Планування і фінансування в охороні здоровя

Нормативні витрати (одиниці відносної  вартості) визначаються шляхом оцінки інтенсивності медичної допомоги. Існують  системи вимірювання робочого навантаження в рамках яких розробляються, зокрема, коефіцієнти витрат та вартість одиниці  продукції для кожної окремої послуги. В основу таких розробок може бути покладено, наприклад, дослідження, середніх витрат часу на надання послуги. Вартість одиниці продукції може бути представлена середньою кількістю корисних хвилин технічного, організаційного та невикористаного робочого часу для реалізації визначеної послуги. Коли у якості детермінанта витрат використовується час, ми підходимо до калькуляції собівартості на основі почасової ставки: загальні витрати діляться на кількість годин чи хвилин для отримання середньої вартості одиниці часу. Помножуючи отриману середню вартість одиниці часу на кількість одиниць часу, необхідних для реалізації відповідної послуги, ми отримуємо вартість цієї послуги.

На практиці методики, що розробляються  для обчислення собівартості медичних послуг, часто поєднують елементи як мікрометоду обчислення собівартості, так і моделі "згори-донизу". Однак, жодна з наведених моделей не представляє "справжніх" витрат на лікування пацієнтів кожної групи. Метою моделі "згори-доии-зу" є підрахунок прогнозованих середніх витрат на послуги в рамках послідовного систематичного підходу. Таким чином забезпечується можливість порівняння результатів діяльності різних установ, а також, можливість використання отриманих результатів в управлінні та в процесі відшкодування витрат. У кожній моделі обчислення собівартості має бути чітко визначено, які статті витрат (собівартості) включаються до розрахунків, а які не беруться до уваги. Більше того, нам необхідно знати, яким чином розподіляти кошти, що не витрачаються безпосередньо на догляд за пацієнтом, і яким чином витрати спільного виробництва мають розподілятись за різними продуктами.

На щастя, точність розрахунку витрат не відіграє вирішальної ролі в процесах   управління, де важливішим є визначити  з достатньою точністю обсяг допомоги. При точному визначенні обсягів необхідної допомоги, лише у випадку суттєво помилкової оцінки вартості, остання може зашкодити адміністративним рішенням. Оскільки від адміністраторів лікарень загалом вимагають точного визначення обсягів допомоги, навряд чи вони витрачатимуть багато власного часу на суперечки стосовно незначних коливань ціни одиниці продукції, натомість, вони прагнутимуть якомога ефективніше та доцільніше використовувати наявний обсяг ресурсів.

Однак, у випадку неточного виміру обсягів допомоги, менеджери лікрень можуть навіть бути покарані за некоректні розрахунки кількості послуг, що мають бути надані різними клінічними відділеннями. У такому випадку, використання неадекватних кількісних показників провокує неспроможність стимулювати ефективне функціонування закладу. Отже, розподіл витрат по клінічних відділеннях можна здійснити лише за наявності коректних кількісних розрахунків обсягів допомоги. На щастя, більшість кількісних розрахунків у лікарнях проводяться із урахуванням кількості пролікованих пацієнтів, при чому сучасні інформаційні технології значно сприяють , реєстрації даних.

Таким чином для підвищення ефективності та продуктивності функціонування лікарень, необхідно забезпечувати керівників клінічних відділень точними розрахунками обсягів допомоги та адекватними розрахунками вартості ресурсів, необхідних для надання медичних послуг.

3. Планування та фінансування  видатків на утримання установ  охорони здоров’я

Програма дій уряду «Реформи заради добробуту» має потужний блок питань з охорони здоров’я, у 2005р. прийнято близько 20 законів із різних проблем галузі, в тому числі 7 прямої дії.

За 3 роки законодавча та нормативна база у медичній галузі суттєво зміцнилася. Лише за 2005р. підготовлено 10 проектів Указів та Розпоряджень Президента, 49 постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів, які вже прийняті і реалізуються. Зараз розробляється майже 50 нових актів уряду, що визначатимуть реформаторський вектор системи охорони здоров’я.

Один із його напрямів — поетапне збільшення державних асигнувань на охорону здоров’я, їх раціоналізація та ефективне використання.

Якщо у 1998 р. видатки на охорону  здоров’я з бюджетів   всіх рівнів становили 3,6 мільярда гривень, в 1999 р. — 3,8, то у 2000 р. обсяги досягли 4,52 мільярда гривень, на 2001р. у проекті Державного бюджету було передбачено 5,1 мільярда, тобто видатки за ці роки послідовно зросли на 1,5 мільярда гривень.У 2005 році видатки досягли позначки - 12,6 млрд грн. Таким чином, фіксується, а не зменшується, як раніше, частка видатків на охорону здоров’я в обсягу валового національного продукту відносно 2000 р. [4, c.76].

Орієнтиром для України повинні  бути середні світові витрати  на медико-санітарну допомогу, які, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, становлять 8% від всесвітнього валового внутрішнього продукту. Для довідки — в країнах з низьким і середнім рівнем доходів ці витрати не перевищують 4%, Україна ж має в 2000 р. лише 2,7% [5, c.45].

