Поняття детермінації віктимної поведінки

     Жертва  злочину – це потерпіла фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у кримінально-процесуальному порядку і чи оцінює себе такою суб’єктивно. Віктимність – це підвищений ступінь схильності особи до того, щоб стати потерпілою, жертвою злочину внаслідок притаманних їй якостей (властивостей). Віктимна поведінка людини – це процес, який складається з дій, що змінюють зовнішній стан, і психологічних явищ та процесів, що призводять до них, а також визначають механізм протиправного вчинку. Під віктимізацією розуміють процес перетворення особи на реальну жертву злочину, а також зміст і результат такого процесу.⁴

     На  законодавчому рівні визначення віктимної поведінки дається  лише в Законі України “Про попередження насильства в сім’ї” від 15 листопада 2001. Стаття 1 цього Закону – віктимна поведінка щодо насильства в сім’ї – це поведінка потенційної жертви, що провокує насильство в сім’ї.⁵

      Причинний зв’язок, що пояснює процес віктимізації особи, є складним, тривалим і різноманітним, оскільки він стосується багатьох соціальних та природних явищ, різних форм руху матерії.

     До  основних елементів причинного зв’язку належать причина та наслідок. Причина охоплює те, що передує процесу віктимізації особи : період формування особи, її взаємодії з конкретною життєвою ситуацією. Наслідок містить у собі розвиток причинного зв’язку – від акту поведінки особи до настання злочинного результату. Вольовий акт жертви злочину виявляється у фізичному або інформаційному впливі на зовнішне середовище.

     Особа потерпілого з його свідомістю та вольовими якостями – центральний елемент, що пов’язує причину та наслідок.⁶

     Причинний зв’язок має інформаційну природу. Складний механізм такого зв’язку складається внаслідок взаємодії причин та умов, причин головних та другорядних, подій закономірних та випадкових.

     У філософській та юридичній літературі розрізняють повну та специфічну причину. Під повною причиною розуміють сукупність усіх обставин, за яких неминуче настає наслідок. Це поняття включає в себе не тільки причину у вузькому значенні слова (специфічну причину явища), а і всі необхідні та достатні умови. Умовами називається комплекс явищ, що самі не можуть породжувати наслідок, але супроводжують причину в просторі та часі, впливаючи на них, забезпечуючи певний їх розвиток, необхідний для виникнення наслідку. Відмінність між причинами та умовами відносна, вона має значення лише для конкретних явищ. У широкому значенні, умови є також причинами подій, адже без них вони не могли відбутися. Інколи причини та умови можуть мінятися місцями.⁷

     Що  стосується віктимної поведінки як соціального явища, то розмежування причин та умов з урахуванням їх зміни та стабільності дає можливість відокремити змінні соціальні явища від деяких постійно діючих (демографічних, кліматичних та ін.) природних факторів.

     Вивчення причинних зв’язків у сфері злочинної поведінки являє собою багатогранне та складне завдання. Труднощі пов’язані ще з  тим, що загальний механізм людської поведінки ще не вивчено повністю ні в соціологічному, ні в психологічному планах.

     Причинність розглядається як один із видів детермінації, що визначає лише генетичний зв’язок, який розкриває те, з чого виникло це явище, як відбувався процес, що його породжував, встановлює факт зв’язку між тим, що породжувало, і його результатом. Причинність визначається як об’єктивно існуючі відносини між явищами, за яких одне або декілька взаємодіючих явищ (причина) породжує інше явище (наслідок).

     При детерміністському підході віктимність  являє собою результат неоднозначного впливу одного з факторів, а складної, багатопланової детермінації, у тому числі й самодетермінації.⁸

     Процес  детермінації віктимної поведінки  – це складна взаємодія різноманітних  форм зв’язку, не тільки причинних, а й функціональних, статистичних, зв’язку стану та інших, про які вже зазначалося вище.

     Із кримінологічної точки зору, потерпілий (особа та його поведінка – як позитивна, так і негативна) поряд з приводом, причинами та умовами вчинення злочину є самостійним компонентом криміногенної ситуації. Тому питання про неправомірну поведінку потерпілого, що призвела до вчинення злочину, є дискусійним.

     Причини та умови вчинення злочинів можуть бути пов’язані як з особою самого злочинця, так і із ситуацією (саме з особою та поведінкою потерпілого, обставинами вчинення злочину). Але все це не означає, що особа та поведінка потерпілого, привід, час і місце злочину є причинами його вчинення, передусім “вина потерпілого” може бути умовами реалізації антисуспільної та асоціальної установки й дефектів правосвідомості суб’єкта при вчиненні конкретного злочину, обставинами, що сприяють його вчиненню.

     Так, особистісні якості та характер потерпілого  можуть сприяти вчиненню необережного злочину або вплинули на формування та реалізацію наміру суб’єкта злочину, визначити його спрямованість та характер його дій, штовхнути його у сприятливій ситуацій на вчинення суспільно небезпечного діяння.

     У поведінці потерпілого, яка створює  обстановку, що сприяє вчиненню злочину, необхідно виділити два якісно різних типи:

     1) поведінка (поштовх), що характеризується  провокацією до вчинення злочину (наприклад, образа);

     2) поведінка, що створює об’єктивну можливість вчинення злочину, хоча і не виступає як привід (наприклад, дія потерпілого, що сприяє аварійній обстановці.⁹

     Якщо  особа та поведінка лише сприяють злочинному посяганню, то вони створюють об’єктивні сприятливі для злочину умови, що прискорюють формування злочинного наміру та полегшують реалізацію. Як правило, винний свідомо використовує таку ситуацію для досягнення своєї мети.

     Провокуюча  роль потерпілого створює реальну  можливість для вчинення злочину, вона є умовою для суспільно небезпечної поведінки з боку винного, його негативної реакції на дії потерпілого.

     Визначення  провокуючих обставин, що належать до особи і поведінки потерпілого, залежить, насамперед, від характеру  вчиненого злочину і характеру дій потерпілого. Наприклад, при вбивствах провокуючу роль відіграє аморальна або неправомірна поведінка, що породжує агресивність, гнів та інші негативні емоції та стан винного. Навмисне вбивство виникає під впливом фізичного насильства, побиття, знущань, грубого та жорстокого ставлення, погроз, поставлення у тяжке матеріальне становище.

     При вчиненні зґвалтувань провокування статевого акту відбувається під  впливом легковажної або аморальної поведінки потерпілої особи, що викликає ілюзію доступності передбачуваного партнера, створює ситуацію, яка містить реальну можливість для нападу – так звану ситуацію ризику. У деяких злочинах насильницького характеру (вбивства та зґвалтування) звичайно виступають ті обставини, що виражають послаблений та безпорадний стан потерпілого, його обмежену здатність протистояти насиллю (неповнолітній  чи похилий вік, фізичне нездужання, психічні дефекти, сильне сп’яніння тощо).¹⁰

     Розмежування  в конкретному злочинному акті провокуючих  та сприяючих чинників, що притаманні особі та поведінці потерпілого, - питання факту, який виражає різну роль у злочинному ґенезі причин  та умов антисуспільної поведінки. Якщо обставини, що характеризують потерпілого, є причиною вчиненого злочину, тобто створювали реальну можливість суспільно небезпечної поведінки з боку винного, то такі обставини мають бути визнані провокуючими. Це має велике значення для визначення ролі особи потерпілого в механізмі індивідуальної віктимної поведінки.¹¹

     Значне  місце в багатьох випадках вчинення злочину посідає “нейтральна” поведінка потерпілого, яка не створює суттєвих умов для полегшення кримінального акту або перешкоджає останньому. Як правило, це фактична бездіяльність потерпілого, який :

• не підозрює про посягання через відсутність на місці злочину (крадіжки);
• не встигає вжити певних заходів або здійснити будь-які дії для свого захисту у зв’язку з раптовістю та стрімкістю нападу (злочини проти особи);
• бездіяльність у зв’язку з тим, що воля потерпілого паралізована страхом, спричиненим погрозами та насильством з боку винного (вбивства, зґвалтування, пограбування, розбої).¹²

     За  наявності різноманіття ситуацій, що передують злочину і входять  до його, існують типові риси, пов’язані з поведінкою потерпілого. Це не лише фактична схожість ситуацій, а й типовість поведінки потерпілого у причинних зв’язках механізму злочину.

     Кримінологічна  ситуація виступає у вигляді завершеної системи, що містить у собі всі  обставини конкретного злочину, де процес формування особи злочинця є етапом (і одночасно елементом, що входить до його складу), а віктимна поведінка потерпілого в цій системі відіграє роль проміжної ланки, яка сприяє виникненню такого явища, як злочин.

     У багатьох випадках, що призводять до злочинного посягання, найважливішою обставиною виступає поведінка жертви злочину. Злочинець та жертва злочину, як це не парадоксально, взаємодіють, а інколи безпосередньо спілкуються протягом тривалого періоду. Жертва злочину, таким чином, робить значний внесок у посягання, що спрямоване проти неї. Більш того, взаємодія злочинця та жертви злочину за певних обставин може призвести до взаємних посягань, до інверсії стану “злочинець”, “жертва”, до поєднання в одній особі особі двох соціально-кримінологічних, а іноді кримінально-процесуальних ролей, протилежних одна одній (злочинець-жертва, підсудний-потерпілий). Саме це сприяє виникненню ситуації, що значною мірою породжує проблему потерпілого від злочину, його вини та відповідальності, проблему наслідків  реалізації потенційної віктимності.¹³

     Поведінка жертви, її конкретні дії можуть спричиняти виникнення у злочинця стану агресивності, ненависті, афекту та спровокувати правопорушника на вчинення злочину. У повсякденному житті люди вступають між собою в різноманітні громадські, побутові, особисті зв’язки та стосунки. У процесі цих зв’язків між ними можуть виникати ділові, товариські, ворожі або нейтральні стосунки. Вони базуються на різноманітних  психічних процесах людей – симпатії або антипатії, емоційного піднесення або пасивності, страху тощо.

     Специфічні  взаємостосунки між потенційною жертвою та злочинцем об’єктивно можуть виникнути на основі різноманітних зв’язків та призвести до конфліктної ситуації.

     Із  проблемою взаємовідносин потенційного злочинця та можливого потерпілого  безпосередньо пов’язане питання про так звану вину жертви. Оскільки приводом багатьох конкретних злочинів виступає неправильна, негативна поведінка самих потерпілих, можна розглядати вину жертви як таку, що сприяє зародженню та розвитку таких деліктів.

     Вина  жертви – це соціально-психологічна категорія, що не збігається з обсягом вини в праві. Остання виявляється у психічному ставленні суб’єкта до вчиненого ним протиправного діяння і тому є необхідним елементом, ознакою суб’єктивної сторони складу злочину. Вина жертви виступає як один з приводів протиправного діяння, не може належати до суб’єктивного аспекту складу злочинів, а перебуває серед елементів його об’єктивної сторони, саме так, як і інші обставини, що сприяють злочину. Вина у кримінальній віктимології виражається в порушенні будь-яких соціальних норм, за винятком норм юридичних, коли віктимологічний аспект поведінки суб’єкта виступає на другий план і переважає аспект правовий, тобто потерпілий в одному злочині може бути винним у вчиненні іншого.

     Винною  є така поведінка, для якої характерно свідоме або несвідоме ставлення до результату злочинного діяння і яка містить причинні фактори, що впливають на протиправну поведінку злочинця.

     Є люди, для яких характерною є підвищена здатність стати жертвою злочинного посягання. Така здатність може бути винною або невинною. Перша виявляється в неналежній поведінці потенційної жертви, яка стає одним із причиново-наслідкових факторів зародження та розвитку злочину.

     Невинною  здатністю стати жертвою злочину  потрібно вважати підвищену здатність  окремих людей, пов’язану не з негативною поведінкою, а з якостями їх особистості (соціальними, психологічними, демографічними тощо).

     Взаємовідносини між злочинцем та його жертвою не зводяться лише до проблеми вини потерпілого. Зв’язок між  винним і можливою жертвою, на основі якого зароджується злочин, називають специфічними. Вони виникають на основі можливих зв’язків та взаємовідносин. Але не сам характер соціальних зв’язків та стосунків між людьми неминуче створює той чи інший конфлікт, що породжує злочин, а лише суб’єктивні особистісні якості, насамперед злочинця, а згодом – і жертви, що в певній ситуації можуть призвести до злочину, оскільки характерною особливістю будь-якої конфліктної ситуації є те, що вона потребує від людини прийняття певного рішення, вольового вибору варіанта своєї поведінки.¹⁴