Роль гротеска в романе Франсуа Рабле «Гаргантюа и Пантагрюэль»

     Результати  дослідження засвідчили, що велике значення для вивчення гротеску має робота про творчість Ф.Рабле М.Бахтіна ″Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя і Ренесансу″, яка розкрила глибокий сенс гротеску в народній карнавальній культурі та специфіку його відображення в одного з провідних представників літератури Відродження. Гротескний образ у розумінні Бахтіна характеризує явище у стані його зміни, незавершеної ще метаморфози, в стадії смерті і народження, зростання і становлення.

     В той же час зауважимо, що ставлення до часу, становлення − необхідна конститутивна риса гротескного образу. Інша, пов'язана з цим необхідна риса його, амбівалентність в тій чи іншій формі − і старе і нове, і те, що вмирає і те, що народжується, і початок і кінець метаморфози. Гротеск, породжений народною сміховою культурою, по суті, завжди − в тій чи іншій формі, тими чи іншими засобами − розігрує повернення на землю сатурнового золотого століття, живу можливість його повернення. Відносність всього існуючого в гротеску завжди весела, і він завжди проникнутий радістю змін, нехай ці веселощі і радість зредуковані до мінімуму [2, 315].

     Як  визначають науковці функції карнавально-гротескної форми полягають у вільності задуму, поєднанні різнорідного, зближенні далекого, у можливості по-новому, нетрадиційно поглянути на світ. Перебільшення, гіперболізм, надмірність, надлишок є основними ознаками гротескного стилю. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2.2. Роль та функції  гротеску в романі  Ф.Рабле 

     У ході наукового пошуку було встановлено, що гротеск − улюблений літературний прийом Рабле. У Рабле гротеск має не тільки сатиричну функцію, матеріально-тілесна стихія у Гаргантюа і Пантагрюеля носить позитивний, життєстверджуючий характер. Гротеск у романі Рабле виконує важливу естетичну функцію, він допомагає відтворенню універсальної картини світу, створюючи для цього високу ступінь образного узагальнення, яку не міг би досягти ще не розвинений натуралістичний реалізм.

     З огляду на досліджувану проблему привертає  увагу той факт, що форми і характер фантастичної образності Рабле були зумовлені цілою низкою внутрішніх і зовнішніх, об'єктивних і суб'єктивних факторів. Гротеск, форма якого запозичена з народної творчості, представляє собою невід'ємну рису образного мислення не тільки Рабле, але й багатьох інших художників Відродження. В той час зауважимо, що жахливі невідповідності, нісенітниці, диспропорція зростання, веселі безглуздості, курйози і плутанина, розриви логічного ланцюга, різкі переходи і несподівані наслідки − все це характеризувало форми художнього мислення в епоху великого бродіння, ломки вікового укладу, коли життя швидко рвонуло вперед, і гротеск старого, що на кожному кроці породжує нове, як образна концепція буття, увійшов в літературу із самої дійсності. Результати дослідження засвідчили, що втіленням історичного оптимізму, непохитної віри в людину і його майбутнє, властивих поглядам гуманістів, стала фантастично гіперболізована сила і міць королів-велетнів − героїв роману Рабле. В той же час зауважимо, що вона й продиктувала Рабле натхненний апофеоз людини, картини божественного, космічної могутності людського роду, звернені до дуже віддаленого майбутнього.

     Отже, вишезазначене дає підстави стверджувати, що образним виявом характерного для ренесансної свідомості стихійного антропологічного матеріалізму з'явилася в епопеї гіперболізація матеріального і тілесного, фантастика матеріальної могутності й зростання, буйного розквіту, надлишку та ігри матеріальних, тілесних сил, де у відповідності до образів королів-велетнів поглинається ними і кількість їжі, і випитого вина, де знаменита кобила Гаргантюа, відмахуючись своїм хвостом від гедзів, знищує цілий ліс. У ході дослідження встановлено, що стихія гротеску, що наповнює роман, має народно-середньовічний характер. Але ці моменти отримують у Рабле новий зміст і нове призначення. Хаотична форма його розповіді відображає вихід людини Ренесансу на дослідження дійсності, що предстає перед нею в безлічі аспектів, що розкриваються з самих різних сторін, в залежності від випадкових обставин. Характерна в цьому відношенні тема консультацій Панурга з цілою низкою порадників відносно важливого для нього питання і потім плавання на невідомих морях і островах.

