Шпаргалка по "Криминалистике"

25. Закінчений  злочин

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину. У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував умисел, завершив діяння, виконав усі дії, що утворюють об'єктивну сторону складу злочину, заподіяв шкоду об'єкту. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, описання ознак злочинного діяння в законі. Законодавець використовує три види конструкції складів злочину. У зв'язку з цим розрізняють злочини з матеріальним, формальним та усіченим складами. Злочин із матеріальним складом вважається закінченим з того моменту, коли настав суспільно небезпечний наслідок. Так, крадіжка, грабіж, з моменту заподіяння майнової шкоди власності. Злочин із формальним складом вважається закінченим з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків. Так, розголошення державної таємниці вважається закінченим з моменту розголошення відомостей, що є державною таємницею.

Злочини з усіченим складом - це різновид злочинів із формальним складом, тому вони є також закінченими з моменту вчинення самого діяння

26. Незакінчений  злочин і його види

Незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), яке не містить усіх ознак злочину, передбаченого  відповідною статтею Особливої частини ККу зв'язку з тим, що злочин не був доведений до кінця з причин, не залежних від волі винного. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (ч. 2 ст. 13). При незакінченому злочині умисел винного залишається повністю не реалізованим, об'єктивна сторона не розвинутою, шкоди об'єкту не завдається. У закінченому ж злочині умисел реалізується повністю, об'єктивна сторона виконується, об'єкту завдається шкода. 
Незакінчений злочин (готування до злочину і замах на злочин) - це не здійснена можливість завдання шкоди об'єкту посягання. Злочинна діяльність припиняється у зв'язку з обставинами, що виникли всупереч волі і бажанню суб'єкта. 
Незакінчений злочин може бути вчинений шляхом як активної поведінки (дії), так і пасивної (бездіяльності). Водночас особливості складів багатьох злочинів виключають стадію готування до злочину або стадію замаху на злочин чи ту й іншу разом. 
Якщо певний мотив і (або) мета є обов'язковими ознаками складу закінченого злочину, вони повинні мати місце й у незакінченому злочині. Так, замахом на крадіжку буде вважатися спроба викрасти майно, яка пов'язана саме з корисливою метою і мотивом.

27. Поняття й ознаки співучасті та види співучасників

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Об'єктивні ознаки співучасті виявляються в тому, що:

1) співучасть є тільки  там, де в злочині беруть  участь кілька осіб (хоча б дві особи), законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше. Причому кожна з цих осіб повинна мати ознаки суб'єкта злочину - тобто бути фізичною особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності;

2) співучасть - це діяльність  спільна.

Види  співучасників.

Виконавцем (співвиконавцем) за ч. 2 ст. 27 вважається особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що не є суб'єктами злочину, вчинила конкретний злочин.

Організатор (ч. 3 ст. 27) - це особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Організатор посідає особливе місце в співучасті, він ніби стоїть над всіма співучасниками, регулюючи і направляючи всю їх діяльність.

Підбурювач (ч. 4 ст. 27). Підбурювачем вважається особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину; особа, яка викликала у виконавця або в інших співучасників рішучість, бажання вчинити злочин, тобто умисел на вчинення злочину.

Пособник (ч. 5 ст. 27). Пособником визнається особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

28. Повторність  та рецидив злочинів

Повторність злочинів у власному розумінні слова — це вчинення особою двох чи більше злочинів, виписаних в одній або різних статтях Особливої частини Кодексу, за жоден з яких вона не була засуджена. У науці кримінального права визначаються два види повторності: а) загальна повторність; б) спеціальна повторність.

Загальна повторність  має місце за наявності двох умов: а) вчинення злочину повторно; б) така повторність не передбачена в  жодній статті Особливої частини Кодексу.

Спеціальна повторність  означає вчинення двох або більше злочинів в одному випадку лише тотожних, передбачених однією і тією ж самою  статтею або частиною статті Особливої частини кодексу.

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Залежно від кількості  судимостей або інших форм притягнення  до кримінальної відповідальності, рецидив  буває простим (дві судимості) і  складним чи багаторазовим (три І  більше суоимос-тей). За характером злочинів рецидив може бути спеціальним, якщо він складається з однакових або однорідних суспільне небезпечних діянь, і загальним, який об'єднує неоднорідні злочини (наприклад, перша судимість за злісне хуліганство, друга — за шахрайство). За ознакою тяжкості виділяють рецидив тяжких злочинів і особливо небезпечний рецидив. Злочинна діяльність рецидивістів може мати ознаки водночас спеціального і загального рецидиву (наприклад, дві судимості за крадіжки, а третя — за зґвалтування). Такий рецидив називають змішаним.

