Макроекономічна нестабільність та інфляція

- інфляційний податок – капіталу. Він сплачується автоматично під час

купівлі товарів за вищими цінами. 

, де 

Рn – рівень цін в n-ому році; 

Pn-1- рівень цін в (n-1)-му році; 

Mn – пропозиція грошей в  n-му році. 

- держава отримує сеньйораж внаслідок  монопольного права друкувати

гроші. Він обраховується як різниця між сумою номіналів додатково

випущених банкнот і затратами на їх друкування. 

Високі  темпи інфляції і різка зміна  структури цін ускладнюють планування

(особливо  довгострокове) фірм та домогосподарств.  В результаті

збільшується  невизначеність і ризик ведення бюджету. Платою за це є ріст

процентних  ставок та прибутків, а інвестиції починають  носити

короткостроковий  характер. 

Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати  грошові  кошти, які

швидко  знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін

(інфляція  попиту). 

Реальна грошова процентна ставка зменшується  на величину щорічного

проценту  росту інфляції. 

Відбувається  знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес

відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження  населення,

банківські  вклади, облігації, страховки, готівкові  гроші. Кошти

спрямовуються в основному на поточне споживання. Це так звана, втеча від

грошей. 

В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних

товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують

національні виробники. 

Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча

капіталів за кордон. 

Знижується  політична стабільність у суспільстві, росте соціальна

напруженість. 

Змінюється  структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету.

Звужуються  можливості держави для проведення експансіоністської

фіскальної  та монетарної політики. Зростає бюджетний  дефіцит і державний

борг, запускається механізм їх відтворення. 

Інфляція  приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення

і підприємств через податки. Це має  місце внаслідок того, що платники

податків  через зростання номінального доходу автоматично потрапляють до

більш високої групи оподаткування. В  результаті і у населення, і у

підприємств вилучають частину доходів, які не є прибутками і які повинні

були  йти на поточні витрати. 

Для інфляційного податку існує крива  Лаффера, яка показує величину

надходжень  від інфляційного податку при  різних рівнях інфляції. Коли

економіка знаходиться у стані рівноваги і темпи інфляції не змінюються з

часом. 

  

Р - рівень інфляції; 

ІТ  – інфляційний податок. 

Із  зростанням інфляції база оподаткування (у цьому випадку – це попит  на

реальні грошові залишки) зменшується.  

  мах. Подальше зростання інфляції призводить до скорочення надходжень,

тому  що високий рівень інфляції не компенсує  скорочення рівня реальних

грошових  залишків, які і обкладаються податком (відрізок ML на графіку). 

Висновок. При стійких темпах інфляції існує  максимальний бюджетний

дефіцит, який фінансується за допомогою друкування грошей. Уряд може

тимчасово фінансувати дефіцит вищий за максимальних (ІТмах), але за

рахунок прискорення інфляції, замість збереження її стабільного темпу.

Якщо  уряд намагається довгий час фінансувати  більший, ніж ІТмах дефіцит

бюджету, то це призводить до гіперінфляції. 

Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від

оподаткування (якщо податки нараховані в ІІІ  кварталі, а виплачуються

вони  в ІV кварталі, то при гіперінфляції  суми знецінюються за цей

проміжок  часу). 

Інфляція  погіршує керованість національним господарством, оскільки

посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко  прогнозувати затрати

і прибутки, що знижує економічну активність. 

В умовах стагфляції висока інфляція поєднується  з високим безробіттям. 

При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде

переорієнтація  на посередницьку діяльність. Масово згортається

виробництво. Гроші перестають виконувати свої функції (росте бартер),

посилюються неплатежі (криза фінансово-грошової сфери). Порушуються

кредитні  відносини. виробництво і обмін  рухаються до зупинки. Виникає

економічний, соціальний і політичний хаос.       

 

Методи подолання інфляції 

Висока  соціально-економічна "ціна", яку  суспільство сплачує за допущену

інфляцію, вимагає антиінфляційних дій. Світова практика нагромадила в

цій галузі певний досвід.  

Антиінфляційна  політика держави — це сукупність заходів державного

регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції. 

Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зведення темпів

інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський  та монетарний. 

Кейнсіанська  антиінфляційна політика полягає в  стабілізації сукупного

попиту. 

Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського

напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо боротьби з інфляцією. 

Існують кілька методів монетарної антиінфляційної  політики. 

В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації грошей.

Приклади: Німеччина 1925 p., Угорщина 1946 p., Україна 1994 р. 

Метод шокової терапії передбачає зменшення  дефіциту бюджету за рахунок

скорочення  витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту,

скорочення  податкових ставок. У результаті дорогого кредиту слабкі фірми

банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином,

інфляція  призупиняється. Однак застосування цього методу негативно

впливає на добробут населення. 

Метод градуювання, або поступових змін —  метод монетарного напряму

антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому  зниженні темпів

зростання грошової маси. Ця політика дуже часто  викликає інфляційну

інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді,

коли  зростання рівня цін становить  не більш як 20 % на рік. 

Перевагами  поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та

надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися.

Поступовий  спад виробництва дає можливість підприємствам

перепрофілюватися. Головний позитив — це соціальна  стабільність у

державі. Недоліками поступової ходи є, безумовно, невизначеність

економічної політики та очікування інфляції. 

Застосування  одного з монетарних методів антиінфляційної  політики

залежить  від соціально-економічної ситуації в країні та визначається

конкретними умовами і можливостями. 

Метод регулювання цін і доходів за допомогою заморожування цін і

заробітної  плати та обмеження її зростання. Цей підхід передбачає

встановлення  коефіцієнта виробничих втрат. Він  показує, скільки

відсотків реального ВВП потрібно витратити  для того, щоб скоротити

рівень  інфляції на 1 %. Політика регулювання цін та доходів на практиці

себе  не виправдала, тому застосування її в  економіці обмежене. 

У сучасних умовах більшість економістів  пропонують дотримуватись

наступного  методу антиінфляційної політики: темп зростання пропозиції

грошей має дорівнювати темпові економічного зростання країни. 

Отже, головним принципом боротьби з інфляцією  є усунення джерел її

походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то

повністю  усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у

ліквідації  інфляції, а у зниженні високих  та утриманні стабільно низьких

темпів  передбачуваної інфляції. 

 

Висновок 

Першочерговою проблемою, яку має розв'язати  український уряд, є зниження

рівня інфляції.  Зниження рівня інфляції має забезпечити   подальше

економічне  зростання в Україні . 

Украй високою виявилася інфляція в  листопаді. Як повідомив 07.12.2007