Україна в системі міжнародних економічних відносин

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота

на тему:

“Україна в системі  міжнародних економічних відносин”

 

 

 

 

План

 

Вступ

Розділ 1. Необхідність та роль міжнародних економічних відносин

1. Суть міжнародних економічних відносин та факторів, що на них впливають.
2. Міжнародний поділ праці та міжнародна економічна інтеграція. Місце в них України

 

Розділ 2. Форми міжнародних  економічних відносин

1. Міжнародна торгівля та особливості її розвитку в сучасних умовах. Зовнішня торгівля України
2. Міжнародна міграція робочої сили та міграційна політика.
3. Міжнародні валютні відносини. Еволюція міжнародної валютної системи.

 

Розділ 3. Особливості  міжнародних економічних відносин України з країнами світу

1. Основні напрями, форми і суб’єкти зовнішньоекономічних відносин України.
2. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України.

 

Висновок

Література

 

 

Вступ

 

Актуальність  обраної теми очевидна. Утвердження  державної незалежності  України  започаткувало її фактичний вихід  на світову арену як суб'єкта міжнародних  економічних відносин. Кардинальні  зміни в геополітичному становищі України, що відбулися після здобуття нею незалежності, та ситуаційні особливості сучасного стану трансформаційних процесів в економіці істотно підвищили роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни. Посилення цього чинника об'єктивно диктується здійснюваними ринковими перетвореннями, які формують якісно нові засади подальшого економічного та соціального розвитку країни. Україна тільки входить в систему світового економічного простору і від того, як цей процес буде відбуватись залежить подальший економічний і соціальний розвиток держави, як органічної підсистеми світової економіки.

Жодна країна світу, на якому  б рівні економічного розвитку вона не знаходилась, не може нормально розвиватися  поза світовим господарством, без тісних економічних зв'язків з іншими країнами світу. Міжнародні економічні зв'язки — це система господарських зв'язків між національними економіками країн на основі міжнародного поділу праці. Саме зовнішні економічні відносини сприяють зростання національного доходу, прискореному розвитку науково-технічного прогресу, підвищенню рівня життя населення. Крім того, зовнішні економічні зв'язки впливають на загальну атмосферу довіри між країнами, на зміцнення їх партнерських відносин та взаєморозуміння і добросусідства.

Для України на сучасному  перехідному етапі розвитку її економіки особливо важливим є повне і ефективне використання зовнішніх економічних зв'язків для вирішення нагальних науково-технічних і господарських проблем.

Розвиток ефективних зовнішньоекономічних зв'язків дасть змогу Україні швидше подолати глибоку економічну кризу, сприятиме стабільному і швидкому розвитку продуктивних сил і зростанню на цій основі життєвого рівня населення.

Відомо, що країна, яка не розвиває зовнішню торгівлю, не має господарських зв'язків з іншими країнами світу, змушена збільшити витрати виробництва приблизно в півтора — два рази.

Україна як молода суверенна  держава не має достатнього досвіду налагодження економічних зв'язків з іншими країнами світу. Тому вона робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення відповідної правової бази і прийняття законів: Закону про зовнішньоекономічну діяльність України, Закону про створення експортно-імпортного банку, Закону про іноземні інвестиції, а також Декретів Кабінету міністрів України.

Об'єктивними причинами, що перешкоджають нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. З вітчизняних промислових товарів на ринках далекого зарубіжжя може конкурувати не більше 1 %. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам.

В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити такі питання як:  необхідність та роль міжнародних економічних відносин, зокрема для України, також розглянути питання міжнародного поділу праці та міжнародної економічної інтеграції і дослідити місце України в даних процесах.

Окремим розділом планую вивчити форми міжнародних економічних відносин, зовнішню торгівлю України, міграційні процеси у світі та в нашій країні, міжнародні валютні відносини.

У третьому розділі даної  роботи буде досліджено особливості  міжнародних економічних відносин України з країнами світу.

Гадаю, що розгляд саме цих питань дасть змогу у повній мірі дослідити обране питання “Україна в системі міжнародних економічних відносин”.

Під час написання  даної роботи були використані такі методи наукового дослідження як літературний, хронологічний, порівняльний, метод аналізу та узагальнення.

Розділ 1. Необхідність та роль

міжнародних економічних відносин

1. Суть міжнародних економічних відносин та факторів,

що на них впливають

Наукову доктрину міжнародного економічного співробітництва заклали класики  економічної теорії, і в першу чергу – Д. Рікардо як автор теорії порівняльних витрат. Надалі її було розвинуто і модифіковано в концепції порівняльних переваг Хекшера-Оліна, згідно з якою кожна країна вивозить товари, виготовлювані з якнайефективнішим використанням надлишкових факторів виробництва, і ввозить дефіцитні товари, а також В. Леонтьєва та інших авторів, які обґрунтували переваги експорту наукомісткої продукції. Представники деяких сучасних шкіл і напрямів економічної думки підкреслюють значущість ідей міждержавного регулювання торговельно-економічних та інших відносин за допомогою ряду наднаціональних інститутів (таких, як Світовий банк, МВФ і СОТ) з метою впорядкування товарообороту, валютних і кредитних відносин, платіжних балансів. Дістала розробку теорія монополістичних переваг у діяльності ТКК, які забезпечують для різних країн гнучке пристосування до ринку, доступ до сучасних технологій, менеджменту і маркетингу, до можливостей економії в масштабах виробництва. Одним з головних гасел стала експортна стратегія як умова швидкого економічного зростання (Південна Корея, Тайвань та ін.). Саме цю ідею було покладено в основу економічного розвитку України в останні роки [3, 49].

На рубежі XX і XXI ст. в економіці високорозвинутих держав склався ряд проблем і процесів, які справляють найбільший вплив на міжнародні економічні відносини. Насамперед, це підвищення ефективності господарства в результаті залучення до нього дедалі більшої кількості держав з різними рівнями індустріального розвитку, з неповторними особливостями національної, расової та релігійної специфік. Наступним за важливістю є завдання підтримання гармонії між людиною і природою, поширення ультрасучасних технологій, здатних кардинально знизити забруднення середовища проживання і потреби в невідтворюваних благах. Нарешті, найістотнішими стали глобальні технологічні зміни і становлення інформації як основного виробничого ресурсу. Україна з ряду причин серйозно відстала у сфері інформаційного та інноваційного розвитку [1, 70].

В основі перелічених змін лежить об'єктивне оновлення секторної моделі суспільного виробництва. До недавнього часу в науці панувала так звана «трисекторна» модель, яка розмежовує національну економіку на первинний (сільське господарство і видобувна промисловість), вторинний (обробна промисловість) і третинний (послуги) сектори. Сьогодні йдеться вже про п'ятисекторну модель. Найфундаментальнішою ознакою сучасної моделі вважається поступовий перехід від виробництва матеріальних благ до надання послуг та інформації.

При цьому сама сфера послуг, яка традиційно називається «третинним сектором господарства», є відносно неоднорідною і може бути поділена на сектори: безпосередньо третинний, який охоплює послуги матеріального характеру (транспорт, зв'язок і складське господарство), четверинний (торгівля, фінанси, страхування та нерухомість) і п'ятеринний (особисті, професійні та ділові послуги, державне управління).

Найшвидшими темпами ВВП збільшується в тих секторах, які охоплені міжособистісними взаємовідносинами і чий продукт є безпосередньо невідтворюваним, що підтверджується статистикою зайнятості населення. Так, за останні 50 років у розвинутих країнах чисельність зайнятих у сільському господарстві скоротилася більш як у 5 разів, у видобувній промисловості – в 4 і в обробній – у 2 рази. При збереженні рівня зайнятості в будівництві, на транспорті та в торгівлі, в багато разів зросла частка працівників, зайнятих у фінансах і страховій справі, у сфері особистих, професійних і ділових послуг, у державному управлінні.

Одним з найзначущіших явищ світового господарства стали поглиблення економічної та політичної інтеграції переважно в зоні найрозвинутіших держав і досягнення ними великих успіхів у науково-технологічній сфері. Йдеться про країни «великої сімки», яка нещодавно разом з Росією перетворилася на «велику вісімку». Сьогодні очевидно, що господарська інтеграція активно сприяла технологічному лідерству «сімки», її переважанню і відриву за економічним і соціальним прогресом від іншого світу (включаючи колишній СРСР, нині незалежні держави пострадянського простору і, звичайно, Україну). Так, за даними літературних джерел, до початку 90-х років країни «сімки» володіли 80,4% світової комп'ютерної техніки і забезпечували 90,5% високотехнологічного виробництва. Тільки на США і Канаду припадало 42,8% усіх здійснюваних у світі затрат з дослідних розробок, тоді як на Латинську Америку і Африку, разом узяті,– відповідно, менш як 1%. Якщо середньосвітова кількість науково-технічних працівників становила 23,4 тис. на 1 млн. чол. населення, то в Північній Америці цей показник досягав 126,2 тис. Розвинуті країни контролювали 87% з 3,9 млн. патентів, зареєстрованих у світі за станом на кінець 1993 p. Тим самим технологічний прогрес забезпечив як зближення рівнів господарського розвитку найпередовіших постіндустріальних держав і взаємопроникнення їх економік, так і збільшення розриву між ними та іншим світом.

