Планування і фінансування в охороні здоровя

урсова робота

Планування  та фінансування видатків на утримання  установ охорони здоров’я

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Загальний  стан системи охорони здоров'я  в Україні………………………..5

2. Обчислення  витрат на медичні послуги……………………………………13

3. Планування  та фінансування видатків на  утримання установ

охорони здоров’я……………………………………………………………..20

4. Зарубіжний  досвід щодо фінансування системи  охорони здоров'я……….25

Висновки  та пропозиції…………………………………………………………27

Список літератури………………………………………………………………30

Вступ

Поглиблення демографічної кризи, вражаючі показники смертності та захворюваності населення, особливо працездатного  віку, від травм, отруєнь, нещасних випадків, швидке поширення серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, ВІЛ/СНІДу і туберкульозу загрожують національній безпеці та унеможливлюють економічне зростання України в майбутньому. За роки незалежності чисельність громадян нашої держави скоротилася з 52 до 47 мільйонів.

На показники здоров'я населення  значною мірою впливають соціально-економічні чинники, екологія, спосіб життя, а також доступність та рівень медичної допомоги. За період з 2000 по 2005 рік розмір фінансування сфери охорони здоров'я зріс більш як удвічі (2000 рік - 4,8 млрд грн; 2005 рік - 12,6 млрд грн)! Чи відчули це збільшення громадяни України з точки зору поліпшення доступності та якості медичної допомоги чи медичні працівники з точки зору підвищення рівня оплати праці та поліпшення умов роботи? Можна впевнено сказати: ні!

Зростання вартості лікування та збільшення неофіційних платежів зробили медичну допомогу недоступною для широких верств населення. На сьогодні ми маємо найбільшу мережу медичних закладів охорони здоров'я в Європі, найбільшу кількість лікарів. Чи задоволені громадяни України станом справ у системі, що покликана забезпечувати збереження та відновлення найдорожчого їхнього надбання - здоров'я? Чи здатна система, яка "відстала" від інших суспільно важливих сфер держави на 15 років і формально "залишилася" в Радянському Союзі, задовольняти потребу в здоров'ї громадян України в нових ринкових умовах, побудованих на принципах прозорості, економічної ефективності та якості? І знову - негативна відповідь. Такий стан   речей - це виклик суспільству і владі, що вимагає адекватного системного реагування. Сьогодні всі - і Президент, і урядовці, і парламентарі, і медики, і пацієнти - розуміють: потрібні радикальні зміни.

Дискусії стосовно реформування системи  охорони здоров'я найчастіше зосереджуються на питаннях, пов'язаних із наданням медичних послуг і пошуком шляхів фінансування та організації медичної допомоги у найбільш раціональний, з економічної точки зору, спосіб. При цьому менше уваги приділяють тому, яким чином можна скоротити потребу в медичних послугах шляхом впливу на основні показники здоров'я населення та ефективніше використати наявні ресурси. Якщо кінцева мета існування системи охорони здоров'я полягає в максимальному поліпшенні здоров'я населення, то реформування цієї сфери має стати частиною більш широкої стратегії і не обмежуватись суто медичною галуззю.

Сьогодні українські лікарі виконують  свої обов'язки в нелегких умовах. Виклики, що постали перед ними, вже давно  переросли у питання національної безпеки. Їх не розв'язати лише ліками і рецептами. Здоров'я нації потребує підвищеної уваги не тільки лікарської громадськості, але й активної міжвідомчої співпраці у владі і підвищення відповідальності кожної конкретної людини за стан власного здоров'я.

Чинна політика держави в галузі охорони здоров'я побудована на принципах  лікування хвороб, а не їх профілактики, утримання лікувальних закладів, а не на збереженні здоров'я своїх громадян.

Тому, на мою думку, розгляд вищеперечислених проблем та завдань на сучасному  етапі розвитку України є важливим та актуальним.

Метою курсової роботи є огляд загального стану системи охорони здоров'я та планування і фінансування видатків на утримання установ охорони здоров’я.

Предметом дослідження є система  охорони здоров’я.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, структурний.

Структура роботи. Дана робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновку та списку використаної літератури.

1. Загальний стан системи охорони  здоров'я в Україні

Однією з основних проблем, що постає перед українським народом в  часи сьогодення, є недостатність  впливу системи охорони здоров'я   на стан здоров'я населення. Збереження і поліпшення здоров'я має бути одним із найважливіших пріоритетів нації, метою проведення соціально-економічних реформ. І саме стан здоров'я має стати головним критерієм доцільності й ефективності будь-якої діяльності. Вкрай необхідною є орієнтація державної політики на оздоровлення умов життя, зокрема, умов праці, побуту, дітородної діяльності, в рамках стратегії, яка втілюється в усіх країнах Європи під назвою "Здоров'я для всіх" [8, c.127].

