Основні тенденції розвитку країни Люксембург в міжнародному економічному інтеграційному просторі

      Першими ознаками погіршення соціально-економічної ситуації у Португалії внаслідок фінансово-економічної кризи є зниження споживчих витрат у 2009 р. на 8,2 % та у 2010 р. ще на 1 %, зокрема на 12, 3 та 1,2 % у 2009-2010 рр., відповідно, скоротилися витрати на продукти харчування [15]. До того ж за вісім місяців 2010 р. в країні збанкрутіли 3530 компаній, що на 51 % більше, ніж за аналогічний період минулого року. Кожного дня у середньому 310 осіб втрачали роботу, а рівень безробіття в серпні 2010 р. сягнув 10,8 % [26]. Це підтверджує той факт, що фінансово-економічна криза зумовлює зростання безробіття, про що також свідчить динаміка рівня зайнятості та безробіття.

      За  даними Євростату, у досліджуваних  країнах рівень зайнятості у 2000-2009 рр. був вищим, ніж у середньому по Єврозоні, причому у Португалії він був вищим, 72-73 %, ніж у Ірландії, в середньому 70-72 %, за винятком 2006-2007 рр., коли рівень зайнятості перевищив 73 %. Але такого рівня під час фінансово-економічної кризи та у першій післякризовій фазі дотримати не вдалося. У Люксембург рівень зайнятості знизився до 71 %, в Ірландії ще більше – до 67,7 %, що відповідає рівню 1998-1999 рр.

      Варто також зазначити, що як в Люксембург, так й в Ірландії на початку ХХІ ст. рівень безробіття становив лише 3,3 та 3,6 %, відповідно, що майже у два рази було менше, ніж у середньому в Єврозоні. Але, починаючи з 2002 р., рівень безробіття у Люксембург почав швидко зростати і вже у 2003-2004 рр. він перевищив 5 %, у 2005-2007 рр. сягнув майже 7 %, у 2007-2008 рр. Навіть перевищив середній показник. Унаслідок фінансово-економічної кризи ситуація ще більше погіршилася, рівень безробіття у Люксембург сягнув майже 9 %, і перевищив середній по Єврозоні на 2 %. До початку фінансово-економічної кризи ситуація на ринку праці в Ірландії була більш стабільною, ніж у Люксембург та Єврозоні, рівень безробіття у 2000-2007 рр. утримувався на рівні 3,5-3,8 %, але у 2008 р. він одразу зріс до 5 %, а у 2009 р. ще у два рази і становив вже 10,1 %, що на 1,6 % більш, ніж у Люксембург та на 3,1 % більш, ніж у Єврозоні у середньому. За попередніми статистичними даними рівень безробіття в Ірландії у вересні 2010 р. сягнув вже 14 % від економічно активного населення [28], тобто ситуацію не вдається ще стабілізувати та зупинити подальше її напруження. Таким чином, бюджетна криза в Ірландії спричинила більші негаразди на ринку праці, ніж боргова у Люксембург.

      Уряди країн, що найбільш постраждали від світової фінансово-економічної кризи, зокрема Люксембург та Ірландії, намагаються вжити запобіжних заходів щодо подальшого її розвитку. Переглядаються підходи щодо формування бюджетів. Схвалюючи бюджет на 2011 р., парламент Люксембург передбачив найбільш жорсткі в історії країни заходи економії, що допоможе скоротити дефіцит держбюджету Люксембург від 7,3 % в поточному р. до 4,6 % у наступному. Так, влада вирішила зменшити зарплату держслужбовцям на 5 %, підвищити податки, зокрема ПДВ, та скасувати податкові пільги. Реальний розвиток економіки Люксембург наступного року значною мірою залежатиме від того, чи зможе уряд скоротити бюджетний дефіцит і впоратися з обслуговуванням державного зовнішнього боргу [25].

