Україна в системі міжнародних економічних відносин

Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Сентября 2013 в 18:16, курсовая работа

Краткое описание

Актуальність обраної теми очевидна. Утвердження державної незалежності України започаткувало її фактичний вихід на світову арену як суб'єкта міжнародних економічних відносин. Кардинальні зміни в геополітичному становищі України, що від¬булися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних від-носин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни.

Оглавление

Вступ
Розділ 1. Необхідність та роль міжнародних економічних відносин
Суть міжнародних економічних відносин та факторів, що на них впливають.
Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна інтеграція. Місце в них України
Розділ 2. Форми міжнародних економічних відносин
Міжнародна торгівля та особливості її розвитку в сучасних умовах. Зовнішня торгівля України
Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика.
Міжнародні валютні відносини. Еволюція міжнародної валютної системи.
Розділ 3. Особливості міжнародних економічних відносин України з країнами світу
Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України.
Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.
Висновок
Література

Файлы: 1 файл

plt_9025.doc

— 225.00 Кб (Скачать)

 

1.2. Міжнародний поділ  праці та міжнародна економічна  інтеграція. Місце в них України

Світова система господарювання склалася наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. Саме в цей час виникли міжнародні монополії, завершується економічний розділ світу, остаточно формується світовий ринок. З того часу світове господарство безупинно розвивається під впливом багатьох факторів, і цей процес ще далекий від завершення.

Згідно  з прогнозами експертів ООН, до 2000 р. кількість населення на земній кулі досягне 6 мільярдів чоловік. Всі люди, які проживають на Землі розмовляють 2796 мовами. На планеті існує 190 держав, у світі в обігу налічується понад 300 найменувань грошей.

Держави значно різняться між собою за рівнем економічного розвитку. Критеріями рівня економічного розвитку країни є обсяг валового національного продукту, що припадає на одного громадянина; обсяг ВНП на одного працюючого (продуктивність праці); розмір доходів на одного громадянина. За економічними критеріями розрізняють:

а) індустріально розвинуті країни.

б) країни, які не прходили стадії індустріалізації і в економіці яких переважає  сільське господарство;

в) країни середнього рівня розвитку [11, 53].

Істотним фактором розвитку світового господарства виступає мжнародний розподіл праці, що передбачає випереджаючий розвиток у певних країнах окремих галузей економіки, в яких жана країна має власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами. Міжнародний поділ праці втілюється в міжнародній спеціалізації, кооперації та комбінуванні виробництва. Спочатку міжнародний поділ праці формувався під впливом природних факторів (кліматичні умови, мінеральні ресурси, земельний фонд).

Велику роль у прискоренні процесу  відіграв індустріальний розвиток національних економік. Промислова революція ХІХ  ст. – спричинила переворот у  галузевому поділі праці. Міжнародний  поділ праці дедалі більше став залежати від розвитку продуктивних сил, технічного рівня виробництва. Типи і види спеціалізції виробництва при міжнародному поділі праці можна зобразити схемою. На схемі зображено дві історичні форми спеціалізації – міжгалузева і внутрішньогалузева а також конкретні прояви останньої. Міжгалузева спеціалізація орієнтується на виготовленні окремих видів промислової продукції (Швейцарія, Швеція).

Спеціалізація стає залежною від успіхів  країни в науково-технічному прогресі. Відбувається подальший розвиток міжнародного поділу паці – перехід від міжгалузевої до внутрігалузевої. Важливим суб’єктом цього пароцесу  стали транснаціональні корпорації. На сучасному етапі внутрішньогалузева спеціалізація поділяється на такі види:

Предметна спеціалізація – випуск окремих видів продукції;

Типорозмірна – створення виробів певного типу і розміру;

Подетальна – це випуск не готової  продукції, а її частини

Технологічна – полягає в  розміщенні на території якої-небудь країни ланок виробництва певного  товару.

Наукова – забезпечує окремій  країні зосередитися на певних видах наукової діяльності.


 

 

 

 

 

 

 

На основі внутрішньогалузевого поділу праці розвиваються тісні зв’язки  між підприємствами різних країн. Про  зростаючу динаміку цих процесів свідчать такі дані: у США на 1970 р. зросла від 16,6% до 37,4%, в Японії з 25% до 53,7%, у Нідерландах – з 29% до 52,3%, у Швеції – з 30%-53,7%.

На сучасному етапі значно посилилась тенденція до поглиблення міжнародного поділу праці.

Міжнародний поділ праці надає  державам певних переваг. Завдяки участі у ньому країна може підвищити  ефективність своєї національної економіки. Першою в історії формою економічних відносин між країнами була міжнародна торгівля, яка нині є найрозвинішеною формою міжнародного поділу праці. Адам сміт, класик економічної науки. Застосував для з’ясування причин розвитку світового ринку поняття витрати виробництва різних товарів. Якщо порівняти. Наприклад витрати виробництва вівса і виноградного вина у Шотландії і Португалії, то зрозуміло, що через відмінності у кліматі овес вигідніше вирощувати в Шотландії, а виноград в Португалії. Якщо ці країни відповідно спеціалізуватимуться і обмінюватимуться результатами своєї праці, то це буде вигідно для кожної з них [12,  19].

