Шпаргалка по "Криминалистике"

14. Види  складів злочинів

1) простий склад злочину  - містить основні ознаки злочину  і не містить ні обтяжуючих , ні пом'якшуючих обставин. Так,  у ч. 1 ст. 185 КК дається визначення  крадіжки як таємного викрадення  чужого майна (без пом'якшуючих  і без обтяжуючих обставин); 
2) склад із кваліфікуючими ознаками, тобто з такими, які обтяжують відповідальність і впливають на кваліфікацію. Прикладом кваліфікованого складу можна вважати ч. 2 ст. 185 КК, тобто крадіжку, вчинену повторно або за попередньою змовою групою осіб ;

3) склад з особливо обтяжуючими  (особливо кваліфікуючими) обставинами,  тобто такими, які надають злочину  особливої суспільної небезпечності.  Наприклад, крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою (ч. 5 ст. 185);

4) склад злочину з пом'якшуючими  обставинами ст. 116, або вбивство  при перевищенні меж необхідної  оборони - ст. 118

За характером структури  складів,вони можуть бути поділені на прості і складні.

До простих складів  відносять ті, які містять у собі ознаки одного суспільне небезпечного діяння, що посягає на один об'єкт. Прикладом простих складів є умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК), грабіж (ч. 1 ст. 186).

Тому складними слід визнати  склади з двома об'єктами (розбій - ст. 187)

За особливостями конструкції  виділяють злочини з формальним складом, злочини з матеріальним складом і злочини з усіченим складом.

Злочинами з матеріальним складом вважаються такі, при конструюванні  яких як обов'язкові ознаки об'єктивної сторони включаються певні суспільне  небезпечні наслідки вчиненого злочину.

Злочинами з формальним складом  називають такі, що не містять у  собі як обов'язкову ознаку суспільне  небезпечні наслідки, а тому злочин вважається закінченим з моменту  вчинення зазначених у законі діянь. Наприклад, ч. 1 ст. 331 встановлює відповідальність за незаконне перетинання державного кордону.

15. Предмет  злочину

Предмет злочину - це вказана в правовій нормі певна річ матеріального світу з властивостями суспільних відносин, які зазнають або ставляться під загрозу негативних змін внаслідок суспільно небезпечного посягання. Предмет злочину є факультативною ознакою складу злочину. Як необхідна ознака складу злочину предмет злочину виступає лише у тому випадку, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції норми або однозначно випливає з його змісту. Наприклад, у ч.1 ст. 199 КК України передбачено відповідальність за незаконне виготовлення, зберігання, перевезення, збут державних цінних паперів. Тобто кримінальна відповідальність настає за незаконне виготовлення, зберігання, перевезення або збут саме державних цінних паперів.

16. Види  об’єктів злочинів

"за вертикаллю"

категорій "загального" утворює сукупність усіх суспільних відносин, що поставлені під охорону  чинного закону про кримінальну  відповідальність. У цю сукупність входять різні за своєю сукупністю відносини (життя і здоров'я людей, мирне співіснування держав, економічна і політична основа держави, власність  і система господарювання та ін.). "особливого" розуміють об'єкт, яким охоплюється певне коло тотожних чи однорідних за своєю соціальною і економічною сутністю суспільних відносин, які через це повинні  охоронятися єдиним комплексом взаємозалежних кримінально-правових норм.

Таким чином, родовий об'єкт  являє собою менш високий (усереднений) рівень узагальненості суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. "окремого""за горизонталлю"Основний-відображає й основний зміст того чи іншого злочину, його антисоціальну спрямованість.

Додатковий - є тільки ті суспільні  відносини, яким поряд із основним об'єктом  завдається або виникає загроза  заподіяння шкоди.

Додатковий безпосередній  об'єкт може бути двох видів: обов'язковий (необхідний) і необов'язковий (факультативний).

Додатковий обов'язковий  об'єкт - це такий об'єкт, що в даному складі злочину страждає завжди, у  будь-якому випадку вчинення певного  злочину.

Додатковий факультативний об'єкт - це такий об'єкт, який при  скоєнні певного злочину може існувати поряд з основним, а може бути відсутнім

17. Поняття  і значення об’єктивної сторони  злочину

Об'єктивна сторона складу злочину - це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно небезпечне діяння (дію  або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причинний зв'язок між діянням  та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, стан, знаряддя та засоби вчинення злочину.

Значення об'єктивної сторони  складу злочину

• Один з елементів підстави кримінальної відповідальності
• Один з показників ступеня суспільної небезпеки діяння
• Критерій розмежування злочинів, характеристики яких збігаються
• Підстава відмежування злочинів від Інших правопорушень.

Усі ознаки об'єктивної сторони, які визначаються нормами Особливої  частини КК України, поділяють на дві групи:- обов'язкові- факультативні.До обов'язкових належить суспільно  небезпечне діяння (дія або бездіяльність).До факультативних - шкідливі наслідки, причинний зв'язок між діянням та наслідком (у злочинах з матеріальним складом), а також місце, час, обстановка, знаряддя та засоби вчинення злочину.

 

18. Поняття  і види суб’єктів злочинів

суб’єктом злочину є фізична  осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може настати  кримінальна відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 18 суб'єктом  злочину може бути тільки фізична  осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Цей вік визначається саме до часу вчинення злочину. Тому дуже важливо при розслідуванні і розгляді кримінальної справи встановити точний вік особи (число, місяць, рік народження). У тому ж разі, коли відсутні документи, що підтверджують вік, необхідне проведення судово-медичної експертизи.

Аналіз цих злочинів дає  підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів; а) насильницькі злочини; б) майнові злочини. В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

2) значну поширеність більшості  з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність  (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник

19. Поняття  неосудності та її критерії

Неосудність — стан психологічного здоров'я людини, при якому вона не може контролювати свої дії та не перебуває у свідомості (розумова недорозвиненисть, психологічні захворювання тощо).

поняття неосудності трактується  за допомогою двох критеріїв: медичного (біологічного) і юридичного (психологічного).

Медичний критерій окреслює всі можливі психічні захворювання, що істотно впливають на свідомість і волю людини. У частині 2 ст. 19 зазначені чотири види психічних захворювань: а) хронічна психічна хвороба; б) тимчасовий розлад психічної діяльності; в) недоумство; г) інший хворобливий стан психіки. Хронічна психічна хвороба - досить поширений вид захворювання психіки. До цих захворювань належать: шизофренія, епілепсія, параноя, прогресивний параліч. Тимчасовим розладом психічної діяльності визнається гостре, нетривале психічне захворювання, що відбувається у вигляді нападів. Недоумство (олігофренія) - найтяжче психічне захворювання (психічне каліцтво).

Юридичний критерій неосудності  виражається в нездатності особи  під час вчинення суспільно небезпечного діяння усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними саме внаслідок наявності психічного захворювання, тобто критерію медичного.

У частині 2 ст. 19 юридичний  критерій неосудності виражений  двома ознаками: 1) інтелектуальною - особа не могла усвідомлювати  свої дії (бездіяльність); 2) вольовою - особа не могла керувати ними. Під "своїми діями" (бездіяльністю) мають на увазі не будь-яку поведінку психічно хворого, а тільки ті його суспільно небезпечні дії (бездіяльність), що передбачені певною статтею КК.

20. Обмежена  осудність

Стаття 20 передбачає, що підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину через психічний розлад повною мірою не здатна була усвідомлювати  свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними. 
Виходячи зі змісту закону, можна зробити такі висновки: 1) обмежена осудність пов'язана з наявністю в суб'єкта певного психічного розладу, психічної аномалії; 2) внаслідок цього психічного стану особа не повною мірою здатна усвідомлювати фактичні ознаки і суспільну небезпечність вчиненого діяння. Однак, на відміну від неосудної особи, здатність усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і (або) керувати ними не виключається; 3) обмежена осудність не виключає осудності як обов'язкової ознаки суб'єкта, а отже, не виключає і кримінальної відповідальності за вчинене.

Значення обмеженої осудності  полягає в тому, що вона враховується судом при призначенні покарання  і є підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

21. Поняття  і значення суб’єктивної сторони  злочину

Суб'єктивна сторона  злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення невідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони певні юридичні ознаки: вина, мотив та мета вчинення злочину. Вина - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Мотив - усвідомлене спонукання особи, яке викликало у неї рішучість вчинення злочину; інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільно небезпечного діяння та є його підставою.Мета злочину - уявлення про бажаний результат, досягнути якого прагне особа.Встановлення всіх ознак суб'єктивної сторони - це завершальний етап у констатації складу злочину як єдиної підстави кримінальної відповідальності. Тому з'ясування суб'єктивної сторони має важливе значення. По-перше, вона виступає обов'язковим елементом будь-якого складу злочину, а її наявність чи відсутність дає можливість відмежувати злочинне діяння від незлочинного. По-друге, суб'єктивна сторона істотно впливає на кваліфікацію злочинів і дозволяє відмежовувати тотожні злочини за об'єктивними ознаками, наприклад, умисне вбивство (ст. 115) від вбивства через необережність (ст. 119). По-третє, зміст суб'єктивної сторони істотно впливає на ступінь тяжкості вчиненого злочину, ступінь суспільної небезпечності особи суб'єкта і тим самим на призначення покарання.

22. Поняття  і значення вини

вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, , та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками. Її зміст відображують об'єктивні ознаки злочину, що характеризують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Встановлення вини, її форми і виду - необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Значення вини полягає і в тому, що наше кримінальне право виходить із принципу суб'єктивного ставлення за вину. Відсутність вини особи у вчиненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а відтак, склад злочину і підставу кримінальної відповідальності. Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.

23. Умисел  та його види

Умисел — вид вини. Закон розрізняє два види умислу: прямий і непрямий.

Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і бажала їх настання

Непрямий умисел - це такий умисел, при якому особа усвідомлювала суспільна небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільна небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання

зміст полягає в тому, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.

24. Необережність  та її види

Необережність - це основна форма вини у кримінальному праві.

Необережність поділяється  на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачати.

Інтелектуальний момент злочинної самовпевненості характеризується тим, що особа передбачає можливість настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння .Вольовий момент полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення цих наслідків. Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння.Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.