Діяльність українських перекладачів

        

          Как величавая луна,

          Средь жен и дев блестит она

          Рильський перекладає:

          Зорею ранньою вона

          Блищить серед зірок одна.

 

У вірші «Мистецтво перекладу» він вимагає від перекладача зберегти багатство думки й

мови, особливості творчого обличчя поета:

 

13

          …треба, щоб слова З багатих не зробилися убогі, Щоб залишилась думка в них жива

          і щоб душі поетової вияв На нас, як рідний, з чужини повіяв.

 

В перекладах Рильського на нас, «як рідний», повіяв геній Пушкіна  і Міцкевича, Лєрмонтова і Словацького, Мольєра і Шекспіра та багатьох інших видатних письменників. Рильський мав повне право пишатися своєю перекладацькою діяльністю, звітуючи нею перед народом: «Я много переводил и перевожу. Горд, что в своем переводческом активе могу назвать произведения Пушкина («Евгений Онегин», «Мєдний всадник» идр.), Мицкевича («Пан Тадеуш», балади, сонети), Корнеля («Сид»), Вольтера («Орлеанская девственница»), Буало («Искус-ство поззии»), Расина («Федра»), Мольєра («Мизан-троп»), Гіого («Зрнани» и «Король веселится»), ІПекспира («Король Лир», «Двенадцатая ночь»), переводил также прозу - Мопассана, Бедье («Тристан и Изольда»), Гоголя («Майская ночь»)… многие стихотворения позтов Со-ветского Союза также печатаньї в моих переводах. Кроме того, я перевел ряд опер для украинских театров»

 

До 100-річчя загибелі О. Пушкіна  працювали над перекладами його геніальних творів. Це було важке, але  почесне завдання. У статті «Пушкін  українською мовою» Рильський писав, що переклади творів Пушкіна - «це  прекрасний спосіб вигострити свою мовну  зброю, піднести українську мовну культуру на вищий щабель розвитку. Переклади  Пушкіна на українську мову збагачують, отже, українську мову, українську поезію, літературу взагалі» .

 

Робота над перекладами  творів Пушкіна (як і інших великих  письменників братніх літератур) - це патріотичний подвиг Рильського, який приклав багато зусиль, щоб донести  в повній красі геніальні твори  великих світочів літератури до свого  народу.

 

          Ми всі чимало доложили

          Свого уміння, хисту й сили,

          Щоб передати, як уміли,

          Величну пушкінську красу,

 

писав Рильський у вірші  «Напис на українському двотомнику Пушкіна».

 

Поетичні успіхи в роботі над перекладами Пушкіна приносили  поету велику творчу радість, наснажували  його на нові творчі дерзання. «Вспоминаю,- писав Рильський,- и не стыжусь признаться в атом,- что среди ночного безмолвия я заплакал от счастья, когда мне удалось, как мне кажется, довольно верно передать изумительные строки:

 

          Шипенье пенистых бокалов

          И пунша пламень голубой…

 

Після російської і білоруської  Рильський-перекладач, мабуть, найбільше  уваги приділяв польській літературі. Він чудово переклав на українську мову багато творів великих польських  поетів - А. Міцкевича та Ю. Словацького. В 1949 році вийшов українською мовою  в перекладі М. Рильського (друга  редакція) роман у віршах А. Міцкевича  «Пан Тадеуш», який вважається енциклопедією життя Польщі другої половини XVIII - початку XIX ст. Здійснивши перше видання «Пана Тадеуша» українською мовою ще в 1927 році, М. Рильський знову повернувся до роботи над перекладом, бо справедливо бачив в Адамі

Міцкевичі «полум’яного польського патріота і послідовного поборника  дружби народів».

 

Дійсністю стали благородні мрії А. Міцкевича. Його твори читають  не тільки вільні

14

польські робітники і  селяни. Завдяки чудовим перекладам Рильського та інших українських  поетів твори Міцкевича стали  доступними для робітників і колгоспників  України. Народна артистка  Наталія  Ужвій у «Листі до поета» з почуттям глибокої вдячності зізнається: «Наш театр імені Івана Франка з  особливим почуттям працює над п’єсами, перекладеними із інших мов, коли їх перекладає Максим Рильський… Ваш  переклад «Сірано де Бержерака» в своїй витонченій майстерності і дотепності змагається з оригіналом»

 

Особливо багато і блискуче перекладав М. Рильський з слов’янських літератур. «Для нього слов’янські  мови,- каже Микола Тихонов,- що шумлять, як швидкі свіжі ріки, давали справдешню радість, і він поринав у їхні співучі глибини, перекладав,   досліджував,   насолоджувався цим  багатством. І які перемоги здобував він, перекладаючи українською Пушкіна  й Міцкевича, наприклад!». Максим Рильський  був залюблений у книги. Художні  твори багатьох народів і віків  допомагали йому пізнати життя далеких  часів, заповіти попередніх; поколінь, мрії й ідеали людей праці.

