Теорія резервних валют та переваги для країн-емітентів

Таким чином, поступово виникає  необхідність перегляду основи існуючої валютної системи. Її структурні принципи, встановлені в 1944 р., перестали відповідати умовам виробництва, світової торгівлі і співвідношенню сил у світі. Сутність кризи Бретон-Вудської системи полягає в протиріччі між інтернаціональним характером міжнародних економічних відносин та використанням для цього національних валют (переважно долара), схильних знеціненню.[13]

Історичні факти свідчать про довгограючий процес виникнення і зміцнення долара як національної валюти. Долар пройшов стандартні схеми від визначення його в національну  валюту, прив'язки до золота, до паперового еквіваленту і завершує свою життєдіяльність  у вигляді невідповідності паперового знака реальним процесам на сучасному  етапі в складних світових умовах і кризах глобальної економіки.[13]

2.2 Структура СДР та співвідношення між резервними валютами

СДР являють собою міжнародний  резервний актив,створений МВФ  в 1969 році, і вони доповнюють офіційні резерви його держав-членів. Вартість СДР заснована на кошику з чотирьох ключових міжнародних валют, і СДР можуть обмінюватися на вільно використовувані валюти.

СДР були створені МВФ в 1969 році на підтримку Бретон-Вудської системи фіксованих обмінних курсів. Країни, що беруть участь в системі, потребували в офіційних резервах - авуарах уряду або центрального банку в золоті і широко визнаних іноземних валютах, які при необхідності могли б використовуватися для покупок національної валюти на валютних ринках з метою підтримання обмінного курсу. Однак обсяги міжнародної пропозиції двох ключів резервних активів - золота і доларів США - виявилися недостатніми для забезпечення того, що відбувалося розширення світової торгівлі та розвитку фінансового сектора. Тому міжнародне співтовариство вирішило створити під егідою МВФ новий міжнародний резервний актив.[14]

Проте всього кілька років по тому Бретон-Вудська система розпалася, і основні валюти перейшли на режим плаваючого обмінного курсу. Крім того, зростання на міжнародних ринках капіталу полегшував запозичення коштів кредитоспроможними урядами. Ці дві обставини послабили потреби в СДР.

СДР не є ні валютою, ні вимогами до МВФ. Вони, скоріше, представляють собою потенційну вимогу до вільно використовуваних валют держав-членів МВФ. Тримачі СДР можуть отримувати ці валюти в обмін на свої СДР двома способами:

 по-перше, за допомогою  механізму добровільного обміну  між державами-членами,

по-друге, за допомогою призначення  МВФ держав-членів з міцними зовнішніми позиціями, які повинні купувати СДР удержав-членів із слабкими зовнішніми позиціями. Крім його ролі як додаткового резервного активу, СДР служить розрахунковою одиницею МВФ і деяких інших міжнародних організацій.

Спочатку вартість СДР  була визначена еквівалентної 0,888671 грама чистого золота, що в той час було також еквівалентно одному долару США. Однак після розпаду Бретон-Вудської системи в 1973 році вартість СДР грунтується на кошику валют, яка в даний час складається з євро,японської ієни, фунта стерлінгів і долара США. Еквівалент СДР у доларах США щодня публікується на веб-сайті МВФ. Вона розраховується як сукупна вартість певних сум чотирьох валют кошика в доларах США,встановлювана на основі обмінних курсів, які щодня котируються опівдні на Лондонській біржі.[14]

МВФ прийняв рішення згідно з яким чотирьом валютам, які відповідають критерію для включення в кошик оцінки вартості СДР, будуть присвоєні такі ваги на основі їх ролі в міжнародній торгівлі і фінансах:

• долар США 41,9 відсотка (в порівнянні з 44 відсотками під час перегляду 2005 року)
• євро 37,4 відсотка (в порівнянні з 34 відсотками під час перегляду 2005 року),
• фунт стерлінгів 11,3 відсотка (в порівнянні з 11 відсотками під час перегляду 2005 року)
• японська єна 9,4 відсотка (порівняно з 11 відсотками під час перегляду 2005 року).