Благополуччя кожної людини безпосередньо залежить від стану її здоров'я, рівень якого визначає роль кожної людини в житті й розвитку суспільства.

Здоров'я залежить від багатьох чинників (генетики, довкілля, способу  та умов життя), на поліпшення яких сучасна  система охорони здоров'я практично не впливає.

В Україні продовжує зберігатися  складна демографічна ситуація, зумовлена  низьким рівнем народжуваності та зростанням смертності. Високими залишаються рівні  загальної смертності, основними  причинами якої є хвороби системи кровообігу, злоякісні новоутворення, нещасні випадки, отруєння і травми. Стандартизований коефіцієнт смертності населення в Україні (14,1‰) удвічі вищий, аніж у країнах Європейського Союзу (7‰). Спостерігаються виражені регіональні відмінності у показниках смертності. Рівні смертності сільського населення вищі, аніж серед мешканців міст. Надзвичайно високі показники смертності населення в працездатному віці, які в 2-4 рази вищі за такі показники в розвинених країнах. Різкої вираженості набув феномен чоловічої "надсмертності": смертність чоловіків віком 25-44 роки майже в 4 рази перевищує смертність жінок аналогічного віку.

Постійно скорочується очікувана  тривалість життя (з 1990 по 2003 рік майже  на 3 роки). Внаслідок цього розрив із середньоєвропейськими показниками становить більше 6, а з показниками країн Євросоюзу більше 10 років. Найвищим у Європейському регіоні залишається рівень природного зменшення кількості населення, що веде до швидкої депопуляції. Стрімке постаріння населення, яскраво регресивний характер його відтворення, коли частка населення старших вікових груп значно переважає частку населення віком 0-15 років, в Україні набувають загрозливих   темпів.

Високим є рівень загальної захворюваності громадян на тлі значного збільшення чинників ризику захворювань - тютюнопаління, вживання алкоголю і наркотиків, низька фізична активність, нераціональне харчування, несприятливе середовище життєдіяльності - передусім серед молодого покоління, епідемії туберкульозу та ВІЛ/ СНІДу.

Яскраво виражена нерівність у питаннях охорони здоров'я проявляється у різких відмінностях показників захворюваності забезпечених і малозабезпечених груп населення (показники поширеності низки неінфекційних захворювань різняться більш як утричі) за високої питомої ваги бідного населення в Україні.

На сьогодні діяльність галузі вимушено орієнтована на утримання існуючої мережі закладів, а не на задоволення  потреб пацієнтів. Така ситуація склалася внаслідок непослідовної державної  політики, коли планування та фінансування діяльності державних і комунальних закладів охорони здоров'я здійснюється відповідно до їхніх потужностей, а не обсягів та якості допомоги, яка ними надається. Існуюча система фінансування державних та комунальних закладів охорони здоров'я не стимулює надавачів медичної допомоги до задоволення потреб окремого пацієнта і до поліпшенні якості допомоги. Такий підхід призвів до хибного уявлення про те, що існуючі в галузі охорони здоров'я проблеми пов'язані виключно з браком ресурсів [10, c.36].

На сьогодні галузь потребує розробки та прийняття Закону України "Про систему охорони здоров'я та медичну діяльність", нормативів подушного фінансування первинної медико-санітарної допомоги з урахуванням віку й статі хворих і тарифів оплати спеціалізованої медичної допомоги, розробки програми пільгового кредитування та закупівлі в лізинг медичного обладнання для некомерційних медичних підприємств і закладів різних форм власності, внесення змін до нормативних актів Міністерства фінансів України та Державного казначейства України, внесення змін до Бюджетного кодексу України, спрямованих на створення можливості взаєморозрахунків між місцевими бюджетами за надання медичної допомоги громадянам, які постійно не проживають на території, де їм було надано таку допомогу. На рівні органів місцевого самоврядування має бути розроблено цільові програми з урахуванням показників стану здоров'я   та потреб населення цієї території для формування відповідного замовлення.

Однією з найбільших проблем  залишається неузгодженість обсягів  державних гарантій щодо надання медичної допомоги населенню з фінансовими ресурсами, що виділяються державою на охорону здоров'я.

Основним офіційним джерелом фінансування галузі охорони здоров'я в Україні  залишаються Державний бюджет і  бюджети місцевого та регіонального самоврядування [16, c.126].