 

Красою і художньою  майстерністю його переклади часто  змагаються з оригіналом. «Зроблене  ним,- писав Л. Булаховський,- для зближення української культури з російською та іншими - французькою, польською - культурами є справжній поетичний подвиг, вагу якого аж ніяк не можна переоцінити: мало літератур можуть похвалитися такою силою блискучих перекладів, з таким винятковим хистом виконаних працею одного майстра, як українська,- невтомною працею Рильського» . Чудові переклади поета, як він того і бажав, служать двом великим цілям - справі розвитку української соціалістичної культури і братерському єднанню народів. Майстерність Рильського-перекладача вчитель може проілюструвати його перекладами з російської літератури.

 

 

 

5. Пантелеймон Куліш – перекладач

 

Пантелеймон Куліш - усебічно обдарований письменник, передусім палкий патріот України, який упродовж усього життя невтомною повсякденною роботою доводив безмежну свою любов до рідної землі, до українського народу. Він же був відомим перекладачем. Так, в 1864-1868 роках П. Куліш працював у Варшаві, де був директором духовних справ, також членом комісії з перекладу польських законів. Саме тоді змінилися погляди письменника. Якщо до цього він відстоював ідею самостійності України, сприяв розвитку української школи, то тепер почав піднімати політику Катерини II і Петра І, виступав проти революційних настроїв народу, засуджував запорожці, повстанців.

 

У 1873-1874 роках він працює перекладачем в Петербурзі. Цій роботі Куліш віддає багато часу. Перекладацька діяльність була великим вкладом в українську літературу. Так, в 1897 році вийшла збірка його перекладів «Позичена кобза». До неї увійшли твори світової культури : Ф. Шиллера, Г. Гейнеа, Дж. Байрона, Й. Гете, 13 п'єс В. Шекспіра.

 

Літературознавець В. Недилько перекладацьку діяльність П. Куліша називає справжнім подвигом, оскільки переводив він в ті часи, коли вийшов Емський указ про заборону української мови. Своєю роботою письменник доводив, що наша мова здатна відтворити усі багатства світової культури. Цикл творів російських поетів він назвав «Перепевы з

великороських пений». Заслуга П. Куліша в тому, що він намагався передати як зміст, так і форму творів зарубіжних класиків. І. Франко вказувало, що Куліш «дав нам переклад »Гамлета«, з яким можемо без сорому показатися в концерті європейських перекладів

15

великого британця».

 

Ця людина була першим перекладачем Біблії українською мовою.

 

Об ролі письменника як творця і як перекладача чудесно  сказав у своєму листі М. Коцюбинский: «…усе більш все видніше і видніше стає, яка велика вага в нашому письменстві має це знамените ім'я; а який матиме своїми роботами, які тільки тепер відкриваються світу, - про те можна здогадуватися. Могутній майстер української мови і творець українського правопису, благородний поет, перекладач Шекспірівських і Байроновых творів, а також Біблії, автор »Записок в Південній Русі«, »Чорної ради« і сили інших цінних робіт - має право на нашу повагу і вдячність. Перед цими його заслугами забуваються тепер ті помилки, які йому траплялося робити, а виступає потреба поважати його роботу». Видатний діяч української літератури П. Куліш майже 60 років фальсифікувався ідеологами комуністичного режиму, його творчий спадок заборонявся, але зараз повернувся в казну духовного життя українського народу, допомагає нам краще зрозуміти героїчні і трагічні сторінки української історії.

 

Пантелеймон Куліш служив українській національній ідеї. Так, в листі до Г. Рентель (1862) він писав: «Кращого від українців в ідеї немає нічого, але [...] небагато в нас людей гідних, здача - дурноляпы, можливо, більше шкідливі, чим корисні для поширення в суспільстві рятувальної для майбутнього української ідеї».

 

Саме він написав новаторський твір «Чорна рада», піднявши їм українську літературу до світового рівня. Саме він почав український історичний роман. Г. Куліш був художнім новатором в області перекладу світової літератури українською мовою і ще в той час, коли выданв були укази про заборону рідної мови. Він перший перевів Біблію, створив перший український правопис на фонетичній основі («Кулішивка»), створив «Граматику» для українських шкіл. У своїх творах піднімав важливі проблеми, які є актуальними і сьогодні : батьки і діти, любов і подружнє щастя, патріотизм і незалежність держави, Відношення влади до народу, народна мораль, добро і зло.

