Ономастика українських казок та особливості їх відтворення при перекладі

 

5. Дескриптивний переклад

 

Якщо в мові перекладу немає  ні еквівалента, ні аналога, а дослівний  переклад міг би призвести до малозрозумілою буквалізму, перекладачеві доводиться відмовлятися від передачі образності і використовувати описовий переклад, тобто пояснення сенсу лексичної одиниці за допомогою вільного поєднання слів.

Точніше кажучи, описовий переклад –  це лексико-граматична трансформація, при якій лексична одиниця іноземної  мови заміняється словосполученням, що розкриває її значення [22; с. 44]. Говорячи про переклад власних імен даним способом, необхідно зазначити, що описовий переклад зазвичай використовується лише для фразеологічних зворотів, що містять власну назву, яка має історичні конотації, які реципієнти мови перекладу можуть і не знати, або для того, щоб не перевантажувати власними іменами ідіоми, якщо дані власні імена і так відомі своїм конотативним значенням та цінністю. Наприклад, not to know somebody from Adam - не мати ні найменшого уявлення про будь-кого, не знати кого-небудь в обличчя; the Augustan Age - золотий вік літератури і мистецтва; the Arab of the gutter - вуличний хлопчисько, дитя вулиці, безпритульний; it bangs Banagher - це перевершує все, це неймовірно; talk Billingsgate - лаятися як базарна баба (Billingsgate - назва великого рибного ринку в Лондоні); Darby and Joan - стара любляча подружжя [15; с. 232].

На основі вище зазначених прикладів  можна зробити висновок, що при  описовому перекладі перекладач відтворює конотативне значення, передає суть виразу із власною назвою, яка виступає в ролі символу чи характеристики.

 

 

 

 

2.2. Особливості перекладу найпоширеніших  власних назв у казці

          2.2.1. Переклад антропонімів

 

У перекладі  антропонімів перекладач залучає прийом калькування чи переклад за традицією. Саме ступінь обізнаності іншокультурного  реципієнта про ту чи іншу особу  потребує від перекладача застосування повної/часткової елімінації, або  коментаря, а відповідно, і дескриптивного перифраза.

Антропонім Alice подають “еквівалентним” і традиційним вже для переважно російськомовного перекладу ім’ям Аліса, а не транскрибують його як Еліс. Mary Ann Г. Буршина перетворює на українську дівчину Мар'яну , тобто у формі адаптивного до української мови відповідника, тим самим чи то наближуючи переклад до україномовного читача, чи то знов-таки шукаючи еквівалент; В. Корнієнко ж, у свою чергу, просто транскрибує його: “Mary Ann” – “Мері Енн”. Не зрозуміло. чим можна пояснити таку неодноманітність підходів перекладачів до відтворення власних назв [9; с. 19].

Частина антропоніма William the Conqueror в обох перекладах відтворена у формі адаптивного відповідника, а інша частину перекладена способом калькування – Вільгельм Завойовник, послуговуючись укоріненим в україномовній історичній традиції варіантом [10; с. 114].

Метод транслітерування − повного або часткового, поєднаного з транскрибуванням, – Г. Буршина застосовує для відтворення таких антропонімів як: “Edwin and Morcar”, – “Едвін і Моркар”, “Edgar Atheling” – “Едгар Ателінг”, “Tillie” – “Тіллі”; транскрипції: “Shakespeare” – “Шекспір”, “Lacie” – “Лейсі”,“Elsie” – “Ельзі” [2; 13]. В. Корнієнко, на відміну від Г. Буршиної, замінює вищезгадані оніми зовсім іншими іменами: “Elsie” – “Олша”, “Tillie” – “Тільда”, “Lacie” – “Асіла”, вдаючися до одивлення тексту, створивши атмосферу дивакуватості [6; с. 42-47].

