територій, але їх компетенцію щодо підприємств вугільної галузі, особливо в частині рішення соціальних і екологічних проблем, варто було б обумовити особливо [6].

     На  мою думку, доцільно надати місцевим органам влади та самоврядування такі повноваження: участь у виробленні і обов'язкове узгодження рішень щодо ліквідації, реконструкції та будівництва шахт на території регіону; розпорядження коштами державного бюджету, які виділяються для вирішення соціальних і екологічних проблем у зв'язку з ліквідацією шахт; участь у прийнятті, узгодження та контроль виконання фінансових планів державних вугільних підприємств регіону, узгодження контрактів з їх керівниками; участь в управлінні державними корпоративними правами вугільних підприємств; узгодження і контроль виконання планів санації вугледобувних підприємств; участь у створенні інститутів спільного фінансування інноваційних та інвестиційних проектів у вугільної галузі з наданням гарантій (за рахунок місцевих бюджетів) захисту залучаються для цього недержавних коштів.

     Інститутом економіки промисловості НАН України за результатами проведених досліджень підготовлено та подано до центральних органів державної влади ряд конкретних пропозицій та проектів нормативно-методичних документів з актуальних питань економіки вугільної промисловості, зокрема, щодо фінансування та комерціалізації галузевої науки з створенням централізованого фонду ліцензійних платежів, економічного стимулювання інноваційної діяльності, методів оцінки ефективності заходів науково-технічного прогресу (в тому числі, у сфері безпеки робіт та екології), системі державного фінансування технічного переоснащення шахт, концептуальним положенням інноваційного розвитку галузі та ін Частина виконаних розробок реалізована, інші, я сподіваюсь, будуть використані в процесі втілення в життя нової концепції розвитку вугільної промисловості України [14].

     Щодо  подальшого науково-методологічного  забезпечення реформування вугільної  промисловості, її ефективного функціонування в ринкових умовах можна назвати  такі проблеми, які, як мені представляються, актуальні для України:

     - освіта, числення та присвоєння (або відшкодування) диференціальної гірничої ренти (потрібно зауважити, що ця проблема переплітається з багатьма іншими економічними проблемами галузі - ціноутворення, дотування, оподаткування, приватизації, конкуренції і т.д.);

     - формування і регулювання цін на вугільну продукцію у взаємозв'язку з ціноутворенням на інші паливно-енергетичні ресурси;

     - тенденції до монополізації (у різних формах прояву) виробництва вугільної продукції і створення ринкового конкурентного середовища в галузі;

     - інвестиційне забезпечення відтворення, розвитку та ліквідації вугледобувних підприємств, особливості амортизаційної політики у вугільній галузі;

     - економіко-правові основи розробки вугільних родовищ на умовах концесії;

     - співвідношення і особливості державного регулювання та ринкового саморегулювання виробництва у вугільній промисловості;

     - адаптація вітчизняної вугільної промисловості до умов світового ринку вугільної продукції [1].

     Я вважаю, що співробітництво вчених з інших країн безсумнівно сприяло б успішному вирішенню цих проблем.