Вплив засобів масової інформації та інтернет мережі на формування іміджу політиків

Найважливішим напрямком іміджевого рекламування є, безперечно, робота з  створення, формування іміджу лідера, партії чи іншого суб'єкта політики. При цьому поширення останнім часом іміджевих характеристик не можна вважати тільки примхою політтехнологів та іміджмейкерів. Необхідність нових технологій визначається, насамперед, соціально-психологічними особливостями суспільства і високим рівнем розвитку сьогоднішніх ЗМІ й електронно-комп'ютерних технологій. Система символів пронизує нині усе наше життя.

Символічний підхід властивий самій  психічній природі людини і полегшує їй вибір у політичній сфері. Тому масова свідомість орієнтується переважно саме на іміджеві характеристики, що виступають як певні символи нашої політичної реальності. Цю тенденцію підтверджують і соціологічні дослідження. Так, на запитання “Чим ви будете керуватися, голосуючи за ту чи іншу партію?” 27 % респондентів відповіли, що орієнтуватимуться на назву партії, її програму, гасла, а 18 % заявили, що виходитимуть з прізвищ лідерів .

Таким чином, сучасна практика формування політичного іміджу лідера або партії володіє широким арсеналом дійових засобів від професійно поставленої політичної реклами до системи паблік рілейшнз. Використовуються вже апробовані методи «розкрутки кандидата», його «упакування» і «продажу», «зниження іміджу конкурента», «війни компроматів» тощо. В сучасній політичній боротьбі нерідко застосовуються і «брудні» технології, вивчення яких допоможе протистояти їх впливові на громадську думку.

Відповідно до потреб українського політичного ринку у всій цій  роботі відбувся поворот від іміджу «вербального» лідера перших років  незалежності до іміджу «лідера-прагматика». Однак останнім часом у громадській  думці зростає інтерес до політичних лідерів, що могли б викликати  щирі симпатії у більшості населення  і значною мірою відповідати  іміджеві «улюбленець народу». Сучасний «ідеальний лідер» повинен синтетично поєднувати в собі якості попередніх типажів з високим професіоналізмом, моральністю і патріотичною відповідальністю перед своїм народом, здатністю  об’єднати зусилля мільйонів  для кардинального поліпшення як внутрішнього, так зовнішнього становища  країни.

2.3  Вплив Інтернет мережі на міжнародний політичний імідж.

Неможливо переоцінити вплив  глобальної мережі Інтернет на розвиток фактично всіх сфер суспільного життя сучасного суспільства. Фахівці зі зв’язків з громадськістю як одного з найдинамічніших складових сучасного комунікаційного менеджменту почали активно освоювати можливості Інтернету для просування корпоративних, товарних і персональних брендів, нарощення пабліцитного капіталу організацій, налагодження активної взаємодії з цільовими аудиторіями. Спочатку переваги Інтернет-PR використовувались переважно для корпоративних комунікацій у бізнес-середовищі, проте на сьогодні вони активно проникають і в політичну сферу, зокрема й у проведення виборчих кампаній [11].

Малодослідженим  аспектом все ще залишаються саме Інтернет-технології проведення виборчих кампаній та оцінка їх впливу на електоральний вибір  громадян, тому дуже важливим є вивчення впливу політичних Інтернет-PR на формування електоральної громадської думки під час виборчих кампаній в Україні, виокремлення інструментів такого впливу. Всесвітня глобальна мережа Інтернет представляє унікальні можливості для PR –максимально інформативні комунікації з використанням різних видів інформації, оперативність передачі інформації, швидке реагування на новітні тенденції, доступність та відносна помірність вартості застосування отримання інформації, глобальність інформаційного ресурсу, відсутність просторових і часових обмежень, фактична відсутність будь-якої цензури на публікації, постійне зростання аудиторії Інтернет [13]. Характерними рисами Інтернету як засобу комунікації є мультимедійніть, оперативність, ємність та повнота інформації, інтерактивність. Не претендуючи на повноту і вичерпність в рамках даної наукової розвідки, розглянемо деякі найбільш використовувані технології сучасних політичних Інтернет-PR, розуміючи під ними засоби інтерактивної он-лайн взаємодії з цільовими аудиторіями в рамках політичної комунікації. При цьому ми не враховуємо таких аспектів як використання електронної пошти, передавання файлів з допомогою Інтернет, електронна розсилка, прес-релізі, оскільки вони стосуються безпосередньої взаємодії PR-фахівця з вузькою адресною аудиторією (журналісти, партнери тощо) і не охоплюють масових аудиторій (за винятком, наприклад, спам-розсилки, вірусного маркетингу і т.п.) [15].

