Теорія резервних валют та переваги для країн-емітентів

 

 

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Факультет міжнародної економіки

Кафедра міжнародних фінансів

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Міжнародна економіка"

на тему «Теорія резервних валют та переваги для країн-емітентів»

 

 

 

 

Виконавець 

Студентка групи ВЕ-09-01                                                      Федішен О.М.

 

Науковий керівник

Доцент                                                                                       Дзяд О.В.

 

 

 

 

Дніпропетровськ

2012р.

ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………………………………………..3

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження умов формування резервних валют та наслідків для країн-емітентів

1.1Поняття та історичний  аспект резервних валют…………………….....4

1.2Умови становлення резервних валют світу……………….……….…..8

1.3Наслідки використання резервних валют для країн-емітентів………10

Розділ 2. Характеристика резервних валют у світовому господарств

2.1Передумови встановлення  долара як резервної валюти  світу……….13

2.2Структура СДР та  співвідношення між резервними валютами…………………………………………………………………………17

2.3Зміна позицій країн-емітентів резервної валюти у світовому господарстві……………………………………………………………………...24

3.Альтернативні резервні  валюти…………………………………………30

ВИСНОВОК………………………………………………………………...34

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ  ДЖЕРЕЛ…………………………………35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Резервна валюта - загальновизнана  у світі валюта, яка накопичується  центральними банками у валютних резервах. Вона виконує функцію інвестиційного активу, служить способом визначення валютного паритету, використовується при необхідності як засіб проведення валютних інтервенцій, а також для  проведення центральними банками міжнародних  розрахунків.

Раніше резервні валюти використовувалися  в основному в якості засобів  для розрахунків на товарних ринках (нафта, золото тощо), проте останнім часом, особливо в країнах Азії, резервні валюти використовуються для накопичення  золотовалютних резервів (далі ЗВР) з  метою зміцнення конкурентоспроможності експорту шляхом ослаблення своїх валют, а також як резерв на випадок фінансових криз.

Мета курсової роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів функціонування резервних валют, а також узагальнити проблеми та визначити перспективи альтернативних резервних валют світу.

Виходячи з мети дослідження, в роботі були поставлені наступні завдання:

- дослідити еволюцію формування резервних валют;

- розглянути наслідки використання резервних валют для країн - емітентів;

- дати оцінку валютам провідних країн світу.

Об'єктом дослідження  є резервна валюти,оскільки вона відіграє одне з панівних положень в світовій валютній системі.

Предметом курсової роботи є специфіка функціонування резервних  валют та роль, яку вони відіграють для країн - емітентів.

Тема резервних валют  була розглянута низкою сучасних авторів :Н.Н.Ливенцев, В.Б.Буглай, А.В.Холопов, Г.П.Овчинников та інших авторів.

1.Теоретичні засади дослідження умов формування резервних валют       та наслідків для країн-емітентів

1.1Поняття та  історичний аспект резервних  валют

Резервною валютою називають  загальновизнану в світі валюту, що використовується для створення  в центральних банках інших країн  резерву грошових коштів з метою  здійснення міжнародних розрахунків. Вона виконує функцію резервного засобу, слугує засобом визначення валютного паритету, валютного курсу, використовується як засіб проведення валютної інтервенції, валютної системи  країн. Іноді цим терміном також називаються національні кредитні гроші, валюта провідних держав світу, які використовуються для міжнародних розрахунків.[1]

Резервна валюта є базою  визначення валютного паритету і  валютного курсу для інших  країн, широко використовується для  проведення валютної інтервенції з  метою регулювання курсу валют країн-учасниць світової валютної системи.

Резервні валюти (світові  гроші) це:

• Національні валюти ведучих промислово розвинених країн – долар США, фунт стерлінгів, японська ієна, німецька марка, французький франк (дві останні були такими до 1 січня 2002р.)
• Міжнародні валюти (СДР)
• Регіональні (ЕКЮ, з 1 січня 1999р. – євро).