За витратами на охорону здоров’я в розрахунку на 1 жителя Україна займає 111-те місце серед 191 країни та 8-ме місце серед країн колишнього Радянського Союзу. Перед Україною стоять країни Балтії, Білорусь, Росія, Молдова і навіть Вірменія з її набагато біднішими ресурсами. Посідаючи 111-те місце у світі за питомими витратами на охорону здоров’я, Україна за інтегральним критерієм Всесвітньої організації охорони здоров’я знаходиться на 60-му місці в світі. Для порівняння — при значно кращому фінансуванні Росія займає лише 100-те місце, а найближча до нас Молдова — 91-ше. Це однозначно свідчить, що в Україні матеріальні і кадрові ресурси галузі використовуються із максимально можливою ефективністю.

Однак зусилля держави та Міністерства охорони здоров’я, хокрема поки не приводять до помітного поліпшення стану здоров’я населення, адже діяльність, власне медичної галузі, як відомо, забезпечує не більше 10% його збереження.

Рівні захворюваності та смертності визначаються перш за все в комплексі немедичних причин, тому загальнодержавними є проблеми туберкульозу та СНІДу, вирішення яких неможливе без суттєвого   покращання соціально-економічних умов життя. Зростає кількість хворих з хронічною патологією, з обтяжливим перебігом звичайних захворювань, що вимагають особливо витратних технологій лікування.

Для забезпечення доступності медико-санітарної допомоги в сільській місцевості протягом трьох років кількість  поліклінік і амбулаторій збільшилася  на 3,9%. Минулого року відкрито 86 амбулаторій, а до кінця 2006 р. планується збільшити їх кількість на 43. За останні роки в сільську місцевість було направлено понад 8,5 тис. лікарів — 60% випускників медвузів. У медичних закладах на селі збільшились обсяги телефонізації, забезпечення санітарним транспортом. До кінця поточного року повинна бути здійснена централізовану закупівлю автотранспорту за рахунок коштів Держбюджету на 10,5 мільйона гривень, це близько 500 санітарних автомобілів [1].

В даний час розпочалося реальне  впровадження системи сімейної медицини. У тих регіонах, де вже діють такі інституції, відбувається скорочення відвідувань вузькопрофільних спеціалістів та зменшення викликів швидкої допомоги до 20%.

Лише цей захід дозволяє отримувати щорічну економію у розмірі близько 170 мільйонів гривень, а вивільнені кошти спрямувати на сучасні технології. Набуває більш широкого застовування програма «Цільовий принцип фінансування». Це дає можливість сконцентрувати кошти на виконання найбільш пріоритетних державних галузевих програм та комплексних заходів програмного характеру.

Серед них національні програми «Діти України», «Планування сім’ї», «Генетичний моніторинг», «Цукровий  діабет», «Здоров’я літніх людей», програми імунопрофілактики та боротьби з туберкульозом, СНІДом тощо.

Завдяки комплексній дії низки  програм та організації мережі сучасних відділень реанімації новонароджених вперше за роки незалежності вдалось  досягти сталої тенденції до зменшення  ранньої дитячої смертності з 14 на 100 тис. в 2001 до 12,8 в 2004 р., а за оперативними даними 9 місяців цей показник становить 12.

Також суттєво зменшилась і материнська  смертність. Впровадження національної програми імунопрофілактики населення  дозволило знизити захворюваність на керовані інфекції, охопити щепленням 96% дітей. Зараз в Україні не реєструється епідемічно-небезпечних та особливо небезпечних хвороб.

Наступного   року планується 100% фінансове забезпечення потреб держави  у вакцинах для профілактики інфекційних  захворювань, зосередження значно більших  централізованих коштів на протитуберкульозні заходи, закупівлю інсулінів та протипухлинних препаратів.

Завдяки впорядкуванню мережі та штатів, що було здійснено за останні 3 роки, змінилася на краще структура  витрат, яка забезпечує безпосередньо  лікувально-діагностичний процес, зменшилася частка оплати праці у загальних видатках на охорону здоров’я.

Урядом схвалена «Концепція розвитку охорони здоров’я населення  України», яка буде подана на затвердження Президенту України. Це важливий стратегічний документ, який був схвалений профільним комітетом Верховної Ради.

Концепція передбачає системні зміни  у сфері охорони здоров’я. У першу чергу пропонується суттєво  розширити позабюджетні джерела  фінансування охорони здоров’я. Серед них чільні місця будуть посідати загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування, добровільне медичне страхування, кошти територіальних громад, цільові медичні збори, добровільні внески та пожертви юридичних та фізичних осіб тощо. При цьому обсяги державного фінансування також поступово зростатимуть.