 

Усе своє життя Куліш служив українській національній ідеї, в ній - його єдина мета, в ній він був послідовний. Так, І. Франко писало: «Куліш усе життя свою шукав шляхів, палаючи пристрастю сказати якесь велике слово. В даний момент твердо переконаний в правоті своєї думки, він все ж незабаром відкидав її, щоб знову з такою ж самовпевненістю захищати яку-небудь іншу. Ці питання складали трагедію його життя, але вносили фермент в літературне життя України…» Важливим є те, що письменник широко відтворив життя різних сфер тодішнього суспільства і типових представників усіх соціальних шарів.

 

 

 

6. Перекладацька діяльність Павла Тичини

 

Що ж стосується нечисленних, але напрочуд виразних перекладів Павла  Тичини з лірики Адама Міцкевича, то він якраз блискуче уникає такої  небезпеки. Він вибирає головне, визначальне в поезії польського поета, надаючи йому при цьому  індивідуального образно-емоційного забарвлення, але з неодмінними  врахуваннями провідної «стильової атмосфери» твору в його «первописному» звучанні. При такому підході його переклад є лише авторизованим українським варіантом оригіналу, проте, орієнтованим не на самодостатні формалістичні вправи, а на сучасного українського читача, який має бути

16

гідно ознайомлений з інослов’янським  поетичним шедевром.

 

Обмежимося лише одним  промовистим прикладом. Тичина переклав ліричний вірш польського поета «До  М.» - до Марилі Верещак, присвячений першому коханню Міцкевича, улюбленій жінці, з якою він потім був розлучений навіки:

… Тінь буває довша, сонце  як заходить,

Широко як пада полем осмутнілим,

Мій так само образ - чим  все дальше сходить,

Тим собі сумніше, а світ стає немилим…

…Як було радів я, миле чорнобрів’я,

Частку свого серця  при собі лишив я.

… А вночі, як блискавка  зашипить зміясто,

А в садку ще груша, од вітрів заб’ється,

Пугач прач застогне, дощ  закрапа часто,

 

Скажеш: « Душа його знов до мене рветься». У Міцксвича в оригіналі немає такого глибокого ліричного, а тим більше фольклорного поповнення. Тичина тут вдається (подібно до Рильського) дуже часто до засобу компенсації образу) намагаючись відтворити близьке за змістом, за тональністю коло образів). Переклад вірша набуті  при цьому, цілком свідомо, не тільки фольклорного, а й українського  колориту: сонце, що заходить ввечері край осмутнілого поля; звернення до ліричної героїні в дусі української народної пісні, вічний дощовий пейзаж із пугачем, пориваннями вітру, «зміястою» блискавкою.

 

 

 

Висновок

 

Дії перекладача детерміновані (обмежені) лінгвоетнічним бар’єром: усім тим, що не дозволяє носію мови перекладу безпосередньо сприймати першотвір і реагувати на нього так, ніби він є носієм вихідної мови. Серед факторів, що підлягають нейтралізації (усуненню) у процесі перекладу, важливе місце посідає розбіжність двох мовних систем - оригіналу та транслятора. Якщо така нейтралізація (усунення) не відбувається, то двомовна опосередкована комунікація буде відсутня. Окремі недоліки у переході від системи однієї мови до іншої спричиняють ускладненість смислового та емоційного сприйняття (Латышев 1988:81–91).

 

Отже, як бачимо створення  еквівалентного тексту перекладу вимагає від перекладача не тільки бездоганного знання мови першотвору та мови перекладу. У перекладача має бути сформована лінгвоетнічна комунікативна компетенція, відповідна лінгвосоціокультурному середовищу оригіналу.

 

Лінгвоетнічна комунікативна компетенція - це частина комунікативної компетенції, що зумовлена належністю людини до певного мовного або культурно-етнічного колективу (Л. Л. Нелюбін). До лінгвоетнічної комунікативної компетенції належать такі фактори, як знання певної мови (її одиниць і моделей) та норм мови, звичка до певного засобу висловлення змісту в певній ситуації (узус), наявність преінформації (пресупозиції) – попередніх знань культурно-історичного й актуального характеру, наявність національно культурних стереотипів оцінювання. Відсутність будь-якої зазначеної складової створює певний бар’єр для розуміння. Такий бар’єр в ситуації міжкультурного спілкування ми називаємо лінгвоетнічним бар’єром.

17

Подолати лінгвоетнічний бар’єр покликане мовне посередництво. Його зазвичай здійснює людина, яка володіє мовами сторін. Розрізняють різні форми мовного посередництва: переклад, переказ, реферування, складання інформаційних довідок тощо. Центральне місце серед них займає переклад, який сприяє повноцінній передачі інформації. Формально, переклад, як процес, має на меті забезпечити обидві сторони “вихідною” від сторін інформацією незалежно від різниці у мові. Призначення перекладу полягає у  тому, щоб забезпечити таке двомовне (чи багатомовне) спілкування, яке за своїми можливостями максимально наближається до одномовного спілкування. Основне значення у забезпеченні цього має успішна технологія перекладу, застосовувана перекладачем.