Конкурентноспроможність фірми

Рис.  5. Послідовність оцінки конкурентоспроможності торговельного підприємства

Формування  групи підприємств-конкурентів є  дуже важливим етапом роботи, оскільки підприємство може бути конкурентоспроможним у межах певного сегмента ринку, а в межах іншого — бути неконкурентоспроможним.

Підприємства, що визначаються конкурентами певного  підприємства, повинні відповідати  таким ознакам:

1.  Єдиний  регіональний ринок діяльності або його певний сегмент — район діяльності, визначений у межах міста, району чи області.

2.  Відповідність  асортиментної структури товарообороту,  широта та глибина асортименту  товарів та торговельних послуг, що пропонуються.

3.  Співставлення фаз життєвого циклу підприємства та основних стратегічних цілей розвитку.

4. Застосування  однакових каналів розповсюдження  товарів.

5. Наявність  доступу та рівність можливостей  щодо формування ресурсного потенціалу підприємства (перш за все, на ринку закупівлі товарних ресурсів, ринку інвестицій та інновацій).

Перші дві ознаки є визначальними для початку  конкурентної взаємодії. Невідповідність  підприємств за трьома іншими ознаками допускає їх конкуренцію, але визначає нерівність стартових умов конкурентної боротьби.

II етап — збір інформації про діяльність підприємств-конкурентів.

Інформація, необхідна  для оцінки конкурентоспроможності підприємства, може бути добута кількома шляхами:

1. Шляхом отримання  об'єктивної кількісної інформації  про основні результати господарсько-фінансової діяльності під-приємств-конкурентів. Джерелом її отримання можуть бути форми бухгалтерської, статистичної або податкової звітності; кон'юнктурні огляди регіонального споживчого ринку, виконані відповідними маркетинговими фірмами, матеріали галузевої та спеціальної преси, спеціально замовлені дослідження.

2.  Шляхом  збору якісної інформації про  діяльність під-приємств-конкурентів,  стратегію та тактику їх діяльності. Така інформація може бути  отримана шляхом проведення соціологічних опитувань, вибіркових спостережень, залучення експертів тощо.

Неповнота, а  іноді й відсутність доступу  до інформації про діяльність фірм-конкурентів  нерідко обумовлює необ'єктивну  оптимістичну оцінку стосовно переваги підприємства над його конкурентами.

Повнота збору  інформації та широта використаних джерел є запорукою об'єктивності висновків, які будуть отримані на стадії її обробки.

III етап — формування системи оціночних показників.

Виходячи з  теоретичних основ оцінки конкурентоспроможності підприємства та враховуючи наявну інформацію, формують перелік основних критеріїв та показників оцінки конкурентоспроможності.

Основні критерії та напрямки оцінки конкурентоспроможності торговельного підприємства наведено у таблиці  3.

Як видно  з таблиці, в процесі оцінки конкурентоспроможності підприємства можуть використовуватися як кількісні, так і якісні показники.

Система кількісних показників застосовується для оцінки конкурентоспроможності підприємства.

Якісні показники  використовуються в процесі оцінки у вигляді опису (образу) або у вигляді бальної оцінки якості, отриманої на основі експертного зіставлення фактичного стану з найкращим.

IV етап — обробка інформації та отримання узагальнюючої оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства може проводитися різними методами. Основними з них є:

Критерії  та напрямки оцінки конкурентоспроможності Таблиця  3

 

 

 

 

Продовження таблиці  3

І. Метод  різниць. Його суть полягає у визначенні переваг та недоліків підприємства за окремими показниками, що порівнюються (об'єктами оцінки).

При застосуванні даного методу підприємство, що оцінюється, порівнюється тільки з одним підприємством-конку-рентом. За кожним з показників, що порівнюються, визначається не тільки позиція оцінюваного підприємства, а й кількісний розрив у досягнутих значеннях (табл.  4).

Таблиця  4

Приклад проведення оцінки конкурентоспроможності підприємства методом різниць

II. Метод рангів. Він визначає загальні положення, сильні та слабкі сторони підприємства, що оцінюється, в боротьбі з конкурентами.

Застосування  даного методу ґрунтується на визначенні місця підприємств-конкурентів за кожним об'єктом оцінки шляхом ранжування досягнутих значень показників (табл.  5). Проведення такої роботи дозволяє визначити, за якими порівняльними критеріями оцінки підприємство випереджає конкурентів, а за якими — відстає (кількісна оцінка відставання (випередження) в цьому разі не проводиться).

Підсумовування  місць (рангів) окремих підприємств  за всіма Показниками оцінки дозволяє виявити найбільш конкурентоспроможне підприємство за критерієм мінімуму набраних рангів (якщо найкращий стан показника оцінки визначається як мінімальний ранг) або за критерієм максимуму набраних рангів (якщо найкращий стан оцінюється максимальним рангом). Обраний принцип оцінювання повинен дотримуватися стосовно всіх показників оцінки.

Порівняння  суми рангів, отриманих підприємством, що оцінюється за найкращими показниками, дозволяє визначити місце Підприємства та його основного конкурента в конкурентній боротьбі.

Таблиця  5

Приклади  проведення оцінки конкурентоспроможності підприємства методом рангів

Перевагою даного методу є його простота, можливість застосування для оцінок як кількісних, так і якісних показників. У  той же час даний метод дає тільки посередній результат, не дозволяє оцінити ступінь відставання підприємства від його основного конкурента.

///. Метод балів. Його застосування дозволяє визначити узагальнюючу кількісну оцінку становища підприємства в конкурентній боротьбі за наявності кількох конкурентів.

