Поняття детермінації віктимної поведінки

     З’ясування об’єктивних чинників відіграє важливу роль, адже вони сприяють вчиненню корисливих злочинів, коли відсутній прямий психічний контакт між жертвою і злочинцем, наприклад квартирна і кишенькова крадіжки. У даному випадку чинниками виступатимуть соціальні умови, соціальне середовище, матеріальне становище жертви. Соціальні контакти між жертвою і злочинцем здебільшого передують шахрайству.

     При вчиненні кишенькових крадіжок основне значення має неуважна, провокуюча поведінка потерпілого безпосередньо перед злочинцем, тобто суб’єктивний чинник. При квартирних крадіжках виступає рівнозначна сукупність суб’єктивних і об’єктивних чинників: безпечність при збереженні свого майна, нерозбірливість у зв’язках, відносно високий рівень матеріального становища.

     Отже, значення суб’єктивного чинника як безпосередньої передумови вчинення корисливих злочинів є домінуючим. Більшість засуджених за вчинення цих злочинів орієнтується на психологічні властивості потерпілих, що виявляється в конкретній ситуації.

     Другу за кількісними характеристиками, а не за небезпечністю, групу злочинів утворюють некорисливі насильницькі злочини.

     Поведінка жертви не може призвести до злочину  сама по собі, вона обов’язково взаємодіє з негативними обставинами, що стосуються злочинця.

     Пояснення високої віктимізації жінок при  вчиненні насильницьких злочинів варто  шукати не у фатальній схильності всіх жінок стати жертвами, а в  подвійному стандарті моралі, характері і стереотипах статевих відносин, що історично склалися та домінують у сучасному суспільстві.

     У випадках насильства над людьми похилого віку головним психологічним фактором є зміна ролей і залежність від оточуючих. Водночас деякі характерні риси жертви, такі, як постійні претензії і скарги, також можуть сприяти жорстокості.

     Крім  того, вікові межі 26-50 років охоплюють  найбільш активну та мобільну в соціальному  плані частину населення. Період високої соціальної активності пов’язаний з найбільшими емоційно-психологічними переживаннями, афективним станом та конфліктами особи як усередині її самої, так і із середовищем, зі зростанням тривоги за себе. Природно, що ці дві групи протиріч невід’ємні одна від одної, причому в окремих людей при зростанні активності, спробах визначення свого місця в середовищі можуть загострюватися конфлікти індивідуально-психологічного та соціально-психологічного характеру. У сфері міжособистісних відносин у цей віковий період найбільш гостро проявляються відсутність почуття любові, несумісність характерів, порушення подружньої вірності, пияцтво, жорстокість тощо, що зумовлюють конфліктність відносин.¹⁹

     Нерідко насильницькі злочини вчинюються стосовно осіб із психічними розладами. Відбувається це не тільки тому, що вони надмірно довірливі й сприйнятливі, не в змозі адекватно оцінити ситуації, що складається. Підвищена віктимність таких людей породжується і тим, що багато хто з них своєю агресивністю, розпочинаючи бійки і сварки, ображаючи інших, провокують їх на насильство стосовно себе. Важливо зазначити, що сам факт наявності психічної аномалії істотно перешкоджає належній соціалізації особи, її моральному вихованню, формуванню в людини необхідної стриманості й обдуманості вчинків. Порушення або ослаблення психічної діяльності спричиняє виникнення і розвиток таких рис характеру, як дратівливість, агресивність, жорстокість тощо.

     Істотну роль у генезисі насильницької злочинності  відіграє агресивно-провокуюча поведінка  потерпілих. Характерними  причинами  та умовами, що детермінують зазначену злочинність, є такі: агресивний характер потерпілого, агресивно-насильницька поведінка потерпілого, що виявляється в образах, приниженнях, погрозах, нанесенні побоїв або заподіянні тілесних ушкоджень, насильство, знущання з боку потерпілого безпосередньо перед злочином, жорстоке поводження потерпілого зі злочинцем або з іншими особами в період їх дитинства.

     Таким чином, поведінка потерпілого фактично займає провідне місце серед причин та умов некорисливих насильницьких  злочинів.