Найбільш відомою та поширеною  технологією Інтернет-PR можна назвати створення та просування корпоративного web-сайту організації, який є сукупністю web-сторінок, поєднаних в одне змістове ціле з допомогою уніфікованого дизайну, засобів навігації. Слідом за комерційними структурами, для яких створення сайту вже є звичною практикою, офіційні сайти почали використовувати як засіб комунікації з потенційним електоратом і політичні партії та окремі політики. При цьому варто з’ясувати, які саме можливості для нарощення пабліцитного капіталу актора виборчого процесу дає сайт. Він може виконувати відразу декілька завдань: бути джерелом інформації про політичного лідера, виступати інструментом для залучення нових прихильників та мобілізації вже існуючих, слугувати середовищем для дискусійного процесу, використовуватися як віртуальна громадська приймальня.

Проаналізувавши офіційні Інтернет-ресурси  найвідоміших політичних сил України, можна помітити, що зазвичай сайт політичної організації містить декілька тематичних блоків: новинно- інформаційний (новини, історія організації, анонси); персоналійний (інформація про лідера організації, біографія, звернення до прихильників); ідеологічний (програмні документи організації, офіційна символіка). Обов’язковим елементом є інформація, що дає можливість зворотного зв’язку для віртуальних відвідувачів: електронні адреси, форми для запитань чи звернень відвідувачів сайту тощо.

У деяких політичних партій, наприклад «Партії регіонів» та «Наша Україна», головним Інтернет-представництвом є не просто сайт, а інформаційний сервер, що покликаний надавати відвідувачам ширші можливості для доступу до електронних ресурсів, Інтернет-пошуку, відео- та аудіоматеріалів тощо. Варто зазначити, що інформаційні сервери все-таки є менш притаманними для політичних партій, а радше для органів державної влади. Остання президентська кампанія підтвердила актуальність переведення векторів політичних PR з традиційних ЗМІ в Інтернет-простір. Свої «Інтернет-представницва» були у 11 з 18 кандидатів першого туру, однак на думку аналітиків політтехнологи та самі політики не врахували особливості глобальної мережі, працюючи з нею як з традиційними ЗМІ.

Наступним інструментом Інтернет-PR можна назвати використання блогосфери та віртуального простору соціальних мереж для просування певного політичного бренду чи ідеї, при цьому саме цей різновид Інтернет-PR часто експлуатується для розповсюдження позитивної інформації про себе, так і для контрходів проти політичних опонентів. Виокремилось два напрямки використання блогосфери для політичної комунікації:

1) ведення політиками персональних Інтернет-журналів (або

принаймні заповнення їх прес-службою  політика від його імені);

2) використання авторитетності популярних блогерів для розповсюдження

інформації про політика [12].

Розглянемо спочатку детальніше перший аспект. Одним із перших блог як інструмент ведення передвиборчої боротьби використав у 2003 р. кандидат в президенти США Говард Дін. Іншим результативнішим прикладом є відеоблог канцлера Німеччини Ангели Меркель, який попри офіціозність користувався популярністю не лише у звичайних відвідувачів, але й експертів, політологів, журналістів тощо. Окрім того, Ангела Меркель має свої сторінки в популярних соціальних мережах Facebook та Twitter Серед інших політиків світового рівня ведуть блоги та мають персональні сторінки в соціальних мережах Facebook та Twitter прем’єр- міністр Великобританії Гордон Браун, президент Франції Ніколя Саркозі, президент Російської Федерації Дмитро Медведєв, Генеральний секретар

НАТО Андерс Фог Расмуссен, президент США Барак Обама.Навіть деякі монарші родини (зокрема королівська родина Великобританії та імператорська родина Японії) мають власні мережеві щоденники.