Застосування  даного методу передбачає:

1. Складання  матриці оціночних показників  для порівняння підприємства  з його конкурентами.

2.  Виділення  найкращого значення окремого  оціночного показника з даної  сукупності підприємств та присвоєння йому визначеного бального значення (за самостійно встановленою шкалою оцінювання).

3. Розрахунок  балів, отриманих іншими підприємствами  за даним оціночним показником  шляхом порівняння їх фактичних  значень з найкращими в даній  сукупності:

де З_ij — фактичне значення і-го оціночного показника по j-тому підприємству;

3_ін — найкраще значення і-го оціночного показника по даній сукупності;

Б_МАХІ — максимально встановлений бал оцінювання окремого показника.

4.  Встановлення  значущості (вкладу) конкретного показника оцінки в загальну оцінку конкурентоспроможності підприємства — ЗН.

Рівень значущості окремих оціночних показників задається  експертно з врахуванням уявлення про роль даного показника в формуванні загального висновку про ступінь  конкурентоспроможності підприємства.

5.  Отримання  узагальненої бальної оцінки  конкурентоспроможності з використанням наступної формули:

Застосування  цього методу дозволяє не тільки визначити  основних конкурентів та місце в  конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й оцінити ступінь його наближення до найбільш конкурентоспроможного підприємства.

IV. Метод „еталону " (графічний метод). Цей метод використовується для наочного відображення зон конкурентних переваг та недоліків підприємства.

Для застосування методу необхідно:

1. Визначити  напрямки (зони) оцінки конкурентоспроможності. Для наочності отриманого результату рекомендовано обмежитись 5-ма напрямками (зонами) оцінки.

2.  Встановити  максимальну (еталонну) кількість балів оцінювання, однакову за кожним напрямком.

3. Визначити  кількість балів, набраних підприємством,  що оцінюється, в порівнянні з  еталонним значенням.

4. Здійснити  побудову графічної ілюстрації  стану конкурентоспроможності підприємства.

Радіус еталонного кола та масштабування осей еталонного багатокутника визначається встановленим максимальним балом оцінювання.

Багатокутник  фактичного стану підприємства будується  шляхом відкладання на осях (напрямках  оцінки) фактично набраних балів та з'єднання отриманих точок.

Даний метод  може застосовуватися не лише для  оцінки конкурентоспроможності підприємства стосовно фактичних конкурентів, а  й для порівняння з еталонним  станом (ідеальною моделлю) функціонування підприємства.

 

ЛІТЕРАТУРА 

1. Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. — М.: Центр экономики и маркетинга, 1996. — 208 с.

1. Акулов В., Рудаков М. К характеристике субъекта стратегического менеджмента // Проблемы теории и практики управления. — 1998. — № 4. — С. 112–116.

3. Ансофф И. Новая корпоративная стратегия. — СПб: Питер Ком, 1999.

4. Барабась Д. О. Аналіз «п’яти сил» конкуренції в українській швейній галузі // Маркетинг в Україні. — 2002. — № 4. — С. 12–14.

5. Барабась Д. О. Конкурентний потенціал і конкурентоспроможність підприємства: суть, співвідношення та етапи оцінювання // Маркетинг: теорія і практика: Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф., 25–26 травня 2001 р. — К.: КНЕУ, 2001. — с. 19–20.

6. Барабась Д. О. Управління конкурентними перевагами підприємства (на прикладі підприємств швейної галузі). Дис. канд. екон. наук (08.06.01) /Київ. нац. економічний ун-т. — К., 2003. — 226 с.

7. Беренс В., Хавранек П.М. Руководство по подготовке промышленных технико-экономичесаких исследований: Пер. с англ. — Перераб. и доп. изд. –М.: АОЗТ «Интерэксперт», 1995. — 343 с.

8. Герасимчук В. Г. Розвиток підприємства: діагностика, стратегія, ефективність. — К.: Вища шк., 1995.

9. Кіндрацька Г. І. Основи стратегічного менеджменту: Навч. посібник. —Львів: Кінапрі ЛТД, 2000.

10. Ламбен Ж-Ж. Стратегический маркетинг. Европейская перспектива: Пер. с франц. — СПб: Наука, 1996.

11. Посвятенко Т. І. Оцінювання та аналіз конкурентоспроможності підприємства // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. –2004. — № 4. — С. 191–195.

12. Посвятенко Т. І. Конкурентоспроможність в умовах сучасного ринку // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. — 2004. —№ 6. — С. 211–215.

13. Посвятенко Т. І. Управління конкурентоспроможністю виробництва // Дні науки: Зб. тез доп.: В 3 т. / Гуманітарний університет «ЗІДМУ»,27–28 жовтня 2005; Ред. кол. В. М. Огаренко та ін. — Запоріжжя: ГУ «ЗІДМУ», 2005. — Т. 1. — С. 73–74.

14. Посвятенко Т. І. Розвиток теорії конкурентних переваг // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. – 2005. — № 6. — С. 260–264.

15. Скударь Г. М. Управление конкурентоспособностью крупного акционерного общества: проблемы и решения. — К.: Наук. думка, 1999. — 496 с.

16. Фатхутдинов Р. А. Стратегический менеджмент: Учеб. пособие. — М., 1997.

17. Щербатюк О. М. Комплексний механізм зміцнення конкурентних позицій місцевих товаровиробників (на прикладі м’ясо- та молокопереробних підприємств Криворіжжя) Дис. ... канд. екон. наук (08.06.01) / Київ. нац.економ. ун-т. — К., 2005. — 223 с.

18. Экономическая стратегия фирмы: Учеб. пособие / Под ред. А. П. Градова. — СПб: Спец. лит., 1995.