Обстеження ортопедичного хворого. Метод обстеження сіріакса

Виділяють кілька видів укорочення кінцівки: відносне, анатомічне і функціональне.

Відносне вкорочення виникає  внаслідок вивихів, переломів. Для виявлення відносного вкорочення кінцівки відміряють відстань від передньої верхньої ості здухвинної кістки до верхівки внутрішньої кісточки. Анатомічне (справжнє) вкорочення вимірюють по сегментах кінцівки. На нижній кінцівці спочатку вимірюють довжину стегна. Верхній кінець сантиметрової стрічки прикладають до верхівки великого вертлюга, а нижній — до суглобової щілини — це є анатомічна довжина стегна. Далі вимірюють анатомічну довжину гомілки. Для цього один кінець сантиметрової стрічки прикладають до лінії суглобової щілини (можна за орієнтир брати головку малогомілкової кістки), а другий — до верхівки зовнішньої кісточки. Після цього посегментно вимірюють довжину протилежної ноги і виявляють, за рахунок якого сегмента виникло анатомічне вкорочення чи подовження.

Функціональне вкорочення визначають у положенні стоячи. Хворий стоїть, дотримуючись симетричного положення таза (передні верхні клубові ості повинні бути на одній лінії), стопу встановлюють під прямим кутом і вимірюють відстань від підлоги до центру підошвової поверхні п'яти або підкладають дерев'яні клинці, поки останній не доторкнеться до підошвової поверхні п'яти. За висотою клинців вираховують функціональне вкорочення. Якщо хворий не може стояти, він лежить на спині так, щоб таз був розташований симетрично з повністю розігнутими ногами і положенням стоп під кутом 90°. З підоінвового боку стоп під п'яти підкладають дощечку і вимірюють відстань від дощечки до п'яти. На боці вкорочення п'ята не торкається дощечки. Отримана відстань вказує на величину вкорочення кінцівки.

 

Мал, 9. Вимірювання довжини кінцівок: а - верхня кінцівка; б і в - нижня кінцівка

 

При контрактурах, анкілозах, що розвинулися внаслідок валового положення, під час ходьби для компенсації вкорочення кінцівки хворий перекошує таз або фіксує стопу в положенні підошвового згинання. При згинальній контрактурі або анкілозі в кульшовому суглобі у хворого рефлекторно збільшується лордоз у поперековому відділі хребта, що надає кінцівці необхідного положення для статичного навантаження. При анкілозі кульшового суглоба хворий за рахунок перекосу таза та відведення кінцівки компенсує незначне вкорочення стегна. При анкілозах кульшового суглоба в положенні приведеного стегна з часом розвивається статична деформація в колінному суглобі — викривлення коліна назовні.

Щоб виявити наявність гіпотрофії чи атрофії м'язів, необхідно вимірювати окружність сегментів кінцівки за допомогою сантиметрової стрічки. Для цього вибирають орієнтир, наприклад, на стегні — великий вертлюг і дистальніше від нього иа відстані 5—10—15 см вимірюють окружність на одному, а потім на другому стегні (можна брати за орієнтир верхній полюс наколінка). На гомілці таким орієнтиром є головка малогомілкової кістки або нижній полюс наколінка; на плечі — великий горбок або зовнішній надвиросток; на передпліччі — зовнішній надвиросток плечової кістки або шилоподібний відросток ліктьової кістки.

Вимірювання стопи проводять за Фрідляидом з навантаженням і  без навантаження. Хворий ставить стопу на чистий аркуш паперу і обводять її контури олівцем. ІІо контуру вимірюють довжину стопи від верхівки пальців до кінця п'яти; ширину — на рівні І—V плеснофалангових суглобів — це так звана велика ширина. Є ще "мала ширина", яка вимірюється на рівні заднього краю кісточок. Висота стопи вимірюється від підлога до найвищої точки склепіння (ділянка човноподібної кістки).   .

Пронацію заднього відділу стопи (п'яти) вимірюють з навантаженням. По задній поверхні гомілки через середину п'яткового сухожилка проводять вісь до середини п'яткового горба. Відхилення цієї осі від вертикалі назовні дає кут пронації заднього відділу стопи (п'яти). Hopмальна вісь п'яти зливається з вертикальною віссю гомілки.

Відведення переднього відділу стопи вимірюється по обведеному контуру столи.

Проводять горизонтальну  лінію, що з'єднує контури кісточок, і через неї — продольну вісь стопи через гередину кінчика II пальця, середину лінії кісточок і контуру (п'яти). У нормі більша частина контуру п'яти зміщена досередини від осі стопи. Віеь стопи з міжкісточко-вою лінією утворюють кут, який менший від прямого. При плоскій стопі цей кут більший від прямого. Величина його відхилення характеризує ступінь абдукції переднього відділу стопи. Вимірювання обов'язково проводиться на обох стопах.

 

 

 

 

 

4.Вимірювання хребта.