     Слід  зазначити, що кримінологів особливо цікавлять проблеми потерпілих від насильницьких злочинів, що не можна визнати випадковим, оскільки при цьому існуюча взаємодія між сторонами виступає найбільш яскраво. Поведінка жертви багато в чому дозволяє зрозуміти поведінку злочинця.

     Так, Д. В. Рівман з віктимологічних позицій виділяє три найтиповіші ситуації вчинення зґвалтувань:

     1) ситуації, коли поведінка потерпілих мала провокуючий характер, що виражається у встановленні контакту з незнайомими людьми, відвідуванні їх домівок чи перебування з ними на самоті в затишних місцях, у спільному вживанні спиртних напоїв і некритичному сприйнятті відвертих натяків і намірів майбутніх ґвалтівників, демонстрації прихильного ставлення до можливого сексуального зближення;

     2) ситуації, в яких поведінка потерпілих об’єктивно створює можливість вчинення зґвалтування. Поведінка потерпілої не “обіцяюча”, але саме перебування у сформованій обстановці може призвести до вчинення зґвалтування;

     3) ситуації, в яких поведінка потерпілих  була позитивною або нейтральною. Зазвичай трапляються випадки, коли потерпілі не знають злочинця і під час насильства чинять йому завзятий опір.²⁰

     У багатьох роботах дані й висновки про потерпілих мають обвинувачувальний  характер. Зазвичай увага акцентується на їх аморальності, антигромадському способі життя, неналежній поведінці, причому не тільки в обставинах, що безпосередньо передують зґвалтуванню, а й загалом. Часто вони починають виступати в ролі “лиховісних спокусниць” і непомітно, особливо в конкретних випадках, міняються місцями зі злочинцями (інверсія жертви). Звичайно, не можна заперечувати провокаційну роль аморальної або необережної поведінки жінок, але така поведінка повинна розцінюватися як обставина, що пом’якшує відповідальність, але названу роль не можна гіперболізувати, фактично виправдовуючи чоловіка-насильника.

     Виникає питання: чи всім потерпілим від зґвалтувань  притаманна віктимність?

     Під віктимністю можна розуміти два явища: незахищеність особи з боку держави, суспільства і мікрооточення від будь- яких злочинних зазіхань, у тому числі сексуальних, і її суб’єктивну схильність стати жертвою злочину, що послаблює здатність протистояти злочинцеві. Таким чином, незахищеність потерпілої є зовнішньою, об’єктивною умовою, а суб’єктивна схильність, якщо вона є, - внутрішньою причиною того, що вона стала жертвою насильства. Зрозуміло, що до цих чинників потрібно додати причини, що “укладені” в самому злочинці, умови, що сформували ці причини і сприяли їх виявах у ситуації вчинення злочину. 

     Також слід зазначити, що кримінологічне дослідження проблеми жінки-жертви ще досі залишається не визначеним і не пріоритетним. Тому сьогодні важливою є розробка концептуальних основ визначення жінки як жертви з урахуванням її анатомо-фізіологічних, психологічних, психічних відмінностей та їх впливу на поведінку жінки в сучасному суспільстві.

     Жінки через свою віктимну поведінку найчастіше стають жертвами злочинів. За анатомо-фізіологічними особливостями жінка біологічно слабка істота, обмежена у своїх  фізичних можливостях, що зумовлює її певні звички, прагнення, інтереси, які позначаються на можливих варіантах вибору поведінки, способах, мотивах дій, робить її уразливішою у конфліктних ситуаціях, під час непередбачуваного нападу чи застосування психічного насилля тощо. А такі психологічні особливості жінки, як: довірливість, необачність, необережність, агресивність, ризикованість, розкутість ще більше підвищують їх віктимність.

     Жінка через свої віктимні особисті якості, статус, поведінку може “грати” приховану роль жертви  ще задовго до вчинення злочину. Така особа ніби експонується, виставляє себе мішенню для злочинних посягань. Схожим є поняття й евентуальної жертви – тієї ж потенційної жертви, але більш детермінованої віктимологічними ситуаціями і вибором самого нападника. Наприклад, коли жінка перебуває в нічний час доби сама на вулиці. При вчиненні деяких видів злочинів жертвами стають виключно жінки. Цьому сприяють такі  соціально-статусні й особистісно-психологічні риси жінок, як:

