Автор: Пользователь скрыл имя, 18 Декабря 2012 в 18:23, творческая работа
Присутність особистого тону оповідача в оповіданнях-сценках цього періоду зазначалося в літературі - вельми нечисленної, - присвяченій стилю окремих творів раннього Чехова. Іронічний тон «автора» (оповідача) в оповіданні-сценці 1884 «Хамелеон» - зазначав Л. Б. Перльмуттер. «У Чехова ми бачимо і іронічний показ побуту, їм зображуваного, через використання« церковно-слов'янізмів »і« канц-лярізмов ». «Висока» книжкова лексика в з'єднанні з побутовою виробляє комічне враження »13. Л. Б. Перльмуттер знаходить в оповіданні і «ліричну струмінь емоційної психологізується лексики» 14. Правда, все це чомусь не заважає авторові вважати, що в «Хамелеоне» «особистий тон автора-оповідача повністю усунутий» 15. Пізніше подібні твердження про повної об'єктивності Чехова, включаючи і раннього, стали традиційними.
Пишучи, Чехов дуже часто думав українською. Тому й писав: «А чому б і не приїхати? Поблукали б і побалакали… Хай хоронять Вас українські Феї… Будьте здоровенькі. Ваш Чехов» (Лист Чехова до Смагіна, 30.І.1892).
Залюбки вживав Чехов також українські приказки, прислів'я в своїх листах, як: «Не було у баби клопотів, так купила баба порося» або: «Це справа смаку. Хто любить попа, а хто попову наймичку» (Лист Чехова до Шаврової, 2. ХІІ.І890); «На тобі, небоже, що нам не гоже» (Лист Чехова до Линтварьової, 20.VІ.1892).
Передаючи вислів якогось українця і пишучи про нього як про українця, а не хохла чи малороса, Чехов-гуморист пише російськими літерами: «Колы б я був царем, то вкрав бы сто рублив и втик» (Лист Чехова до Суворіна, 10.X.1888).
Ми навели тут лише кілька прикладів українізмів Чехова і то лише користуючись його листуванням.
Україна постала
в оповіданнях письменника «
«Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров'я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий», — записав А. Чехов після подорожі по гоголівських місцях Полтавщини.
В планах письменника було поселитися в Україні.[2] Антон Чехов: «У моїх жилах тече українська кров»[2].
Упродовж усього свого жвавого листування як з українцями чи діячами українського походження, так і з росіянами чи «великоросами», Чехов ніколи не говорив про себе як про «великороса» чи взагалі росіянина (хіба тільки в тому випадкові, коли говорив про себе як про громадянина тодішньої Російської імперії) — він скрізь і завжди вважав себе тим, ким він був насправді: українцем за походженням, письменником українського роду в російській літературі, людиною, в жилах якої текла українська кров.
Росіяни-сучасники Чехова дуже виразно бачили в особі А. Чехова українця. Наприклад, І. Л. Щеглов (Леонтьєв), сучасник Чехова й автор спогадів про нього, характеризує український характер Чехова такими словами: «чисто хохлацька замкнутість», «хохлацько-козацька натура». Щеглов, пригадуючи свою зустріч із Чеховим, пише: «Відрізняючись чисто хохлацькою замкнутістю, Чехов цим разом, проти волі, збивався зі свого головного здержаного тону».
Знову в іншому місці, згадуючи характеристику, яку дав А. Чехову інший його сучасник, П. А. Сергієнко, той же Щеглов пише: „Хоч П. А. Сергієнко в своїх спогадах про Чехова знаходить у ньому риси «ґетевської організації», але Антон Чехов по своїй хохлацько-козацькій натурі був дуже далекий від педантичності Вольфганга Ґете“.
В анкеті перепису 1890-го року Антон Чехов написав: «національність — малоросіянин».[3]