Також існує принцип порівняльних переваг. Цей принцип полягає  в тому, що в рамках міжнародного поділу праці та світової торгівлі кожній країні вигідніше виробляти і імпортувати ті товари, при виготовленні яких продуктивність праці на її підприємствах найвища. Таким чином, у світі немає країни, яка не змогла б знайти свого місця на світовому ринку.

У сучасних умовах, локальні економіки окремих країн поступово втрачають потенції саморозвитку і все більше інтегруються в загальнопланетарний організм. Прогрес кожної країни тісно пов’язаний з рівнем і характером її взаємодії з іншими державами. Тому інтернаціоналізація  економіки України є не тільки основною умовою її піднесення, а питанням  виживанням  всієї країни. Включення економіки країни у міжнародний поділ праці дасть можливість значно посилити позиції України в світовому співтоваристві.

Міжнародний поділ праці, система світогосподарських зв’язків передбачають використання так званих конкурентних переваг. Кожна країна, виходячи із своїх конкретних умов, використовує ті чи інші переваги. Мета такого виробу полягає в тому, щоб виробляти і експортувати товари, що користуються попитом на світовому ринку і виготовлення, яких у даній країні вимагає мінімальних затрат, а реалізація – забезпечує максимальну різницю між світовими цінами й виробами виробництва.

Неоднозначне положення України  у міжнародному територіальному поділі праці пояснюється впливом низки передумов, насамперед природних, демографічних, історико-економічних, геополітичних.

Економіко-географічне положення  України досить вигідне для активної участі у міжнародному територіальному поділі праці. Вона розташована поблизу економічно високорозвинутого регіону Західної Європи, у безпосередній близькості до Росії, Білорусії та країн Східної Європи. Морським шляхом вона пов'язана з Середземномор'ям, Близьким Сходом та країнами басейну Індійського океану. Через Україну проводять важливі транзитні магістралі (залізниці та автомобільні дороги, нафтопроводи й газопроводи) з країн СНД до Європи та чорноморських портів.

Особливість сучасної геополітичної  ситуації в Україні полягає в  тому, що зв'язки з країнами СНД зазнають змін через нові реалії в галузі економічного і політичного суверенітету та орієнтацію на світові ціни. Одночасно поліпшились перспективи для економічної співпраці України з економічно розвинутими країнами, причому не тільки Європи, але й США, Японією, Канадою. З'явилась можливість проводити активнішу торговельну політику стосовно країн, що розвиваються, особливо на Близькому та Середньому Сході, в Південній та Південно-Східній Азії. Ці регіони можуть постачати нам лафту, бавовну, джут, чай каву, натуральний каучук в обмін на метал, машини та обладнання, зерно, цукор, тобто товари, попит на які у цих країнах та регіонах розширюється [11, 93].

 

 

 

Розділ 2. Форми міжнародних  економічних відносин

    1. Міжнародна торгівля та особливості її розвитку в сучасних умовах. Зовнішня торгівля України

У сучасних умовах розвиток різнобічних  зовнішньоекономічних зв'язків набуває  дедалі більшого значення, їх основні  форми: міжнародна торгівля, вивіз капіталу і кредитно-фінансові відносини, науково-технічне співробітництво, надання міжнародних послуг і міжнародний туризм.

Міжнародна торгівля — одна з  найрозвиненіших форм для більшості  країн світу. В її структурі на готові вироби (машини, устаткування, хімікати тощо) припадає 75% , на сировинні матеріали і паливо — 25% . Понад 2/3 обороту світової торгівлі становить взаємна торгівля між розвиненими країнами, в тому числі 1/3 — між СІЛА, ФРН і Японією. Головний регіон торгівлі — Європа. Країни, що розвиваються, залежать від-експорту сировини, палива та продовольства.

Міжнародна торгівля в широкому розумінні охоплює  всяку обмінну діяльність, як товарами, так і іншими продуктами людської праці. Більше того, міжнародна торгівля охоплює і предмети, що  не створюються  людьми, а іноді й не зовсім досяжні  для людей (наприклад, ділянки на Місяці). Тобто загалом міжнародну торгівлю можна визначити як систему відносин обмінного характеру (купівлі-продажу), що виникають та існують між суб'єктами МЕВ і базуються на міжнародному поділі праці.

Міжнародна торгівля є своєрідним проявом світового товарного ринку. Тому не дивно, що визначення світового товарного ринку майже співпадає за основним змістом з визначенням міжнародної торгівлі. Світовий товарний ринок — це частина світового ринку, система обмінних відносин якого побудована на організації купівлі-продажу продуктів матеріального виробництва [8, 102].

Розвиток зовнішньої торгівлі історично  став першою формою економічних зв’язків між різними народами і країнами. Сьогодні міжнародна торгівля – одна із сфер міжнародних товарно-грошових відносин як сукупність зовнішньої торгівлі усіх країн світу. Розрізняють міжнародну торгівлю товарами і послугами, проте, як правило, під міжнародною торгівлею розуміють торгівлю товарами на міжнародному ринку.