     Тут позначається типове для Ренесансу  відчуття безмежності світу і  прихованих у ньому сил і можливостей. Гротескно-комічна струмінь у романі Рабле виконує кілька призначень. З одного боку, вона служить цілям заманювання читача, повинна його зацікавити і полегшити йому сприйняття складних і глибоких думок, покладених в основу роману. З іншого боку, вона ж маскує ці думки, пом'якшуючи їх вираження, служить для книги щитом проти нападок цензури. У середньовіччя обличчя блазенства робило можливими дуже сміливі висловлювання і професійним блазням дозволялося говорити, блазнюючи, те, що вважалося неприпустимим в устах будь-кого іншого. На це призначення своєї забавної манери розповіді Рабле вказує сам у передмові, де він порівнює свій роман з античними скринечками, прикрашеними всілякими веселими і потішними зображеннями, а всередині тонкі страви, і пропонує після ретельного читання і зрілого роздуму розламати кістку і висмоктати звідти мозкову субстанцію .

     Окремий випадок гротеску Рабле − велетенські розміри Гаргантюа і всього його роду тільки в перших двох книгах. Починаючи з третьої, Пантагрюель набуває звичайне людське обличчя. Цю рису Рабле перейняв з народної книги, але знову-таки вона отримала у нього нове і притому складне осмислення. Перш за все це гіперболізований вираз природних, стихійних потягів людської натури, звільнених від гніту середньовічних аскетичних норм, що нагадує той розгул плоті, який дещо пізніше з'явиться на картинах фламандських майстрів. Але в той же час тут проступає задум показати поступове долучення до культури первісних істот, не отруєних ніякими забобонами, цих природних сил у людському образі, якими є велетні Рабле. М. Бахтін у своїй праці ″Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя і Ренесансу″ пише, що ″перебільшення, гіперболізм, надмірність, надлишок є, за загальним визнанням, одним із самих основних ознак гротескного стилю″ [2, 310] .

     Через весь роман проходить могутній потік гротескної тілесної стихії − розіп'яте на частини тіло, відокремлені гротескні органи, наприклад, в Панургових стінах, кишки і нутрощі, роззявлені роти, пожирання, проковтування, їжа і питво, акти випорожнення, сеча і кал, смерть, родові акти, дитинство і старість і т.п. Тіла змішані між собою, з речами, наприклад, в образі Каремпренана, і зі світом. Всюди відчувається тенденція до двутілості. Всюди підкреслюється родовий і космічний момент тіла. М. Бахтін зазначає, що Ф. Рабле не тільки зображує гротескний образ тіла у всіх його істотних моментах, але він дає і теорію тіла в родовому аспекті. Наприклад, слова Панурга про те, що кожен злочинець перед стратою повинен зачати нову людину [2, 299] .

     Треба зазначити, що особливо важливу, прямо провідну роль відіграє розз′явлений рот у хронологічно першій книзі роману. ″Можна припускати, що героєм цієї книги є саме роззявлений людський рот″ [2, 386]. Ні ім'я, ні ядро ​​образу Пантагрюеля не були створені Ф. Рабле. Саме ім'я існувало до нього і в літературі, як ім'я одного з чортів у Дьяблере, і в мові, як загальне ім'я назви горлової хвороби, втрати голосу в результаті перепою, хвороба п'яниць. Таким чином, загальне ім'я назви хвороби пов'язане з ротом, з горлом, з випивкою, з хворобою, тобто з дуже характерним гротескним комплексом.

     З таким же, але з більш широким  і космічним комплексом пов'язаний і образ Пантагрюеля в Дьяблере. Дьяблере, що складали частину містерії, за характером своїх образів належали до народно-святкових майданних форм. І образи тіла в них носили різко виражений гротескний характер. У цій гротескно-тілесної атмосфері Дьяблере і з'являється вперше образ Пантагрюеля [2, 278].