Структура фінансових надходжень, що утворилася, призводить до порушення  основоположних принципів організації  сучасних систем охорони здоров'я: солідарності та справедливості. Збільшення як в  абсолютному, так і у відносному вимірі загальних витрат на медичне обслуговування не задовольняє населення. Більше половини громадян (51,6%) характеризують витрати на медичну допомогу як непосильні.

Держава має контролювати свої витрати. Зокрема, для охорони здоров'я  ми пропонуємо забезпечити постійний моніторинг витрат шляхом запровадження системи Національних рахунків, що довело свою ефективність у багатьох країнах світу.

Нарешті спільними зусиллями ми маємо поставити крапку в нашому розумінні ст. 49 Конституції України  щодо повної безоплатності медичної допомоги в державних і комунальних медичних закладах незалежно від її обсягу для всіх громадян. Адже відомо, що винятково Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ст. 95 Конституції України).

Тому вкрай необхідним є впорядкування  базового пакета медичної допомоги, що забезпечується за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а це паралельно з підвищенням заробітної плати  медичним працівникам зменшить корупцію та хабарництво в охороні здоров'я.

Розширення офіційної фінансової бази сектора охорони здоров'я  можливе за рахунок залучення  коштів працедавців, фондів соціального  страхування та населення, розвитку різних форм добровільного страхування та поступового впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

В умовах надзвичайно обмеженого фінансування галузі існуюча структура системи  медичного забезпечення є неефективною. Відбувається зсув структури надання медичної допомоги в бік стаціонарного лікування і спеціалізованої амбулаторної допомоги. Обсяги фінансування первинної медичної допомоги становлять 5%   витрат на охорону здоров'я і не відповідають її навантаженню за обсягами медичної допомоги (понад 80% первинних звернень пацієнтів по медичну допомогу), тоді як за існуючої системи левова частка фінансових ресурсів охорони здоров'я (понад 80%) спрямовується на утримання стаціонарних закладів охорони здоров'я старої структури. Водночас відбувається слабкий розвиток стаціонарозамінних технологій, які дають можливість зекономити кошти для потреб пацієнта.

Основні проблеми, пов'язані з трудовими  ресурсами галузі, полягають у  відсутності системи прогнозування  кадрового забезпечення галузі охорони  здоров'я та формування адекватного державного замовлення у державних закладах освіти, спотвореній структурі підготовки лікарських кадрів за спеціальностями (переважання спеціалістів вузького профілю над спеціалістами первинної ланки), нераціональному співвідношенні між кількістю лікарів та середнім медичним персоналом.

Кількість, пропорція та рівень підготовки медичних і управлінських кадрів у галузі охорони здоров'я не відповідають потребам держави. Катастрофічно не вистачає кваліфікованих управлінців (економістів, аналітиків і фінансистів). Украй слабкий рівень підготовки керівників та управлінців середньої та вищої ланок у сфері охорони здоров'я. Недосконалою є система перепідготовки медичних і управлінських кадрів у нових умовах господарювання та змін у галузі охорони здоров'я.

Ганебним залишається рівень оплати праці медичних працівників, який утричі нижчий, аніж заробітна плата у  промисловості, що не створює мотивації  у медичного персоналу для  підвищення якості та інтенсифікації праці в медичній сфері.

Основою розв'язання цих проблем є впровадження системи наукового прогнозування загальнодержавних потреб у медичних кадрах (лікарях, середніх медичних працівниках та управлінцях у сфері охорони здоров'я) з урахуванням напрямів і темпів структурних та функціональних перетворень у системі охорони здоров'я України, а також узгодження рівня оплати праці медичних працівників з рівнем середньої заробітної плати у промисловості та відповідно до обсягу й якості виконаної роботи [13, c.2].

Підготовка медичних працівників має здійснюватися згідно з державним замовленням. Особливої уваги потребує підготовка спеціалістів для первинної ланки охорони здоров'я: лікарів   загальної практики (сімейних лікарів), сімейних медичних сестер, соціальних та патронажних працівників.

Недосконала система управління у сфері охорони здоров'я зумовлена передусім існуванням жорсткої адміністративно-командної системи управління галуззю охорони здоров'я, яку успадкувала Україна від радянських часів. Система управління є високоцентралізованою і в більшості випадків не враховує потреби територіальних громад, відсутнє спільне розуміння цілей і шляхів перетворень у сфері охорони здоров'я. Несправедливим по відношенню до всіх громадян України є існування відомчих систем охорони здоров'я (у тому числі в Державному управлінні справами, Академії медичних наук України) для певних категорій громадян, що фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету (загальних податків).