Рішення Потсдамської конференції

Фактичний розкол Німеччини на західну і східну частини зробив можливим роздільне конституційне оформлення цих частин.

У липні 1948 року відбулася конференція  представників США, Англія, Франції, Бельгії, Голландії, Люксембургу. На ній  були розроблені рекомендації про створення  західнонімецької держави. Слідом за цим конференція прем’єр-міністрів західнонімецьких земель створила Комітет експертів, який повинен був розробити проект конституції нової держави.

У травні 1949 року проект конституції  ФРН був готовий. Його прийняла Парламентська  рада, яка складалася з представників земель і схвалили 3 військових губернатори. Після цього нова конституція, яка отримала назву Боннської (від назви столиці ФРН м. Бонн), була прийнята ландтагами західнонімецьких земель. Проти проекту нової конституції виступив лише ландтаг Баварії [7,с. 129].

Отже, перед цим Англія, Франція і США розробили і проголосили Окупаційний статут, який закріплював верховну владу Англії, Франції і США у ФРН. Статут зберігав режим військової окупації, надавав окупаційним державам право контролю за додержанням Конституції ФРН і конституцій західнонімецьких земель. Двадцять першого вересня 1949 року було проголошено утворення сепаратної західнонімецької держави – Федеративної Республіки Німеччини. У 1951 році Окупаційний статут був переглянутий, а 1955 року скасований у зв’язку з прийняттям ФРН до НАТО і Західноєвропейського союзу. Федеративна Республіка Німеччина офіційно отримала статус суверенної держави.

На жаль, західні держави  досить скоро почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдамські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.

Після підписання Акту про беззастережну  капітуляцію Німеччини деякий час  не існувало державної влади. Чотири держави визнали за необхідне здійснювати спільне управління Німеччиною. З цією метою 5 червня 1945 р. представники СРСР, США і Франції підписали в Берліні «Декларацію про поразку Німеччини» і взяття на себе верховної влади відносно Німеччини урядів СРСР, США, Великобританії і Тимчасовим урядом Французької Республіки. Декларація вимагала від Німеччини відповідно до її беззастережною капітуляцією повного припинення військових дій, здачі зброї, видачі нацистських лідерів і військових злочинців, а також повернення всіх військовополонених. Декларація про поразку Німеччини стала юридичним документом для законодавчої та адміністративної діяльності, що здійснювалася окупаційною владою на німецькій території в перші післявоєнні роки.

Для підтримки загального миру і  безпеки народів та розвитку співробітництва між державами в різних областях з 25 квітня по 26 червня 1945 р. в Сан-Франциско проводилася конференція по створенню Організації Об'єднаних Націй (ООН). У конференції брали участь 50 держав, єдиним питанням, яке стояло на порядку денному конференції, була розробка Статуту Організації Об'єднаних Націй. Гостра боротьба розгорнулася, головним чином, з питань про цілі та принципи ООН; про роль і місце в системі ООН Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї; про їх права та процедури прийняття ними рішень; про Міжнародному Суді; про систему міжнародної опіки.

Остання за час війни конференція  глав урядів СРСР, США і Великобританії відбулося 17 липня - 2 серпня 1945 р. у палаці Цецилієнхоф в Потсдамі (передмістя Берліна). Делегацію СРСР очолював І.В. Сталін, США - Р. Трумен, Великобританії - У. Черчилль (з 28 липня - До. Еттлі). Завдання Берлінської конференції полягала в тому, щоб закріпити у своїх рішеннях історичну перемогу Радянського Союзу та інших союзних країн над фашистською Німеччиною, вирішити головні проблеми післявоєнного врегулювання, виробити програму справедливого і тривалого миру в Європі, не допустити нової агресії з боку Німеччини і розглянути питання, пов'язані з війною проти Японії.

Конференція в Потсдамі проходила  на тлі нової розстановки сил на міжнародній арені, для якої були характерні, з одного боку, зростання престижу і впливу СРСР як головного переможця у війні з гітлерівською Німеччиною, а з іншого, - якісний стрибок в посилення військового потенціалу США в результаті придбання атомної зброї, що, щоправда, кілька компенсувалося ситуацією у сфері ідеології: в Європі були сильні соціалістичні тенденції, а американська модель вільного підприємництва була не популярна. У політиці правлячих кіл США і Великобританії помітно посилилися антирадянські тенденції, що було викликано зростанням міжнародного авторитету СРСР, але, зрештою, на конференції взяла гору тенденція до розумного компромісу [9,с. 132].

Для радянської сторони найважливіше було добитися узгоджених і чітких рішень по німецькій проблеми, надолужити те, що було упущено в цьому відношенні в Ялті. Мова йшла про фіксування східної кордони Німеччини, репарації, покарання ватажків поваленого рейху, конкретизації програми перебудови політичного ладу Німеччини. Легше всього вдалося добитися єдності поглядів з останнього пункту.

В Потсдамі були прийняті політичні  і економічні принципи, націлені на здійснення демілітаризації, денацифікації, демократизації та декартелизации Німеччини. Ця програма, яка отримала назву  «Д», давала досить чіткі орієнтири на усунення в майбутньому «німецької загрози». Насамперед, передбачалося повне роззброєння і демілітаризація Німеччини, ліквідація всій німецької промисловості, яка могла бути використана для військового виробництва, скасування всіх її сухопутних, морських і повітряних сил, СС, СА, СД, гестапо, генерального штабу і всіх інших військових організацій.

Потсдамские угоди проголосили  також необхідність денацифікації  і демократизації Німеччини. Угода  передбачала знищення націонал-соціалістичної партії, розпуск всіх нацистських установ і організацій, покарання військових злочинців, запобігання нацистської і мілітаристської пропаганди та забезпечення умов, що виключають відродження фашизму в якийсь формі.

Передбачалася реорганізація німецької  політичного життя на демократичній основі, з тим, щоб підготувати країну до мирного міжнародного співробітництва. Угода передбачала проведення заходів щодо демократизації Німеччини: скасування всіх расових і дискримінаційних законів, виданих нацистським урядом, відновлення місцевого самоврядування, діяльності всіх демократичних партій, профспілок та інших громадських організацій, підготовка до остаточної реконструкції німецької політичного життя на демократичній основі і мирного співпраці Німеччини з іншими державами.

Що ж стосується декартелізації, то союзники вирішили ліквідувати німецькі монополії, що були носіями мілітаризм і реваншизму, а вся німецька промисловість повинна бути переведена на мирні рейки. Представники трьох держав погодилися, що в період окупації Німеччина повинна розглядатися як єдиний економічний ціле.

Порівняно легко в  Потсдамі були узгоджені важливі  моменти, що належали до створення Міжнародного трибуналу для суду над головними  нацистськими військовими злочинцями. Рішення цієї проблеми було підготовлено великий попередньою роботою представників чотирьох держав, що почалася ще в 1942 р [7,с. 98].

Отже, потсдамська конференція розглянула ряд територіальних питань, пов'язаних із закінченням війни в Європі, в тому числі про передачу СРСР р. Кенігсберга і прилеглого до нього району, що було закріплено в рішеннях конференції. Згідно з пропозицією радянської делегації було вирішено питання про встановлення західного кордону Польщі по лінії р. Одер - р. Західна Нейсе. До складу Польщі включалася частина території Східної Пруссії, а також р. Данциг (Гданськ). Таким чином, згідно з реалізації рішень Ялтинської конференції, Польща отримала «істотний приріст території на півночі і на заході».

РОЗДІЛ 2 РІШЕННЯ ПОСТДАМСЬКОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ(1945)

2.1. Потсдамська конференція та її рішення.

З 4 по 11 лютого у м. Ялті відбулась конференція держав антигітлерівської  коаліції. В її роботі взяли участь Й.Сталін, Ф.Рузвельт, У.Черчілль. Конференція  передбачала вироблення плану остаточного  розгрому фашистської Німеччини, і визначення основ післявоєнного влаштування світу.

Союзники домовились розділити Німеччину на окупаційні зони, в яких верховну владу будуть здійснювати відповідно СРСР, США, та Англія. Для вирішення загально-німецьких  питань було створено верховний контрольний орган, пізніше перейменований на Контрольну раду.

Конференція прийняла Декларацію про звільнення Європи, в якій СРСР, США, та Англія зобов'язувались проводити  узгоджену політику щодо вирішення  політичних та економічних проблем  держав, які були звільнені від фашизму.

Секретна угода передбачала  вступ СРСР у війну проти Японії через два-три місяці після капітуляції  Німеччини і закінчення війни  в Європі.

Кримська конференція  ще раз підтвердила намір союзників  створити Організацію Об'єднаних Націй. У відповідності з цим рішенням у квітні 1945 р. в Сан-Франциско відкрилася конференція країн антифашистської коаліції, яка створила Організацію Об'єднаних Націй (ООН) і прийняла її Статут. Вона повинна була гарантувати міжнародний мир і безпеку, сприяти відверненню загрози нової війни [2,с. 134].

Центр. на конференції  було питання про дальшу політику щодо Німеччини. Голови урядів трьох  держав ухвалили, що в період окупації, незважаючи на поділ Німеччини на чотири зони, вона розглядатиметься як єдине економічне й політ. ціле. В усіх окупованих зонах повинна провадитися одна політика щодо нім. нас., її метою проголошувалося цілковите роззброєння та демілітаризація Німеччини, ліквідація всіх нацистських і військ. організацій та інституцій, допомога нім. народові у створенні демократ. і миролюбної д-ви. В галузі економіки мали бути ліквідовані нім. монополії – картелі, трести, синдикати, вся промисловість, здатна служити воєн. цілям.

Конференція ухвалила, що засобом економічного роззброєння  та демілітаризації Німеччини стануть репарації у вигляді демонтажу промислових підприємств і передачі їхнього устаткування

– переговори голови РНК  СРСР Й.Сталіна, президента США Г.Трумена, прем’єр-міністра Великої Британії У.Черчілля (в ході конференції його замінив новий прем’єр-міністр К.Еттлі) про перехід Європи від війни до миру. Відбулася 17 лип. – 2 серп. у пригороді Берліна – Потсдамі [2,с. 131].

Центр. на конференції  було питання про дальшу політику щодо Німеччини. Голови урядів трьох  держав ухвалили, що в період окупації, незважаючи на поділ Німеччини на чотири зони, вона розглядатиметься як єдине економічне й політичне ціле. В усіх окупованих зонах повинна провадитися одна політика щодо нім. нас., її метою проголошувалося цілковите роззброєння та демілітаризація Німеччини, ліквідація всіх нацистських і військ. організацій та інституцій, допомога нім. народові у створенні демократ. і миролюбної д-ви. В галузі економіки мали бути ліквідовані нім. монополії – картелі, трести, синдикати, вся промисловість, здатна служити воєн. цілям.

Конференція ухвалила, що засобом економічного роззброєння  та демілітаризації Німеччини стануть  репарації у вигляді демонтажу  пром. підприємств і передачі їхнього  устаткування країнам, які найбільше  постраждали від нім. агресії. Загальну суму репарацій визначено у розмірі 20 млрд дол. США. СРСР мав отримати половину цієї суми. Гол. воєн. злочинців – вище політ. та військ. керівництво нацистської Німеччини, винне у розв’язуванні агресії та порушенні міжнародних законів ведення війни, – було ухвалено передати Міжнародному військовому трибуналові.

На конференції прийнято рішення про створення Ради міністрів  закордонних справ для розробки проектів мирних договорів з Італією, Румунією, Болгарією, Угорщиною, Фінляндією, Німеччиною [11,с. 121].

Весною 1945 р. ще могутнішим став наступ Червоної Армії. Радянські війська вийшли на Берлінський напрямок, 30 березня вступили на територію Австрії й 13 квітня оволоділи її столицею Віднем. 4 квітня була визволена Братислава, в середині квітня завершено визволення Угорщини, значної частини Чехословаччини.

В цих умовах Радянський Союз підписав у Москві договори про  дружбу, взаємну допомогу й післявоєнне  співробітництво з Югославією (11 квітня 1945 р.) та Польською Республікою (21 квітня).

Англо-американські війська, ледве оправившись від поразки в Арденнах, перейшли в наступ. 25 березня вони вийшли на Рейн, до 1 квітня оточили Рур. 8 березня Аллен Даллес зробив спробу провести в Берні (Швейцарія) таємні переговори з німецькими генералами про сепаратне перемир'я. Сталін у листі Рузвельту висловив протест і зазначив: «Зараз німці на Західному фронті по суті припинили війну проти Англії й Америки. Разом з тим німці продовжують війну з Росією».

У своїй відповіді  Рузвельт подякував Сталіну за щире звернення у зв'язку з «бернським інцидентом». Він писав: «У будь-якому випадку не повинно бути взаємної недовіри, і незначні непорозуміння такого характеру не повинні виникнути в майбутньому». Цей останній лист Ф. Рузвельта Й. Сталін одержав уже після раптової смерті президента від крововиливу в мозок 12 квітня в госпіталі Ворм-Спрінгз (штат Джорджія). Чотириразове обраний президент США так і не дочекався перемоги у війні, якій він віддав усі свої сили.

Гітлер і Геббельс були в захопленні від цієї звістки: зі сльозами на очах згадували, як російська імператриця раптово померла під час Семирічної війни, що докорінно змінило хід тієї війни, і королю Фрідріху Великому, якого боготворив Гітлер, не довелося кінчати життя самогубством.

Таблиця 2.1. Потсдамська конференція (17 липня—2 серпня 1945 р.): Й.Сталін, Трумен, який став президентом США після смерті Ф.Рузвельта, У.Черчілль (з 28 липня — новий прем'єр-міністр К.Еттлі)