• особисті властивості жінок (воля, темперамент, інтелект тощо) – імовірно, що неврівноважені, безвольні люди частіше стають жертвами злочинів;
• специфіка поведінки – найрізноманітніші поведінкові прояви, що можуть як підштовхнути, спровокувати злочин, так і зменшити рівень вірогідності його вчинення, звести ризик для особи до мінімуму (віктимність ситуативна, значною мірою зумовлена збігом обставин, ланцюгом випадковостей тощо.);
• певне суспільне або службове становище (наприклад, жінка-касир, жінка-продавець);
• рід занять і джерело походження коштів для існування (до групи ризику належать і валютна повія, і вокзальна проститутка та інші особи, чиї доходи та прибутки мають відверто сумнівний або кримінальний – протизаконний характер.²¹

    Таким чином, можна зробити висновок, що для жінки-жертви характерною є  значно підвищена віктимність, що зумовлено біологічними, психічними та іншими особливостями цієї категорії осіб.

    Кримінологічна  віктимологія велику увагу приділяє детермінації злочинів, учинених стосовно неповнолітніх. Серед жертв злочинів діти мають найменші можливості захисту своїх прав і, безсумнівно, володіють підвищеною віктимністю.

    Основними факторами віктимності неповнолітніх  є їх вік. Це зумовлено такими чинниками:

1) незавершеністю  формування особи в біологічному  плані, а отже, неспроможністю  дати фізичну відсіч злочинним посяганням;

2) незавершеністю  формування особи в соціальному  плані, наслідком якої є нездатність  адекватно оцінювати обстановку, що призводить до більшої вірогідності  потрапити в криміногенну ситуацію  як жертва злочину.

      Для неповнолітніх притаманні такі риси, як: емоційно виражене прагнення пізнати навколишнє, підвищена активність особи, вияв власних оцінок тих або інших подій, що інколи суперечить незначному життєвому досвіду, відсутність здатності переборювати невдачі, недостатність та поверховість першого враження.

      Ці  особливості зумовлюють збільшення конфліктних ситуацій, в яких поведінка підлітка може мати неадекватний характер, а коло правомірних способів їх вирішення – обмежуватися через ті чи інші особливості, що поєднується з інфантилізмом. Такі ситуації виникають у середовищі однолітків, для яких характерно самоствердження, прагнення завоювати авторитет, не бути слабким, здатність загострити ситуацію, навіть до фізичного протистояння.

      Віктимність  неповнолітніх зумовлюють також окремі життєві ситуації, що виникають унаслідок певних дій самого підлітка. В одних випадках ці дії мають антисуспільний характер, в інших можуть бути оцінені як необережність, довірливість, легковажність або як правомірна активність неповнолітнього.²²

     Величезний вплив на розвиток неповнолітнього здійснює сім’я - фундамент життєдіяльності людини. В умовах розшарування груп населення та поглиблення економічних проблем склалися несприятливі умови для виховання підростаючого покоління. Збільшується кількість функціонально неспроможних сімей, майже не проводиться робота з дітьми за місцем проживання. Наслідком цього є збільшення кількості неповнолітніх, залишених наодинці зі своїми проблемами, тих, чия поведінка виходить за межі правових та моральних норм.

     Конфліктні стосунки  сім’ї стають нормою, травмується психіка людей, відбувається процес деформації особи, формується агресивність, озлоблення, жорстокість, що згодом проявляється у бійках. Велику роль відіграє відчуття образи, гіперболізоване відчуття приниження.

     Проблема  забезпечення та захисту прав неповнолітніх  є однією з найголовніших.

     Аналізуючи  віктимологічні детермінанти злочинності, слід зазначити, що в сучасних умовах дещо змінюється характер правопорушень, значна частина яких характеризується неорганізованістю, недисциплінованістю, неуважністю, безтурботним ставленням до справи, тобто зростає необережна злочинність.

   Отже, необережні злочини переважно пов’язані з порушенням певних правил поведінки, більшість з яких зафіксовані й регламентовані у відповідних законах та підзаконних актах, а також з порушенням правил поведінки в побуті, низьким рівнем культури виробництва, соціальної активності та професійної підготовки працівників, масовими порушеннями технологічної та виробничої дисципліни тощо.

     Потерпілі в необережних злочинах найчастіше самі спричиняють небезпечні для них же ситуації.