А от Набоков  намагається наблизити казку  до читача, тому використовує прийом заміни, наприклад, Mable перетворюється на Асю, а прислужниця Кролика замість Mary Ann стає звичайною російською Машею . Слуги Кролика Pat і Bill отримують російські імена Петька і Яшка. В деяких випадках перекладач використовує спосіб практичної транскрипції та транслітерації. З приводу цього можна привести наступні приклади: ім`я Алісиної кішки Dinah перекладається як Дина, Аda залишається в тексті перекладу Адою, Lory – як Лорі [2; с. 13-14].

Особливо  відзначився Валентин Корнієнко, який для імен більшості персонажів знайшов  колоритні відповідники з характерним  українським присмаком Hatter – Кепалюшник (від «кепа» – дурень)[2; с. 15].

Ось як перекладач обґрунтовує свій вибір: «Якщо йдеться  про певну впізнавану для англійців, вельми колоритну, але не визначальну  для збереження англійського “першородства” реалію, приміром, власну назву, то, звичайно, для неї конче слід підшукати  наш відповідник» [6; с. 8].

 

2. Топоніми та особливості їх перекладу

 

Ономастичні реалії обовзяково містять культурно-історичні  асоціації у разі якщо вони представлені географічними назвами (топонімами) [4; с. 89]. Зустрічаються у казках і звичні топоніми, словникові еквіаленти яких уже давно відомі. Наприклад, “New Zealand” – “Нова Зеландія”, “Australia” – “Австралія”, “London” – “Лондон”, “Paris” – “Париж”, “Rome” – “Рим” [8; с. 221].

А от один топонім, який є авторським неологізмом, був перекладений в способом калькування: “Wonderland” – “Країна Чудес” [14; с. 122].

Власна  назва the Fender, яка у перекладі Набокова стала Паркетною губернією, - це використання такого способу перекладу як транспозиція [2; с. 16].

 

 

 

3. Зоонім як специфічна одиниця перекладу

 

Більшість зоонімів перекладаються відповідниками, оскільки клички тварин часто мають свої відповідники у словниках. У «Алісі» теж є багато власни назв, що стосуються тварин: “Eaglet” – “Орля”, “a Duck” – “Качка” та ін. у Г. Буршини [9; с. 21]; та “Mouse” – “Миша”, “Duck” – “Качур”, “Eaglet” – “Орлятко” у В. Корнієнко [10; с. 114].

Цікавим є той факт, що перекладачі по-різному  інтерпретували стать персонажів: “качка”  і “качур”. Переклад В. Корнієнко є адекватним, адже у сприйнятті англомовних читачів та й самого автора цей персонаж чоловічої статі, але в той самий час перекладачка схибила з “мишею”, яка теж є чоловічої статі [14; с. 124]. Таким чином, обидві інтерпретаторки дещо змінили казковий світ твору, додавши власного сприйняття його персонажів.

Г. Буршина  та В. Корнієнко вдалися до прагматичної адаптації (внесення автором певних змін при перекладі з метою досягнення необхідної реакції), використовуючи замість англійської клички тварини широковідому українську: “Fury” – “Бровко” у Г. Буршини та “Fury” – “Мурко” у В. Корнієнко.

Г. Буршина  перекладає зоонім “the Mock Turtle” як “Фальшива Черепаха”, додаючи власні інтерпретації персонажів. Дуже вдало, по-дитячому, В. Корнієнко відтворила ідейний зміст таких назв: “the Mock Turtle” – “Казна-Що-Не-Черепаха”, “Tortoise” – “Не-Аби-Який-Черепаха”, утворюючи до конверсії, притаманної онімам в українських казках [9; с. 23].

Так W. Rabbit в перекладі Набокова стає дворянином Кроликом Трусиковим, де Кроликові привласнюється споконвічно російський титул і прізвище [20; с. 87]. Порівняйте: W. Rabbit – Б. Кролик (Бушина, Наріжна) та Б. Кролик Шляхтич і Шляхтич Кролик Куцохвіст (Корнієнко); Bill, the Lizard – Ящір Білл (Бушина), Ящірка Білл (Наріжна) та Ящур Крутихвіст (Корнієнко).