Поняття «резервна валюта» з'явилося після Другої світової війни в статуті Міжнародного валютного фонду, який регламентував структурні принципи Бретон-Вудської валютної системи (1944 - 1978 рр..). У той період статус резервної валюти був офіційно закріплений за доларом США і англійським фунтом стерлінгів. Проте криза Бретон-Вудської системи виявив недоцільність збереження цього статусу, так як обидві резервні валюти, особливо фунт стерлінгів, були нестабільні і неодноразово девальвовані, в тому числі долар США в 1971 і 1973 роках.[2]

В умовах нової розстановки  сил у світі: перехід від американоцентризму і доларової гегемонії до формування трьох світових центрів (США - Західна Європа - Японія) і створення Ямайської світової валютної системи поняття резервної валюти зникло із зміненого статуту МВФ. Воно замінено категорією вільно використовувана валюта у складі провідних валют - долара, євро (з 1999 р. замість німецької марки та французького франка), фунта стерлінгів, японської ієни. Вони входять в склад валютної корзини СДР (SDR, Special Drawing Rights - спеціальні права запозичення), в якій продовжує домінувати долар.

Додатковий аргумент переваги використання поняття «світова валюта» пов'язаний з тим, що в категорії «резервна валюта» формально зроблений акцент лише на одну - резервну функцію світових грошей (точніше, засоби накопичення) без урахування двох інших функцій. Тим часом сучасні світові гроші - це національні гроші, що виконують функції інтернаціональної міри вартості (валюти ціни контрактів), засоби платежу (валюти платежу - при погашенні Міжнародному зобов'язань) та засоби накопичення (державних і приватних резервів). Функція засобу обігу не типова для світових грошей, так як операції на світових ринках - товарних і фінансових - здійснюються не в готівці, а з використанням кредиту, тобто з відстрочкою платежу. Традиційна теорія грошей виділяла їх функцію як міжнародного купівельного кошти, що втратила актуальність в умовах широкого використання кредиту в операціях на світових ринках.[2]

Світові гроші виконують  функцію засобу обігу при використанні більш стабільної іноземної валюти у внутрішньому грошовому обігу. Це характерно для процесу доларизації, а нині і «євроїзація» економіки країни, валюта якої знецінюється, в тому числі під впливом інфляції.

При металевому стандарті національні золоті та срібні монети (з 1886 р., коли була сформована Паризька валютна система, тільки золоті) використовувались як наднаціональні і мають власну вартість світові гроші. Вони приймалися в інших країнах за вагою («скидали національні мундири», за висловом К. Маркса) з урахуванням їх зносу і поширеного псування монет.[3]

В період тріумфу золотого стандарту золото служило лише остаточним середовищем погашення міжнародних зобов'язань країн, то в повсякденних операціях в якості світових грошей здавна фактично використовувалися національні грошові одиниці провідних країн. Офіційно їх використання в цій якості було визнано лише в 1922 р. при створенні Генуезької валютної системи, заснованої на золотодевізному стандарті . Як свідчить світовий досвід, об'єктивною основою для міжнародного використання національних кредитних грошей служило лідируюче положення країни у світовій економіці. Так було з фунтом стерлінгів, який обслуговував 80% міжнародних розрахунків напередодні Першої світової війни.

В результаті Першої світової війни Великобританія втратила свій пріоритет в промисловому виробництві, закордонних інвестиціях (скоротилися на ¼ до 1920 р.), морському тоннажі, як монопольний світової банкір і страховик.[3]

У міжвоєнний період фунту  стерлінгів довелося оскаржувати лідерство в жорсткій конкурентній боротьбі з доларом, який зміцнів в період після Першої світової війни на базі економічної переваги США перед ослаблими конкурентами. Знадобилося більше трьох десятків років, перш ніж була реалізована ця стратегія в 1944 р. і долар придбав офіційний статус резервної валюти в Бретон-Вудській системі. Незважаючи на еволюцію фунта стерлінгів як світових грошей від гегемонії до заходу, йому також було присвоєно статус резервної валюти, мабуть, в силу його історичних заслуг та інерції, властивої міжнародним валютним відносинам.