29. Необхідна  оборона

1. Необхідною обороною  визнаються дії, вчинені з метою  захисту охоронюваних законом  прав та інтересів особи, яка  захищається, або іншої особи,  а також суспільних інтересів  та інтересів держави від суспільно  небезпечного посягання шляхом  заподіяння тому, хто посягає,  шкоди, необхідної і достатньої  в даній обстановці для негайного  відвернення чи припинення посягання,  якщо при цьому не було допущено  перевищення меж необхідної оборони.

2. Кожна особа має право  на необхідну оборону незалежно  від можливості уникнути суспільно  небезпечного посягання або звернутися  за допомогою до інших осіб  чи органів влади.

3. Перевищенням меж необхідної  оборони визнається умисне заподіяння  тому, хто посягає, тяжкої шкоди,  яка явно не відповідає небезпечності  посягання або обстановці захисту.  Перевищення меж необхідної оборони  тягне кримінальну відповідальність  лише у випадках, спеціально передбачених  у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

4. Особа не підлягає  кримінальній відповідальності, якщо  через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним  посяганням, вона не могла оцінити  відповідність заподіяної нею  шкоди небезпечності посягання  чи обстановці захисту.

5. Не є перевищенням  меж необхідної оборони і не  має наслідком кримінальну відповідальність  застосування зброї або будь-яких  інших засобів чи предметів  для захисту від нападу озброєної  особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного  насильницького вторгнення у  житло чи інше приміщення, незалежно  від тяжкості шкоди, яку заподіяно  тому, хто посягає.

30. Поняття  і види звільнення від кримінальної  відповідальності

Особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках:

1. у зв'язку з дійовим каяттям

Особа, яка вперше вчинила  злочин невеликої тяжкості або необережний  злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона після вчинення злочину  щиро покаялася, активно сприяла  розкриттю злочину і повністю відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

2. у зв'язку з примиренням винного з потерпілим

Особа, яка вперше вчинила  злочин невеликої тяжкості або необережний  злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

3. у зв'язку з передачею особи на поруки

Особу, яка вперше вчинила  злочин невеликої або середньої  тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу  підприємства, установи чи організації  за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів  виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

4. у зв'язку із зміною обстановки

Особу, яка вперше вчинила  злочин невеликої або середньої  тяжкості, може бути звільнено від  кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час кримінального  провадження внаслідок зміни  обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або  ця особа перестала бути суспільно  небезпечною.

5) у зв'язку із закінченням строків давності

1. Особа звільняється від  кримінальної відповідальності, якщо  з дня вчинення нею злочину  і до дня набрання вироком  законної сили минули такі  строки:

1) два роки - у разі вчинення  злочину невеликої тяжкості, за  який передбачене покарання менш  суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення  злочину невеликої тяжкості, за  який передбачене покарання у  виді обмеження або позбавлення  волі;

3) п'ять років - у разі  вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі  вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у  разі вчинення особливо тяжкого  злочину.

Звільнення від кримінальної відповідальності здійснюються виключно судом.

31. Система  покарань

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави  за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає  в передбаченому законом обмеженні  прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так  і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або  принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними  у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф;

2) позбавлення військового,  спеціального звання, рангу, чину  або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати  певні посади або займатися  певною діяльністю;

4) громадські роботи;

5) виправні роботи;

6) службові обмеження для  військовослужбовців;

7) конфіскація майна;

8) арешт;

9) обмеження волі;

10) тримання в дисциплінарному  батальйоні військовослужбовців;

11) позбавлення волі на  певний строк;

12) довічне позбавлення  волі.

Основними покараннями є  громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в  дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне  позбавлення волі.

Додатковими покараннями  є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

32. Обставини,  що пом’якшують та обтяжують  покарання

При призначенні  покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням,  щире каяття або активне сприяння  розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування  завданого збитку або усунення  заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або  іншої допомоги потерпілому безпосередньо  після вчинення злочину;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою  в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок  збігу тяжких особистих, сімейних  чи інших обставин;