Також для  всіх перекладачів характерним є  застосування низки українських  суфіксів, що компенсують англійські атрибути вікового або емоційно-оцінного характеру, порівняйте: old Crab – стара Крабиха (Бушина, Корнієнко), стара Рачиха (Наріжна) [12; с. 31]; young Crab – Крабеня (Корнієнко), Раченя (Наріжна) [8; с. 219; 23; с. 120].

 

4. Міфоніми та їх переклад

 

Міфоніми  становлять собою - найменування вигаданого суб’єкта або об’єкта в переказах, казках, міфах тощо. У казці Керролла «Аліса в Країні Чудес» та «Аліса в Задзеркаллі», найцікавішим є тепер уже всессвітньовідомий персонаж “Cheshire Puss”.

Щодо  перекладу специфічного оказіоналізму  казки Керролла Чеширського Кота (Cheshire cat) існує багато дискусій. Історія виникнення цього персонажу йде з англійського виразу to grin like а Cheshire cat, яке має значення «посміхатися у весь ріт» [20; с. 98]. Виникнення цього виразу точно невідомо. Існують два припущення: або один художник в Чеширі (графстві, де народився Льюїс Керролл), змальовував на вивісках левів, що посміхаються; або вираз виник завдяки чеширському сиру, який продавався у формі кішки, що широко посміхається. Проте, перекладаючи цей уривок казки, Набоков виходив з того, що російськомовні діти можуть не зрозуміти, чому кіт саме Чеширський, а тим більше, чому він посміхається. Тому перекладач показує цього героя таким чином: «Это Масляничный Кот… Не всегда коту масленица, моему же всегда…». Далі зустрічаємо звернення Аліси до Чеширського Кота: «Cheshire Puss…» [20; с. 100]. Це звернення містить у собі двокомпонентне власне ім’я. В російському варіанті воно передано таким чином: «Масляничный Котик…». Набоков передав це ім’я за допомогою калькування [2; с. 18]. А от україномовні перекладачі відтворюються Cheshire cat як Чеширський Кіт (Наріжна) та Масничний Кіт (Корнієнко), “Котик Сміюнчик” (Г. Буршина) [9; с. 24].

У текстах обох “Аліс” трапляються  власні назви на позначення фантастичних мешканців чарівної країни. Перекладаючи ім’я Humpty-Dumpty, М. Лукаш калькує блискучий варіант С. Маршака: “Шалтай-Болтай – Хитун-Бовтун” [10; с. 113]. В Корнієнко вдається до часткового ономатопеїчного транскрибування “Шалам-Балам” [6; с. 15]. Ономатопеїчні імена кумедної парочки Twiddledoo і Twidledee М. Лукаш транспонує у “Близнюки” [10; с. 116] через декодування, хоч у цьому випадку і не цілком вдале. У редакції І. Малковича і В. Корнієнка втрату звуконаслідування замінюють мотиваційною семантикою паронімічних імен мишенят iз казки “Пшеничне зернятко” “Круть” і “Верть” [10; с. 117], орієнтуючись, таким чином, на молодшого читача.  

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

 

Для адекватної передачі імен власних необхідно  зважати на той факт, що оніми  позиціонуються авторкою як один із основних стилістичних засобів, маркерів авторського  стилю. Усі оніми творів мови оригіналу  гармонійно узгоджуються у єдине  художнє ціле завдяки специфічним  зв’язкам імен власних з контекстом на мікро- і макрорівні, встановлюваним письменницею впродовж семи творів, які  фактично створюють єдиний твір.

В переважній більшості випадків використовуються формальні методи передачі онімів, які в перекладі відтворюють  лише фонографічну оболонку імен, в  оригіналі пов'язаних між собою  на рівні лінгвістичних і культурних асоціацій.