Післявоєнна доларова гегемонія  спиралася на лідерство США у світовій економіці. У 1949 р. їх частка в світовому промисловому виробництві (без СРСР) досягла 54,6%, в експорті - 33%, в офіційних золотих резервах - майже 75%. США використовували статус долара як резервної валюти ля посилення своїх позицій у світі за рахунок інших країн. Долар користувався загальним попитом, особливо в умовах післявоєнного «доларового голоду».[4]

Теоретичним обґрунтуванням доларової стратегії служила теорія ключових валют. Автори цієї теорії - американські економісти Дж. Вільямс (автор цього терміна, що з'явився в 1945 р.)і А. Хансен, англійські економісти Р. Хоутрі, Ф. Грехем та інші. Ця теорія, зокрема, обґрунтовувала стратегію гегемонії долара на противагу золоту (за їхньою оцінкою, «долар не гірше золота») і необхідність всіх країн орієнтуватися на цю лідируючу валюту і підтримувати її курс навіть всупереч їхнім національним інтересам.

Однак долар виявився таким  же нестабільним, як і інші валюти. З 1960-х рр.. у зв'язку з ослабленням лідируючих позицій США у світовій економіці почалося ослаблення долара, який поступово втратив офіційний статус резервної валюти в світовій валютній системі. Еволюція долара США як світової валюти певною мірою повторює шлях фунта стерлінгів. Хоча долар лідирує на світовому ринку, але в силу нерівномірності розвитку країн втратив монопольне положення в якості світових грошей. Валюти країн Західної Європи і Японії стали змагатися з ним по мірі подолання їх післявоєнної економічної та валютної залежності від США.[4]

Таблиця 1.1-Домінуючі валюти світу[5]

Валюта	Період
Візантійська золота монета(nomisma) Арабський динар Флорентійський флорин Венеціанський дукат Голландський гульден Фунт стерлінгів Долар США	V-VII століття VIII-XII століття XIII-XIV століття XV століття XVII-XVIII століття Кінець XVIII століття-до Другої світової війни Після Другої світової війни

 

Колективна європейська  валюта - євро, введена в 1999 р., поступово і успішно тіснить долар, спираючись на економічний і валютний потенціал країн Економічного і валютного союзу (ЕВС) - вищого ступеня інтеграції.

Повчальний досвід перетворив євро в одну зі світових валют. Для цього потрібен був шлях, починаючи з 1957 р., коли був утворений Спільний ринок у складі 6 держав, до теперішнього часу, коли ЄЕС об'єднує 27 країн.[5]

1.2Умови становлення резервних валют світу

Об'єктивними передумовами набуття статусу резервної валюти є:

• Пануючі позиції країни у світовому виробництві, експорті товарів і капіталів, в золотовалютних резервах;
• Розвинена мережа кредитно-банківських установ, у тому числі за кордоном;
• Організований і ємний ринок позичкових капіталів;
• Лібералізація валютних операцій, вільна оборотність валюти, що забезпечує попит на неї іншими країнами.

Здатність валюти стати резервною залежить від наступних факторів :

1) розмір ВВП і ступінь  участі у світовій торгівлі (обсяг  експорту і його частка у  ВВП);

2) самодостатність і незалежність національної економіки від зовнішнього впливу;

3) відсутність обмежень на рух капіталу і валютні операції,

4) значний обсяг, глибина  і ліквідність фінансового ринку; 

5) значний потенціал і  стабільність національної економіки  та її міжнародних позицій.[6]

Суб'єктивним фактором висунення  національної валюти на роль резервної служить активна зовнішня політика, в тому числі валютна і кредитна. В інституціональному аспекті необхідною умовою визнання національної валюти в як резервної є її впровадження в міжнародний обіг через банки і міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.

Валюта стає резервною, як тільки вона попадає в офіційні резерви іноземних держав, оператори третіх країн повинні визнати її більш зручним засобом обігу, ніж національні гроші.

Перший з цих кроків дається легше, ніж другий.

Таблиця 1.2-Вимоги до резервних валют[6]

Показник	Резервна валюта *(1)
Економіка Розмір ВВП Доля в світовій торгівлі Відкритість Стабільність Баланс зовнішніх розрахунків Стійкість до впливу ззовні Потенціал росту	++ ++ + + + + +
Фінансові ринки Ширина Глибина Ліквідність	++ ++ ++
Свобода руху капіталів	**
Відсутність валютних обмежень	**
Законодавча система Розвинена Ринкова	* *