Процентна ставка по СДР  служить основою для розрахунку відсотків, що стягуються з держав-членів за звичайними (непільгові) кредитами МВФ, відсотків,сплачених державам-членам щодо їх авуарам в СДР і стягуються з розподілених їм СДР, а також відсотків, що сплачуються державам-членам по частині їх передплати за квотою. Процентна ставка по СДР визначається щотижнево і заснована на середньозваженому значенні репрезентативних процентних ставок по короткострокових боргових інструментів на грошових ринках валют, що складають кошик СДР.[15]

Згідно своїм Статтям угоди, МВФ може розподіляти СДР державам-членам пропорційно їх квотам у МВФ. Такий розподіл наділяє кожну державу-члена активами (авуарами СДР) і еквівалентним зобов'язанням(розподілом СДР). Якщо авуари держави - члена в СДР перевищують розподілені йому СДР, така держава отримує відсотки по надлишковим авуарам, і навпаки, якщо авуари в СДР менше розподіленої суми, держава платить відсотки з відсутньої суми.

Існують два види розподілів:

Загальний розподіл СДР. Загальні розподіли повинні бути засновані на довгостроковій глобальної потребі в поповненні існуючих резервних активів. Рішення про розподіл СДР приймалися три рази. Загальна сума першого розподілу склала 9,3 млрд СДР, і ці СДР розподілялися річними частинами протягом 1979-1981 років.

Спеціальний розподіл СДР. Пропозиція про спеціальний одноразовий розподіл СПЗ було затверджено Радою керуючих МВФ у вересні1997 за допомогою запропонованої четвертої поправки до Статей угоди. Його мета полягала в тому, щоб дозволити всім державам-членам брати участь в системі СДР на справедливій основі, а також виправити ту обставину, що країни, які приєдналися до Фонду після 1981 року - більше однієї п'ятої всіх поточних держав-членів МВФ, - жодного разу не отримували розподілу СДР.[15]

Четверта поправка вступила в силу для всіх держав-членах 10 серпня 2009 року,коли Фонд підтвердив, що її прийняли, принаймі, три п'ятих всіх держав-членів МВФ (112 держав), що володіють 85 відсотками від усіх прав голосу. П'ятого серпня 2009 Сполучені Штати приєдналися до 133 іншим державам-членам, підтримавши поправку. Спеціальна розподіл був здійснено 9 вересня 2009 року. Це призвело до збільшення загальної суми розподілених державам-членам СДР на 21,5 млрд СДР при використанні загального контрольного коефіцієнта, описаного в поправці.

Держави-​​члени МВФ часто потребують придбання СДР для виконання зобов'язань перед МВФ, або вони можуть бажати продати СДР для коригування структури своїх резервів. МВФ виступає в ролі посередника між державами-членами та призначеними власниками, забезпечуючи можливість обміну СДР на вільно використовувані валюти. Протягом більш ніж двох десятиліть ринок СДР працював на основі добровільних домовленостей про купівлю / продаж. Відповідно до цих домовленостей кілька держав-членів і один призначений утримувач добровільно погодилися купувати або продавати СДР в рамках лімітів, встановлених в їх відповідних домовленостях. Після розподілу СДР 2009 року кількість добровільних домовленостей і обумовлені в них суми були збільшені для забезпечення подальшої ліквідності добровільного ринку СДР.[16]

У разі якщо можливості для  обміну відповідно до добровільних домовленостей про купівлю / продаж виявляться недостатніми, Фонд може активувати механізм призначення. В рамках цього механізму держави-​​члени з досить міцними зовнішніми позиціями призначаються Фондом для покупки СДР за вільно використовуваної валюти в межах певної величини у держав-членів із слабкими зовнішніми позиціями. Цей механізм служить гарантією ліквідності СДР та закріплення за ними ролі резервного активу.[15]

Таблиця 2.1 – Структура світових валютних резервів[15]

Долар США є основною резервною  валютою світу. Протягом останнього десятиліття більше 60% від загального обсягу ЗВР країн світу були в  доларах США.

