Україна в системі міжнародних економічних відносин

Україна традиційно протягом багатьох років займала провідне місце серед інших республік  у складі СРСР у розвитку експортного виробництва. Для цього були вагомі об'єктивні умови, насамперед природні ресурси, виробничі потужності, науково-технічний потенціал, кваліфіковані трудові ресурси, географічне положення, транспортне забезпечення та ін. Про це свідчать такі дані: частка України в останні роки існування СРСР становила 20% загальносоюзних експортних поставок. За окремими видами експортних поставок питома вага України становила: по залізній руді — 98%, марганцевій руді — 100, чавуну і трубах — 75, ковальсько-пресовому обладнанню і сільськогосподарських машинах — більше ніж 70, екскаваторах і сортового прокату — більше ніж 60% і т. д. Сучасні можливості експортного потенціалу України повною мірою залежать від рівня розвитку окремих економічних районів і областей.

Аналіз зовнішньоторговельних  відносин України з зарубіжними країнами показує, що більше ніж за 5 останніх років баланс зовнішньої торгівлі України не мав позитивного значення. Тільки в 1997 р. Україна імпортувала товарів майже на 3 млрд дол. США більше, ніж експортувала, у тому числі в республіки колишнього Радянського Союзу — маже на 4,5 млрд. дол. Ця різниця між імпортом і експортом обумовлена передусім від'ємним сальдо по імпорту природного газу, нафти, дизельного палива, автомобільного бензину, вугілля, тобто за рахунок енергоносіїв.

2. Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика

Ще однією формою міжнародних економічних відносин, що випливає із системи факторів виробництва, є система відносин, які виникають  з приводу використання трудових ресурсів. Традиційно таку систему  називають ринком праці, а для  міжнародного рівня більше підходить назва — міжнародний або світовий ринок праці. Якщо бути прискіпливішим до термінології, то ще вірнішою назвою даної системи є “світовий ринок трудових ресурсів”. Отже світовий ринок трудових ресурсів — це система відносин, що виникають з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв'язку з нерів-номірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу.              

Іншими словами, світовий ринок трудових ресурсів — це сукупність трудових ресурсів світу, які пропонуються і купуються на міжнародній діловій арені.

   Трудові ресурси розміщені по світу нерівномірно, а тому в одних країнах відзначається недостача робочої сили, в той же час, як в інших країнах населення набагато перевищує потреби в робочих руках. Найбільші проблеми з безробіттям виникають у густонаселених регіонах світу і малорозвинених країнах, що часто співпадає [11, 57].

Світовмй ринок трудових ресурсів знаходиться постійно в русі, тобто  переживає тенденційні зміни.

Основні особливості  динаміки професійної структури  і форм зайнятості активного населення  світу:

• збільшується потреба в освічених висококваліфікованих працівниках в галузі електронної техніки, а відповідно збільшується кількість людей, потреба в професії яких відмирає.
• в розвинених країнах настає насиченість економіки “білими комірцями”, а тому вони стають безробітними.

     Явище міжнародної  мігації населення досить давне  і залишило помітний слід у  розвитку людства. Більша частина  населення деяких країн, наприклад: США, Канада, Австралія складається з нащадків колишніх емігрантів.

   Міграція трудових ресурсів  – це переміщення людей у  територіальному просторі з метою  пошуку місця роботи.

    Міжнародна трудова міграція  – це форма МЕВ, яка полягає у переливі трудових ресурсівз одних країн інші і виражає процес переозподілу трудових ресурсів між ланками світового господарства.

      Основні причини  існування міжнародної трудової  міграції:

а) з боку країни, з якої йде міграція:

• велика густота населення.
• масове безробіття.
• низький життєвий рівень і заробітна плата.
• виробнича необхідність(для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які приймають міграцію:

• потреба у додатковій висококваліфікованій робочій силі.
• потреба у додатковій дешевій робочій силі.
• порівняно висока зарплата.

Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість, але на світовомму ринку  трудових ресурсів склалися чітко визначені  центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

Що стосується міграційної ситуації в Україні, то у нас спостерігаються  тенденції до трудової еміграції працездатного населення країни. Інтелектуальні втрати незалежної України склали загалом близько 500 докторів наук, переважно молодих і здібних. Це становить приблизно п’яту частину сучасної чисельності докторів наук віком до 50 років. Країна постійно втрачає також менш кваліфіковану робочу силу, яка відбуває на тимчасові місця роботи за кордон. Новим проявом кримінальної міграції стала торгівля жінками, в основному молодого та середнього віку, процес, який призводить до ще одного виду демографічних втрат населення країни. Соціологічні обстеження показують, що в основі причин цього процесу лежать соціальні негаразди у суспільстві.

3. Міжнародні валютні відносини.

Еволюція міжнародної  валютної системи

Міжнародні валютні  відносини є невід¢ємною складовою ланкою світової економіки. Їх функціонування й розвиток пов¢язані з обслуговуванням всього комплексу економічних зв¢язків, що складаються між окремими країнами, юридичними суб¢єктами ринку та приватними особами. Йдеться про обслуговування  зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання позик і кредитів, нацково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні стосунки.

Розвиток валютних відносин зумовлюється об¢єктивними передумовами ¾ вдосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізацією виробництва, інтернаціоналізацією всього комплексу виробничого відтворення і суспільно-політичного життя народів. Визначальний вплив на їх поглиблення справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, а звідси ¾ розвиток інтернаціоналізації грошових відносин.

Своєю чергою, валютні відносини  не є пасивною структурою світового  господарства. Вони спричиняють активний зворотній вплив на його якісні перетворення , зокрема на забезпечення системної збалансованості та економічної рівноваги світових господарських зв¢язків.

Валютні відносини пов¢язані з функціонуванням грошей у міжнародному обороті, які за призначенням опосередковують (забезпечують валютою) міжнародні економічні зв¢язки. Вони тісно пов¢язані з внутрішньою грошовою системою. Разом з тим вони не включають механізми грошового обігу окремих країн.

На фундаменті валютних відносин формується валютна політика та валютна система, державно-правова форма організації валютних відносин [8, 124].

Валютна політика ¾ сукупність заходів, які проводяться державою в сфері міжнародних валютних відносин у відповідності з її поточними та стратегічними цілями. Проводиться як складова частина державної економічної політики країни, виступає важливим інструментом валютного регулювання.

Основним інструментом проведення валютної політики служать: дисконтна  політика з метою регулювання  грошової маси в обігу та руху позичкових капіталів; валютна інтервенція з метою впливу на курс національної валюти; зміна валютного курсу шляхом ревальвації чи девальвації, запровадження або скасування  тих чи інших валютних обмежень; диверсифікація валютних резервів; укладання міждержавних угод про структурні зміни в міжнародній валютній системі тощо.

Валютна політика здійснюється органами екномічного управління ¾ центральним банком, міністерством фінансів, органами валютного контролю. Проводиться як засіб координації міждержавних екномічних відносин; як засіб посилення позиції країни в боротьбі за ринки збуту, сфери прикладання капіталів тощо. Реально обгрунтована валютна політика відіграє важливу роль в розвитку національної економіки, в інтеграці її в світову систему, в забезпеченні міжнародної валютної ліквідності.

Валюта і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча всередині  країни частіше використовується термін "гроші", а термін "валюта" — зовні.

При вживанні поняття "гроші" питання  про їх "національність" практично не виникає, однак у міжнародних трансакціях національна належність валюти відіграє першочергову роль.

Термінологічна  різниця між грошима і валютою  існує і в багатьох мовах. Наприклад, monеу і currency — в англійській, geld і valjuta (wahrung) — у німецькій. Що стосується російського слова "деньги", то його можна вважати "приємною" спадщиною татаро-монгольського іга. Український термін "гривня" походить ще з Київської Русі; термін "валюта", що має сьогодні міжнародне поширення, прийшов із Франції.

Випуск грошей тісно пов'язаний з національним суверенітетом та символізує владу держави, що виражається в її здатності примусити своїх громадян приймати видрукувані державою гроші. Проте держава не може нав'язувати свої гроші за межами своїх кордонів. Тому використання національних грошей у міжнародних розрахунках передбачає домовленість сторін і пов'язане з необхідністю обміну валют.

Перетворюючись  на валюту, гроші беруть на себе додаткову функцію — стають товаром, продаються і купляються, мають ціну в грошових одиницях іншої країни. Звідси випливає, що валюта як грошовий товар повинна мати не тільки внутрішнє, а й міжнародне визнання. В світовому співтоваристві має бути довіра до валюти того чи іншого учасника міжнародних зв'язків, тобто переконаність у тому, що її можна обміняти на інші валюти. На практиці валюти вільно перетинають кордони і повертаються назад [8, 131].