       Як визначають науковці, Рабле задумав і написав Пантагрюеля під час спеки та посухи 1532 року. Люди тоді в буквальному сенсі ходили з розз′явленими ротами. Абель Лефран вважає, що ім'я чортеняти Пантагрюеля і його зрадницька роль пробуджувати жагу неодноразово згадувалися в оточенні Рабле і викликали чимало жартівливих зауважень або проклять. Спека і посуха зробили цей образ особливо популярним. Можливо, що, частково, тому Рабле й скористався ним для свого роману. Треба зазначити, що перший розділ книги відразу вводить гротескний образ тіла з усіма його характерними особливостями. У ній розповідається про походження роду гігантів, до якого належав Пантагрюель. Після вбивства Авеля просочена кров'ю земля була виключно родючою. Таким є перший тілесний мотив цієї глави. Її гротескно-карнавальний характер очевидний: перша смерть за біблійним переказом, смерть Авеля, була першою смертю на землі і вона оновила родючість землі, запліднила її. Тут вже знайоме нам поєднання вбивства і пологів, але в космічному аспекті земної родючості. Смерть, труп, кров, як сім'я, зариті в землю, піднімається з землі новим життям, це один з найдавніших і найпоширеніших мотивів.

     Інша  варіація: смерть Авеля осеменяє матір-землю і змушує її знову народити. Ця варіація часто розцвічується еротичними образами, звичайно, не у вузькому і специфічному сенсі цього слова. Рабле говорить: ″Солодке, жадане цілування великої годувальниці нашої землі, що зветься у нас похованням″ [18, 157]. Образ поховання, як останніх обіймів матері-землі, очевидно, навіяний Плінієм, який детально розробляє тему материнства землі і смерті-поховання, як повернення у її лоно. Але цей древній образ смерті-оновлення, у всіх його варіаціях і відтінках, Рабле схильний сприймати не у високому стилі античних містерій, а в карнавальному, народно-святковому дусі, як веселу і тверезу впевненість у відносному історичному безсмерті народу і себе в народі [2, 289].

     Таким чином, мотив смерті-оновлення-родючості  був першим мотивом Рабле, що відкриває його безсмертний роман. Особливо родюча земля була на кизил. Але люди, які їли цей кизил, починали розвиватися ненормально − якась одна частина тіла розросталася до жахливих розмірів. І Рабле розгортає ряд типово гротескних образів окремих жахливо перебільшених членів тіла. Дається картина розіп'ятого на частини тіла, але тільки окремі ці частини зображені в грандіозних розмірах. Перш за все, зображуються люди з жахливими животами − типове гротескове перебільшення. До цієї веселої раси пузатих належать святий Пансар і Жирний Вівторок. Святий Пансар, тобто св. Пузан − жартівливе ім'я святого, якого зазвичай пов'язували з карнавалом. Характерно, що до раси пузатих віднесений і сам карнавал. Потім Рабле зображує неймовірної величини горби, жахливі носи, виключно довгі ноги, величезні вуха. Докладно зображені ті, у кого виріс неймовірної довжини фалл. Вони можуть обернути його навколо свого тіла, як пояс, шість разів, а також і ті, у кого розрослися яєчка. У результаті перед нами образ грандіозного гротескного тіла і водночас ціла серія карнавальних фігур, адже в основу оформлення таких фігур кладуться зазвичай ті ж гротескні мотиви.

     Зауважимо, що безпосередньо перед цією галереєю гротескних членів тіла, Рабле зображує космічні пертурбації на небі такого ж карнавального характеру, наприклад, Сніп із сузір'я Діви перемістився в сузір'я Терезів. Але й ці космічні образи Рабле безпосередньо сплітає з тілесним гротеском. Зоряні пертурбації були так важкі для розуміння, що астрологи обламали про них всі зуби, а зуби-то у них, він каже, ″були ой які довгі, коли могли вони так далеко діставати″. Гротескний образ довгих до зірок зубів народився в результаті реалізації метафори: розгризти важке астрологічне питання.