Євро в даний час  друга з використання резервна валюта. Після введення Євро в 1999 р. ця валюта частково успадкувала частку в розрахунках  і резервах від німецької марки, французького франка та інших європейських валют, які використовувалися для  розрахунків і нагромаджень. З  тих пір частка євро постійно збільшується, так як центральні банки прагнуть диверсифікувати свої резерви. [1] Колишній глава ФРС Алан Грінспен у вересні 2007 року сказав, що євро може замінити долар США як головної світової резервної  валюти. [2]

Фунт стерлінгів був основною резервною валютою в більшості  країн світу в XVIII і XIX століттях. Важка економічна ситуація у Великобританії після Другої світової війни і посилення домінування США у світовій економіці призвело до втрати фунтом стерлінгів статусу найбільш значущої валюти. В середині 2006 він був третьою найбільш широко поширеною резервною валютою, побачивши сплеск популярності в останні роки. [3]

Японська ієна розглядалася в якості третьої найважливішої  резервної валюти протягом декількох  десятиліть, але останнім часом ступінь  використання цієї валюти знизилася, у  той час як зросла роль Фунта стерлінгів.

Швейцарський франк використовується в якості резервної валюти через  його стабільності, хоча частка всіх валютних резервів у швейцарських франках, як правило, нижче 0,3%.[1]

Загальний обсяг міжнародних  резервів розвинених країн складає 4607,4 млрд. доларів США, або 44,3% від  сукупного обсягу резервів країн  вибірки. У регіональному розподілі  міжнародних резервів частка активів, що знаходяться в розпорядженні  лідерів світової економіки, залишається  відносно невисокою. Обсяг резервів країн ЕВС (включаючи ЄЦБ) становить 840,1 млрд. доларів США (18,2% авуарів  групи), Сполучені Штати Америки - 525,5 млрд. доларів США (11,4%). Японія, будучи винятком, володіє 1137,8 млрд. доларів  США, або близько чверті сукупних авуарів розвинених країн, представлених  у вибірці. Серед країн, що розвиваються більша частина резервів (4135,6 млрд. доларів США) зосереджена в азіатському  регіоні. Ця величина відповідає приблизно 39,7% сукупних світових резервів і порядку 71,3% резервів країн з ринками, що формуються. Відносно невеликі міжнародні резерви у європейських країн  з перехідною економікою (без урахування Росії) - 411,4 млрд. доларів США, або 7,1% резервних активів групи, а також  у держав Центральної і Південної  Америки (646,9 млрд. доларів США, або 11,1%). Резерви Російської Федерації (524,5 млрд. доларів США) становлять 9% авуарів  формуються ринків і 5% сукупних світових міжнародних резервів обсяг міжнародних резервів розвинених країн складає 4607,4 млрд. доларів США, або 44,3% від сукупного обсягу резервів країн вибірки. У регіональному розподілі міжнародних резервів частка активів, що знаходяться в розпорядженні лідерів світової економіки, залишається відносно невисокою. Обсяг резервів країн ЕВС (включаючи ЄЦБ) становить 840,1 млрд. доларів США (18,2% авуарів групи), Сполучені Штати Америки - 525,5 млрд. доларів США (11,4%). Японія, будучи винятком, володіє 1137,8 млрд. доларів США, або близько чверті сукупних авуарів розвинених країн, представлених у вибірці. Серед країн, що розвиваються більша частина резервів (4135,6 млрд. доларів США) зосереджена в азіатському регіоні. Ця величина відповідає приблизно 39,7% сукупних світових резервів і порядку 71,3% резервів країн з ринками, що формуються. Відносно невеликі міжнародні резерви у європейських країн з перехідною економікою (без урахування Росії) - 411,4 млрд. доларів США, або 7,1% резервних активів групи, а також у держав Центральної і Південної Америки (646,9 млрд. доларів США, або 11,1%). Резерви Російської Федерації (524,5 млрд. доларів США) становлять 9% авуарів формуються ринків і 5% сукупних світових міжнародних резервів.[16]