Щодо фінансових проблем — МОЗ  стало більш раціонально використовувати  кошти Державного бюджету. Так, протягом 2005 р. проведено тендери на закупівлю  лікарських засобів, виробів медичного  призначення, медичного обладнання та санітарних автомобілів із застосуванням процедур відкритих та двоступеневих торгів. Це дозволило укласти контракти на закупівлю товарів та послуг на загальну суму 50 мільйонів гривень.

Економія бюджетних коштів вже  дорівнює 5 мільйонам гривень, за рахунок яких додатково закуплено, зокрема протитуберкульозних препаратів на суму 2,4 мільйона гривень та 41 санітарний автомобіль на суму 868 тисяч гривень.

До позитивних тенденцій можна  віднести зростання обсягу бюджетних  асигнувань на медикаменти та харчування, що спрямовується із бюджетів усіх рівнів. Видатки на медикаменти зросли більше ніж у 2 рази за останні 3 роки. Витрати на харчування збільшилися у 1,5 разу.

За 9 місяців 2005 р. зросли обсяги виробництва  вітчизняних лікарських засобів  на 128 мільйонів гривень. Нині вітчизняна фарміндустрія на 38% забезпечує наш   ринок медпрепаратів. Це створює суттєву економію коштів галузі та населення, адже українські ліки в середньому на 20–60% дешевші за імпортні аналоги.

Проведена наполегливу роботу щодо залучення позабюджетних коштів. Це благодійні внески і кошти, отримані за страховими угодами, кошти підприємств та фінансування за міжнародними програмами тощо.

У 2005 р. надійшло близько 180 мільйонів  гривень, а за 4 місяці поточного  року — вже 259 мільйонів. Це більше ніж за минулий рік на 44%, а в порівнянні з 2004 — на 67%

Позитивна бюджетна політика 2006 р. стосовно охорони здоров’я буде сприяти  реалізації ряду позитивних змін, адже передбачена низка принципових  фінансових тенденцій:

1. Збільшення видатків на охорону  здоров’я за зведеним бюджетом  на 821 мільйон гривень, або на 19%.

2. Підвищення ролі Державного  бюджету у зведеному бюджеті  охорони здоров’я на 3,6%.

3. Збільшення обсягу видатків  із Державного бюджету на виконання програм з охорони здоров’я у 2 рази і на централізоване придбання ліків і протезів у 3,4 разу.

4. Збільшення обсягів видатків  по закладах і установах, підпорядкованих  Міністерству охорони здоров’я  в цілому на 289 мільйонів гривень.

Тільки спільні скоординовані  зусилля всіх гілок влади у  державі на покращання здоров’я  народу приведуть до розквіту нашої  незалежної держави, де житимуть багаті і здорові люди. Цьому сприятиме  міжгалузева програма «Здоров’я  нації», яка розробляється за дорученням Президента України.

4. Зарубіжний досвід щодо фінансування  системи охорони здоров'я

Забезпечення достатнього за обсягами та ефективного фінансування є головною запорукою нормального функціонування системи охорони здоров'я в  будь-якій країні.

Як свідчить світовий досвід, будь-яка  система охорони здоров'я більшою  чи меншою мірою стикається з проблемою  дефіциту фінансових ресурсів. Кожна  з країн Європейського Союзу  у свій час вдавалась до реформування національної системи охорони здоров'я. В країнах Східної Європи (Польщі, Естонії, Хорватії, Угорщині, Словенії), де рівень формальної зайнятості населення досить високий, новий підхід до   фінансування охорони здоров'я передбачав не збільшення обсягу витрат, а сприяв їх раціональному викориаанню. В той же час країни з менш формальною економікою (Росія, Румунія, Албанія) не змогли запровадити механізми ефективного фінансування через особливості виплат та оподаткування [13, c.2].

Запровадження медичного страхування (МС) було ключовим аспектом реформування системи охорони здоров'я в усіх країнах СЄ та колишнього СРСР і викликало широку дискусію як в урядових колах, так і серед медиків та загального населення. У більшості країн суперечку вирішили на користь обов'язкового медичного страхування, але сектор охорони здоров'я зіткнувся з рядом дилем; соціальне страхування на конкурентній основі чи тільки з одним покупцем; загальнонаціональний чи децентралізований збір коштів; накопичення ресурсів та організація закупівлі послуг тощо. Необхідно було уточнити роль та обов'язки нових організаційних структур та їх зв'язки з міністерством охорони здоров'я, міністерством фінансів, іншими місцевими структурами.

В Україні (державі з відносно високим  рівнем неформальної зайнятості) існує  бюджетна система фінансування та розподілу ресурсів. Водночас, існує високий процент неформальних платежів. Важливим аспектом загальної реформи охорони здоров'я в Україні є посилення ролі соціальних інституцій. підготовка управлінського персоналу, підвищення відповідальності МОЗ, обласних, районних відділів охорони здоров'я щодо впровадження реформи медичної сфери. Запровадження обов'язкового медичного страхування буде забезпечувати прозорість виконання поставлених завдань та підвищить ефективність роботи медичного персоналу.