Викривлення хребта виникає  у фронтальній площині (бічне викривлення — сколіоз), у сагітальній (сутула спина, горб — кіфоз) і горизонтальній площині (поворот хребця навколо вертикальної осі — торсія). Викривлення можуть бути в одній, двох, трьох площинах. Наприклад, для сколіотичної хвороби характерне викривлення у фронтальній, сагітальній і горизонтальній площинах, для юнацького кіфозу — викривлення лише в сагітальній площині, інколи приєднується викривлення у фронтальній площині — сколіоз (кіфосколіоз).

Викривлення хребта бувають функціональними (при люмбоішалгіях) і стабільними (при кіфозах, сколіозах). Найбільше прогресують вони в дитячому віці. Об'єктивним клінічним тестом є прогресування викривлення хребта. Вимірювання проводиться завжди у вертикальному положенні. Вимірювання бічних викривлень обов'язково проводиться при симетричному положенні таза. Для цього вирівнюють довжину ніг за допомогою дерев'яних клинців, які підкладають під п'яту коротшої ноги. На тілі хворого позначають лінію остистих відростків (від верхніх шийних хребців до нижнього кінця крижів). Після цього від заднього краю великого потиличного отвору черепа опускають висок. У нормі остисті відростки повинні завжди збігатися з ним. У разі незначного відхилення хребта у фронтальній площині лінія остистих відростків не збігається з виском.

Величину дугоподібного  відхилення від вертикального виска вимірюють сантиметровою лінійкою на рівні максимального відхилення остистого відростка від вертикалі виска.

Сагітальне відхилення хребта при  кіфозах, кіфосколіозах вимірюють теж за допомогою виска. Від лінії виска, яка проходить через вершину кіфоза, вимірюють відстань до центру шийного лордозу або поперекового відділу.

У ортопедичних хворих і у ]істерпілих від травм часто виникають  гіпотрофія м'язів, парези, паралічі, тому лікар, плануючи реконструктивно-відновні операції, реабілітаційні заходи, повинен мати оцінку стану м'язів.

Силу м'язів лікар визначає за допомогою  відчуття опору, який виникає під  час активних рухів сегмента кінцівки.

Проводячи дослідження, показники  хворої (ушкодженої) кінцівки або симетричних сегментів порівнюють з відповідними показниками здорових (неушкоджених). При двобічному ураженні м'язів кінцівок лікар оцінює їх виходячи із власного відчуття сили опірності хворого. Виділяють чотири ступені ослаблення сили м'язів: 1) нормальна, коли хворий долає зовнішній опір кожним сегментом кінцівки; 2) добра, коли зниження сили досягає 20—25%; 3) задовільна — коли сила м'язів знижена до 50%; 4) незадовільна — коли сила м'язів знижена більше ніж на 75-80%.

Силу м'язів визначають також за допомогою динамометра, який спеціально пристосовують для таких вимірювань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.Дослідження ходи.

Хода — це ритмічне свідомо-рефлекторне переміщення людини в ортостатичному положенні. При нормальній ході відсутні будь-які відхилення в положенні голови, тулуба, таза, припадання та кульгавість. Відтінки ході надає постава. Для нормальної постави характерна симетричність голови, тулуба, таза, кінцівок. У людей з круглою, сутулою спиною, кіфозом голова, плечі, верхня половина тулуба нахилені вперед. У людей з плоскою спиною спина під час ходи пряма. Надмірне відхилення таза назад відзначається у людей з лордозною поставою. Однією з причин порушення ходи є кульгавість, яка має різні відтінки. Виділяють кульгавість щалну і нещадну.

Щадна кульгавість зумовлена  наявністю больового синдрому в сегменті кінцівки, у суглобі, стопі. Тому людина, запобігаючи болю, не навантажує повністю уражений суглоб, а намагається перенести навантаження на здорову ногу, хода с гає аритмічною, бо період опори на уражену кінцівку значно коротший, ніж на здорову.

Нещадна кульгавість у своїй  основі не має больового синдрому, а зумовлена анатомічним або функціональним укороченням кінцівки, вродженою вадою.

ІІірнальна кульгавість властива людям з однобічним вродженим вивихом стегна, нестабільним кульшовим суглобом (патологічний вивих стегна).

Переміжна хода буває у хворих з  облітерувальним ендартеріїтом.

Качина хода типова для двобічного вивиху стегон, двобічної вродженої coxa vara — деформації стегнової кістки, що характеризується зменшенням шийково-діафізарного кута відносно вікової норми, — паралічів або парезів сідничних м'язів.

Спастична хода виникає внаслідок  дитячих спастичних паралічів. Хворі  ходять дрібними кроками, майже не відриваючи стопи від підлоги, із зігнутими кульшовими і колінними суглобами.

Півняча хода виникає у хворих із паралічем малогомілкового нерва, в яких наявна так звана падаюча стопа. Хворий при цьому мусить високо згинати гомілку і стегно з різким викиданням гомілки вперед, що пасивно виводить стопу в тильне згинання, і при розгинанні кінцівки відбувається підошвове навантаження стопи.