      В Ірландії негативні економічні очікування змусили уряд підвищити ставки податку на прибуток, який протягом тривалих років був на рівні 12,5 %; а також акцизів на тютюнові вироби та дизельне паливо, незважаючи на загальну тенденцію зменшення податкового навантаження в країнах G-20 [22]. Але головного в Ірландії поки ще не досягнуто – не врятовано національну банківську систему. Прогнозується, що бюджетна криза в Ірландії ще поглиблюватиметься й стане найбільшою у Європі. Фахівці вважають, що для підтримки банківської системи знадобиться 50 млрд євро, що призведе до збільшення дефіциту бюджету на 32 % відносно ВВП. За останніми оцінками у 2010 р. державний борг Ірландії вже сягнув 30 % від ВВП. Але влада рішення щодо прийняття допомоги зі стабілізаційного фонду Єврозони та МВФ поки не ухвалила, керівники країни вважають що мінімум як півроку така допомога не знадобиться й країні вистачить фінансових ресурсі для погашення боргів. Вважається, що за умов відсутності гнучкої національної валюти Ірландії, відновити її конкурентоспроможність можливо лише за умов скорочення витрат із заробітної плати, незважаючи на загрозу зниження рівня життя; подальшого скорочення державних витрат й збільшення податкового тягаря (зокрема зростання ПДВ і пенсійних відрахувань) [16].

      Необхідно зауважити те, що фінансово-економічна криза у Люксембург та Ірландії досягла найістотніших масштабів у Європі й призвела не тільки до макроекономічної дестабілізації, а й спричинила у країнах політичну кризу, для виходу з якої знадобляться роки.

      Таким чином, системний ефект наслідків боргової та бюджетної кризи в Ірландії та Люксембург спричинив низку ризиків, що зумовили погіршення макроекономічної ситуації, яка характеризується спадом ВВП, темпів промислового виробництва, зростанням безробіття, а також соціальної та політичної напруженості. Наслідки фінансово-економічної кризи більш глибокі в Ірландії й зумовлені переважно незадовільною бюджетною політикою, високим рівнем дефіциту бюджету. Фінансова криза в Ірландії не така масштабна, що безумовно вплине на інші країни, що й без того перебувають у вкрай тяжкому становищі, Грецію, Іспанію, зокрема й Люксембург. Не залишиться вона непомітною для Єврозони та Євросоюзу загалом. Ситуація у Люксембург хоча не така напружена, але є усі підстави говорити про поширення фінансової кризи. Зумовлено це так дефіцитом бюджету, як величезним державним боргом. Парламенти обох країн намагаються знайти дієві інструменти виходу з кризи, але наразі результати не втішні.

      Зусилля всього світу зараз спрямовані на пошук більш ефективних шляхів економічного відновлення. Країни-світові лідери суспільними зусиллями намагаються розробляти та пропонувати найбільш ефективні інструменти. Так, Спільною декларацією саміту провідних країн світу G-20 затверджено п'ять напрямів здійснення антикризових заходів:

      ● відновлення довіри, економічного зростання  та зайнятості;

      ● посилення контролю та регулювання  фінансової системи;

      ● підвищення капіталізації та реформування міжнародних фінансових інститутів;

      ● сприяння розвитку світової торгівлі та міжнародних інвестицій, уникнення протекціонізму;

      ● забезпечення всебічного, сталого відновлення  та формування "зеленої економіки" .

      Саме  цими антикризовими методами доцільно скористатися Ірландії та Люксембург для виходу з кризи, а також розробити власну програму економічного відродження. 

      3. Оцінка основних макроекономічних показників країни та основні тенденції розвитку країни в міжнародному економічному інтеграційному просторі 

     Стійкий розвиток – це всесвітня концепція  суспільного розвитку, яка включає в себе три основні компоненти: економічний, соціально-інституціональний (соціальний) та екологічний.

     Дана  концепція була сформована та узагальнена всесвітніми самітами ООН, за участі понад 180 країн світу, багатьох міжнародних організацій та провідних учених, у 1992 році в Ріо де Жанейро та у 2002 році в Йоханесбургу [4].

     З метою оцінки стійкого розвитку країн  світу, зокрема країн Європейського союзу необхідно розглянуто методику розрахунку стійкого розвитку. Дана методика розроблена системою Світових центрів даних Міжнародної ради з науки (ICSU) [10] і широко використовується як вітчизняними, так і закордонними організаціями та установами.

     Світовий  центр даних Міжнародної ради з науки (International Council for Science) – це глобальна система даних, яку було створено рішенням 29-ої Генеральної Асамблеї Міжнародної ради з науки у 1957 році. Основна мета світового центру даних полягає у накопиченні, обробці, збереженні та передачі даних різним науковим дисциплінам з використанням новітніх технологій, а також задоволення потреб користувачів необхідною інформацією. На сьогодні дана система налічує 54 Світових центрів даних у 15 країнах світу [10].