     Отжє, Рабле дає довге перерахування гігантів, предків Пантагрюеля. Тут названо велику кількість імен біблійних, античних, середньовічних і вигаданих гігантів. Рабле був добре знайомий з величезним матеріалом образів і легенд про гігантів. Образи гігантів та легенди про них тісно пов'язані з гротескної концепцією тіла. Більшість місцевих легенд про гігантів зв'язує різні явища природи і місцевого рельєфу гори, ріки, скелі, острова з тілом гіганта і з його окремими органами. Тіло гіганта, таким чином, не відмежоване від світу, від явищ природи, від географічного рельєфу. велетні належали до обов'язкового репертуару народно-святкових карнавальних образів. Таким чином, у першому розділі гротескні образи тіла сплітаються з космічними явищами. М. Бахтін наголошує, що ″при зображенні людського тіла у гротескно-фантастичному аспекті в тілесний ряд втягується маса різнорідних речей і явищ. Тут вони занурюються в атмосферу тіла і тілесного життя, вступають у новий і несподіване сусідство з тілесними органами і процесами, знижуються і матеріалізуються в цьому тілесному ряду″ [2, 403]. Наприклад, для очищення шлунка Пантагрюель ковтає, як пігулки, великі мідні кулі, як ті, що на пам'ятнику Вергілія в Римі. У кулях укладені працівники зі знаряддями і кошиками, які мають очистити шлунок. Після закінчення очищення шлунка Пантагрюеля вирвало, кулі вискочили назовні. Коли робітники вийшли з цих пігулок на волю, Рабле згадує, як греки вийшли з троянського коня. Одну з цих пігулок можна бачити в Орлеані, на дзвіниці церкви св. Хреста. Ще ширше коло речей і явищ введено в гротескний анатомічний ряд подорожі автора в роті Пантагрюеля. У роті виявляється цілий новий світ: високі гори (зуби), луки, ліси, укріплені міста. В одному з міст панує чума як наслідок тяжких випарів, що піднімаються з шлунка Пантагрюеля. У роті більше двадцяти п'яти населених королівств, різняться жителі по ту і по цю сторону зубів, як і в людському світі по той і по цей бік гір, і т. д. Опис виявленого в роті Пантагрюеля світу займає близько двох сторінок. Цей гротескний образ має фольклорну основу. Якщо в епізоді подорожі в роті Пантагрюеля в тілесний ряд був залучений географічний та економічний світ, то в епізоді з велетнем Бренгнаріллем в тілесний ряд втягується побутовий і сільськогосподарський світ. Бренгнарілль, страшний гігант, за браком вітряних млинів, якими він звичайно харчувався, поглинув все сковороди, казани, каструлі, горщики і навіть печі і грубки на острові. Внаслідок цього під ранок, за годину травлення, він тяжко захворів нетравленням шлунка, викликаним тим, що, як казали лікарі, травна сила його шлунку, природно пристосована до перетравлювання вітряних млинів, не могла переварити цілком печей і жаровень. Котли та горщики перетравлювалися досить добре, про що свідчили сечові опади у чотирьох бочках його сечі, двічі випущеної їм у цей ранок. Бренгнарілль користувався курортним лікуванням на Острові Вітрів. Тут він ковтав вітряні млини. Пробували за порадою місцевих фахівців з шлункових хвороб підкладати йому в млини півнів і курей. Вони співали в його животі і літали, від чого в нього стали кольки і судоми. Крім того, лисиці острова схопилися йому в горло в гонитві за птахами. Тоді, щоб очистити шлунок, йому довелося поставити клізму з хлібних зерен і проса. Кури кинулися за зернами, а за ними лисиці. Всередину, через рот, він прийняв ще пігулки з гончаків і хортів. Тут характерна властива Рабле логіка побудови цього ряду. Процеси травлення, лікувальні маніпуляції, речі домашнього вжитку, явища природи, сільськогосподарського життя, полювання об'єднані тут в динамічний і живий гротескний образ. Створено нове і несподіване сусідство речей і явищ. В основі цієї гротескної логіки Рабле лежить логіка фольклорної реалістичної фантастики.