Багато держав, які мають обмежену ресурсну базу і вузький внутрішній ринок, просто не в змозі виробляти з достатньою ефективністю усі товари, які, по-перше, необхідні для внутрішнього споживання, а по-друге, розраховані на масовий ринок. Для таких країн зовнішня торгівля є вагомим засобом отримання потрібних товарів в обмін на реалізацію своїх. Зовнішньоторговельний оборот може досягати в таких країнах значної частки ВНП.

Загалом міжнародна торгівля є засобом, за допомогою якого країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати  продуктивність своїх ресурсів і таким чином збільшувати загальний обсяг виробництва. В цілому країни так само, як і окремі особи чи регіони їх, мають змогу виграти за рахунок спеціалізації на товарах, які вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, та наступного їх обміну на товари, які вони не в змозі їх самі виробляти. В основі більш поглибленого розкриття питання “чому країни торгують?” знаходяться дві обставини. По-перше, економічні ресурси (природні, людські, інвестиційні, товари) розподілені між країнами світу нерівномірно; країни суттєво різняться щодо своєї забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів потребує різних технологій або комбінацій ресурсів.

Наприклад, Японія володіє великою  і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця відносно дешева, оскільки мається у достатній кількості. У зв’язку з цим Японія має змогу ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких потрібна велика кількість кваліфікованої праці. Фото- і відеокамери, радіоприймачі, відеомагнітофони, годинники – це лише деякі прилади подібних трудомістких товарів. Проте, Австралія, володіючи великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіталом, може дешево виробляти товари, такі як пшениця, вовна, м’ясо тощо [11, 68].

Зовнішньоторговельний оборот будь-якої країни складається з експорту та імпорту.

Експорт (вивіз) товарів означає, що їх реалізація відбувається на зовнішньому ринку. Економічна ефективність експорту визначається тим, що дана країна вивозить ту продукцію, витрати виробництва якої більш низькі за світові. Розмір виграшу при цьому залежить від співвідношення національних і світових цін даного товару, від продуктивності праці в країнах, що беруть участь у міжнародному обороті даного товару в цілому.

Імпорт (ввіз) товарів  – за нормальних умов країна купує товари, виробництво яких в цей час економічно не вигідне, тобто купують вироби з меншими витратами, ніж витрати на виробництво даної продукції в країні. При підрахунку ефективності зовнішньої торгівлі визначається той економічний виграш, який отримує дана країна у зв’язку із швидким задоволенням своїх потреб у певних товарах через імпорт: вивільнення ресурсів, які витрачаються на виробництво подібних товарів в країні.

Необхідність докорінної технічної і технологічної модернізації промислового виробництва, сільського господарства та інших галузей господарського комплексу України, його переорієнтації на вищі світові стандарти з метою забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції вимагає максимально ефективного використання наявних науково-технічного та економічного потенціалів країни, широкого розвитку міжнародної кооперації в галузі науки, освіти та виробництва. Продуктивні сили України характеризуються досить великими потенційними можливостями, однак на їх сучасний стан значною мірою впливає соціально-економічна криза, що її нині переживає Україна.

В сучасних умовах міжнародне співробітництво України відбувається в таких основних формах:

•  науково-технічне співробітництво;

•  взаємовигідна міжнародна торгівля (зовнішня торгівля);

•  надання кредитів і позик, в тому числі і безвідплатних;

•  створення спільних підприємств;

•  спеціалізація і  кооперування виробництва;

• торгівля технологіями, або спеціалізація на виробництві комплектуючого обладнання;

•  спільна участь зацікавлених країн у розробці багатих  природних ресурсів;

•  іноземні інвестиції як найважливіша форма стимулювання розвитку економіки країни;

•  міжнародний туризм;

•  культурні зв'язки між країнами світу.

Аналіз нинішнього стану  зовнішньої торгівлі України свідчить о те, що економічні зв'язки в цій  сфері є нераціональними, характеризуються вузькою географією, її структура  і ефективність не відповідають потребам формування національної ринкової економіки відкритого типу. Так, частка експорту в національному доході України майже в 4 рази менша за середньосвітовий показник. Сама структура експорту та імпорту будь-якої країни вказує насамперед на здатність галузей її народногосподарського комплексу до міжнародної конкуренції. Керуючись довгостроковою метою України зайняти своє місце в міжнародному поділі праці і враховуючи сьогоднішні реалії і можливості, доцільно в короткі строки визначити декілька пріоритетних напрямів промислового і сільськогосподарського виробництва, за якими можна було б здійснити прорив у світову економіку, на світовий ринок. Саме таким чином відбувався економічний злет країн Південно-Східної Азії («азіатські тигри»). Особливу увагу слід звернути на експортне виробництво, від якого великою мірою залежить ефективність економіки [13, 34].

Информация о работе Україна в системі міжнародних економічних відносин