     Як  вже зазначалося стійкий розвиток, розглядається з трьох позицій – економічної, екологічної та соціальної, кожна з яких складається із набору індексів, категорій політики та індикаторів.

     Розглянемо  детально кожен вимір стійкий  розвитку та його розрахунок.

     Економічна  складова включає два глобальні  індекси – індекс конкурентоспроможного розвитку та індекс економічної свободи.

     Індекс  конкурентоспроможного розвитку (IС) був розроблений на замовлення Світового економічного форуму професором Колумбійського університету Ксав’є Сала-і-Мартіном [8] (табл. 3.1).

     Індекс  конкурентоспроможного розвитку увібрав  у себе основні новітні економічні ідеї щодо конкурентоспроможності й, зважаючи на складність процесу економічного зростання, враховує зважене середнє значення великої кількості різних індикаторів, кожен з яких відображає один з аспектів конкурентоспроможності [32, с. 14]. 
 
 
 
 

     Таблиця 3.1

     Характеристика  індексу конкурентоспроможного  розвитку

     Індекс  складається із трьох категорій  політики та 12 індикаторів. Вимір проводиться в балах (в діапазоні від 1 до 7). Для підрахунку економічного виміру, показник агрегують в коефіцієнт, наближений до 1, в залежності від рівня індексу конкурентоспроможного розвитку.

     Щорічно рейтинг країн за конкурентоспроможності публікується у Глобальному звіті про конкурентоспроможність або ж на сайті Світового економічного форуму.

     Індекс  економічної свободи, розроблений інтелектуальним центром фундації The Heritage Foundation, відображає право кожної людини або суб’єкта господарювання управляти власною працею та майном. В економічно розвинутих суспільствах, особи вільні у виборі роботи, виробництві товарів, витратах та інвестиціях будь-яким шляхом, яким забажають [5].

     Індекс  економічної свободи складається  з 10 індикаторів, які наведених в табл. 3.2. 
 

     Таблиця 3.2

     Характеристика  складових індексу економічної  свободи

     Індекс  економічної свободи щорічно  визначається The Heritage Foundation спільно з The Wall Street Journal. Він вимірюється по шкалі від 0 до 100, причому, показник 100 відповідає максимальній свободі [35]. Для розрахунку економічного виміру індекс перетворюють в коефіцієнт, наближений до 1 в залежності від його рівня.

     Екологічний вимір даного показника кількісно визначає здатність тієї чи іншої країни захищати своє навколишнє середовище як у поточному періоді, так і в довготерміновій перспективі, виходячи з таких п’яти критеріїв: наявність національної екологічної системи, можливість протидії екологічним впливам, зниження залежності людей від екологічних впливів; соціальні та інституціональні можливості країни відповідати на екологічні виклики, можливість глобального контролю екологічного стану країни. Окрім того, цей індекс може використовуватися як потужний інструмент для прийняття рішень на аналітичній основі з урахуванням соціального та економічного вимірів стійкого розвитку країни [35].

     Екологічна  складова включає такий індекс, як Environmental Sustainability Index (ESI – Індекс екологічної стійкості), що був розроблений представниками Центра з екологічного законодавства та політики Єльського університету (Сполучені Штати Америки) [35].

     Даний індекс включає в себе 6 категорій  політики та 25 індикаторів (табл. 3.3). Індекс ESI визначається як середня зважена кожного з шести складових політики даного виміру.

     Таблиця 3.3

     Складові  екологічного виміру стійкого розвитку

     Індекс  екологічного виміру включає всі  необхідні параметри, які об’єктивно розкривають екологічний стан навколишнього середовища, а саме, його санітарне становище, рівень забруднення повітряного та водного середовища, показує біорізноманіття природи, ступінь та швидкість відновлення екосистеми, розкриває основні чинники зміни клімату у певному регіоні та світі вцілому.

     Цифровий  вимір індексу наближається до 1 в залежності від ступеня екологічного стану природного середовища.

     Остання складова стійкого розвитку є соціальна  або соціально-інституціональна складова, оскільки соціальний вимір неможливий без рівня розвитку інститутів державної влади, які безпосередньо беруть участь у забезпеченні та гарантуванні безпеки людського розвитку та якості життя своїх жителів.

     Соціально-інституціональний  вимір складається із двох показників (індексів):

     - індекс якості життя IQ,

     - індекс людського розвитку IHD.

     Розглянемо, кожен з наведених індексів.