Рішення Потсдамської конференції

Рішення Потсдамської конференції(1945)

ВСТУП

Друга світова війна  залучила у військові дії і  ті країни, які не були частиною Версальського світу. Ця страшна війна у світовій історії, що закінчилася тотальним поразкою Німеччини, Японії і їх союзників, створила чергову модифікацію Вестфальської системи міжнародних відносин - Потсдамський світовий порядок, який був одночасно її розквітом і початком її заходу як міжнародної системи об'єднаних національних суверенітетів.

Головною відмінністю Потсдамського  світового порядку від Версальського  було формування - замість зруйнованого багатополярного - біполярного світо устрою, в якому домінували і змагалися один з одним дві наддержави - СРСР і США. А оскільки вони були носіями двох різних проектів світового розвитку (і навіть двох різних історичних проектів) - комуністичного і капіталістичного - їх суперництво з самого початку придбало гострий ідеологічний характер протистояння.

Актуальність  теми: Англійським словом «термінал» — кінцева зупинка, було названо Берлінську (Потсдамську) конференцію керівників трьох держав антигітлерівської коаліції — СРСР, США та Великої Британії, що відбулась 60 років тому, 17 липня — 2 серпня 1945 року та стала важливою віхою на шляху до переможного закінчення у вересні Другої світової війни.

Думка про проведення такої зустрічі після розгрому фашистської Німеччини  висловлювалась ще на Кримській (Ялтинській) конференції (лютий 1945 р.). 11 травня 1945 р. У. Черчілль у листі новому президентові США Г. Трумену, який замінив померлого в квітні Ф. Рузвельта, нагадав про це: «Ми повинні разом, або кожен окремо, в один і той самий момент звернутись до Сталіна з пропозицією зустрітися в липні в якому-небудь незруйнованому місті Німеччини». Трумен одразу ж погодився. Причин для цього було досить: необхідно було вирішувати нагальні проблеми післявоєнних міжнародних відносин, устрою Німеччини та її союзників, щоб назавжди усунути потенційне джерело агресії, звідки двічі в ХХ столітті приходили світові війни. Першочерговим було й вироблення конкретного плану розгрому Японії, щоб остаточно завершити Другу світову війну.

Крім того, Черчілля відчутно непокоїла ситуація, коли Східна Європа опинилась під радянським контролем, а Червона Армія стояла в Берліні, на Ельбі та Дунаї — значно далі на захід, ніж сподівались Лондон і Вашингтон, в декількох танкових переходах від узбережжя Атлантики. Він писав: «Грізний ворог, з яким ми билися понад п’ять років, безумовно капітулював. Єдине, що залишалось зробити державам-переможницям, — це встановити справедливий і міцний лад, який охоронявся б всесвітнім органом, повернути солдатів на батьківщину... і вступити в золотий вік розквіту та прогресу... Однак у медалі був зворотний бік. Ще не була переможена Японія. Атомна бомба ще не народилась... Основа зв’язку — загальна небезпека, яка об’єднувала великих союзників, — щезла миттєво. У моїх очах радянська загроза уже заміняла собою нацистського ворога».

Не випадково Черчілль запропонував, а інші учасники погодились з ним взяти для конференції  згадану вище назву «термінал» —  кінцева зупинка, станція, після  якої шляхи союзників розходились, антигітлерівський альянс припиняв існування через різні інтереси його учасників.

Певною мірою з таким  підходом була пов’язана і пропозиція британського прем’єра, що «нам не слід зустрічатися в якому-небудь пункті в межах нинішньої російської воєнної зони. Ми йшли назустріч  йому (Сталіну. — В. Ш. ) два рази підряд». Але Сталін нагадав про одностайну підтримку тосту на Кримській конференції: «За зустріч у Берліні після розгрому Німеччини». Керівництво США вирішило уникнути загострення дискусії про місце зустрічі, зокрема з огляду на необхідність радянської допомоги в розгромі Японії.

Мета курсової роботи: Розглянути визначальні характеристики проведення Потсдамської конференції держав антифашистського блоку (17 липня – 22 серпня 1945 р.) та рішення цієї конференції.

Ця мета реалізована  шляхом розв’язання наступних завдань курсової роботи::

1. Проаналізувати стан і ступінь дослідження проблеми в історіографії, визначити рівень і повноту її науково-теоретичного осмислення;
2. Обґрунтувати принципи організації та функціонування міжнародних систем;
3. Проаналізувати формування потсдамської системи міжнародних відносин: 1945-1946;
4. Дослідити визначальні характеристики проведення Потсдамської конференції держав антифашистського блоку (17 липня – 22 серпня 1945 р.).;
5. Розглянути  Потсдамську конференцію та її рішення.;
6. Проаналізувати глобальні історичні наслідки та уроки Потсдамської системи міжнародних відносин;
7. Зробити відповідні висновки.

Об’єктом  дослідження є Потсдамська конференція в міжнародних відносинах.

Предметом дослідження є рішення Потсдамської конференції.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається тим, що на основі критичного осмислення джерел та історіографічного доробку комплексно проаналізований процес Потсдамської конференції та її рішень.

Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання при написанні навчально-методичних посібників, а також при підготовці відповідних навчальних курсів у вищих та середніх навчальних закладах. Отримані висновки можуть бути використані в спецкурсах та загальних курсах з історії, міжнародних відносин.

Теоретико-методологічною основою роботи є праці таких дослідників, як Герчикова И. Н. , Довгань В.В. , Новицький В.Є., Рошкован M. , Цірат А.В, Дубінін Ю.А, Юрченко С.В. та ін.

Методи дослідження. в основу роботи покладено проблемно-хронологічний і порівняльний методи, які дозволили належним чином структурувати дослідження та показати еволюцію зовнішньополітичних поглядів щодо рішення Потсдамської конференції. Для проведення всебічного наукового аналізу проблеми також використано такі методи, як системний підхід, структурний аналіз, метод актуалізації, діахронний (метод періодизації). Методологічними засадами послужили загальнонаукові принципи об'єктивності та історизму.

Структура роботи обумовлена її метою і завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, п’ятьох підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг роботи складає 38 сторінок машинописного тексту.

РОЗДІЛ 1 ПОТСДАМСЬКА СИСТЕМА  МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

1.1. Принципи організації  та функціонування міжнародних  систем

Завершення Другої світової війни призвело до кардинальної трансформації  змісту світової системи міжнародних  відносин. Була ліквідована багатополярна  організація структури міжнародних  відносин, що виникла ще з часів  Вестфальської мирної угоди 1648 р. та зберігалася з певними модифікаціями (в рамках Вестфальської, Віденської та Версальсько-Вашингтонської систем міжнародних відносин) на протязі майже трьох століть до Другої світової війни.

Домінування Радянського Союзу  та США в повоєнному світі призвело до формування біполярної структури міжнародних відносин, що стало вирішальною ознакою Ялтинсько-Потсдамської системи, її політичною, стратегічною та міжнародно-правовою основою стали результати двох міжнародних конференцій (в Ялті 4-11 лютого та Потсдамі 17 липня - 2 серпня 1945 р.), під час яких керівництво головних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія) намагалися узгодити базові принципи післявоєнного світо устрою [11,с. 121].

Такими принципами мали б стати  проголошені ідеї повоєнного співробітництва держав, що перемогли у Другій світовій війні та підтримання їх згоди та єдності в інтересах такого співробітництва. Реалізація ідей та принципів діяльності антигітлерівської коаліції в повоєнний час могла б призвести до кооперативної біполярності на основі співробітництва двох наддержав. Проте фактично співробітництво та згода поступово були витіснені конфронтацією та непримиренними протиріччями.

Потсдамська система міжнародних  відносин (1945-1991) мала певні основні  характеристики та особливості [11,с. 121].

1. Мова йде про вищезгадану  біполярність структури повоєнних  міжнародних відносин, в яких  провідну роль відігравали дві  наддержави -СРСР та США. Значний  відрив військово-силових, політичних, економічних та культурно-ідеологічних  спроможностей цих двох держав від інших країн світу, призвів до формування двох основних, домінуючих „центрів сили", що здійснювали системо формуючий вплив на структуру і характер всієї міжнародної системи.

2. Повоєнна система носила конфронтаційний  характер. Мова йшла про системне, комплексне протистояння в економічній, політичній, військовій ідеологічній та інших сферах, протистояння, яке час від часу набувало характеру гострої конфліктної, кризової взаємодії. Такий вид протистояння у форматі взаємних погроз використання сили, балансування на грані реальної, „гарячої" війни отримав назву „холодної війни" (1948-1953, 1958-1962, 1981-1984 рр.). Періоди конфронтації малої інтенсивності, конфронтаційної стабільності та спроб подолати „холодну війну" на шляхах посилення елементів співробітництва, кооперативності та мирного врегулювання існуючих суперечностей отримала назву „розрядки" міжнародної напруги (середина 50-их, друга половина 60-их-перша половина 70-их, друга половина 80-их років).

3. Повоєнна біполярність складалася в епоху ядерної зброї, що призвело до революції як у військових так і в політичних стратегіях. Ця революція сприяла поступовій трансформації стратегій та доктрин ядерного залякування, ядерного шантажу та ультиматумів (середина 50-их - початок 60-их років) в особливий механізм попередження світової ядерної війни (модель конфронтаційної стабільності) на основі доктрини взаємного ядерного стримування на базі ядерного паритету та „рівновазі страху" (кінець 60-их — 70-ті роки), а потім й виключення ядерної війни як засобу здійснення політики та концепцій однакової безпеки, розумної достатності та стриманості в ядерній сфері (друга половина 80-их - початок 90-их рр.).

4. Розподіл світу на сферу  впливу двох наддержав як в  Європі так і на периферії,  виникнення „поділених" країн (Німеччина, Корея, В'єтнам, Китай) та становлення військово-політичних блоків під проводом СРСР та США призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації. Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяли через механізми „блокової дисципліни" домагатися достатньо високого ступеню „керованості" міжнародних процесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо [7,с. 162].

5. Повоєнна біполярність мала  форму політико-ідеологічного протистояння, ідеологічної конфронтації між  „вільним світом" країн західної  демократії на чолі із США  та „соціалістичним світом" на  чолі з СРСР. З одного боку  ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіанський характер зовнішньополітичних настанов Заходу та Сходу: США прагнули встановлення в світі американської гегемонії під гаслом „Рах Апіегісапа", СРСР - твердив про невідворотність перемоги соціалізму у світовому масштабі. Ідеологічна конфронтація, „боротьба ідей" призводила до взаємної демонізації протилежної сторони і залишалась важливою рисою повоєнної системи міжнародних відносин. Радянсько-американське протистояння виглядало насамперед як суперництво системи політичних та етичних ідеалів, соціальних та моральних принципів. З іншого боку ідеологічний антагонізм здебільшого маскував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін: досягнення світового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація „доктрини Монро") та Москви (панування на євразійському континенті).

6. Повоєнний світ перестав бути  переважно євроцентристським, міжнародна  система перетворилася в глобальну,  загальносвітову. Руйнація колоніальних  систем, становлення регіональних  та субрегіональних систем здійснювалася під домінуючим впливом горизонтального розповсюдження системного біполярного протистояння та тенденцій економічної й політичної глобалізації. Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла децентралізації насильства та посиленню конфліктогенності на регіональному та субрегіональному рівнях, множенню регіональних конфліктів.