Структура резервів розвинених країн відрізняється порівняно  великою питомою вагою монетарного  золота. Частка металу в офіційних  авуарах країн ЕВС (включаючи  ЄЦБ) оцінюється в середньому в 62,3%, у тому числі в Португалії - 85,1%, Греції - 79,1%, Німеччини - 71,4%. Найбільш великими запасами золота володіють Сполучені  Штати Америки. У складі резервів країн, що розвиваються частка золота невелика (в середньому 3,1%), щодо вище питома вага металу в резервах золотодобувних країн і деяких держав СНД. Частка металевого компонента в структурі  резервних активів Російської Федерації  зросла до 7,7%.

На тлі зростання світових цін на золото в 2010 року на 29% (з 1092,5 до 1411,5 доларів за тройську унцію), а  з початку 2011 року - ще на 7%, у першому  півріччі 2011 року центральні банки  купили дорогоцінного металу більше , ніж за весь 2010 рік. Приріст офіційних  золотих запасів в 2010 році склав 156 тонн, у першому півріччі 2011 року - 186 тонн. Нарощення золотих авуарів, поряд з позитивною курсовою переоцінкою, зумовило збільшення золотого компонента в складі сукупних міжнародних резервів до 12%.[15]

2.3Зміна позицій країн-емітентів резервної валюти у світовому господарстві

Долар США, що донедавна був еталоном стабільності, схильний до коливань курсу, котрі аналітики не в змозі ні прогнозувати, ні пояснити. Зниження курсу долара, коли економічна система була стабільною, і підвищення на фоні світової фінансової кризи, а також істотне посилення як щодо євро, так і щодо решти провідних валют спричиняють потребу в пошуку закономірностей розвитку світової валютної системи.

До жовтня 2008 року курс долара неухильно знижувався, оскільки попит  на нього на фінансових ринках падав: співвідношення євро й долара США  змінилося від 0,8 на початок введення євро у 2002 році практично до 1.6 навесні — а влітку 2008-го. У падінні курсу долара вирішальне значення мали два чинники: перший — надмірна пропозиція долара внаслідок його безперервної емісії, то перевищувала реальний попит; другий — скорочення попиту на долар через зміцнення євро й поступове витіснення ним долара як із міжнародних розрахунків, так і з золотовалютних резервів центробанків більшості країн світу.[17]

Фінансова криза осені 2008 року мала форму кризи фондового  ринку й банкрутства фінансових установ — банків, іпотечних і страхових компаній. Цe призвело до різкого зростання попиту на готівку, а оскільки цінні папери фондового ринку були номіновані в доларах, то й до різкого зростання попиту на долар, шо й спричинило підвищення його курсу.

Зниження курсу долара стає неминучим, що становить загрозу  економічній могутності США, призводить до зменшення купівельної спроможностінаселення. Зниження його життєвого рівня і реальних доходів, сприяє рецесії економіки. Економічні проблеми можуть змінитися на соціальні катаклізми. Незважаючи на це, емісія долара триває, оскільки це дає можливість господарям ФРС США, фінансовій олігархії придбавати за долари все нові реальні багатства світу — ресурси. підприємства, землю. Повернення до однополярного світу через приведення обсягу доларової маси до реального попиту на нього єнеможливим. Необхідні для цього зменшення доларової маси, рестрикція долара в таких масштабах є нереальними, “відклик” доларів з ринку не може бути здійснено. Долар давно “відірвався” не лише від золотого, а й від іншого свого забезпечення — могутньої економіки з позитивним платіжним балансом без значної зовнішньої заборгованості.