Циркумду вальна хода (circumditctio — обведення кругом) виникає при геміплегії (її ше називають геміплсгійною). Хворий надмірно відводить ногу і при кожному кроці описує нею півколо, при цьому рука зігнута в лікті і приведена до тулуба. Лялькова хода виникає у хворих на паркінсонізм. Хворий ходить дрібними кроками без співдружності рухів рук з нахилом голови і тулуба вперед.

Лисяча хода виявляється  при ураженнях лобових часток головного мозку. Хворі ставлять стопи на одну лінію. Для сгюндилолістезу типовою є хода канатоходця, тобто хворі ходять із напівзігнутими кульшовими і колінними суглобами, ставлячи стопи на одну лінію.

Хода п'яного, або мозочкова  хода, характерна для уражень мозочка Хворий ходить із широко розставленими ногами, розгойдуючи тулуб.

Стареча хода — дрібні кроки з човганням і малокоординованими співдружпими рухами рук.

Хода танцівника — у хворого відзначають нахили тулуба в сторони із закиданням або поворотом голови, поштовхоподібними переміщеннями тулуба, відведенням рук і закиданням їх за спину. Така хода буває при торсі йній дистонії.

Ходульна хода — ноги у хворих не згинаються в колінних суглобах (ири двобічній вродженій клишоногості, фіброзних або кістових анкілозах обох колінних суглобів).

ШтамнІвна хода — хворий високо піднімає ноги і сильно вдаряє п'ятами по підлозі. Така хода характерна для атаксії,

Підстрибувальна хода — буває у хворих з анатомічним або функціональним подовженням ноги (кінська стопа).

Хода клишоногого — хворий піднімає ноги вище, ніж звичайно, щоб стопу однієї ноги поставити над стопою другої (як колесо млина) при розігнутих колінних суглобах.

Функцію рук визначають за амплітудою рухів у плечовому, ліктьовому, променево-зап'ястковому суглобах, а функцію кисті — якістю захвату. У нормі виділяють кульовий, ціліндрич-ний, щипковий, тачковий, міжпальцевий захвати. Звертають увагу на координацію, точність рухів пальців, здатність захопити дрібні предмети, застібнути ґудзики.

Важливе значення має обстеження травматологічних та ортопедичних хворих у динаміці, що дозволяє об'єктивно оцінити анатомічне та функціональне відновлення апарату опори та руху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Метод обстеження Джеймса Сіріакса.

Підхід Сіріакса був розроблений і опублікований британським терапевтом-ортопедом Джеймсом Сіріаксом. Ця доступна система обстеження ортопедичних станів базується на дослідженні вибірковим натягом. Сіріакс поділяє м'які тканини на два типи: (1) контрактивні (скорочувальні) тканини, які складаються з м'язів, сухожиль і їх зв'язок та (2) інертні або неконтрактивні тканини.

 

При тестуванні контрактивних тканин, суглоб над Яким рухається м `яз, розміщується у стані спокою, так щоб при скороченні м` язів був мінімальний тиск на інертні тканини. Тоді пацієнта просять провести ізометричне скорочення. Сильне і безболісне скороченню вказує на відсутність проблем у тестованому м `язі або м` язах. Сильні (відносно) і болючі скорочення вказують на пошкодження даного м `яза (розтягнення 1 або 2 ступеня), пошкодження сухожилля (тендініт) або кісткових зв` язок. Наявність слабких і болючих скороченню вказує на Досить серйозні пошкодження навколо суглоба (напр. тріщіна або перелом). Причиною слабкого скорочення є насамперед рефлекторна затримка. Четвертим і останнім результатом є слабкі і безболісні скорочення. Це може бути ознакою розриву тестованого м `язу (розтягнення третього ступеня) або дисфункцію нерва, Який інервує м'яз.

 

Тоді як контрактивні тканини тестуються вимірюванням сили і болю, то інертні тканини вимірюванням амплітуди руху і болю. Проводиться пасивне і активне вибіркове розтягання інертних тканин, рухаючи суглоб через як можна більшу амплітуду. При цьому звертаєте увагу на амплітуду, яка отримана в кожному напрямку, силу болю спричиненого рухом і відчуття при кінці амплітуди руху. Цю останню характеристику називають «кінцеве відчуття» і визначаеться при прикладеннні невеликого надмірного тиску при кінці руху.

 

Сіріакс описав три нормальні кінцеві відчуття. Перше називаеться «кістка до кістки» і описуеться як тверде, безболісне відчуття. Прикладом цього відчуття є відчуття яке виникає при нормальному ліктьовому випрямленні. Друге нормальне кінцеве відчуття називаеться «приближення м'якої тканини». Воно характеризуеться пружинистим стискуванням, яке тормозить подальший рух. Напр. відчуття на кінці колінного згину. Третє — «відчуття розтягування тканини», яке є найтиповішим відчуттям в тілі. При цьому є затримка руху з легким віддаванням (тобто є незначна опірність). Прикладом даного відчуття е латеральна ротація плеча або випрямлення пальців.