По суті справи тут криється сутність здібності  національних платіжних засобів бути обміняними на іноземні гроші, властивість, яка гарантується, як правило, центральним банком країни походження грошей.

З одного боку, якщо залишатися в рамках внутрішніх проблем, то виявляється, що операції з валютою являють собою складову частину грошово-кредитної сфери, активно впливаючи на стан державного бюджету й економічного зростання.

З другого боку, оскільки ізольованих  національних економік не існує, а національні господарства пов'язані між собою ланцюгом взаємних зобов'язань, то в цьому плані валютні відносини постають перед нами як ключова форма міжнародних економічних зв'язків. Товарообіг і рух факторів виробництва, науково-технічне і гуманітарне співробітництво, культурний обмін і туризм обслуговуються через валютні операції.

Міжнародні валютні відносини  складаються і розвиваються на основі експорту товарів, капіталів, робочої сили та новітньої технології, спільного підприємництва. Основною цільовою функцією цих відносин є забезпечення необхідних умов для процесу відтворення у рамках світового господарства та обслуговування світогосподарських зв'язків. Сам процес міжнародних валютних розрахунків належить до сфери розподілу та обміну, проте разом з тим тісно пов'язаний з процесом відтворення в сфері матеріального виробництва. Причому між процесом відтворення і валютними відносинами існує як прямий, так і зворотний зв'язок. Адже, з одного боку, розвиток процесу відтворення виступає об'єктивною основою валютних відносин, оскільки породжує експорт капіталу, міжнародний обмін товарами та послугами, передачу технології та ін. і відповідно визначає весь комплекс валютних відносин, що пов'язані з міжнародним оборотом останніх. З другого боку, хоча валютна сфера — вторинна щодо сфери матеріального виробництва, вона не лише пасивно відбиває перебіг виробничих процесів, а й активно на них впливає.

Отже, міжнародні валютні відносини  — одна з головних складових міжнародних економічних відносин. Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову валютні системи. Світова валютна система розвивається на регіональному та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Валютні відносини тісно пов'язані  з внутрішніми грошовими відносинами. Тому еволюція міжнародних валютних відносин у специфічному вигляді повторює, як ми побачимо нижче, розвиток внутрішнього грошового обігу країн. Разом з тим валютні відносини не виключають національного характеру грошового механізму окремих країн. У процесі поглиблення міжнародного поділу праці та розвитку економічних зв'язків відбувається інтеграція систем національних грошових та світових валютних відносин і функціональні відмінності між ними практично нівелюються.

Валютний ринок  в Україні. Сучасний стан розвитку валютного ринку в Україні, забезпечення внутрішньої конвертованості та досягнення стабільності національної валюти створили всі передумови для того, щоб Рада директорів Міжнародного валютного фонду 8 травня 1997 року оголосила про те , що наша країна взяла на себе зобов¢язання щодо виконання статті XIII Статуту Міжнародного валютного фонду. Вітаючи Україну із цією подією, директор МВФ Мішель Камдессю сказав, що вона “переводить Україну до першої ліги світового екномічного процесу”. Гривня після цього кроку нашої держави набула статусу валюти з поточною конвертованістю.

Вперше за роки незалежності нашої держави фізичні особи ¾ резиденти та неризиденти мають право переказувати через українські уповноважені банки особисті кошти в іноземній валюті за межі України за нетоварними операціями.

Окрім цього, громадяни-іноземці можуть переказувати за межі України: отримати успадковані кошти, гроші  за продану спадщину та належне нерезиденту  майно в Україні; прибутки від  іноземних інвестицій в Україну; кошти отримані у вигляді оплати праці, премій, пенсій, гонорарів, нарахованих відсотків; іноземну валюту, ввезену (переказану) в Україну у встановленому чинним законодавством порядку [9, 5].

Умови купівлі іноземної  валюти для резидентів та нерезидентів на сьогодні однакові. Так, нерезиденти без обмежень можуть конвертувати гривню в іноземну валюту з рахунків типу ЛОРО за умови підтвердження, що ці кошти отримані юридичною особою ¾ нерезидентом унаслідок здійснення експортно-імпортних операцій. Нерезиденти мають право також купувати валюту на суму нарахованих відсотків за розміщеними депозитами та залишками коштів на цьому ринку.