Українські політики також  використовують блогсферу для мобілізації електорату. Наприклад, персональний блог Віктора Януковича під назвою «Щоденник Лідера» активно діяв і регулярно оновлювався під час виборчої кампанії, однак після її завершення взагалі зник з офіційного серверу «Партії регіонів». Юлія Тимошенко теж має свій персональний блог «…Без політики» blog.tymoshenko.ua, щоправда у зв’язку з політичними перипетіями останній запис політика датовано ще 4 січня 2010 року. Лідером за активністю в соціальних мережах серед кандидатів першого туру президентської кампанії був Сергій Тігіпко, що має акаунти на сайтах www.odnoklassniki.ru і www.vkontakte.ru, зареєстрований у найпопулярніших блог-сервісах: Twitter, LiveJournal, Flickr, Politiko, Yandex, Youtube, Facebook [14].

Однак помітною залишається  тенденція до недооцінки потенціалу персональних блогів з боку самих політиків та їх політичних команд. Це проявляється в тому, що блоги українських політиків залишаються надто формалізованими, дублюючи інформацію з офіційного сайту чи традиційних мас-медіа (найчастіше, партійної преси), деперсоніфікованими, адже зі стилю ведення щоденників часто відчувається, що самі політики не беруть участь у цьому процесі, непостійними, адже інтерес до їх ведення проявляється здебільшого перед виборами і після їх закінчення, як правило, згасає.

Другий аспект використання блогосфери реалізується через публікацію популярними блогерами заміток на суспільно-політичну тематику зі згадуваннями конкретних політичних сил, діячів тощо. Як правило, у коментарях до таких заміток розгортаються дискусії між представниками різних політичних сил . Блогосфера також є «благодатним» середовищем для розповсюдження чуток та пліток, запуску технології компромату.

Наступним напрямом Інтернет-PR є використання банерів, за допомогою яких відвідувачів заводять на потрібні інформаційні продукти: статті, новини, відео тощо. Банерною рекламою користувалися команди Віктора Януковича, Юлії Тимошенко, Сергія Тігіпка. Іноді такі банери використовувались для популяризації Інтернет-ресурсів, основне завдання яких полягає у підриві репутації політичного опонента. Окрім названих засобів до Інтернет-PR належать ще деякі інструменти, зокрема організація хакерських атак, «накрутка» рейтингу сайта, підміна сайтів, однак, вони впливають більшою на діяльність самих виборчих штабів політичних опонентів, а не на безпосередньо електорат, тому їх потенціал як інструменту впливу на громадську думку є значно меншим. Таким чином, використання сучасних IT-технологій у діяльності суб’єктів політичної комунікації є важливою умовою модернізації і вдосконалення всієї політичної системи. Інтернет як нове інформаційно-комунікаційне середовище надає нові можливості для оптимізації технологічного аспекту ведення передвиборчих кампаній, урізноманітнює канали взаємодії з виборцями. При цьому найважливішими засобами впливу на формування електоральної громадської думки є використання політичних сайтів, блогосфери та соціальних мереж. Попри це виникають нові труднощі, пов’язані з використанням політичних Інтернет-PR. Серед них можна назвати етичний аспект використання Інтернет, який ще досі залишається недостатньо вивченим, адже відсутність цензури та законодавчого регулювання часто призводить до низької якості інформаційної продукції, використання компромату.