Проаналізувавши власні назви з твору Льюїса Керролла «Аліса в Країні Чудес», ми дійшли висновку, що кожен перекладач намагається подати свій власний оказіоналізм. Дехто при перекладі дитячої літератури використовує одомашнення як перекладацьку стратегію (на прикладі перекладів Набокова). Перекладачі змушені брати до уваги те, що казки розраховані на дитячу аудиторію. Тому часто використовується транспозиція, яка наближає специфічні конотації, у жанрі казки вона діє як найкращий розтлумачувач, наближаючи читачів до самої суті образів та персонажів.

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Переклад  власних назв у казках залежить від  характеру назви та традицій народнопоетичного  мовлення. Природні імена відтворюються  за допомогою транскрипції, проте  слід обов’язково зважати на фонетичний бік та можливі в цьому зв’язку  асоціації. Промовисті імена перекладаються або зі збереженням внутрішньої  форми, ритму, а частково й рими, або  за допомогою назв, традиційних у  мові перекладу. Типологічні особливості  української мови вимагають вживання в казках більшої кількості пестливих  назв, епітетів-прикладок, а для німецької  характерні композити різних типів. Релевантним для вибору способів перекладу є функціональні та семантико-стилістичні особливості  власної назви в казковому  дискурсі.

Після вивчення різних підходів до способів передачі власних назв Влахова С.Т. та Флорина С.В., Виноградова В.С., Корунця І.В. можемо зробити висновок, що власні назви українською мовою передаються за допомогою: транслітерації, транскрибування, транскодування, пояснення або описового перекладу, власне перекладу.

Власні  назви (оніми)  – це індивідуальні  найменування окремих одиничних  об'єктів. Розмежування власних і  загальних назв стосується лише іменників  чи словосполучень, що виконують роль іменників. Набуваючи функцій іменників, генетично власні назви можуть виходити з різних частин мови.  Власні назви  з'являються тоді, коли індивідуальне  розрізнення набуває суспільної значущості.

Сукупність  усіх власних назв мови становить  її ономастичний простір. Власні назви  належать до мовних універсалій –  вони існують в усіх мовах світу. Але в кожній мові власні назви  мають свої специфічні ознаки.

Власні  назви, їх будова, системна організація, функціонування, розвиток і походження вивчаються ономастикою. За об’єктами  дослідження ономастику прийнято  поділяти на  антропоніміку, топоніміку, космоніміку, теоніміку, зооніміку, ергоніміку, хрононіміку та хрематоніміку.

Для адекватної передачі імен власних необхідно  зважати на той факт, що оніми  позиціонуються авторкою як один із основних стилістичних засобів, маркерів авторського  стилю. Усі оніми творів мови оригіналу  гармонійно узгоджуються у єдине  художнє ціле завдяки специфічним  зв’язкам імен власних з контекстом на мікро- і макрорівні, встановлюваним письменницею впродовж семи творів, які  фактично створюють єдиний твір.

В переважній більшості випадків використовуються формальні методи передачі онімів, які в перекладі відтворюють  лише фонографічну оболонку імен, в  оригіналі пов'язаних між собою  на рівні лінгвістичних і культурних асоціацій.

Проаналізувавши власні назви з твору Льюїса Керролла «Аліса в Країні Чудес», ми дійшли висновку, що кожен перекладач намагається подати свій власний оказіоналізм. Дехто при перекладі дитячої літератури використовує одомашнення як перекладацьку стратегію (на прикладі перекладів Набокова). Перекладачі змушені брати до уваги те, що казки розраховані на дитячу аудиторію. Тому часто використовується транспозиція, яка наближає специфічні конотації, у жанрі казки вона діє як найкращий тлумач, наближаючи читачів до самої суті образів та персонажів.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Україномовні  джерела: