Поняття детермінації віктимної поведінки

    Таким чином, детермінанти віктимної поведінки залежно від виду злочинності мають свої особливості і проявляються не однаково в кожному конкретному випадку. Також при аналізі віктимної поведінки злочинів необхідно обов’язково звертати увагу на особу потерпілого, зокрема на його біологічні, психологічні, психічні та інші риси. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Аналізуючи  злочин, неможливо оцінити його в  кримінологічному плані доти, доки не будуть з’ясовані усі внутрішні зв’язки обставин, які в сукупності сприяли можливості його вчинення, тією або іншою мірою вплинули на результати злочинної діяльності, визначили рішимість злочинця та мотиви його поведінки, тобто, необхідно враховувати весь комплекс чинників, що створюють замкнений ланцюг, останнім елементом якого є злочин.

     Одним із таких чинників вчинення злочину  є віктимна поведінка потерпілого. Довгий час у правовій теорії і  практиці центральною фігурою виступала  особа злочинця, але в злочинах, як правило, завжди є контрагент – потерпілий, який в багатьох випадках своєю поведінкою визначає розвиток і кульмінацію протиправного діяння.

     Віктимна  поведінка тієї чи іншої особи  означає її можливість стати потерпілою від злочину. Зміст такої поведінки за певних обставин може провокувати злочин і, таким чином, з одного боку, - полегшити настання злочинних наслідків, з іншого – створити сприятливі умови для його вчинення.

     Однією  з найбільш складних і мало опрацьованих є проблема детермінації віктимної поведінки. Детермінізм – це найбільш загальна категорія, що характеризує виникнення явищ, їх причинну зумовленість. Це стосується, насамперед, залежності одних явищ , процесів та станів від інших. Детермінізм пояснює, чому саме певний процес відбувався так, а не інакше, чому виникло саме це явище, які умови його породжують тощо.

     Віктимна  детермінація – це складна взаємодія різноманітних факторів на рівні причинних, функціональних, та кореляційних залежностей. Фактори віктимної поведінки за своїм значенням можуть бути психологічними, біологічними, економічними, соціально-політичними тощо. У кримінології існує поділ усіх детермінант злочинності на об’єктивності та суб’єктивні. Це ж стосується і детермінант віктимної поведінки.

     Злочинець та жертва злочину, як це не парадоксально, взаємодіють, а інколи безпосередньо спілкуються протягом тривалого періоду. Потерпілий, таким чином, робить значний внесок у посягання, що спрямовано проти неї. Крім того, залежно від конкретного виду злочинності детермінанти віктимної поведінки потерпілого проявляються не однаково. Так, обставини, що детермінують процес віктимізації корисливих злочинів не співпадають з факторами віктимної поведінки у некорисливих насильницьких злочинах. Також необхідно враховувати особливості поведінки окремих категорій потерпілих, зокрема,  жінок та неповнолітніх. Ці особи через біологічну, психологічну та психічну специфіку свого розвитку характеризуються підвищеною віктимністю, мається на увазі їх “здатність” стати жертвою злочину в обстановці, коли такий наслідок міг бути реально відвернений.

     Становище потенційної жертви злочинного наміру, спосіб її життя, особливості її поведінки у сукупності з факторами та передумовами взаємостосунків із потенційним правопорушником можуть сприяти зародженню у свідомості особи злочинного наміру, стимулювати її антисуспільну установку, вибрати спосіб вчинення злочину. Але водночас поведінка можливої жертви інколи ослаблює злочинну реакцію потенційного правопорушника, викликає його симпатію, страх тощо.

     Все це залежить у кожному конкретному випадку від умов, місця, часу, інших обставин становлення та розвитку взаємостосунків між злочинцем та його жертвою, а також від особистих якостей потенційної жертви, що здійснює суттєвий вплив як на характер його окремих дій, так і на поведінку загалом.

     Таким чином, кримінологічне вивчення особи потерпілого має істотне значення для глибокого пізнання генези (виникнення і розвиток) злочинної поведінки, розробки ефективних заходів попередження злочинів, а також може сприяти справі розкриття конкретних злочинів, боротьбі із злочинністю взагалі. 
 
 
 
 

     Список  використаної літератури

1. Закон  України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001р.// Відомості Верховної Ради. – 2002. – № 10. – Ст.70.
2. Багрій-Шахматов Л.В., Туляков В.О. Віктимність як криміногенний чинник. // Вісник Академії прав. наук Укр., 1994. – 175с.
3. Бовть О.Б. Деякі теоретико-методологічні засади психологічного дослідження віктимної поведінки. // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 1. – С. 92-101.
4. Бовить О.В. Проблеми психологічного дослідження особливостей віктимної поведінки у разі агресивної взаємодії. // Педагогіка і психологія. – 2004. – № 2. – С.113-119.
5. Гошовський М. І., Кубинська О. П. Потерпілий у кримінальному процесі України. – К.: Юрінком Інтер, 1998р. – 356 с.
6. Даньшин І. М., Голіна В. В., Кальман О. Г; За ред. проф. І. М. Даньшина. Кримінологія: Загальна та Особлива частини. Підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів. – Харків: Право, 2003. – 352 с.    
7. Джужа О. М., Моісеєв Є. М. Проблеми потерпілого від злочину (кримінологічний та психологічний аспекти) : Навч. посібник. – К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. – 51 с.
8. Джужа О. М., Моісеєв Є. М., Василевич В. В. та ін.; За заг. ред. проф. О. М. Джужі. – Кримінологічна віктимологія : Навч. посібник. – К.: Атіка, 2006. – 352 с.
9. Долгова А. И. Криминология. – 2-е изд., изм. и доп. – М.: Норма, 2004. – 350 с.
10. Зелінський А. Ф. Кримінологія. Навч. посібник. – Х.: Рубікон, 2000. – С. 82-83.
11. Мельничок В. М. Матеріальні та процесуальні компоненти мотивованої діяльності потерпілого і винного. // Наук. вісник Чернів. ун-ту. Правознавство. – 2006. – Вип. 348. – С. 100- 105.
12. Піщенко Г. І. Характеристика потерпілих від хуліганства і віктимологічна профілактика. // Право України. – 1998. – № 7 – С. 46- 50.
13. Полубинський В. И. Когда виноват пострадавший. // Человек и закон. – 2001. – № 9 – С. 77-81.
14. Ривман Д. В. Криминальная виктимология. – СПб.: ПИТЕР, 2002. – 304с.
15. Туляков В. А. Виктимология : социальные и виктимологические проблемы. – Одеса., 2000. – С. 10.
16. Христенко В. Е. Психология жертвы : Учеб. пособие. – Х.: Консум, 2001. – 256 с.
17. Юрченко О. Ю. Роль віктимної поведінки потерпілих при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти життя та здоров’я особи в Україні : Автореф. дис. канд. юрид. наук : 12.00.08. – К., 2004. – 16 с.