Варто відмітити, що Україна стала активним учасником комп’ютерної революції. Інтернет з’явився в нашій країні вже давно, і, звичайно, першими з’являлися ресурси пов’язані з комп’ютерною технікою. З плином часу колекція тематичних ресурсів поповнювалася: З’являлися розважальні ресурси, фінансові, і згодом політичні. Поряд с цим з’являлися різні системи підрахунку кількості та аудиторії відвідувачів кожного типу ресурсів, і ця система показала, що про політику в Уанеті читає аж кожний сотий з тих піввідсотка населення України, що звуться «постійні відвідувачі мережі». Цьому феномену можна дати два пояснення. Перше: політизованість аудиторії Інтернету набагато нижча, ніж у середньому по Україні (що не зовсім правдоподібно). Друге: якість і форма подання політичної інформації на цих сайтах, м’яко кажучи, не сприяють лавиноподібному притоку громадян, які прагнуть політпросвіти (виглядає набагато переконливіше). Можливе третє пояснення — народ і радий був би почитати, та не знає, де — важко визнати спроможним: той, хто шукає, тут обов’язково знайде. Хоча, може, хтось не шукає внаслідок банальних лінощів або ж недостатнього знайомства з інформаційно-пошуковими можливостями Уанету. Аналогічна проблема слабкої відвідуваності характерна й для щоденних інтернет-газет, в яких, крім іншого, розповідається й про політику. Хоча тут, звичайно, картина дещо приємніша — не політикою єдиною живуть їхні читачі. Отже спробуємо докладніше розглянути причину такого низького рейтингу саме політичних сайтів – саме тих які цікавлять нас як об’єкт дослідження. Політичні сайти та, з деякими обмовками, громадсько-політичні газети в Уанеті можна порівняти з «гуртками за інтересами», до яких входять самі видання та їхні читачі.

Підходячи ближче до теми, хотілось би відмітити, що будь яка людина звичайно піклується про те, як його оцінюють інші. Тим більше, якщо він - публічний  політик. Усілякі рейтинги популярності за останні роки вже порядком набридли. Тим більше ті, котрі зроблені мало професійно і часто виглядають  ангажованими  й  упередженими.      
      Прихід в Інтернет українських політиків зробить політику більш відкритою і доступною рядовим громадянам країни, а також змусить політиків зрозуміти, що вони знаходяться перед усім світом і повинні бути готові відповідати на будь-які питання. Тоді багато говорили про поширення практики використання Інтернет для публікації "гарячих" матеріалів, що "поява Інтернет знаменувала зникнення тоталітаризму як теоретичної можливості для суспільств, що досягли визначеного рівня економічного і технічного розвитку". З тих пір пройшло вже не мало  років, чималий термін. Але чи багато було зроблено з того, що було пророчено? На   жаль, ті люди,що знаходяться при владі, виявилися байдужі до можливостей, наданих Інтернетом.

Майже кожний ресурс в Інтернет має  свій еквівалент в реальному житті. Онлайн-бібліотеки, інтернет-видання, магазини. Політичні сайти таких аналогів не мають і не можуть мати. Адже мало де можно так швидко знайти таку кількість інформації про цікавлячого  діяча. Бо діяч мало де має змогу подати себе в такому світі як він цього бажає. Нажаль, більшість сучасних політиків це не розуміє або просто не використовує, хоча певні кроки в цьому напрямку вже зроблені й робляться. Будемо сподіватися, що невдовзі Політичний Уанет перетвориться з «кривого дзеркала» у прозоре вікно, та наші політики будуть повністю використовувати ті безмежні можливості що їх надає Інтернет як те сталося вже в багатьох розвинутих країнах світу.

Хотілось би відзначити, що вплив глобальної мережі Інтернет на розвиток фактично всіх сфер суспільного життя сучасного суспільства неможливо переоцінити. З розвитком сучасних Інтернет-технологій, з’явилися певні фахівці зі зв’язків з громадськістю, як одного з найдинамічніших складових сучасного комунікаційного менеджменту. Вони почали активно освоювати можливості Інтернету, як спосіб просування корпоративних, товарних і персональних брендів.Спочатку переваги Інтернет-PR використовувались переважно для корпоративних комунікацій у бізнес-середовищі, проте на сьогодні вони активно проникають і в політичну сферу, зокрема й у проведення виборчих кампаній.

Варто відмітити, що прихід в Інтернет українських політиків зробив політику більш відкритою і доступною рядовим громадянам країни, адже змусив політиків