Найважливішим каналом зв'язку України  з світовим господарством є зовнішня торгівля. Офіційно зовнішньоекономічну діяльність спрямовано на збереження і оптимальне використання традиційних експортних та імпортних ринків, на скорочення обсягів імпорту і раціоналізацію платіжного балансу, і звичайно – на включення країни до світових господарських відносин (і в тому числі – шляхом приєднання до Світової Організації Торгівлі). Водночас за роки незалежності зовнішньоторговельна політика України зазнала ряду змін і коливань. На початковому етапі ринкового трансформування домінувала лінія на захист внутрішнього ринку і фактичне обмеження експорту товарів. Було введено жорстку систему квотування і ліцензування. Надалі, з кінця 1994 p., сталася прямо протилежна зміна – в бік радикальної лібералізації торгівлі, мінімізації кількісних обмежень експорту, що, в свою чергу, істотно підвищило питому вагу зовнішньоторговельного обороту в структурі ВВП до 50% експорту та імпорту.

У західній економічній літературі постійно ведуться дискусії з приводу  стратегії економічного зростання для бідних країн і держав з середнім рівнем розвитку. Розглядається дилема: або зовнішня орієнтація, з відкриттям внутрішніх ринків, або розвиток власної промисловості за допомогою високих бар'єрів у міжнародному обміні [7, 65].

Аргументи на користь зовнішньої орієнтації в цілому е досить переконливими. Проте в таблиці не простежується той факт, що в першій групі країн вирішальну роль відігравали лише кілька держав Південно-Східної Азії, які з ряду причин досягли феноменальних успіхів. В останні ж роки кон'юнктурні фактори їх прискореного зростання, в основному вичерпали себе. Ще одна важлива обставина полягає в тому, що зовнішня орієнтація нерідко спиралася на конкретні ринки. Наприклад, Тайвань працював на США, щороку випускаючи на американський ринок сотні мільйонів пар взуття, переважну частину напівфабрикатів телевізійної промисловості та багато іншого.

3 кінця 1994 p. Україна повністю діяла в рамках концепції зовнішньої орієнтації. Не заперечуючи її значущість, можна, проте, зауважити, що на цей момент можливості антикризового розвитку за рахунок продукції металургійної та хімічної галузей промисловості практично вичерпано. Тут затратомісткість досягла піка, і реалізація експортної продукції стала нерентабельною або навіть збитковою. Експортноорієнтовані галузі багато в чому освоїли тактику виживання в ринковому середовищі, пристосувавшись до деформованої розрахунково-платіжної системи. Але скрутне становище більшості інших підприємств, позбавлених доступу до кредитних ресурсів і державної підтримки, скутих монетарними обмеженнями, дедалі виразніше негативно впливає на відтворення капіталу в експортоорієнтованих сферax. Kpiм того, останні наштовхуються на зростаючі масштаби антидемпінгових розслідувань у західних країнах, хронічне відставання в розробці та впровадженні Україні систем ефективної підтримки експорту товарів, і в першу чергу – виробів з високим ступенем обробки.

Усе це настійно вимагає інтенсифікації структурної перебудови української  національної економіки, випереджаючого розвитку ї третинного, четверинного і п'ятеринного секторів.

Для вибору оптимальної моделі входження України у світове господарство важливе значення має невирішеність проблем геоекономічної стратегії. З одного боку, взято офіційний курс на інтеграцію в європейські економічні структури (і насамперед – у ЄС), що в цілому є правильним з позиції відзначеної концентрації економічної та науково-технічної могутності на Заході. Без передових західних технологій нашій державі важко розраховувати на економічне зростання. З іншого боку, з об'єктивних обставин Україна не готова до тіснішого співробітництва з Європою. Для досягнення Істотного прориву в даному напрямі потрібно багато років. Що ж до решти напрямів, то тут Україна постійно коливається, відхиляючи пропозиції щодо певної координації її зовнішньоекономічної політики. При цьому подальша дезинтеграція простору СНД не може бути компенсована західним напрямом економічних зв'язків, що, власне, і породжує геоекономічиий вакуум. За таких умов стратегію входження України до світового господарства необхідно скоригувати, спираючись на спільні зусилля з Росією, а також з іншими державами СНД, Східної та Центральної Європи [8, 54].