Жовтий князь

Мати наряджає доню й радіє. Але вдушу закрадається тривога — зно¬ву навіщось повели чоловіка в сільраду. Чіпляються і гризуть: давай — як не гроші, так хліб.
Сім'я зі страхом чекає батька — чи не станеться чогось жахливого. Зби¬раються йти до церкви. Оленка несміливо питає, чи, може, їй не йти, а то з неї сміються, глузують вчителі й учні. Дарії Олександрівні прикро, що її дитину даремно кривдять, але вона говорить дочці: «Терпи! Це годиною краще, ніж цілий вік хвалять». А в самої «от—от схопиться гнів: справедливий був би, але чимсь небезпечний. Нехай зникає в обширі серце, де нема йому чим горіти».